Заглавная страница
Избранные статьи
Случайная статья
Познавательные статьи
Новые добавления
Обратная связь

ТОП 10 на сайте

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Техника нижней прямой подачи мяча.

Франко-прусская война (причины и последствия)

Организация работы процедурного кабинета

Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний

Коммуникативные барьеры и пути их преодоления

Обработка изделий медицинского назначения многократного применения

Образцы текста публицистического стиля

Четыре типа изменения баланса

Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву

Мы поможем в написании ваших работ!

ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Влияние общества на человека

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Практические работы по географии для 6 класса

Организация работы процедурного кабинета

Изменения в неживой природе осенью

Уборка процедурного кабинета

Сольфеджио. Все правила по сольфеджио

Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления

Главная Избранные Случайная статья Познавательные Новые добавления Обратная связь FAQ

Параграф 1. Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу

Стр 1 из 5Следующая ⇒

Параграф 1. Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу

Стаття 1144. Право на публічну обіцянку винагороди без оголошення конкурсу

1. Особа має право публічно пообіцяти винагороду (нагороду) за передання їй відповідного результату (передання інформації, знайдення речі, знайдення фізичної особи тощо).

2. Обіцянка винагороди є публічною, якщо вона сповіщена у засобах масової інформації або іншим чином невизначеному колу осіб.

3. У сповіщенні публічної обіцянки винагороди мають бути визначені завдання, строк та місце його виконання, форма та розмір винагороди.

Стаття 1145. Зміст завдання

1. У разі публічної обіцянки винагороди завдання, яке належить виконати, може стосуватися разової дії або необмеженої кількості дій одного виду, які можуть вчинятися різними особами.

Стаття 1146. Строк (термін) виконання завдання

1. У разі публічної обіцянки винагороди для виконання завдання може бути встановлений строк (термін). Якщо строк (термін) виконання завдання не встановлений, воно вважається чинним протягом розумного часу відповідно до змісту завдання.

Стаття 1147. Зміна умов публічної обіцянки винагороди

1. Особа, яка публічно обіцяла винагороду, має право змінити завдання та умови надання винагороди.

2. Особа, яка приступила до виконання завдання, має право вимагати відшкодування збитків, завданих їй у зв'язку із зміною завдання.

3. Якщо у зв'язку зі зміною умов надання винагороди виконання завдання втратило інтерес для особи, яка приступила до його виконання до зміни умов, ця особа має право на відшкодування понесених нею витрат.

Стаття 1148. Правові наслідки виконання завдання

1. У разі виконання завдання і передання його результату особа, яка публічно обіцяла винагороду (нагороду), зобов'язана виплатити її.

2. Якщо завдання стосується разової дії, винагорода виплачується особі, яка виконала завдання першою.

Якщо таке завдання було виконано кількома особами одночасно, винагорода розподіляється між ними порівну.

Стаття 1149. Припинення зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди

1. Зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди припиняється у разі:

1) закінчення строку для передання результату;

2) передання результату особою, яка першою виконала завдання.

2. Особа, яка публічно обіцяла винагороду, має право публічно оголосити про припинення завдання.

У цьому разі особа, яка понесла реальні витрати на підготовку до виконання завдання, має право на їх відшкодування.

Параграф 2. Публічна обіцянка нагороди за результатами конкурсу

Стаття 1150. Право на оголошення конкурсу

1. Конкурс (змагання) має право оголосити фізична або юридична особа (засновник конкурсу).

2. Конкурс оголошується публічно через засоби масової інформації. Оголошення про конкурс може бути зроблено іншим чином.

3. Засновник конкурсу має право запросити до участі в ньому персональних учасників (закритий конкурс).

Стаття 1151. Умови конкурсу

1. Засновник конкурсу повідомляє про його умови одночасно з оголошенням про конкурс або персонально кожному, хто виявив бажання брати участь у ньому.

2. Предметом конкурсу може бути результат інтелектуальної, творчої діяльності, вчинення певної дії, виконання роботи тощо.

3. За результатами конкурсу видається нагорода (премія). Кількість призових місць, вид нагороди (сума премії) за кожне призове місце тощо визначаються в умовах конкурсу.

