Природоохоронне законодавство та екологічне право

ПРИРОДООХОРОННЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО

Програма навчальної дисципліни складається з таких змістових модулів:

Загальні положення екологічного права.

Право користування природними ресурсами.

Права власності та природокористування. Відповідальність за правопорушення:

Правова охорона навколишнього природного середовища в господарстві:

Програма навчальної дисципліни складається з таких змістових модулів:

Загальні положення екологічного права.

Право користування природними ресурсами.

Права власності та природокористування. Відповідальність за правопорушення:

ВСТУП

Навчальний посібник «Природоохоронне законодавство та екологічне право» підготовлений з урахуванням вимог Державного освітянського стандарту вищої професійної освіти. За основу взяті програми викладання екологічного права в провідних юридичних вузах України.

Екологічне право України — самостійна юридична дисципліна, яка передбачена для вивчення типовим навчальним планом Міністерства освіти і науки нашої держави.

Дана праця написана на основі матеріалу лекцій, які читались авторами в вузах України згідно з програмою курсу екологічного права і структурою Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та Закону України «Про екологічну експертизу».

Книга складається з шести частин, присвячених теоретичним і методологічним засадам екологічного права, правовим і науковим основам управління в галузі екології, екологічній безпеці, міжнародному праву та вітчизняному екологічному законодавству.

В якості додатку до основного тексту, в кінці кожного розділу вміщені контрольні запитання та завдання. В кінці книги є програма курсу з екологічного права України.

Правову основу даної книги складає українське еко-логічне законодавство.

ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА

Розділ 1

НАУКОВІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА

ПЛАН (логіка викладу)

1. Об'єктивні передумови розвитку еколого-правових норм.

2. Механізм формування екологічного права.

3. Місце екологічного права в системі екологічних і правових наук.

4. Роль екологічного права у здійсненні екологічної політики держави.

5. Основні напрями державної екологічної політики.

6. Реалізація державної політики України в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Механізм формування екологічного права

Механізм формування екологічного права -сукупність історичних, соціальних, екологічних, правових та інших передумов і чинників, спрямованих на виникнення, становлення і розвиток екологічного права.

екологічні інтереси людей:

• регулювання використання природних ресурсів;

• забезпечення охорони об'єктів навколишнього природного середовища;

• забезпечення охорони здоров'я громадян від несприятливого впливу навколишнього природного середовища.

Форми взаємодії людини і навколишнього природного середовища:

• економічна;

• еколого-біологічна;

• еколого-соціальна.

Форми екологічної політики держави:

• внутрішня; зовнішня.

Забезпечення екологічноїполітики держави:

• політична;

• економічна;

• правова;

• управлінська;

• науково-технічна;

• контрольна.

Механізми забезпечення екологічного права:

• еколого-правова ідеологія;

• еколого-правова психологія;

• еколого-правова свідомість;

• еколого-правова культура;

• еколого-правова освіта;

• еколого-правова наука.

Все це можна назвати механізмом формування, забезпечення і реалізації екологічного права.

Розділ 2

Об'єкти екологічного права

Об'єкти екологічного права - сукупність природних, природно-соціальних умов і процесів, природних ресурсів і комплексів, екосистем та життя і здоров'я громадян, що підлягають охороні за допомогою норм екологічного законодавства. Виділяються:

• диференційні:

земля, надра, поверхневі та підземні води, ліси, тваринний та рослинний світ, атмосферне повітря.

• інтеграційні:

навколишнє природне середовище, життя і здоров'я громадян від негативного впливу НПС.

'комплексні:

природні комплекси — об'єкти і території природно-заповідного фонду, природно-соціальні умови і процеси — курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні зони, континентальний шельф та морська економічна зона, території, що зазнали екологічної катастрофи.

