Співвідношення між системою права і системою законодавства

Важливим теоретичним і практичним завданням є встанов­лення правильного співвідношення між системою права і систе­мою законодавства. Вирішення його на належному рівні має на меті забезпечити доступність законодавства, скорочення не­потрібної кількості актів, її узгодженість між собою та ін. При цьому важливо мати на увазі ще одну обставину. Історично скла­лося так, що термін «право» використовується не тільки в юри­дичному розумінні. Його застосовують при визначенні як право­вих, так і таких можливостей, які випливають із корпоративних норм, зокрема з статутів політичних партій при визначення прав і обов'язків їх членів. Щодо терміна «законодавство», то він склався в добу Нової історії, коли буржуазні демократичні дер­жави (перший вид держави громадянського типу) почали масово закріплювати в письмовій формі нормативи, що склалися в ре­зультаті багаторазового повторення певного виду відносин. Внаслідок цього термін «законодавство» набув винятково юри­дичного значення. Ним стала позначатись сукупність норматив нормтивно-правових актів, що мають юридичну силу в результаті їх видання і захисту державою.

Однією із форм взаємодії права і законодавства є іх взаєм вплив у процесі формування та розвитку. Законодавство мо істотно впливати на розвиток формування права. В одних вин ках цей вплив зводиться до оформлення права. Відбуваєтьс тоді, коли суспільні відносини набули очевидної юридичної значущості (визначається це передусім їх повторюваність у випадках — законодавство може викликати до життя право, окремі його підрозділи. Наприклад, закони про підприємництво, власність в Україні сприяли формуванню галузей підприємницького права, істотно вплинули на розвиток цивільного права, важливим напрямком впливу законодавства на розвиток права є контролювання правових режимів кожної галузі права. Тут без участі держави право, по суті, не змогло б набути тих якостей, що створили б його на одну із загальнолюдських цінностей. Зворотна сторона їх взаємодії — це вплив права на формування та розвиток законодавства, завдяки чому воно набуває певних якостей як з точки зору його змісту, так і з точки зору форми [10].

Отже, система законодавства і система права є поняття одно­го роду, але вони не тотожні. Це дає підставу розглядати і харак­теризувати ці системи як відносно самостійні категорії і явища з притаманними їм ознаками. Ці ознаки і є важливими показника­ми відмінностей між ними.

Зупинимося на цих ознаках:

1. право є завжди вираженням справедливості. Закони та інші нормативно-правові акти можуть виражати як справедливість (бути правовими), так і несправедливість (бути неправовими);

2. якщо система права має об'єктивний характер, то система законодавства залежить від суб'єктивного фактора — діяльності законодавця, інших суб'єктів правотворчих повноважень;

3. право як явище завжди виступає як система норм, а законодавство як система нормативно-правових актів;

4. ці системи різняться своїми первинними елементами. Якщо для системи права первинним елементом є норма права, то для системи законодавства ним є нормативно-правовий припис. Юридичні норми — це той будівельний матеріал, з якого складаються конкретні галузі права. В законодавстві ці норми втілю­ються в окремих статтях нормативного акта або приписах всередині статей;

5. система законодавства і система права не збігаються за обсягом. Система законодавства ширша за систему права, оскільки часто включає те, що не може бути віднесеним до норм права різні програмні положення, вказівки на мету і мотиви видання тих чи інших актів [2].

Структура права для законодавця виступає як об'єктивна зако­номірність. Тому в його рішеннях щодо системи законодавства, будівлі нормативно-правових актів неминуче виявляється реальна, об'єктив­но обумовлена потреба існування самостійних галузей права, підгалу-зей, інститутів, юридичних норм. У процесі правотворчості законода­вець має виходити з особливостей окремих підрозділів права, своєрідності їх співвідношення один з одним. Проте система права і система законодавства нетотожні. Між ними є суттєві розбіжності, що дозво­ляє казати про їх відносну самостійність.