Умовами конкурсу може бути обумовлено надання переможцеві лише морального заохочення.

4. Умовами конкурсу має бути передбачено строк подання творів на конкурс чи виконання певної дії.

5. Предмет конкурсу, нагорода (премія), яка має бути виплачена переможцеві, є істотними умовами оголошення конкурсу.

Статья 1158

Гражданский кодекс Украины Статья 1158. Право на совершение действий в имущественных интересах другого лица без его поручения

Ст. 1158 ГКУ от 16.01.2003 № 435-IV 1. Если имущественным интересам другого лица угрожает опасность наступления невыгодных для нее имущественных последствий, лицо имеет право без доверенности совершить действия, направленные на их предупреждение, устранение или уменьшение. 2. Лицо, совершившее действия в имущественных интересах другого лица без его поручения, обязано при первой возможности уведомить ее о своих действиях. Если эти действия будут одобрены другим лицом, в дальнейшем к отношениям сторон применяются положения о соответствующем договоре. 3. Если лицо, начала действия в имущественных интересах другого лица без его поручения, не имеет возможности сообщить о своих действиях этого лица, она обязана принять все зависящие от нее меры по предупреждению, устранению или уменьшению невыгодных имущественных последствий для другого лица. Лицо, совершающее действия в имущественных интересах другого лица без его поручения, обязано взять на себя все обязанности, связанные с совершением этих действий, в частности обязанности относительно соверше Подробнее:http://kodeksy.com.ua/ka/grajdanskij_kodeks_ukraini/statja-1158.htm