Джерела екологічного права

Джерела екологічного права - нормативні акти, що містять еколого-правові норми, призначені для регулювання екологічних правовідносин. В Україні основними юридичними джерелами права фактично є тільки нормативно-правові акти, провідне місце серед яких займають закони. Цю сукупність правових нормативних актів, які прийнято вважати екологічним законодавством, поділяють на закони та підзаконні акти:

а) закони:

Конституція України, Конституція Автономної Республіки Крим, Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про столицю України — місто-герой Київ», «Про місцеві державні адміністрації». Закон України «Про охорону атмосферного повітря», Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», Кодекс України «Про надра». Земельний кодекс України, Лісовий кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення Закон України «Про природно-заповідний фонд України», Закон України «Про тваринний світ» (неповний). Водний кодекс України, Закон України «Про екологічну експертизу».

б) підзаконні акти:

постанови ВР України нормативно-правові акти Президента України:

— укази;

розпорядження урядові нормативні акти галузеві' нормативно-правові акти:.

інструкції, методики;

правила, локальні нормативно-правові акти:

рішення місцевих референдумів, акти органів місцевого самоврядування, акти органів місцевих держадміністрацій, акти місцевих органів управління в галузі екології.

Мета екологічного права

• регулювання і забезпечення ефективного використання природних ресурсів;

• забезпечення якості навколишнього природного середовища;

• гарантування екологічної безпеки, реалізації і захисту екологічних прав громадян.

Завдання екологічного права полягає в тому, щоб на базі пізнаних законів розвитку природи та суспільства нормативне закріпити науково обґрунтовану міру поєднання господарської дії на природу та охорону навколишнього природного середовища в інтересах теперішнього та майбутнього поколінь людей.

Система екологічного права

Під системою екологічного права слід розуміти розміщення в певній логічній послідовності його структурних підрозділів, які обумовлені змістом екологічних від-і носин.

У загальній частині екологічного права зосереджено норми права, які вирішують питання для видів екологічних відносин. У ній містяться такі положення: загальна характеристика екологічних відносин та екологічного права (джерела права), норми права про власність на природні об'єкти, організаційно-правові питання використання, загальні питання охорони навколишнього природного середовища.

В особливій частин/екологічного права зосереджено ті правові норми, котрі регулюють окремі види екологічних відносин з урахуванням їх специфіки: право землекористування, водокористування, користування надрами, лісами та іншою рослинністю, тваринним світом, природно-заповідним фондом, атмосферним повітрям та його охороною тощо.

Контрольні запитання і завдання

І. Природоресурсні відносини.

2. Природоохоронні відносини.

3. Які є об'єкти екологічного права?

4. Назвіть джерела екологічного права.

5. Поняття екологічного права.

6. Ознаки екологічного права.

7. Які Ви знаєте принципи і функції екологічного права?

Розділ 3

Розділ 4

ПРАВО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

ПЛАН (логіка викладу)

1. Право природокористування.

2. Принципи права природокористування.

3. Суб'єкти та об'єкти права природокористування.

4. Права і обов'язки природокористувачів.

5. Особливості орендних правовідносин природокористування.

6. Права і обов'язки суб'єктів орендних правовідносин природокористування.

7. Підстави виникнення та припинення права природокористування.

Право природокористування

Остання кодифікація в законодавстві галузі використання та охорони довкілля проведена за предметно-галузевим принципом — було оновлено законодавство про землю, воду, ліси тощо, прийняті відповідні закони. Відповідно до такої структури законодавства сформувались і види права природокористування: право землекористування, право водокористування тощо.

Оскільки ці види права природокористування утворилися на основі відносно самостійних галузевих законів, вони виявилися слабо пов'язаними одне з одним. Кожний вид права природокористування містить права та обов'язки в зв'язку з використанням лише одного відповідного природного об'єкта. Між тим у природі все пов'язано. І використання одного природного ресурсу може завдати шкоди довкіллю.

