Інвестиційний ринок та його основні складові

 

Інвестиційний ринок (IP) — це ринок об'єктів інвестування в усіх його формах. Його можна розглядати як сукупність окремих ринків (об'єктів реального та фінансового інвестування) і виділити такі ринки: прямих капітальних вкладень, приватизованих об'єктів, нерухомості, інших об'єктів реального інвестування, фондовий і грошовий ринок. Співвідношення між ними постійно змінюється, і на них впливають внутрішні та зовнішні фактори.

Склад інвестиційного ринку подано на рис. 2.4.

Ринок прямих капітальних вкладень є одним із найбільш значимих сегментів інвестиційного ринку України. Формою інвестування на цьому ринку є капітальні вкладення в нове будівництво, на реконструкцію, розширення, технічне переозброєння діючих підприємств.

Ринок приватизованих об'єктів значною мірою розвивається у зв'язку із процесами приватизації державних підприємств.

Рис. 2.4. Склад інвестиційного ринку

 

Ринок нерухомості — це самостійна складова інвестиційного ринку у зв'язку з його специфікою та суттєвими перспективами розвитку та розширення.

Ринок об'єктів тезаврації забезпечує здійснення операцій щодо інвестування у предмети колекціонування,"антикваріату, художні твори та інші цінності. Цей ринок поки ще не відіграє значної ролі в економіці нашої країни.

Ринок об'єктів фінансового інвестування — це фондовий ринок (ринок цінних паперів) і грошовий ринок. Основна функція фондового ринку — мобілізація коштів за допомогою цінних паперів з метою організації та розширення масштабів господарської діяльності реального сектору економіки. Фондовий ринок виконує важливу інформаційну функцію, і ситуація на ньому інформує інвесторів про економічну кон'юнктуру та дає орієнтири щодо розміщення капіталів. Стан справ на фондовому ринку має важливе значення для стабільного розвитку економіки. Крах на фондовому ринку може викликати кризу.

Грошовий ринок є самостійним сегментом тому, що частина його формується за допомогою таких об'єктів інвестування, як банківські депозитні вклади та іноземна валюта.

Кон'юнктура ринку становить форму вияву на інвестиційному ринку в цілому чи на окремих його сегментах системи факторів (умов), що визначають співвідношення попиту, пропозиції, цін і рівня конкуренції. Для кон'юнктури інвестиційного ринку характерні чотири стадії: піднесення кон'юнктури; кон'юнктурний бум; послаблення кон'юнктури; кон'юнктурний спад.

Піднесення кон'юнктури пов'язане із пожвавленням економіки в цілому. Характерним для цієї стадії є зростання обсягів попиту на об'єкти інвестування, рівня цін на них, розвиток конкуренції серед інвестиційних посередників.

Кон'юнктурний бум характеризується значним зростанням попиту на всі об'єкти інвестування. Попит не повністю буде задоволений пропозицією, яка є на ринку (зростають ціни на об'єкти інвестування, доходи інвесторів і посередників).

Послаблення кон'юнктури пов'язане зі зниженням інвестиційної активності у результаті спаду в економіці в цілому. Практично досягається насичення попиту на об'єкти інвестування за деякого зниження їх пропозиції. Спочатку стабілізується рівень цін на більшість об'єктів інвестування, потім вони повільно знижуються разом із доходами інвесторів та інвестиційних посередників.

Ознакою кон'юнктурного спаду інвестиційного ринку є низький рівень попиту та пропозиції об'єктів інвестування, а рівень пропозиції перевищує попит. При цьому суттєво знижуються ціни на об'єкти інвестування, доходи учасників ринку знижуються до найнижчого рівня, можливі навіть збитки в окремих сферах інвестиційної діяльності.

Обсяг операцій на інвестиційному ринку визначає стадію кон'юнктури ринку протягом усього кон'юнктурного циклу.

Аналіз і дослідження загальних і складових показників кон'юнктури ринку дасть змогу розробити заходи щодо підвищення інвестиційної активності держави в цілому, регіонів і галузей промисловості.

