Поняття та функції фінансів.

Поняття та функції фінансів.

Фінанси - економічний інструмент розподілу та перерозподілу валового

внутрішнього продукту (ВВП) та національного доходу, засіб контролю за

утворенням та використанням фондів грошових коштів.

Фінанси виконують дві основні функції:

           ·розподільчу;

           ·контролюючу.

        Розподільча функція проявляється у процесі розподілу валового

внутрішнього продукту у вигляді утворення фондів грошових коштів та

використання їх за цільовим призначенням.

Об'єктами розподілу виступають:

1) валовий внутрішній продукт, тобто вартість кінцевих продуктів (благ),

вироблених на території певної країни резидентами даної країни за певний

період часу (переважно за рік);

2) національне багатство, тобто сукупність створених та нагромаджених

благ, якими володіє суспільство, а також природні ресурси, залучені в

економічний оборот. Національне багатство залучається у розподільчі

процеси лише у виняткових випадках (війни, катастрофи, стихійні лиха

тощо);

3) національний дохід, тобто знов створена вартість (валовий внутрішній

продукт за мінусом вартості засобів виробництва та предметів праці,

спожитих в процесі виробництва), коли відбувається утворення так званих

основних або первинних доходів. Їх сума дорівнює національному доходу.

     Контрольна функція фінансів обумовлена об'єктивно притаманною їм

здатністю кількісно відображати рух фінансових потоків і забезпечувати

контроль за дотриманням пропорцій в розподілі валового внутрішнього

продукту, правильністю формування, розподілу та використання фінансових

ресурсів держави і суб'єктів господарювання.

Основу контрольної функції складає рух фінансових ресурсів, який

здійснюється як у фондовій так і в нефондовій формах. Оскільки фінанси

охоплюють усе суспільне виробництво, всі його сфери і підрозділи, рівні

господарювання, вони виступають універсальним засобом контролю за виробництвом, розподілом і обігом валового внутрішнього продукту.Об’єктом фінансового контролю є грошові розподільчі процеси при

формуванні та використанні фінансових ресурсів на всіх рівнях і ланках

народного господарства. Безпосереднім предметом перевірки виступають

такі фінансові вартісні показники як прибуток, доходи, рентабельність,

собівартість, витрати обігу, податки, відрахування на різні цілі і в

різні фонди.

Предмет фінансового права.

Фінансове право – це окрема галузь права, оскільки має свої специфічні ознаки, предмет та метод правового регулювання.

Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності держави. Ця діяльність об’єктивна за своєю сутністю і є процесом планомірного збирання, розподілу, перерозподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів, що забезпечують виконання державою її завдань і функцій.

Фінансове право – це самостійна галузь публічного права, що регулює суспільні відносини у сфері мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів держави з метою забезпечення виконання нею своїх завдань і функцій.

Предмет фінансового права - це суспільні відносини, які виникають в процесі фінансової діяльності держави, тобто в процесі мобілізації, розподілу перерозподілу й використання державних коштів. Однак не всі правові відносини, в яких бере участь держава та її органи, є фінансовими. Предметом фінансового права є лише ті фінансові відносини, які випливають із владної діяльності держави в особі уповноважених нею органів в процесі фінансової діяльності. Інші види грошових відносин регулюються нормами інших галузей права (цивільним, адміністративним тощо).

Метод фінансового права.

Фінансове право - галузь національного права, норми якої регулюють відносини, які складаються в процесі мобілізації, розподілу, перерозподілу та використання державних коштів. Фінансове право - це галузь публічного права. Як і будь яку галузь права, фінансове право характеризують: предмет правового регулювання; метод правового регулювання; система законодавства.

Метод фінансового права - це органічна система прийомів і способів безперервного впливу на поведінку учасників фінансових відносин. Метод фінансового права - це метод владних приписів, який характеризується абсолютною визначенністю правових приписів, нерівністю учасників правових відносин, каральним характером фінансово-правових санкцій. Метод владних приписів - це основний метод регулювання суспільних відносин у процесі фінансової діяльності. Додатковий характер мають: метод рекомендацій, метод погодження та ряд інших, роль яких останнім часом підвищується.

Симтема фінансового права.

Система фінансового права — це об'єктивно обумовлена внутрішня організація фінансового права, що полягає в єдності й узгодженості фінансово-правових норм та їх згрупуванні у фінансово-правові інститути й підгалузі.

Основними структурними елементами системи фінансового права є:

1) фінансово-правова норма як базовий структурний елемент;

2) фінансово-правовий інститут як сукупність фінансово-правових норм, які регулюють певну групу однорідних фінансово-правових відносин. Інститути фінансового права можна класифікувати:

- за функціональною роллю: регулятивні (наприклад, Інститут місцевих податків і зборів) та охоронні (наприклад, інститут фінансової відповідальності);

- за змістом: матеріальні (наприклад, інститут бюджетного устрою) та процесуальні (наприклад, Інститут бюджетного процесу):

3) підгалузь фінансового права як об'єднання інститутів фінансового права, що регулюють окремий вид фінансових правовідносин (наприклад, бюджетне право).