Право природокористування - система юридичних норм і засобів, спрямованих на врегулювання відносин щодо ефективного використання, відновлення й охорони природних ресурсів, забезпечення багатогранних матеріальних, економічних і соціальних інтересів та законних прав суб'єктів природокористування. Таким чином, під правом природокористування мається на увазі інститут загальної частини екологічного права, в якому Об'єднано норми, що визначають спільні положення для права користування всіма видами природних об'єктів, включаючи і норми, які регулюють їх комплексне використання.

Розрізняються:

Об'єктивне право - механізм правового регулювання забезпечення правовідносин природокористування:

• норми, які визначають підстави виникнення, зміни права природокористування;

• норми, які встановлюють комплекс прав і обов'язків природокористувачів;

• форми і види правовідносин природокористування;

• юридичні засоби захисту прав суб'єктів правовідносин природокористування;

• норми, які встановлюють підстави припинення

права природокористування.

Суб'єктивне право - сукупність повноважень особи щодо використання, відтворення і захисту природних ресурсів:

• сукупність прав і обов'язків щодо виникнення суб'єктивного права природокористування та його захисту;

•сукупність прав і обов'язків щодо володіння об'єктами природокористування;

• сукупність прав і обов'язків щодо використання об'єктів природокористування;

•сукупність прав і обов'язків щодо зміни і припинення суб'єктивного права природокористування;

•сукупність прав, обов'язків щодо захисту порушеного суб'єктивного права природокористування.

Зміст права природокористування - сукупність прав і обов'язків суб'єктів права природокористування (природокористувачів), обумовлених нормами чинного законодавства чи відповідною угодою на користування природними ресурсами (договором оренди тимчасового, короткострокового чи довгострокового користування).

Право природокористування ділиться на загальне та спеціальне.

Право загального природокористування означає гарантовану законом можливість усіх громадян користуватися здоровим навколишнім природним середовищем та їх обов'язковим виконанням встановлених правил

його охорони.

Право спеціального природокористування встановлюється та регулюється державою в інтересах цільойого використання природних ресурсів у процесі їх господарської експлуатації та рекреаційного використання. Воно включає право землекористування, лісокористування та ін.

Основою для його виникнення е акт компетентного органа держави про надання відповідного ресурсу в використання та господарську експлуатацію за його цільовим призначенням.

Суб'єктами права спеціального природокористуванням підприємства, заклади, організації та окремі громадяни відповідно до цілей їх діяльності в межах наданих їм прав та обов'язків. Спеціальне природокористування громадян регулюється з метою задоволення їх економіч-. них, житлових, культурно-побутових умов.

Правове регулювання природокористування здійснюється через систему керівних, зобов'язуючих та забобонних норм права.

Керівні норми встановлюють умови та порядок виникнення права користування природними ресурсами, визначають кордони поведінки природокористувачів, надають їм необхідні гарантії реалізації й охорони їх: лрав та ефективного виконання покладених на них обов'язків.

Зобов 'язуючі норми направлені на регулювання виконання природокористувачами правил використання природного багатства, планів та заходів у галузі використання та відновлення природних ресурсів, збереження та покращання природного середовища.

Розділ 5

Розділ 1

Розділ 2

Розділ 1

Екологічна відповідальність

Відповідальність в екологічному праві є важливим складовим елементом правового забезпечення раціонального природокористування, відновлення екологічних об'єктів і охорони довкілля.

Законодавство про юридичну відповідальність за порушення права природокористування тим чи іншим природним об'єктом розвивалось у рамках загальних правових норм про відповідальність за порушення вимог природоохоронного законодавства.

Розвиток законодавства в цій галузі йшло насамперед по шляху визначення кола протиправних дій, які посягають на порядок користування природними ресурсами, та суб'єктів правопорушень, встановлення відповідальності за їх здійснення, уточнення обов'язків органів та посадових осіб по прийняттю заходів юридичної відповідальності та порядку розгляду справ про окремі правопорушення.

