Предмет, метод, функції, система трудового права України.

Джерела трудового права України.

Принципи трудового права України.

С уб'єкти трудового права України.

Предмет,метод,функції, система трудового права України

Трудове право займає одне з ведучих місць в системі галузей права України. Його значення визначається місцем праці в суспільстві. Кожній людині, яка реалізує закріплене в ст.43 Конституції України право на працю, потрібно зіткнутись з нормами трудового права.

Трудове право, як галузь - це система правових норм, що регулюють сукупність суспільних відносин з приводу використання найманої праці.

Предмет трудового права відповідає на питання: які суспільні відносини регулюються цією галуззю права.

Предмет регулювання трудового права становлять дві групи відносин:

1) трудові відносини, які виникають між працівником і роботодавцем;

2)  інші суспільні відносини, тісно пов’язані з трудовими.

Трудові правовідносини розділяються на індивідуальні та колективні трудові відносини.

До індивідуальних трудових відносин відносяться правовідносини:

- - по укладенню, зміні та припиненні трудового договору;

- - по відстороненню працівників від роботи;

- - по атестації працівників;

- - по оплаті праці та нормуванню праці;

- - по робочому часі та часі відпочинку;

- - по дисципліні праці;

- - по охороні праці;

- - по дисциплінарній відповідальності;

- - по матеріальній відповідальності сторін трудового договору;

- - по матеріальному забезпеченню працівників в разі тимчасової непрацездатності.

До колективних трудових відносин відносяться відносини:

- - по участі трудових колективів по установленню колективних умов праці;

- - по колективним переговорам;

- - по укладенню та виконанню колективного договору;

- - по діяльності професіональних союзів;

- - по розгляду та вирішенню індивідуальних та колективних трудових спорів.

Трудовим законодавством не регулюються:

· відносини по проходженню служби в органах Міністерства внутрішніх справ;

· проходження служби військовослужбовцями;

· праця судів, прокурорсько-слідчих працівників;

· відповідно до ч.2 ст. 3 КЗпП особливості і праці членів кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю;

· трудова діяльність окремої особи, що не пов’язана з застосуванням найманої праці та яка виконується власними силами, на власний ризик;

· праця у домашньому господарстві, навіть щодо питання додержання правил техніки безпеки та охорони праці;

· праця громадян, які працюють за цивільно-правовими угодами на виконання певної роботи чи надання послуг за відповідну працю;

· працю осіб, засуджених до позбавлення волі.

Відносини, що тісно пов’язані з трудовими це:

· відносини щодо зайнятості і працевлаштування;

· відносини щодо професійної підготовки та перепідготовки кадрів (підвищення кваліфікації) безпосередньо на виробництві;

· відносини щодо нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю;

· організаційно-управлінські відносини у сфері праці;

· правові відносини і відносини по матеріальному забезпеченню робітників та службовців в разі тимчасової або постійної втрати працездатності;

· відносини по соціальному страхуванню і пенсійному забезпеченню трудящих.

Всі ці відносини групуються навколо трудових відносин, які в даній системі є головними.

Отже, предметом трудового права України є суспільні трудові відносини, які виникають із застосування працівниками здатності до праці в суспільному виробництві, відносини по працевлаштуванню, колективні правові відносини і відносини по матеріальному забезпеченню робітників та службовців в разі тимчасової або постійної втрати працездатності.

У визначенні галузі права важливе місце поряд з предметом належить методу правового регулювання. Під методом слід розуміти спосіб, спеціальний правовий процес, за допомогою якого право впливає на суспільні відносини, встановлюються права і обов'язки, характер взаємовідносин суб'єктів, правові засоби впливу в разі порушення прав і обов'язків.

Для трудового права України метод визначається нормативним регулюванням трудових відносин. За допомогою закріплення у відповідних правових нормах прав і юридичних обов'язків фіксуються три первинних способи впливу на поведінку людей: дозвіл, наказ і заборона..

1).Дозвіл дає широку можливість сторонам самим встановлювати для себе суб'єктивні права і брати обов'язки по виконанню певних трудових повноважень. Держава дозволяє громадя­нам вступати в трудові відносини з досягненням 16-річного віку, а з дозволу батьків і осіб, що їх замінюють, як виняток, — навіть в разі досягнення 15 років. З метою підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів за­гальноосвітніх шкіл, професійних навчально-виховних і середніх спеціальних навчальних закладів, які досягли 14-річного віку, у вільний від навчання час для виконання роботи, яка не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процес навчання (ст. 188 КЗпП України).

2).Наказ вміщує в собі імперативні засади, що є обов'язковими для обох сторін трудових правовідносин. Вони спрямовані на створення здорових і безпечних умов праці, регулювання праці жінок, неповнолітніх, осіб з пониженою працездатністю, обмеження нічних та надурочних робіт та в інших випадках, коли є потреба встановити конкретні вимоги, до яких прагне держава в трудових відносинах. При імперативному способі діяльність сторін не може суперечити положенням, що вста­новлені державою.

  3).Заборона також носить імперативний характер. Забороняється приймати неповнолітніх на певні види робіт, жінок — на підземні роботи, звільняти вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації (ст. 184 КЗпП).

Залежно від способу впливу на поведінку людей можна визначити два методи правового регулювання: державно-нормативний і колективно-договірний (локальний).

1).Державно-нормативний метод виражається в тому, що держава розробляє і приймає закони та інші форми нормативних актів, що спрямовані на здійснення всієї системи державного управління суспільством. Всі законодавчі акти, що приймаються як органами державної влади, так і органами державного управління, є результатом державно-нормативного методу регулювання.

2).Локальний метод правового регулювання проявляється переважно у формі колективного договору, що вміщує основні положення з питань праці і заробітної плати, робочого часу, часу відпочинку, охорони праці, що розроблені власником або Уповноваженим ним органом і профспілковим комітетом або іншим уповноваженим трудовим колективом органом в межах наданих йому прав. Тому цей метод прийнято називати колек­тивно-договірним, хоч поряд з колективним договором можуть прийматися й інші форми локальних актів: правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про преміювання, ін­струкції щодо охорони праці тощо.