Соціальний захист медичних працівників екстреної (швидкої) медичної допомоги та медицини катастроф.

Медичні працівники системи екстреної медичної допомоги складають основу Центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станцій екстреної (швидкої) медичної допомоги, бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги, які безпосередньо надають екстрену медичну допомогу.

Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації медичних працівників за державним замовленням для потреб системи екстреної медичної допомоги забезпечується відповідно до закону центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки.

Медичні працівники системи екстреної медичної допомоги мають право на:

- підвищені посадові оклади, надбавки за особливий характер праці, за особливі умови праці, доплати за науковий ступінь, за почесні звання, а також за вислугу років залежно від стажу роботи в державних і комунальних закладах охорони здоров’я, інші надбавки і доплати, премії і винагороди, розмір та порядок встановлення яких визначаються Кабінетом Міністрів України;

- матеріальну допомогу для оздоровлення під час надання щорічної відпустки у розмірі одного посадового окладу та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі одного посадового окладу, які встановлюються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

- соціальні пільги та гарантії, передбачені законодавством про аварійно-рятувальні служби, обов’язкове страхування, безоплатне забезпечення робочим одягом єдиного зразка у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

Медичний працівник системи екстреної медичної допомоги, який входить до складу бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги, під час виконання службових обов’язків має право на захист від протиправного посягання на своє життя та здоров’я, який забезпечується відповідно до законодавства.

 

1.5. Вторинна (спеціалізована) медична допомога (ВМД).

Вторинна (спеціалізована) медична допомога (ВМД) - це вид медичної допомоги, що надається в амбулаторних або стаціонарних умовах в плановому порядку або екстрених випадках і передбачає надання консультації, проведення діагностики, лікування, реабілітацію та профілактику хвороб, травм, отруєнь, патологічних і фізіологічних (при вагітності та пологах) станів, які можуть бути надані лікарями відповідної спеціалізації; направлення пацієнта для отримання ВМД з іншої спеціалізації або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги.

Вторинна медична допомога надається в госпітальних округах.

Госпітальний округ це організаційно-функціональне об’єднання закладів охорони здоров’я (ЗОЗ), які задовольняють потребу населення однієї або кількох адміністративно-територіальних одиниць у ВМД. До закладів, що ввійдуть в склад госпіталю округів відносяться:

- дитяча лікарня інтенсивного лікування;

- лікарня відновного (реабілітаційного) лікування;

- лікарня інтенсивного лікування з консультативною поліклінікою;

- спеціалізований медичний Центр (СМЦ);

- хоспіс;

- Центр з медичних консультацій та діагностики (консультативно-діагностичний Центр).

Госпітальні округи створюються за рішенням міської держадміністрації і забезпечують надання вторинної медичної допомоги у стаціонарних та амбулаторних умовах. У стаціонарних умовах ВМД надається лікарями інтенсивного лікування першого та другого рівнів, дитячими лікарнями інтенсивного лікування, лікарнями відновного лікування та планового лікування, спеціалізованими медичними Центрами. ВМД надається підрозділами амбулаторного сектору лікарень різного типу та консультативно-діагностичним Центром. Всі заклади, що входять до складу госпітального округу є самостійними юридичними особами. Госпітальні округи створюються на території з чисельністю населення понад 150 тис. (в окремих випадках госпітальні округи можуть створюватися для обслуговування меншої кількості населення (до 150 тис. нас.) з урахуванням щільності розселення і статево-вікової структури населення, стану транспортних комунікацій, їх географічного розташування, перспективи соціально-економічного розвитку, та ін..). радіус території обслуговування населення повинен складати не більше 100 км (від лікарні інтенсивного лікування), а також наявність доріг з твердим покриттям для забезпечення доставки пацієнтів службою екстреної (швидкої) медичної допомоги до ЛІЛ з усіх населених пунктів госпітального округу (в містах час доїзду бригад швидкої медичної допомоги до місця виклику/події не більше 10 хвилин, в сільській місцевості – 20 хвилин з наступною доставкою пацієнтів до ЛІЛ у межах 1-1,5 години). Лікувальні заклади, що входять до складу госпітального округу повинні розміщуватися в будівлях, збудованих відповідно до типових або/чи індивідуальних проектів, або у пристосованих будівлях, що є комунальною власністю, які відповідають санітарно-гігієнічним, протипожежним та вимогам техніки безпеки. Вимогою до формування госпітального округу: наявність матеріального ресурсу, коштів на виплату вихідної допомоги у разі звільнення, чи скороченням певного штату працівників, наявність кадрів, стан транспортних комунікацій, а також згоди місцевої організації профспілки працівників охорони здоров’я України на можливі звільнення у зв’язку зі скороченням чисельності або штату працівників з кожного закладу, що увійде до складу госпітального округу. Крім цього, прийняття відповідних рішень місцевими органами виконавчої влади щодо затверджених нових штатних розписів лікувального закладу, попередження працівників про можливе вивільнення за скороченням (не пізніше ніж за два місяці з одночасним направленням повідомлення до відповідної служби зайнятості населення), створення соціальної підтримки вивільнених працівникам (навчання новим спеціальностям, працевлаштування та ін..)