Однією із загальних характеристик юридичної відповідальності за порушення вимог природоохоронного законодавства є те, що природоохоронні закони містять більш-менш повні переліки правопорушень, котрі об'єднані в спеціальних статтях у самостійному розділі, який присвячено відповідальності за порушення водного, лісового, земельного тощо, законодавства.

Об'єктом порушення права природокористування є право виключно державної власності на природні ресурси та правила користування природними ресурсами.

В юридичній літературі екологічну відповідальність поділяють:

• у позитивному плані — обов'язок виконувати норми взаємовідносин суспільства та природи з метою збереження обґрунтованих стосунків екологічних та економічних процесів:

• у ретроспективному плані — в застосуванні відповідних санкцій до винних осіб за правопорушення. Вона становить сукупність правових норм екологічної та інших галузей права, які виконують екологічні функції, спрямовані на примусове виконання юридичними і фізичними особами передбачених законом екологічних норм і правил.

Суть екологічної відповідальності - проявляється в трьох функціях: стимулюючій, компенсаційній, превентивній, і полягає в збереженні сталого балансу економічних та екологічних інтересів у процесі господарської діяльності на базі попередження, скорочення та відновлення втрат у природному середовищі.

Юридична відповідальність у галузі екології має на меті покарання винних, припинення і попередження порушень законодавства у галузі природокористування і охорони навколишнього природного середовища, а також поновлення порушених прав власників природних ресурсів і природокористувачів тощо.

Виконання постанови

Постанова про накладання адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення.

Контроль за правильним і своєчасним виконанням постанови про накладання адміністративного стягнення здійснюється службовою особою, яка винесла постанову.

Не підлягає виконанню постанова про накладання

адміністративного стягнення, якщо її не було передано до виконання протягом трьох місяців з дня винесення (ст. 303 КУАП).

Розділ 2

ПЛАН (логіка викладу)

1. Загальна характеристика.

2. Стан атомної енергетики.

3. Джерела іонізуючого випромінювання в народному господарстві.

4. Радіоактивні відходи і поводження з ними.

5. Стан уранодобувної та переробної промисловості.

6. Стан нормативної бази з ядерної та радіаційної безпеки.

Загальна характеристика

Впродовж кількох десятиліть в Україні здійснюється масштабна ядерна програма, але тільки з набуттям незалежності в національному Законодавстві проголошено пріоритет безпеки людини і довкілля як основи державної політики в ядерній галузі.

Приєднання України, як суверенної держави, до ряду міжнародних Конвенцій та Угод поклало на неї відповідальність та зобов'язання по дотриманню вимог цих правових актів. Зокрема, ратифікація Україною Конвенції з ядерної безпеки продемонструвала визнання нею:

• відповідальності за ядерну безпеку тих ядерних установок, що знаходяться під її юрисдикцією;

• необхідності забезпечення того, щоб використання ядерної енергії було безпечним, добре відрегульованим та екологічно раціональним;

• необхідності повсякчасного сприяння підтриманню високого рівня ядерної безпеки;

• зобов'язань щодо використання основоположних, сформульованих на міжнародному рівні керівних принципів безпеки.

Досвід розвинутих ядерних держав свідчить про те, що безпечне використання ядерних технологій пов'язане з вирішенням численних і складних проблем і можливе тільки за умов ефективного регулювання безпеки, управління нею та наявності адекватного наукового, аналітичного, технічного, методичного та експертного

супроводу.

За кількістю ядерних енергетичних установок Україна посідає 8-е місце в світі і 5-е в Європі. Запорізька АЕС є найпотужнішою атомною електростанцією в Європі.

