Стаття 10 цього закону визначила гарантії екологічних прав, які забезпечуються:

¾ проведенням широкомасштабних державних за­ходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навколишнього природного середовища;

¾ обов’язком міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської й іншої діяльності на навколишнє природне середовище, викону­вати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації народногосподарських об’єктів;

¾  участю громадських об’єднань і громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища;

¾ здійсненням державного та громадського контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

¾ компен­сацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров’ю і майну громадян унаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

¾ невідворотністю відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

¾ створенням та функціонуванням мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інфор­мації.

Гарантії реалізації екологічних прав громадян поділяють на організаційно-розпорядчі, контрольно-виконавчі, превентивно-обмежу­вальні, процесуально-правові та охоронно-забезпечувальні (захисні). Так, на забезпечення екологічних прав громадян спрямована пре­вентивно-обмежувальна діяльність органів держави щодо виявлен­ня екологічно небезпечних об’єктів, джерел, зон, територій; прове­дення їх інвентаризації, класифікації, реєстрації, паспортизації, ліцензування екологічно небезпечної діяльності; запровадження нормування викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, шкідливих фізичних, хімічних та біологічних впливів на нього; проведення екологічної експертизи об’єктів, небезпечних для стану навколишнього природного сере­довища, здоров’я  і життя людей.

Таким чином, діяльність, що перешкоджає здійсненню екологічних прав гро­мадян, підлягає обмеженню, зупиненню (тимчасово) та припинен­ню в установленому законодавством порядку.

Процесуально-правовими гарантіями виступають визначені у законодавстві можливості й процедури як реалізації окремих прав громадян (наприклад, порядок одержання екологічної інформації, порядок проведення громадської екологічної експертизи, гро­мадського екологічного контролю тощо), так і звернення за захис­том порушених екологічних прав до органів управління й контро­лю в галузі екології, до органів адміністративної юрисдикції, про­куратури та до судових органів.

Охоронювально-забезпечувальними засобами є закріплені в законодавстві види юридичної відповідальності у сфері порушення екологічних прав громадян.

 

 

4. СПОСОБИ І ФОРМИ ЗАХИСТУ ЕКОЛОГІЧНИХ

ПРАВ ГРОМАДЯН

Способи і форми захисту слід розглядати як явища не тотожні. Форми захисту - це адміністративний, судовий, громадський, са­мозахист, звертання до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини тощо, а способи захисту в екологічному законодавстві, на відміну від цивільного (ст. 16 ЦК України), не містяться в уза­гальненому вигляді. Зокрема, до них можна віднести такі види:

- визнан­ня екологічних прав;

- відновлення порушеного права;

- припинення дії, що перешкоджає здійсненню права або порушує його;

- відшкодуван­ня збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також моральної шкоди (екологічної шкоди);

- зміна правовідношення;

- припинення правовідношення;

- визнання незаконним рішень чи дій (бездій) органів державної влади, місцевого самоврядування, служ­бових і посадових осіб;

- інші способи, встановлені в норматив­но-правових актах.

Адміністративна форма захисту регламентується ст. 40 Консти­туції України, Законом України «Про звернення громадян» від 2 жовт­ня 1996 року, відповідно до яких громадяни можуть звертатися в органи державної влади, місцевого самоврядування, об’єднання громадян, до підприємств, установ, організацій незалежно від фор­ми власності зі зверненнями, зокрема зауваженнями, пропозиціями і скаргами, у тому числі й із екологічних питань. Обґрунтована відповідь дається у місячний термін особами, яким на­правлені такі звернення після їх розглядання. Проте місячний термін розгляду звернень громадян може бути продовжений керівником відповідно­го органу чи  його заступником, якщо вирішити порушене питан­ня в цей строк неможливо. Вони встановлюють необхідний термін для його розгляду. При цьому загальний строк не може перевищувати 45 днів.

Однією з головних функцій Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у сфері екології є контроль за діяльністю ви­конавчих та інших органів державної влади шляхом розгляду скарг громадян на дії тих чи інших органів або посадових осіб, що при­звели до порушення екологічних прав громадян.