3. рятування здоровя та життя фізичної особи, майна фіз. особи або юр. Особи

Глава 80 Рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи

Гражданское право - Коментар Цивільний Кодекс України

1. Концепція зобов'язань, які виникають внаслідок рятування у ЦК України 1. Зобов'язання, які виникають внаслідок рятування здоров'я тажиття фізичних осіб, майна фізичної або юридичної особи, є частковою новелою ЦК 2003 p. Глава 41 ЦК 1963 p. містила норми, присвячені відшкодуванню шкоди, що виникла внаслідок рятування соціалістичного майна, тією організацією, майно якої рятував потерпілий. Якщо скоригувати ідеологізовану термінологію і оцінити ці відносини через призму положень Конституції та Закону про власність, то можна зробити висновок, що йшлося про рятування громадянами майна, що знаходиться у державній або колективній власності. Умовами виникнення зобов'язань з рятування державного та колективного майна вважалися: наявність реальної загрози такому майну; вчинення громадянином дій, спрямованих на рятування майна, що є у державній або колективній власності; виникнення у рятувальника шкоди внаслідок вчинених ним рятувальних дій; відсутність у рятувальника обов'язку діяти таким чином. 2. Відшкодування шкоди, зазнаної громадянином при рятуванні державного або колективного майна, за відсутності спору могло провадитися за рішенням керівного органу організації, майно якої рятував потерпілий. Якщо ж між організацією, котрій належало майно, і потерпілим (рятувальником або його утриманцями) виникає спір, то відшкодування провадиться на підставі рішення суду. Розмір та порядок відшкодування визначався за загальними нормами про зобов'язання, які виникають внаслідок заподіяння шкоди. Таким чином, гл.41 ЦК 1963 p. містила уніфіковані норми відшкодування шкоди, зазнаної при рятуванні майна певного виду (державної та колективної власності). Проте відшкодування шкоди, зазнаної при рятуванні життя та здоров'я фізичних осіб, а також майна, що належить таким особам, цивільним законодавством не передбачалося. У зв'язку з цим у працях науковців зверталася увага на те, що відшкодування зазнаної при вчиненні таких дій шкоди можливе лише у порядку аналогії права, і пропонувалося врегулювати це питання у законодавстві. 3. Відображаючи зміни у концепції регулювання цивільних відносин, гл.80 ЦК передбачає два види зобов'язань, що виникають внаслідок вчинення рятувальних дій: 1) зобов'язання, що виникають внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи; 2) зобов'язання, які виникають внаслідок рятування майна фізичної або юридичної особи. 2. Зобов'язання, що виникають внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи 1. Зобов'язанням, що виникають внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи, присвячена ст. 1161 ЦК, яка передбачає:шкода, завдана особі, котра без відповідних повноважень рятувала здоров'я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї,відшкодовується державою у повному обсязі. З цієї норми випливає, що внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи виникають недоговірні зобов'язальні правовідносини. Підставою виникнення цих зобов'язань є вчинення фактичних дій (тобто не пов'язаних з укладенням правочинів), спрямованих на рятування здоров'я та життя фізичної особи. Суб'єктами зобов'язань, що виникають внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи, є особа, яка вчиняла рятувальні дії (рятувальник, кредитор), і держава (боржник). Рятувальником може бути як фізична, так і юридична особа. При цьому, оскільки рятувальні дії мають фактичний характер, наявність дієздатності рятувальника правового значення не має. Держава виступає у цих зобов'язаннях як боржник, у особі відповідних державних органів. Зміст зобов'язань, що виникають внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи, включає право рятувальника на відшкодування зазнаної ним шкоди і обов'язок держави відшкодувати останню, зазнану рятувальником, у повному обсязі (втрачений заробіток, пошкоджене майно, витрати на лікування тощо). 2. Умовами виникнення таких зобов'язань є: 1) наявність реальної, а не уявної загрози для здоров'я та життя фізичної особи. Хоча у ст. 1161 ЦК йдеться про загрозу здоров'ю та життю фізичної особи, але виправдано вважати, що рятувальними дії мають визнаватися і тоді, коли небезпека загрожувала лише здоров'ю людини; 2) відсутність у рятувальника повноважень (обов'язку) вчиняти рятувальні щодо іншої фізичної особи дії. Лікарі, професійні рятувальники тощо не визнаються суб'єктами вказаних зобов'язань. Підстави та умови відшкодування зазнаних ними збитків визначаються спеціальними угодами з потерпілими і актами цивільного законодавства; 3) виникнення у рятувальника шкоди внаслідок вчинення ним рятувальних дій щодо здоров'я та життя фізичної особи. При цьому шкода може бути як майнового, так і немайнового характеру; 4) спрямованість дій на рятування здоров'я та життя іншої фізичної особи. Якщо рятування виявилося лише результатом діяльності якоїсь особи, то вказані зобов'язання - не виникають. Наприклад, якщо особа запобігає знищенню човна намагаючись врятувати своє життя, і при цьому відвертає загрозу; життю та здоров'ю інших осіб, то зобов'язання з рятування здоров'я та життя не виникає. Оскільки у ст.1161 ЦК йдеться про те, що особа саме "рятувала" (а не "врятувала") здоров'я та життя фізичної особи, то позитивний результат рятувальних дій не є обов'язковою умовою виникнення зобов'язань внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи. 3. Зобов'язання, що виникають внаслідок рятування майна фізичної або юридичної особи 1. Закріплюючи право особи на відшкодування шкоди, зазнаної при рятуванні майна іншої особи (форма власності на це майно тут значення не має), ст. 1162 ЦК фактично передбачає можливість виникнення не одного, а двох видів таких зобов'язань. Критерієм їхнього розмежування є характер шкоди, якої зазнав рятувальник: 1) потерпілим є сам рятувальник; 2) шкода завдана майну, шо належить рятувальнику. Від виду зобов'язань залежить визначення їхнього суб'єктного складу. 2. Перший вид зобов'язань виникає тоді, коли шкода завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю рятувальника, який без відповідних повноважень рятував від реальної загрози майно іншої особи, що має істотну цінність. Підставою виникнення такого зобов'язання є рятувальні дії. Суб'єктами відповідних правовідносин тут виступають рятувальник (кредитор) і держава (боржник). Рятувальником у даному випадку може бути лише фізична особа незалежно від наявності у неї дієздатності. Шкода рятувальнику відшкодовується державою в повному обсязі за рахунок коштів бюджету через відповідні державні органи. Умовами виникнення такого зобов'язання є: 1) наявність реальної загрози для майна іншої особи; 2) відсутність у рятувальника повноважень (обов'язку) вчиняти рятувальні дії щодо майна іншої особи; 3) спрямованість дій на рятування майна іншої особи; 4) істотна цінність майна, якому загрожує небезпека. Істотність цінності майна може визначатися угодою сторін зобов'язання (рятувальника і відповідного державного органу, через який здійснюється відшкодування), актами законодавства (наприклад, існує спеціальний акт, що відносить майно до національних надбань, тощо),адміністративними актами (акт органу державної влади або управління про прийняття об'єкта під охорону держави) тощо. Переконаності у цінності майна особи, якій воно належало, у рятувальника недостатньо, якщо проти цього заперечує держава-боржник. У випадку розбіжності у поглядах на істотність цінності майна заінтересованими особами і відповідними органами держави його оцінка провадиться судом. Відшкодування шкоди, зазнаної рятувальником (або відмова у цьому), державними органами не позбавляє особу, якій належало майно, права на компенсацію шкоди рятувальнику; 5) виникнення у рятувальника шкоди внаслідок вчинення ним рятувальних дій. При цьому юридичне значення має лише шкода,завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю рятувальника. 3. Другий вид зобов'язань з відшкодування шкоди, що виникла У зв'язку з рятуванням майна іншої особи, має за мету компенсацію шкоди, завданої майну рятувальника. У цьому випадку зобов'язання виникають між рятувальником (котрим тут може бути як фізична, так і юридична особа) і власником (володільцем) цього майна, який повинен відшкодовувати шкоду, з урахуванням його матеріального становища. Зобов'язання цього виду виникають за наявності таких умов: 1) існувала реальна загроза шкоди чужому майну; 2) були вчинені дії, спрямовані на його рятування; 3) потерпілому в результаті рятувальних дій завдано збитків; 4) рятувальник не був зобов'язаний рятувати майно іншої особи; 5) майно, яке рятував рятувальник, мало істотну цінність (але у кожному разі відшкодування шкоди не повинне перевищувати вартості цього майна); 6) власник майна має змогу надати відшкодування шкоди рятувальнику. Зміст таких зобов'язань охоплює право рятувальника на відшкодування шкоди його майну та обов'язок власника останнього відшкодувати зазнані рятувальником збитки. При цьому розмір відшкодування шкоди визначається з урахуванням майнового становища власника (володільця) майна, якому загрожувала шкода, і матеріального становища рятувальника, котрий зазнав шкоди при рятуванні. У кожному разі розмір відшкодування шкоди за рішенням суду не може перевищувати вартості майна, щодо якого здійснювалися рятувальні дії. Проте особа, котрій належало майно, щодо якого виконувалися рятувальні дії, має право на свій розсуд додатково винагородити рятувальника.