В Україні існує 5 АЕС із енергоблоками, які мають різні конструктивні особливості та знаходяться на різних стадіях життєвого циклу:

Рівненська АЕС — три енергоблоки;

Хмельницька АЕС — один енергоблок;

Південно-Українська АЕС — три енергоблоки;

Запорізька АЕС — шість енергоблоків;

Чорнобильська АЕС — три енергоблоки. Основу реакторного парку України складають водо-водяні реактори типу ВВЕР-1000, реактори ВВЕР-440 та уран-графітові канальні реактори типу РБМК-ІООО. В Україні розташовано два дослідницьких реактори:

ВВР-М — в м. Києві, (Київський інститут ядерних досліджень НАН) та ДР-100 -ум. Севастополі (Севастопольський інститут ядерної енергії і промисловості).

Україна має шість регіональних підприємств Державного об'єднання «Радон» по поводженнюз радіоактивними відходами, які приймають на збереження радіоактивні відходи від усіх галузей народного господарства (крім ядерної енергетики).

У 30-кілометровіи зоні Чорнобильської АЕС зберігається в тимчасових, непристосованих сховищах велика кількість радіоактивних відходів, які утворились внаслідок аварії на 4-му енергоблоці. Головним джерелом небезпеки залишається об'єкт «Укриття», в якому зосереджені радіоактивні та ядерні матеріали, сумарна активність яких складає 20 млн Кюрі.

Підприємства по видобутку та переробці уранової руди знаходяться у Дніпропетровській, Миколаївській та Кіровоградській областях і належать до виробничого об'єднання «Східний гірничо-збагачувальний комбінат».

Видобування уранової руди в Україні, головним чином, провадиться на 3-х виробничих майданчиках: Жовтоводському, Кіровоградському та Смолінському рудниках. У 1996 р. ВО «СхідГЗК» передане для промислового використання Новокостянтинівське родовище. Девлатівське та Братське родовища (Дніпропетровська та Миколаївська області) вже кілька років не експлуатуються і там продовжуються рекультиваційні роботи, після закінчення яких, землі будуть передані у господарське використання.

Україна належить до країн з розвиненим використанням ядерних технологій та джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ) по всіх напрямах господарчої, медичної та наукової діяльності. За неповними даними, в областях України є близько 2086 потенційних заявників (без медичних установ), що мають отримати дозвіл на здійснення діяльності з ДІВ. У зв'язку з економічною кризою деякі підприємства припинили свою Діяльність, у т. ч. і з джерелами іонізуючого випромінювання. Це спричинило необхідність нагального вирішення проблем запобігання несанкціонованому обігу ДІВ та їх втратам, що може призвести до опромінення людей і забруднення навколишнього середовища.

Стан атомної енергетики

Питання, пов'язані з радіаційною та ядерною безпекою АЕС, вивчаються та аналізуються як національними органами, уповноваженими державою, так і міжнародними організаціями та експертними комісіями.

Особлива увага міжнародних експертів та комісій, в основному, зумовлена специфікою проектів АЕС, розроблених у колишньому СРСР, та низкою концептуальних рішень забезпечення ядерної та радіаційної безпеки, що відрізняються від прийнятих у міжнародній практиці.

Ядерна безпека АЕС, насамперед, залежить від стану експлуатаційної безпеки. Аналіз і оцінка експлуатаційної безпеки АЕС виконуються на основі аналізу звітів з порушень у роботі АЕС, річних звітів з поточного стану експлуатаційної безпеки, а також за результатами інспекційних перевірок.

На сьогодні продовжується реалізація програми заходів по підвищенню безпеки діючих енергоблоків з реакторами типу ВВЕР. Але обсяг та види робіт кожна АЕС вимушена корегувати з огляду на економічні та матеріально-технічні чинники.

Слід зазначити, що порушення в роботі АЕС призводить до необхідності зупинки енергоблоків, що тягне за собою недовиробіток електроенергії та інші негативні наслідки. Корегуючі заходи, спрямовані на виключення повторення різних порушень, що пов'язані з недотриманням персоналом вимог експлуатаційної документації, неякісним виконанням ремонтних та зварювальних робіт, відхиленнями у виконанні технологічних операцій, помилковим впливом на елементи управління та автоматики. Загальною причиною росту помилок персоналу є недостатній рівень його культури безпеки при здійсненні експлуатації, ремонтних та налагоджувальних робіт, а також недоліки адміністративно-технічного управління.