По-перше, це виражається в тому, що первинним елементом сис­теми права є норма, а первинним елементом системи законодавства виступає нормативно-правовий акт. Юридичні норми галузей права — це будівельний матеріал, з якого складається та чи інша конкретна га­лузь законодавства. Але при побудові кожної законодавчої галузі буді­вельний матеріал може вживатися в різному наборі й у різноманітному сполученні певного нормативного акту. Ось чому галузі законодавства не завжди збігаються з галузями права.

В одних випадках ми можемо констатувати факт, що галузь права є, а галузі законодавства немає (фінансове право, право соціального забезпечення, сільськогосподарське та ін.). Такі галузі не кодифіковані, а діючий у цій сфері нормативний матеріал розкиданий по різноманіт­них правових актах, що потребує уніфікації. Не виключена й зворотня ситуація, при якій галузь законодавства існує без галузі права (митне законодавство, Повітряний кодекс та ін.). Може бути й ідеальний ва­ріант, коли галузь права збігається з галуззю законодавства (цивільне право, кримінальне, трудове, адміністративне та ін.). Такий варіант найбільше бажаний, тому що зближення двох систем, їх гармонійний розвиток підвищує ефективністьфункціонування усього правового ме­ханізму.

Є так звані комплексні галузі законодавства, шо виникли зі сполу­чення норм адміністративного, цивільного і деяких Інших галузей пра­ва. Найважливішим з них є господарське законодавство.

По-друге, система законодавства іа обсягом поданого в ньому ма­теріалу ширше системи права, тому шо вміщує положення, котрі не можуть бути віднесені до права (різноманітні програмні положення, нкіпіііки на мету і мотиви видання актів та Ін.).

По-третє, в основі розподілу права на галузі й інститути лежать предмет і метод правового регулювання. Тому норми галузі права відрі їняються високим ступенем однорідності. Галузі ж законодавства, регулюючи визначені сфери державного життя, виділяються тільки за предметом регулювання і не мають єдиного методу. Крім того, пред­мет галузі законодавства містить у собі дуже різноманітні відносини, у яких галузь законодавства не є настільки однорідною як галузь права.

По-четверте, внутрішня структура системи права не збігається з внутрішньою структурою системи законодавства. Вертикальна струк­тура системи законодавства будується відповідно до юридичної чин­ності нормативно-правових актів, компетенції органа, що видає їх, у системі суб'єктів нормотворчості.

Необхідність проведення поділу між системою права і системою законодавства викликана, крім іншого, потребами систематизації за­конодавства, тобто діяльністю державних органів, спрямованої на упо­рядкування законодавства, приведення його у чітку, логічну систему.

 

Висновки

 

По закінченню роботи, ми прийшли до наступних висновків:

1. система права — не обумовлена економічним і соціальним устроєм структура права, що виражає внутрішню узгодженість і єдність юридичних норм і одночасно їх поділ на відповідні галузі, підгалузі та інститути права;

2. законодавство — форма існування насамперед правових норм, спосіб надання їм визначеності й об'єктивності, їхньої організації й об'єднання в конкретні правові акти. Але система законодавства — це не просто сукупність таких актів, а їхня диференційована система, заснована принципах субординації і скоординованості їх структури і компонентів;

3. система права поділяється:

а) структуру норми права;

б) структуру правових інститутів — поділ їх на окремі правові норми;

в) структуру підгалузі права — поділ її на логічно пов’язані між собою правові інститути в межах окремих галузей права;

г) структуру галузі права — поділ її на логічно пов'язані між собою правові інститути та підгалузі права;

ґ) структуру системи права — поділ її на логічно пов'язані між собою галузі права.

4. система законодавства і система права є поняття одно­го роду, але вони не тотожні. Це дає підставу розглядати і харак­теризувати ці системи як відносно самостійні категорії і явища з притаманними їм ознаками. Ці ознаки і є важливими показника­ми відмінностей між ними.