Оцінка інвестиційного ринку

 

Порівняльний аналіз концепцій державного регулювання в контексті проблем функціонування інвестиційних ринків в умовах кризи доводить, що за зовнішніх розбіжностей і різних підходів до вибору об'єкта регулювання (платоспроможний попит або пропозиція ресурсів) розглядається єдиний об'єкт регулювання — інвестиційний ринок. За допомогою такого підходу, стимулюючи інвестиційну пропозицію, держава стимулює і попит на ресурси. Проте необхідно визнати, що саморегуляція ринкового господарства доповнюється та вдосконалюється регулюванням державою, яка може сповільнити або прискорити розвиток економічних процесів.

Проблему залучення інвестицій в економіку України треба розглядати в контексті особливостей трансформаційних процесів, які відбуваються в країні.

Економіка України на сучасному етапі перебуває у процесі трансформації, тобто перетворення економічної системи. Трансформація характеризується такими складовими, як поступове відмирання закономірностей минулого; розвиток сучасної ринкової економіки, яка базується на приватно-корпоративній власності, та зростання впливу суспільних цінностей в економічній поведінці.

Розбудова стабільної та дієвої ринкової економіки в країні стає можливою тільки за умови подолання кризи політики трансформації, тобто за наявної концепції системного переходу до ринкової економіки. Таку кризу було подолано в посткомуністичних країнах Європи, і, як доводять фахівці, це дало змогу зробити великий крок уперед у процесі трансформації економік цих країн.

У період трансформації економіки суттєво зростає значення інвестиційної діяльності в країні. Від інтенсивності та результативності інвестиційних процесів залежить успіх перетворень насамперед у сферах економічного, політичного та соціального життя. Ось чому нині необхідно приділяти увагу питанням, пов'язаним з інвестуванням, способам і методам його активізації, вивченням умов створення сприятливого інвестиційного клімату, залученням інвестицій та їх ефективним використанням на всіх рівнях: держави, галузі, регіону, підприємства.

В економіці, побудованій на ринкових засадах, інвестиційна діяльність є вільною і регулюється загальним економічним процесом. Проте в умовах, коли держава бере на себе функції управління інвестиційними процесами (перед суспільством поставлено певну суспільно значущу мету, і держава свідомо спрямовує політику економічних трансформацій, наприклад, під час структурної перебудови економіки; держава є стратегічним інвестором; держава є власником частки підприємств, яка впливає на структуру суспільного виробництва), вільний розвиток інвестиційних процесів загрожує національній економічній безпеці, і постає потреба в протекціонізмі.

Специфіка трансформаційного періоду зумовлює необхідність конструктивної інтенсивної інтервенції держави в інвестиційну сферу. Цю необхідність детерміновано як недорозвиненість і функціональну недостатність новостворених ринкових форм, насамперед інвестиційної інфраструктури і саморегулюючих механізмів, неспроможних самотужки забезпечувати оптимізацію протікання інвестиційних процесів на макрорівні, так і "неринковий" характер економічного середовища. Національна економіка не є ідеальним об'єктом саморегулювання, і це свідчить про відсутність у ній достатніх передумов для самоактивізації процесів капіталотворення. Як свідчать дослідження, провідним суб'єктом регулювання повинна бути держава.

Середовище, в якому здійснюються інвестиційні процеси, називають інвестиційним кліматом. Він формується під впливом взаємопов'язаного комплексу законодавчо-нормативних, організаційно-економічних, соціально-політичних та географічних факторів, які визначають умови інвестиційної діяльності на всіх рівнях (країна, галузь, регіон, підприємство).

Цільова результативна діяльність держави як суб'єкта регулювання — це встановлення кількісних та якісних (структурних) параметрів інвестиційних процесів, необхідних для нормального протікання розширеного відтворення, забезпечення динамічної макроекономічної рівноваги та поліпшення показників макро- та мікрорівнів.

У сучасних умовах інвестиційна політика повинна будуватися на розвитку, взаємозв'язку та взаємозалежності таких принципів: забезпечення та вдосконалення законодавчо-нормативної бази інвестиційної діяльності; здійснення концентрації на стратегічних напрямках розвитку; організації взаємодії з підприємствами та інвесторами з метою мобілізації інвестиційних ресурсів; виділення інноваційної політики в самостійний цілеспрямований напрямок діяльності.