Серед найбільш важливих порушень у роботі систеім безпеки, що виникали на АЕС України такі:

1) Відмова органів регулювання системи управління і захисту реактору (ОРСУЗ).

2) Відмови захисних систем безпеки (імпульсно-запобіжних пристроїв компенсатора тиску).

Згідно з вимогами «Положення про порядок розслідування та облік порушень у роботі атомних станцій», всі порушення в роботі АЕС оцінюються з точки зору впливу на безпеку. Для визначення рівня порушень у практиці використовується міжнародна шкала ядерних подій INES.

Характерні причини, що впливають на стан безпеки та надійність експлуатації АЕС такі:

• виконання робіт з порушенням технології ремонту;

•виконання ремонту без дозволу на право його ведення;

• виконання ремонтних робіт без наявності технології на їх проведення;

• необгрунтоване зменшення обсягів ремонту із заміною одного виду ремонту іншим та обсягів експлуатаційного контролю металу і зварювальних з'єднань;

•невиконання заходів, направлених на підвищення безпеки, приведення стану обладнання і трубопроводів АЕС у відповідність із вимогами діючих правил;

• у процесі технічного огляду не перевіряється корозійний стан внутрішніх поверхонь обладнання;

• обсяги технічного обслуговування зварювального обладнання не відповідають інструкціям по їх експлуатації;

• порушується порядок обліку, зберігання і видачі у виробництво зварювальних матеріалів;

•перенесення термінів виконання ремонтних робіт окремого устаткування систем керування та надійного енергозабезпечення без обґрунтування його працездатності;

• через відмову від послуг спеціалізованих організацій, ремонт електронного та електротехнічного обладнання виконується непідготовленим персоналом, який не пройшов атестацію;

• обладнання та трубопроводи технологічних систем енергоблоків на АЕС не приведені у відповідність з вимогами діючих в Україні ПНАЕ Г-7-008-89;

• ремонтні підрозділи АЕС не укомплектовані інст рументом, пристроями та матеріалами, необхідними для проведення ремонтних робіт;

• у проектах більшості АЕС не передбачено технологічних можливостей переробки (кондиціювання) радіоактивних відходів (насамперед, це стосується спалювання горючих твердих і рідких РАВ);

• відсутні системи автоматизованих постів контролю радіаційного стану на території АЕС та в зоні спостереження.

У 1997 р. регулюючий орган прийняв рішення про внесення в особливі умови тимчасових ліцензій на екст плуатацію енергоблоків АЕС вимоги, стосовно розробки та узгодження довгострокової програми підвищення рівня безпеки енергоблоків, що знаходяться в промис-

ловій експлуатації. Ці програми були розроблені, пройшли експертизу та узгодження. Заходи, що передбачались в програмах кожної АЕС, а також вимоги та рекомендації регулюючого органу стали підґрунтям для розробки Національною енергогенеруючоїо компанією «Енергоатом» «Галузевої довгострокової програми підвищення безпеки АЕС України».

Зазначені програми включають розробку та реалізацію організаційних і технічних заходів, що спрямовані на вирішення таких, важливих для безпеки та надійності

експлуатації, питань:

• усунення невідповідностей та відхилень від вимог діючих науково-технічних документів або зменшення впливу цих відхилень на стан безпеки шляхом реалізації

компенсуючих заходів;

• усунення недоліків у роботі систем та обладнання, що виявлені експлуатаційною практикою;

• вдосконалення адміністративно-технічного управління та контролю;

• врахування та впровадження світового досвіду експлуатації, а також рекомендацій МАГАТЕ у вирішенні питань безпеки.

