Легітимність політичної влади: типи й оцінювальні показники

Термін «легітимний» (лат.legitimus) означає «законний». Поняття легітимності й легітимізму в цьому значенні виникли на поч.ХІХ ст. у Франції, де вони виражали прагнення відновити владу короля як єдино законну, на відміну від влади узурпатора. «Легітимістами» називали після Французької буржуазної революції 1830 р. прихильників королівської династії Бурбонів. Вимога легітимності влади виникла як реакція проти насильницької зміни влади.

Поступово склалося розуміння легітимності політичної влади як її визнання світовим співтовариством. Нині легітимність вважається обов’язковою ознакою цивілізованої влади. Звичайно, як опозиція, так і правопорушники все одно існують в будь-якому суспільстві. Легітимність влади означає прийняття її основною частиною суспільства.

Об’єктами легітимності виступають: органи державної влади, управлінські структури, вищі посадові особи, політичні еліти, правові норми.

Для характеристики політичної влади використовується також термін «легальний» (лат. legalis, від legis – закон), що означає «законний». Легальна влада – це влада, що встановлена законом і діє відповідно до нього.

Легальність є формально-юридичною характеристикою влади, а легітимність – соціокультурною. Легітимність може оцінюватися шляхом соціологічних опитувань, але не піддається повній формалізації.

Найвідомішою в політології є типологія легітимності М.Вебера. Він виокремив 3 основні типи легітимності влади: традиційний, харизматичний та раціонально-легальний.

Традиційний тип легітимності влади – ґрунтується на авторитеті традицій і звичаїв. Підвладні сприймають владу як належну тому, що так було завжди, вони звикли підкорятися владі й вірять у непорушність і святенність здавна існуючих порядків. Приклад: влада спадкоємця престолу.

Харизматичний тип легітимності влади – ґрунтується на вірі підвладних у незвичайні якості і здібності, винятковість правителя. Такий тип притаманний суспільствам з невисоким рівнем розвитку демократії і політичної культури його членів. Нерідко він виникає і в розвинених демократичних державах у кризові періоди.

Раціонально-легальний тип легітимності влади – ґрунтується на переконанні підвладних у законності (легальності) й доцільності (раціональності) встановлених порядків та існуючої влади. Правлять не видатні особистості, а закони, на основі яких діють органи влади й посадові особи. Це – основний тип легітимності політичної влади в сучасних демократичних державах. Оскільки він ґрунтується на довірі громадян до держави як до політичного інституту, то називається ще інституціональним, на відміну від персоналізованого типу легітимності, що пов'язаний з довірою до осіб керівників.

Названі типи легітимності політичної влади реально не існують у чистому вигляді. Кожний з них є поєднанням різних типів із переважанням якогось одного.

В політології існує також інша класифікація типів легітимності влади

· Ідеологічна легітимність – може бути класовою або етнічною. Влада утверджується й виправдовується за допомогою ідеології, що вноситься в масову свідомість. на відміну від раціонально-легальної легітимності, яка розрахована на свідомість, розум людей, ідеологічна ґрунтується на впливі не тільки на свідомість, а й на підсвідомість людей за допомогою методів переконання та навіювання.

· Структурна легітимність – пов’язана з раціонально-легальною. Довіра до політичної системи автоматично поширюється на осіб, які законним шляхом посіли в ній керівні посади.

· Персоналізована легітимність – близька до харизматичної. Ґрунтується на довірі до конкретної керівної особи. Якщо харизматичного лідера ідеалізують, то стосовно лідера з персоналізованою легітимністю переважає раціональний підхід, розрахунок.

Виділяють також легітимність участі (залучення громадян до участі в управлінні суспільними справами), технократичну легітимність (ґрунтується на високій ефективності влади, здійснюваної висококваліфікованими фахівцями) та легітимність примусу (силове примушування громадян до визнання й виконання настанов влади).