Фінансове право складається із Загальної та Особливої частин.

Загальна частина включає такі норми, які є спільними для всіх фінансово-правових відносин і становлять підґрунтя для регулювання правовідносин у сфері фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування. Норми Загальної частини визначають:

- поняття та зміст фінансів і фінансової системи;

- поняття фінансової діяльності органів державної влади й місцевого самоврядування, її завдання, принципи, форми й методи здійснення;

- правовий статус суб'єктів фінансової діяльності:

- предмет і метод фінансового права, його поняття, систему й джерела;

- правову характеристику фінансових правовідносин та фінансово-правових норм:

- правові основи фінансового контролю.

Особлива частина фінансового права складається з норм, які регулюють окремі напрями фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування, різні ланки фінансової системи, зокрема суспільні відносини в галузі:

- державного й місцевого бюджетів;

- спеціальних цільових фондів коштів:

- державних і місцевих доходів:

- державного й муніципального кредиту;

- обов'язкового державного страхування;

- державних і місцевих видатків;

- грошового обігу й розрахунків;

- банківського кредитування (щодо задоволення публічного інтересу);

- валютного регулювання;

- фінансів суб'єктів господарювання тощо.

Джерела фінансового права.

До джерел фінансового права належать: Конституція - Основний Закон України; загальні та спеціальні закони; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; постанови та декрети Кабінету Міністрів України; відомчі нормативно-правові акти (постанови Правління НБУ; накази Міністра фінансів; розпорядження Державного казначейства України тощо); міжнародні правові акти, звичаї та стандарти, що ратифіковані парламентом та входять до національного законодавства. Фінансове законодавство характеризується системністю, яку, поряд із іншими характеристиками, йому надають правила ієрархії норм, що містяться у правових актах. Використання цих правил дає можливість у разі виникнення колізій між нормативно-правовими актами віддати перевагу одному нормативно-правовому акту над іншим. Різні правила ієрархії нормативних правових актів зводяться до правил вертикальної та горизонтальної ієрархії. Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно, всі акти суб'єктів фінансового права повинні відповідати Основному Закону. Акти або їх положення, що суперечать букві або духу Конституції, не є чинними. Конституція - акт безпосередньої дії (ч. 3 ст. 8): принципи та норми Основного Закону можуть регулювати конкретні суспільні відносини, у тому числі у сфері фінансової діяльності, якщо вони стосуються предмета конституційного регулювання. Будь-яке обмеження регулятивної дії норм Конституції є протизаконним, а винні у цьому органи та посадові особи державної влади й місцевого самоврядування, інші суб'єкти несуть юридичну відповідальність. Конституція України закріплює виключну компетенцію Верховної Ради України у прийнятті фінансового законодавства, у тому числі у сфері бюджету, податків, грошової системи, валютних відносин (ч. 2 ст. 92); закріплює визначальні принципи побудови бюджетної системи (ст. 95); бюджетний період (ст. 96); встановлює компетенцію Рахункової палати України (ст. 98), Національного банку України (статті 99,100). У Конституції України визначено компетенцію уряду як вищого органу в системі органів виконавчої влади у сфері фінансової діяльності (статті 116, 117), компетенцію місцевих державних адміністрацій (статті 118, 119). В Основному Законі (статті 142, 143) закріплено право органів місцевого самоврядування на затвердження й виконання місцевих бюджетів, на власну матеріально-фінансову базу, на встановлення місцевих податків і зборів тощо. Ряд інших статей Конституції безпосередньо або опосередковано пов'язаний зі сферою фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування, що впливає на якість фінансового законодавства. Зрозуміло, що конституційні норми-принципи визначають у відповідних галузях права чіткішу деталізацію положень, в яких існує інтерес держави.

Види фінансового контролю.

Види фінансового контролю:

- 1) в залежності від часу проведення:

- попередній - здійснюється на стадії розробки прогнозних розрахунків за бюджетом і планом, має на меті перевірку обґрунтованості розрахунків і пошук можливості більш ефективного їх використання;

- поточний (оперативний) - здійснюється під час виконання планів, проведення грошових операцій, реалізації матеріальних цінностей. Мета -досягти найбільш раціонального використання фінансових ресурсів, виявити додаткові можливості для збільшення доходів і зменшення витрат;

- наступний - здійснюється за наслідками фінансово-господарської діяльності, при розгляді і затвердженні звітів, аналізів, виконання завдань, списання матеріальних цінностей і здійснюється шляхом ревізій, перевірок, інвентаризації. Мета - оцінка досягнутого й розробка стратегії на майбутнє.