Необхідно підкреслити, що реалізація довгострокових програм підвищення безпеки АЕС значною мірою залежить від державної економічної та фінансової політики щодо повної та своєчасної реалізації на енергетичному ринку виробленої АЕС електроенергії та цільового й достатнього фінансування робіт.

Відповідно постанови КМУ (№ 1561 від 28.12.96) був розроблений і затверджений (рішення № 5 від 18.04.97) Урядовою комісією з питань комплексного вирішення проблем Чорнобильської АЕС програмний документ «Стратегія перетворення об'єкту «Укриття» ВО ЧАЕС». Заплановані заходи, в основному, мали своєю метою підвищення достовірності контролю за станом безпеки та застосування більш ефективних засобів поглинання

нейтронів.

З метою запобігання розвитку гіпотетичної самопід-тримної ланцюгової реакції було розроблено та впроваджено в дослідну експлуатацію технічні засоби введення нейтронно-поглинаючих речовин в основні скупчена ня ядерно-вміщуючих матеріалів. Ці засоби повинні спрацьовувати в разі перевищення контрольних рівнів щільності потоку нейтронів за показниками систем контролю.

Розділ З

Розділ 4

ЕКОЛОГІЧНА (ПРИРОДНО-ТЕХНОГЕННА) БЕЗПЕКА

ПЛАН (логіка викладу)

1. Загальні засади екологічної безпеки..

2. Класифікація надзвичайних ситуацій.

3. Надзвичайні ситуації природного характеру.

Розділ 5

ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА І ПРАВОВІ ТА СОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ *

ПЛАН (логіка викладу)

І. Загальна характеристика.

2. Стан правового і законодавчого забезпечення зони чорнобильської катастрофи.

3.Правові основи постійного проживання населення та «ройі персоналу у зоні відчуження.

Загальна характеристика

Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду України е обов'язком держави. Ст.16. Конституції України),

Півстоліття тому наукові досягнення у ядерній фізиці зробили можливими практичне використання ядерної енергії не тільки у воєнних цілях (ядерна зброя), а й у мирних (ядерна енергетика). Ця двобічність використання ядерної енергії та пов'язані з цим значні ризики для людини і довкілля зумовили розробку провідними ядерними державами (США, Англією, Францією) спеці.» ального ядерного права, норми якого врегульовували б питання забезпечення безпеки використання ядерної енергії у мирних цілях.

Згодом таке право стало розроблятися і впроваджуватись практично у всіх державах, де є атомні електростанції (у ФРН, Японії, Іспанії, Фінляндії, Швейцарії тощо). Практично єдиною у світі великою ядерною державою, де це право так і не з'явилось, був СРСР. Наскрізь централізована, суто адміністративна радянська система управління ядерною галуззю призвела спочатку до Киштимської (Урал, 1957р.) трагедії, а згодом і до Чорнобильської катастрофи (1986 р.). Відсутність ядерного законодавства в СРСР призвела до неможливості у судовому порядку встановити винуватців аварії, міру їх відповідальності за заподіяну шкоду та ефективно вирішити питання компенсації цієї шкоди. Це послужило причиною того, що після розпаду СРСР Україна залишилася сам на сам з проблемою ліквідації наслідків Чорнобильської аварії.

Чорнобильська катастрофа супроводжувалась ви-, кидом великої кількості радіонуклідів у навколишнє середовище, що призвело до значних людських та матеріальних втрат, погіршення стану здоров'я населення.

