Загальна характеристика гарантій прав на землю.

Гарантії прав на землю передбачено розділом V ЗКУ. їх поділ на 3 різновиди: гарантії захисту прав на зем­лю; гарантії, пов'язані з відшкодуванням збитків власникам землі та землекористувачам;гарантії, пов'язані з розв'язанням земельних спорів. 1)Гарантії захисту прав на землю мають безпосередньо конституційну основу. Так, ст. 3 КУ проголошує, що права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності дер­жави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.В Основному Законі закріплено положення, згідно з яким держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (ст. 13). Особливе значення має ст. 14 Конституції, яка передбачає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. При цьому право власності на землю гарантується. Його набувають і реалізують громадяни, юридичні особи та держава ви­ключно відповідно до закону. Зазначені положення Конституції України безпосередньо втілено у земельному законодавстві.Серед гарантій захисту прав на землю важливими є гарантії права власності на земельну ділянку. ЗК України передбачає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім ви­падків, передбачених Кодексом або іншими законами України. До таких випадків згідно з ЗК України належать: конфіскація земельної ділянки (ст. 148);не відчуження земельної ділянки с/г призначен­ня іноземним юр особам, якщо вони одержали її у спадщину, та не відчужену протягом року (ст. 145); використання земельної ділянки не за цільовим призначенням (ст.143) та деякі інші. 2)Гарантії, пов'язані з відшкодуванням збитків власникам землі та зем­лекористувачам, передбачені ст. 156 ЗК України. Зазначеним суб'єктам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: *вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників для інших видів використання;*встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивос­тей сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників;*приведення с/г угідь, лісових земель і чагарників у непридатний для використання стан;*неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки. 3) гарантії, пов'язані з вирішенням зе­мельних спорів. Звернення до суду для захисту земельних прав сторона­ми у земельних спорах гарантує ст. 8 КУ. Звернення до суду за вирішенням земельних спорів можливе з таких підстав:претензії суб'єкта земельних правовідносин щодо набуття або припи­нення права власності на землю чи права землекористування; порушення земельних сервітутів і правил добросусідства; порушення зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди власникам землі та землекористувачам, та деяких інших. Вирішення земельних спорів поновлює порушені права та законні інтереси власників земельних ділянок і землекористувачів, встановлює зміст і межі повноважень сторін спору, а також обов'язкову поведінку од­нієї сторони щодо іншої. Тим самим вирішення земельних спорів гаран­тує реалізацію прав суб'єктів земельних правовідносин на землю.

57.Юридичні засоби захисту прав на земельні ділянки.

Ст. 13 КУ регламентує, що держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість. Вона також закріплює рівність перед законом усіх без винятку суб’єктів права власності. Право власності на землю гарантується відповідно до ст. 14 КУ. Визначальне значення ці положення мають і для суб’єктів земельних правовідносин. Земельне законодавство містить принцип забезпечення захисту прав юридичних і фізичних осіб на землю. Право на захист можна визначити як надану уповноваженій особі можливість застосування заходів правоохоронного характеру для відновлення її порушеного чи оспорюваного права. Захист суб’єктивного права на землю – захист правомочностей та інтересів власника земельної ділянки чи землекористувача.
Згідно з КУ права і свободи людини і громадянина захищаються виключно судом. КУ кожному гарантує право на оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також посадових осіб, в тому й числі при порушенні земельних прав. Зем код У гарантує та забезпечує фізичним і юридичним особам рівні умови і способи захисту права власності і права користування на конкретні земельні ділянки. В ст. 152 ЗКУ наведений перелік способів захисту земельних прав, який не є вичерпним. Способи захисту – це дії державних органів у межах їх компетенції, які безпосередньо спрямовані на захист земельних прав громадян (визнання права на землю судом, розгляд земельних спорів радою, опротестування прокуратурою акта органу державної влади, що порушує земельні права). Способи захисту прав на землю за своїм змістом та умовами застосування є досить неоднорідними. Одні з них безпосередньо спрямовані на захист права власності на земельну ділянку чи права землекористування, інші – опосередковано. В земельному законодавстві способи захисту прав на землю класифік: речово-правові, спеціальні та зобов’язально-правові.
Речово-правові способи захисту прав на землю пов’язані із цивільним правом вони спрямовані на захист суб’єктивного права власності на землю чи права землекористування осіб, які на момент порушення права не перебувають у зобов’язальних відносинах з порушником.ст. 104 Земельного кодексу України визначає, що власники землі та користувачі земельних ділянок можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров’я людей, тварин на повітря, земельні ділянки тощо. Витребування майна із незаконного володіння (віндикаційний позов) - це один із ефективних способом захисту прав на землю. Такий позов пред’являється у випадку самовільного зайняття земельної ділянки, що фактично належить уповноваженій особі, з метою її повернення. Самостійним способом захисту прав на землю вважається відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. До спеціальних способів захисту відносяться: визнання угоди щодо земельної ділянки недійсною; визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 155 ЗКУ у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їм земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Збитки, завдані власникам земельних ділянок внаслідок видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в повному обсязі органом, який видав акт. До земельно-правових способів захисту відносяться: відшкодування збитків, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням умов договорів; повернення власникові земельної ділянки, наданої у користування за договором оренди тощо. Відшкодування збитків являється самостійним способом захисту прав на земельні ділянки. До інших, передбачених законом способів можна віднести: захист інтересів власників землі і землекористувачів у надзвичайних ситуаціях, захист права спільної (спільної часткової чи спільної сумісної) власності на землю, захист права власності чи користування землею осіб, які оголошені безвісно відсутніми або померлими, тощо. Всі вони регулюються цивільним законодавством.