Комунальними сільськогосподарськими підприємствами.

Державні та комунальні сільськогосподарські підприємства посідають особливе місце серед сільськогосподарських підприємств. Це зумовлено важливістю їхньої економічної ролі в агропромисловому комплексі та інших галузях народного господарства в цілому. Державні сільськогосподарські підприємства залежно від способу утворення та формування статутного фонду поділяються на унітарні (комерційні та казенні) та корпоративні. Всі комунальні підприємства є унітарними.

Державне (комунальне) унітарне сільськогосподарське підприємство – це заснований на державній (комунальній) власності самостійний статутний суб’єкт господарювання, який має статус юридичної особи публічного права і здійснює виробничу та підприємницьку діяльність з метою одержання відповідного прибутку.

Державні комерційні підприємства утворюються за рахунок прибутку, до якого також відносяться спеціальні цільові фонди (амортизаційний фонд, фонд розвитку вир-ва, фонд споживання, фонд резервний та ін..) з метою покриття витрат. Порядок використання цих фондів визначається відповідно до затвердженого фін. плану і розподіл також.

ДКП не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам та громадянам. Відчужувати майнові об’єкти, що належать до основних фондів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до управління якого воно належить. Відчуження нерухомого майна здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку, з фондом державного майна України. Кошти одержані від продажу майнових об’єктів, що належать до майна ДКП використовуються відповідно до затвердженого фінансового плану.

Як зазначено в ГК, органом управління державного унітарного підприємства є керівник підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органу. Законом можуть бути визначені особливості статусу керівника, в тому числі встановлено підвищену відповідальність за результати роботи підприємства.

 

Правові засади та особливості внутрішнього управління фермерським

Господарством.

Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство діє на основі Статуту. У Статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України. Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Голова фермерського господарства представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об'єднаннями відповідно до закону. Голова фермерського господарства укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії відповідно до законодавства України. Голова фермерського господарства може письмово доручати виконання своїх обов'язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом.

 

Особливості правового регулювання внутрішнього управління об'єднаннями у

Сільському господарстві.

Правові засади внутрішнього управління об’єднаннями у сільському господарстві визначаються Господарським кодексом, Цивільним кодексом України та ЗУ «Про господарські товариства». Об’єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Об'єднання підприємств мають вищі органи управління (загальні збори учасників) та утворюють виконавчі органи, передбачені статутом господарського об'єднання. Виконавчі органи вирішують питання поточної діяльності, які відповідно до статуту або договору віднесені до його компетенції. Здійснення управління поточною діяльністю об'єднання підприємств може бути доручено адміністрації одного з підприємств на умовах, передбачених установчими документами відповідного об'єднання.