Чорнобильска катастрофа має глобальний характер. Масштаби її наслідків охопили майже всю земну кулю. Протягом десяти діб у повітря викинуто біля тони ядерного палива. В основному це були радіоактивний йод, стронцій, плутоній та деякі інші ізотопи. З урахуванням розпаду сумарний випад радіоактивних речовин становив 50 мільйонів кюрі. Це рівнозначно наслідкам вибуху 500 атомних бомб, подібних до тих, які скинуті в 1945 році на Хіросіму. Хмара, що виникла над ЧАЕС під дією вітру посунулася на північ, накривши ' дбою'українське Полісся, деякі регіони Білорусії й Росії Незабаром після катастрофи радіоактивні випади були виявлені на території Швеції, Фінляндії, Польщі, Німеччини, Франції. Радіація проникла в атмосферу ясієї північної півкулі. Значного забруднення зазнали водні джерела, особливо річки, що протікають неподалік від ЧАЕС, і Київське водосховище, а також водозабірні площі басейнів рік Дніпра і Прип'яті.

Впродовж 15 років молода незалежна Україна долає, наслідки найбільшої в історії людства техногенної радіаційної аварії. В приборкання катастрофи та подолання її наслідків були вкладені величезні економічні, матеріальні та людські ресурси. Незважаючи на покращення,;

радіаційної обстановки в постраждалих місцевостях, посилення контролю за радіаційним станом, ще залишаються об'єкт «Укриття», 800 місць тимчасового поховання радіоактивних відходів, «гарячі» ділянки 10 км, зони ЧАЕС. Без вирішення проблеми їх знешкодження радіаційний захист населення не можна вважати гарантованим.

З початком другого десятиріччя післяаварійного пе-, ріоду, коло викликаних Чорнобильською катастрофою проблем продовжує розширюватися. В їх числі не завершеність робіт зі встановлення доз опромінення усіх груп постраждалого населення за весь післяаварійний період, погіршення стану здоров'я опромінених та демографічна ситуація. Залишається складною соціальне-психологічна напруга серед населення в зонах радіоак-, тивного забруднення. Поточне десятиріччя може стати періодом прояву віддалених наслідків опромінення. Ці передбачення складаються та грунтуються на даних значного зростання захворювання дітей і дорослих на рак щитовидної залози, чинником якого визнано генероване катастрофою опромінення.

Після Чорнобильської катастрофи Україну оголошено зоною екологічного лиха.

Створення національного ядерного законодавства, організаційних, наукових та технічних підвалин для подолання Чорнобильської катастрофи є одним із актуальних юридичних завдань сучасної української право- і воі системи.

Розділ 1

Використання земель

Склад земель: відповідно до цільового призначення землі поділяються на:

• землі сільськогосподарського призначення. Землями сільськогосподарського призначення визначаються землі, надані для потреб сільського господарства. Вони можуть передаватись у власність і надаватись у користування:

1) громадянам — для ведення особистого сільського господарства;

2) громадянам, організаціям — для ведення товарного сільського господарства;

3) несільськогосподарським організаціям — для ведення підсобного сільського господарства. — землі населених пунктів;

землі міст — належать усі землі в межах міста;

землі селищ міського типу;

землі сільських населених пунктів;

земельні ділянки ЖБК, ГБК;

земельні ділянки для індивідуального будівництва.

• землі промисловості, транспорту, зв 'язку, оборони

та іншого призначення;

• землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

До земель природоохоронного призначення відносяться землі заповідників, національних, зоологічних та дендрологічних парків, заказників тощо.

На землях природоохоронного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на якісний склад

земель.

Для забезпечення режиму заповідників, національних, зоологічних та дендрологічних парків тощо встановлюються охоронні зони із забороною на землях цих зон діяльності, яка може згубно впливати або може впливати на забезпечення режиму земель природоохоронного значення.

• землі лісового фонду;

• землі водного фонду;

• землі запасу.

Правова охорона земель

Розділ 2

ПЛАН (логіка викладу)

/. Правова охорона надр.

2. Компетенція органів управління

3. Надання надр у користування.

4. Права та обов'язки користувачів надр.

5. Плата за користування надрами.

6. Охорона надр.

7. Державний контроль і нагляд за веденням робіт по геологічному вивченню надр, їх використанням і охороною.

8. Відповідальність за порушення законодавства про надра.

Правова охорона надр