4. створення загрози життю, здоровю майну фіз. особи або майну юр. особи.

ГЛАВА 68 СТВОРЕННЯ ЗАГРОЗИ ЖИТТЮ, ЗДОРОВ'Ю, МАЙНУ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ АБО МАЙНУ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

Загальні положення

Одним із нових видів недоговірних зобов'язань виступає зобов'язання по усуненню загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи. Згідно зі ст. 1163 ЦК фізична особа, життю, здоров'ю або майну якої загрожує небезпека, а також юридична особа, майну якої загрожує небезпека, мають право вимагати її усунення від того, хто її створює. У юридичній літературі давно і справедливо підкреслювалося, що в законі про цивільно-правову і деліктну відповідальність центр ваги необхідно перенести зі шкідливого результату на більш ранній ступінь, коли протиправне діяння створює можливість заподіяння шкоди або коли сама діяльність має небезпечні властивості. Це припускає покладення цивільно-правової відповідальності не тільки за завдану шкоду, а й за "делікт створення небезпеки"[602].

Віднесення вказаного зобов'язання до складу деліктів має спірний характер. Про це свідчить навіть закріплення правових норм, що регулюють дане зобов'язання в окремій главі, яка передує главі "Відшкодування шкоди". Інакше кажучи, якщо б підставою зобов'язання, що регулюється, виступав би делікт, то норми, які регулюють назване зобов'язання, знаходились би скоріше в гл. 82 "Відшкодування шкоди".