2) за характером:

- обов'язковий - здійснюється в силу вимог нормативних актів або за рішеннями компетентних органів держави;

- ініціативний - здійснюється на підставі власних рішень господарюючих суб' єктів.

3) за суб'єктами:

- контроль органів законодавчої влади і місцевого самоврядування;

- контроль Президента України;

- контроль органів виконавчої влади загальної компетенції;

- контроль органів виконавчої влади спеціальної компетенції;

- контроль фінансово-кредитних органів;

- відомчий контроль;

- громадський контроль;

- аудиторський контроль.

Існує й інша класифікація фінансового контролю за суб'єктами здійснення:

- державний фінансовий контроль;

- муніципальний фінансовий контроль;

- суспільний (громадський) фінансовий контроль;

- аудиторський фінансовий контроль.

4) за джерелами інформації:

- фактичний, який полягає у вивченні реального стану об'єктам, який перевіряється, його огляду, обмірювання в натурі, встановлення дійсності наявності грошових і матеріальних ресурсів, аналізу отриманої інформації і документів на предмет їхньої відповідності;

- документальний - перевірка та аналіз первинних документів, які містять відомості про рух коштів.

5) за формою проведення:

- обов' язковий (зовнішній);

- ініціативний (внутрішній).

Бюджетна система України.

                   Бюджетна система України – це об’єднання всіх ланок державного бюджету

на єдиних принципах. Правові засади бюджетної системі становлять

Конституція України, виданий на її основі Закон “Про бюджетну систему

України”, інші законодавчі акти.Бюджетна система України складається з державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих

бюджетів.Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системі

України, є зведеним бюджетом України. Він викорис-товується для аналізу

і визначення засад державного регулювання економічного і соціального

розвитку України.Бюджет Автономної Республіки Крим об’єднує республік-канський бюджет та

бюджети районів і міст республіканського підпорядкування Автономної

Республіки Крим.Бюджетний устрій ґрунтується на принципах єдності, повноти,

достовірності, гласності, наочності та самостійності усіх бюджетів, що

входять до бюджетної системи України.До місцевих бюджетів належать обласні, районні в містах, селищні та сільські бюджети. Бюджет області об’єднує обласний бюджет, бюджети

районів і міст обласного підпорядкування.Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, районні в містах, селищні, сільські

бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується наявністю

власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання

відповідно до законодавства.

                        Провідне місце в бюджетній системі України належить державному бюджету.

Державний бюджет – це система грошових відносин, що виникають між

державою з однієї сторони та підприємствами, організаціями, установами,

населенням з іншої сторони. За допомогою цих відносин формується,

розподіляється та використовується центральний фонд державних фінансових

ресурсів; це головний фінансовий план держави на поточний рік, який має

силу закону.Бюджет складається з двох взаємопов’язаних частин: доходів і видатків.

Держава регулює відтворювальні процеси через обидві частини. Бюджет стає

важливим інструментом економічної політики, впливаючи на

соціально-економічні процеси: ділову активність, зайнятість, ринок

споживчих товарів. Все це робить бюджет об’єктом напруженої боротьби –

через нього задовольняються інтереси різних груп бізнесу,

військово-промислових монополій, профсоюзів.

Поняття і зміст бюджету.

Порядок складання бюджету.

Завдання формування бюджету:

1) достовірне визначення обсягу та джерел формування бюджету;

2) оптимальний розподіл видатків за окремими групами й галузями;

3) збалансування бюджету. Принципи бюджетного планування:

— регулювання бюджетних питань єдиними правовими нормами;

— адресний і цільовий характер спрямування бюджетних коштів;

— безперервність планування;

— стабільність фінансових показників;

— балансовий метод.

Зміст бюджетного планування:

— визначення бюджетної політики;

— розробка управлінських стратегій;

— оцінка потреби, пріоритетів і можливостей бюджету;

— розробка проекту бюджету;

— оцінка ефективності проекту.

Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України. Він встановлює порядок і строки складання проекту Державного бюджету України, відповідає за складання проекту.

Міністр фінансів України на основі макропоказників економічного та соціального розвитку України на наступний бюджетний період визначає загальний рівень доходів, витрат бюджету і дає оцінку обсягу фінансування бюджету для складання пропозицій до розробки проекту Державного бюджету України. Він також розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції по підготовці бюджетних запитів, які включають організаційні, фінансові та інші обмеження, яких зобов'язані дотримуватись усі розпорядники.

Головні розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за своєчасність, достовірність і зміст поданих Міністерству фінансів України бюджетних даних, які містять всю необхідну інформацію для складання проекту бюджету.

