Правовий режим земельних сервітутів

У главі 17 Земельного кодексу України підкреслюється, що земель­ні сервітути, встановлені на земельну ділянку, не позбавляють власника цієї земельної ділянки прав володіння, користування та розпорядження нею.

Земельні сервітути підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, передбаченому Земельним кодексом. Інформація про встанов­лення земельного сервітуту є невід'ємною частиною правовстановлюючого документа щодо земельної ділянки, на яку встановлено земельний сервітут.

Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земель­ну ділянку до іншої особи.

Земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, заста­ви і не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам.

Власник, а також користувач та орендар земельної ділянки, на яку встановлено земельний сервітут, має право, якщо інше не передбачено законом, вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сер­вітут, відповідної винагороди за його встановлення.

Власникові земельної ділянки, на яку встановлено земельний серві­тут, мають бути відшкодовані збитки, завдані внаслідок користування земельним сервітутом.

Норми Земельного кодексу передбачають припинення дії земельно­го сервітуту. На вимогу власника земельної ділянки, на яку встановлено земельний сервітут, його дія може бути припинена у зв'язку із виникнен­ням підстав для його встановлення.

Дія земельного сервітуту припиняється на вимогу власника земель­ної ділянки у разі:

поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлено земель­ний сервітут, та власника земельної ділянки, на яку він встановле­ний;

відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут, від його подальшого використання; рішення суду;

Якщо земельна ділянка, на яку встановлено земельний сервітут, не може бути використана відповідно до її призначення, власник цієї зе­мельної ділянки має право вимагати зняття земельного сервітуту з цієї земельної ділянки у судовому порядку.

Захист здійснюється в судовому порядку. Позов подається особою, що має право на сервітут; відповідачем за позовом є власник земельної ділянки, обтяжений сервітутом.

 

35. Поняття і зміст добросусідства в земельному праві.

Чинний ЗК України, визначивши суб'єктами відносин добросусідства як власників земельних ділянок, так і землекористувачів, чітко не визначає, в яких випадках виникають відносини добросусідства. Добросусідство мож­на розглядати як відносини двох і більше осіб, які володіють речовими або зобов'я­зальними правами на одне і те саме або роз­ташоване в безпосередній близькості майно, що створює ймовірність тривалих порушень прав будь-якої сторони. На на­шу думку, слід погодитися з точкою зору, згідно з якою у відносинах добросусідства сусідніми є не лише прилеглі (суміжні) зе­мельні ділянки, а й ті, власникам або корис­тувачам яких можуть бути заподіяні незруч­ності власником (користувачем) іншої ді­лянки.

Зміст земельних відно­син добросусідства полягає в сукуп­ності прав та обов'язків суб'єктів таких відносин. При цьому комплекс цих прав та обов'язків є однаковим для кожного власника чи землекористувача. У найбільш загальному вигляді зміст відносин добросусідства можна, на нашу думку, визначити як право кожного власни­ка чи землекористувача вільно використову­вати свою земельну ділянку за цільовим при­значенням у межах і способами, що не справ­ляють неправомірного впливу на сусідні во­лодіння (земельні ділянки), а також вимага­ти від інших власників (землекористувачів) такого ж використання сусідніх земельних ділянок і у той самий час - обов'язок кожно­го власника (землекористувача) не допуска­ти при цьому заподіяння неправомірного впливу на сусідні земельні ділянки.

у сфері відносин добросусідства можна, на нашу думку, виділити два основні напрями правового регулювання:

                                 відносини щодо розмежування суміж­них володінь і запобігання безпосередньому порушенню меж земельних ділянок. Врегу­люванню даних відносин у чинному ЗК Ук­раїни присвячені статті 105-109;

                                 відносини щодо здійснення опосередко­ваних впливів на сусідні земельні ділянки, які не пов'язані з безпосереднім порушенням їх меж. Ці відносини регулюються статтями 103, 104 ЗК України. При цьому, врегулю­вання зазначених відносин, на нашу думку, визначає специфіку добросусідства як тако­го та становить основну складність.