Крім того, очевидним є той факт, що розглядуване зобов'язання не виступає абсолютною новелою для приватного права: адже римському приватному праву був відомий популярний позов actio popularis. Різновидом останнього виступав actio depositis et suspense, який міг подати будь-який бажаючий проти господаря будинку, якщо біля цього будинку що-небудь було поставлене або підвішене так, що могло заподіяти шкоду перехожим (недбало підвішені вивіски і т. п.). Предметом позову було стягнення штрафу в сумі 10 тис. сестерцій[603]. Сплата штрафу, безумовно, стимулювала усунення відповідальною особою загрози заподіяння шкоди.

Правова конструкція, згідно з якою для покладення юридичної відповідальності достатньо діяння без урахування його шкідливого результату, досить давно використовується у кримінальному праві для пояснення існування злочинів із формальним складом,тобто таких, що не містять у собі як обов'язкову ознаку суспільно небезпечні наслідки, а тому злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених у законі діянь[604].

Суб'єктами відповідальності (боржниками) в зобов'язанні по створенню загрози визнаються не лише юридичні та фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю, порушуючи при цьому довкілля, умови безпеки, а будь-яка особа, яка створює загрозу[605]. Хоча було висловлено точку зору, що варіант боротьби з деліктами "створення небезпеки (загрози)" за допомогою норм цивільного законодавства не є найкращим з можливих. Оптимальнішим було б інше вирішення питання про суб'єкт відповідальності за неусунення небезпеки (загрози) життю, здоров'ю і майну, а саме визнання таким суб'єктом держави. Така позиція більшою мірою гарантувала б здійснення конституційного права на безпечне для життя та здоров' я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50 Конституції України)[606]. Подібний підхід використовувався в російському дореволюційному законодавстві і мав назву "державна винагорода", під якою розумілося зобов'язання держави відповідати за шкоду, заподіяну особам шляхом правомірної діяльності влади. Причому й тоді поставало питання, до якої галузі права належать норми, що його регулюють. В. І. Сінайський зазначав, що в інтересах громадян, усталеності їх прав на винагороду за шкоду цивільному вирішенню питання, безумовно, слід віддати перевагу. І тому вилучення державної винагороди зі сфери цивільного права є небажаним[607].

Однак ЦК визначив у ст. 1163 відповідальною за створення загрози фізичну або юридичну особу. Глава 81 ЦК передбачає дві стадії реалізації права фізичних і юридичних осіб на захист від створення загрози їх благам. Перша - вимагати усунення загрози від того, хто її створює (ст. 1163 ЦК). Друга, втілення в життя якої можливе лише у разі невиконання кредитором обов'язку по усуненню загрози, полягає в праві кредитора (заінтересованої особи) вимагати від боржника: а) вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози; б) відшкодування завданої шкоди; в) заборони діяльності, яка створює загрозу (ст. 1164 ЦК).

Раніше в цивільному праві загроза, небезпека розглядались як об'єктивні категорії, реально існуючі за межами свідомості людини, причому існуючі й незалежно від її волі. Небезпека і загроза - це тотожні поняття, які визначаються як можливість, іншими словами, вірогідність настання невигідних наслідків (шкідливого результату), перетворення цієї можливості в дійсність[608].

Стаття 1163 ЦК базується на дещо інших засадах стосовно об'єктивності категорії "загроза", оскільки боржником виступає особа, яка створює цю небезпеку і повинна повсякчас контролювати свою діяльність, котра може створити загрозу для оточуючих. Наприклад, це стосується володільця джерела підвищеної небезпеки. Під останнім розуміється діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 ЦК).

В екологічному законодавстві закріплено визначення поняття "об'єкт підвищеної небезпеки" як об'єкта, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об' єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру (ст. 1 Закону "Про об' єкти підвищеної небез- пеки"[609]).

Доцільно розглядати поняття "джерело" і "об'єкт" відповідно як родове та видове, тому що вказаний Закон регулює відносини, поєднані лише з одним видом небезпечної діяльності, пов'язаної з поводженням із небезпечними речовинами, а ст. 1187 ЦК має за мету визначення загального поняття, не вдаючись до вичерпного переліку. Свідченням того, що розглядувані поняття належать до одного виду, є те, що однакові межі відповідальності заподіювача шкоди за ст. 1187 ЦК і ст. 16 Закону "Про об' єкти підвищеної небезпеки". Як у першому, так і в другому випадку від відповідальності звільняє лише непереборна сила або умисел потерпілого.