На основі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту в пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабінету Міністрів України. На основі аналізу бюджетних запитів Міністерство фінансів України готує проект закону про Державний бюджет України.

Включення бюджетного запиту в пропозиції проекту Державного бюджету України і усунення розбіжностей з головними розпорядниками бюджетних коштів є першим етапом першої стадії бюджетного процесу.

Міжбюджетні відносини.

Міжбюджетні відносини - це відносини між державою, Автономною

Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.

Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.

Концептуальні основи реформування міжбюджетних відносин закладені у Бюджетному кодексі. Це:

-затвердження чіткої логічної процедури послідовного ухвалення рішень у бюджетному процесі з чітко окресленими межами для посадових осіб, які відповідальні за формування та використання бюджетних коштів;

-встановлення чітких правил формування місцевих бюджетів (прозорість бюджетного процесу, самостійність формування власних бюджетів, заборона створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та бюджетними установами);

-розмежування видатків між рівнями бюджетної системи, зміцнення власної доходної бази територіальних громад, запровадження нової системи фінансового вирівнювання, формульний підхід до обрахунку міжбюджетних трансфертів, що враховуватиме як потребу у видатках певного бюджету, так і спроможність цього бюджету залучати ті чи інші доходи;

-стимули до збільшення надходжень та ефективного використання бюджетних коштів (визначення доходів та видатків місцевих бюджетів, що враховуються та не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів;

-формування бюджету розвитку;

-створення ефективного механізму державних та місцевих запозичень, обслуговування державного боргу з метою зміцнення доходної бази державного та місцевих бюджетів, а також мінімізації їхніх втрат.,,

організація ефективного фінансового контролю затвердження та виконання державного та місцевих бюджетів, використання коштів цих бюджетів. Розмежування компетенції органів державного фінансового контролю та організація їх ефективної взаємодії, шляхи забезпечення ефективного використання фінансових ресурсів.

створення умов для підвищення відповідальності (публічність рішень, залучення громадськості до бюджетного процесу).

Важливим кроком у реформуванні міжбюджетних відносин стало казначейське обслуговування касового виконання місцевих бюджетів. Запровадження казначейської системи виконання місцевих бюджетів (з 1.01.2002 року - за доходами, а з 1.01.2003 року і за видатками) забезпечить чітку процедуру проходження бюджетних коштів, а саме: бюджетне призначення - бюджетний розпис - бюджетне асигнування - взяття бюджетного зобов'язання - виконання робіт і послуг - оплата бюджетного зобов'язання.

 

Поняття та функції фінансів.

Фінанси - економічний інструмент розподілу та перерозподілу валового

внутрішнього продукту (ВВП) та національного доходу, засіб контролю за

утворенням та використанням фондів грошових коштів.

Фінанси виконують дві основні функції:

           ·розподільчу;

           ·контролюючу.

        Розподільча функція проявляється у процесі розподілу валового

внутрішнього продукту у вигляді утворення фондів грошових коштів та

використання їх за цільовим призначенням.

Об'єктами розподілу виступають:

1) валовий внутрішній продукт, тобто вартість кінцевих продуктів (благ),

вироблених на території певної країни резидентами даної країни за певний

період часу (переважно за рік);

2) національне багатство, тобто сукупність створених та нагромаджених

благ, якими володіє суспільство, а також природні ресурси, залучені в

економічний оборот. Національне багатство залучається у розподільчі

процеси лише у виняткових випадках (війни, катастрофи, стихійні лиха

тощо);

3) національний дохід, тобто знов створена вартість (валовий внутрішній

продукт за мінусом вартості засобів виробництва та предметів праці,

спожитих в процесі виробництва), коли відбувається утворення так званих

основних або первинних доходів. Їх сума дорівнює національному доходу.

     Контрольна функція фінансів обумовлена об'єктивно притаманною їм

здатністю кількісно відображати рух фінансових потоків і забезпечувати

контроль за дотриманням пропорцій в розподілі валового внутрішнього

продукту, правильністю формування, розподілу та використання фінансових

ресурсів держави і суб'єктів господарювання.

Основу контрольної функції складає рух фінансових ресурсів, який

здійснюється як у фондовій так і в нефондовій формах. Оскільки фінанси

охоплюють усе суспільне виробництво, всі його сфери і підрозділи, рівні

господарювання, вони виступають універсальним засобом контролю за виробництвом, розподілом і обігом валового внутрішнього продукту.Об’єктом фінансового контролю є грошові розподільчі процеси при

формуванні та використанні фінансових ресурсів на всіх рівнях і ланках

народного господарства. Безпосереднім предметом перевірки виступають

такі фінансові вартісні показники як прибуток, доходи, рентабельність,

собівартість, витрати обігу, податки, відрахування на різні цілі і в

різні фонди.