Інвестиційна політика держави — це те навколишнє середовище, що оточує підприємства і від стану якого безпосередньо залежить успіх інвестиційної діяльності, та інвестиційна активність суб'єктів господарювання. Від ефективності інвестиційної політики держави залежить стан виробництва, рівень технічної оснащеності основних фондів підприємства, можливості структурної перебудови економіки, розв'язання соціальних та екологічних проблем. У період трансформації економіки головне в реалізації інвестиційної політики держави — створення умов для вкладення коштів і підвищення інвестиційної активності підприємств. Економічне зростання та інвестиційна активність є взаємодоповнюючими процесами, а підприємство має приділяти постійну увагу власній інвестиційній діяльності, яка органічно витікає з інвестиційної політики.

В умовах трансформації становище підприємств різко змінилося. Поява підприємств різних форм власності, ліквідація централізованого планування та акціонування сприяли переходу цілеформування на рівень підприємства. Підприємство відповідно до конкретної ситуації, діючого господарського механізму та загального диктату споживача самостійно визначає пріоритетність тих чи інших цілей.

В умовах ринку розвиток економіки має циклічний характер, що привносить елементи невизначеності, а тому під час прийняття інвестиційних рішень підприємство має враховувати цю особливість на підставі оцінки інвестиційного клімату та відповідного прогнозу розвитку інвестиційного ринку. Безпосередньо за результатами дослідження зовнішнього середовища і залежно від цілей підприємства формується його політика, яка корегується на підставі аналізу стану та потенціалу розвитку підприємства. Насамперед це стосується інвестиційної привабливості підприємства як об'єкта потенційного інвестування.

Здійснення інвестиційної діяльності на підприємстві потребує визначення стану справ із наявністю інвестиційних ресурсів і співвідношенням різних форм інвестування на всіх етапах розвитку. Аналіз можливих джерел інвестиційних ресурсів і форм фінансування та їх оптимальне співвідношення дадуть змогу забезпечити ефективність інвестиційної політики підприємства. Зона господарювання є самостійним сегментом у межах діяльності підприємства, яке функціонує у відповідній галузі, регіоні, державі (країні).

При формуванні інвестиційної політики підприємства необхідно брати до уваги умови, які подано на рис. 2.5.

 

Рис. 2.5. Схема впливу умов на інвестиційну політику підприємства

 

Отже, підставою для формування інвестиційної політики підприємства є оцінка інвестиційної привабливості всіх об'єктів інвестиційного ринку: держави, галузі, регіону, окремого підприємства. У зв'язку з циклічним розвитком економіки та постійними змінами на інвестиційному ринку необхідно систематично вивчати стан його кон'юнктури для формування ефективної інвестиційної політики і прийняття економічно обґрунтованих інвестиційних рішень. Постійне спостереження та аналіз кон'юнктури інвестиційного ринку на основі системи показників і виявлення тенденцій змін дадуть змогу спрогнозувати його розвиток на перспективу. Процес прогнозування кон'юнктури інвестиційного ринку включає такі послідовні стадії: оцінка макроекономічних показників визначає інвестиційний клімат у країні та ефективність умов інвестиційної діяльності; проведення оцінки інвестиційної привабливості галузей використовується для галузевої спрямованості, галузевої диверсифікації інвестиційної діяльності підприємств; визначення оцінки інвестиційної привабливості регіонів — для регіональної диверсифікації діяльності підприємств; оцінка інвестиційної привабливості підприємства — для розробки й обґрунтування інвестиційних рішень.

Оцінка об'єктів інвестування та прогнозування кон'юнктури інвестиційного ринку — це взаємозалежні, взаємопов'язані, взаємодоповнюючі складові для формування інвестиційної політики підприємства.

У ринковій економіці стабільність діяльності підприємства визначається такими основними факторами, як зростання обсягу реалізації продукції, стабільна прибутковість, фінансова стійкість. Незважаючи на складні ринкові обставини, жорстку податкову систему і недостатню державну підтримку в більшості випадків погіршення становища підприємств пов'язане з неефективною системою управління, неекономічним і нетехнологічним виробництвом, слабким урахуванням ринкових умов господарювання в усіх аспектах.

Заохочення вкладення коштів потребує забезпечення привабливості об'єктів інвестування для вітчизняних і зарубіжних інвесторів. Вивчення кон'юнктури ринку включає оцінку привабливості на трьох основних таксономічних рівнях: макроекономічному — на рівні країни; мезоекономічному — на рівні галузі та регіону; мікроекономічному — на рівні підприємства. У цьому розділі будуть розглянуті тільки перші два рівні.