Зобов'язання зі створення загрози може припинитися вже на першій стадії, після задоволення вимоги заінтересованої особи (ст. 1163 ЦК). На цій стадії загроза небезпеки не призвела до виникнення (заподіяння) шкоди[610]. Наприклад, у передмісті м. Харкова у сел. Безлюдовка було зупинено сміттєспалювальний завод, який через недосконалость технологічного процесу значно забруднював атмосферу.

На другій стадії, яка починається після незадоволення вимоги[611], можуть скластися три правові ситуації залежно від того, завдана шкода чи ні:

а) загроза життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи продовжує існувати, але шкоду не завдано;

б) загроза реалізувалась, тобто призвела до заподіяння шкоди, і негативний вплив на час подання позову на охоронювані блага триває;

в) шкода заподіяна, але загрозу усунено.

Залежно від цього кредитор обере способи захисту свого порушеного права. Звісно, що він може заявити за наявності умов кілька вимог одночасно. Наприклад, вимагати заборони діяльності, яка створює загрозу, і відшкодування завданої шкоди.

Цивільний кодекс виходить із того, що створення загрози є деліктом і до його елементів належать такі юридичні факти: 1) небезпека (загроза) завдання шкоди нематеріальним та матеріальним благам;

1. створення небезпеки (загрози) завдання шкоди внаслідок порушення екологічних норм, норм техніки безпеки; 3) причинно необхідний зв'язок між створенням небезпеки і небезпекою завдання шкоди.

Що ж до суб'єктивного чинника - вини як юридичного факту згаданого делікту, то він відсутній і для виникнення відповідальності за створення небезпеки (загрози) достатньо встановлення об'єктивного факту - "створення небезпеки (загрози)"[612].

Оскільки виникнення зобов'язання по усуненню загрози не пов'язане із заподіянням майнової або немайнової шкоди, його слід кваліфікувати як квазіделіктне.

Умовою його виникнення виступає створення небезпеки (загрози) життю, здоров'ю або майну фізичної особи чи майну юридичної особи.

Суб 'єктами зобов 'язання можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи.

Об 'єктами, яким може створюватися загроза стосовно фізичних осіб, виступають життя, здоров'я та їх майно, для юридичних осіб - їх майно. Зміст зобов'язання складають: право заінтересованої особи вимагати усунення загрози і обов'язок особи, яка створила загрозу, її усунути. Усунення небезпеки може полягати як у припиненні дій, котрими створюється небезпека, так і у вчиненні дій, наприклад, коли чинником небезпеки є бездіяльність[613].

При невиконанні вказаного зобов'язання боржником у зазначений судом строк кредитор може використати права, закріплені в ст. 1164 ЦК. Реалізація їх призведе до виникнення нових зобов'язань між тими самими сторонами, але з новими підставами виникнення і змістом.

По-перше, це зобов'язання, підставою якого є неусунення загрози відповідальною особою у строк, встановлений рішенням суду. Змістом такого зобов'язання буде право кредитора вимагати від відповідальної особи вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози або заборони діяльності, яка створює загрозу, і відповідно обов'язок останньої задовольнити ці вимоги.

По-друге, зобов'язання по відшкодуванню шкоди, завданої внаслідок неусунення загрози (абз. 2 ч. 1 ст. 1164 ЦК). Підставою цього зобов'язання виступає делікт, і відшкодування шкоди відбувається за загальними правилами, встановленими ЦК (ст. 1165). У цьому разі умовами зобов'язання виступають: 1) заподіяння шкоди; 2) протиправна дія або бездіяльність відповідальної особи, якою створена загроза, що в подальшому призвела до завдання шкоди; 3) причинний зв'язок між протиправною дією або бездіяльністю відповідальної особи, які спочатку спричинили створення загрози, і шкодою, що заподіяна[614];

тема: Відшкодування шкоди
1. загальні положення про відшкодування шкоди.
особливості відшкодування шкоди різних форм.
3. відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю.
4. відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг).

111111111111111111111111111

Параграф 1. Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу