Економічна сутність амортизації та методи її нарахування

Вступ

 

В умовах ринкової економіки головна мета підприємства — підвищувати управління підприємством, більше залучати інвестиційні ресурси, оперативно реагувати на ринкові зміни, задовольняти інтереси користувачів необхідною інформацією.

Необоротні активи займають, як правило, основну питому вагу в загальній сумі власного капіталу підприємства. Від їх якості, вартості, технічного рівня, ефективності використання багато в чому залежить кінцеві результати діяльності підприємства: випуск послуг, їх собівартість, прибуток, рентабельність, стійкість фінансового становища.

Підвищення ефективності використання необоротних активів підприємств є одним з основних питань у період ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку.

Питаннями амортизації необоротних активів займалися такі провідні українські вчені:

Метою курсової роботи є обґрунтування теоретичних положень, методичних підходів та науково-прикладних рекомендацій щодо удосконалення організації та методики обліку, зносу нематеріальних активів в ТОВ АК «Зелена долина» Томашпільського району Вінницької області.

Для досягнення  мети в роботі поставлені і вирішені наступні завдання:

— розглянуто облік необоротних активів;

— розглянуто нарахування амортизації необоротних активів;

— розглянуто систему автоматизації облікових робіт обліку необоротних активів.

—   розглянуто напрями поліпшення обліку зносу необоротних активів.

Об'єктом дослідження є процеси обліку зносу (амортизації) необоротних активів

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних та прикладних аспектів обліку зносу (амортизації) необоротних активів Суб’єктом дослідження є ТОВ АК «Зелена долина» Томашпільського району Вінницької області.

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел і додатків.

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, наведено мету, завдання, предмет і об’єкт дослідження.

В першому розділі проведено розробку системи обліку необоротних активів: здійснено проектування системи первинного обліку, розглянуто фінансовий облік руху необоротних активів, облік зносу (амортизації) необоротних активів.

В другому розділі розглянуто систему управління використання необоротних активів. Проведено розробку і обґрунтування системи економічних показників необоротних активів. Проведено економіко-правовий аналіз, огляд нормативної бази та спеціальної літератури.

В третьому розділі розглянуто автоматизацію обліку необоротних активів використанням та поліпшення основних засобів, удосконалення обліку зносу досліджуваного підприємства.

 

 

     1.Теоретичні основи обліку зносу (амортизації) необоротних активів

Рис. 1.1. Кругооборот основного капіталу

 

Відтак, головне завдання обліку амортизації – забезпечити розкриття у фінансовій звітності інформації про формування і використання коштів на відтворення основних засобів на всіх стадіях кругообороту. Функції амортизації, які реалізуються через бухгалтерський облік, наступні:

1) відображення зменшення споживчої вартості основних засобів праці;

2) формування собівартості продукції;

3) збереження основного капіталу.

Засоби праці в процесі виробництва втрачають свою вартість, тому зменшення первісної вартості на величину амортизаційних відрахувань забезпечує відображення в обліку споживчої вартості основних засобів. Одночасно амортизація забезпечує систематичне перенесення вартості основних засобів на собівартість виробленої продукції.

Не менш важливою функцією амортизації є збереження основного капіталу. Суть цієї функції полягає в тому, що через механізм амортизації забезпечується нагромадження коштів цільового призначення для відтворення основних засобів підприємства.

На підставі вивчення, систематизації та узагальнення існуючих поглядів щодо визначення амортизації в дисертації обґрунтовано уточнення змісту категорії “амортизація”, яку слід розглядати як спосіб поступового перенесення вартості основних засобів, що беруть участь у виробництві, протягом терміну їх корисного використання на собівартість продукції і накопичення коштів для відшкодування витрат на їх відтворення. Тобто, перш за все, це спосіб формування джерела відтворення основних засобів через собівартість. За цією ознакою амортизація відрізняється від зносу.

За національними стандартами бухгалтерського обліку на всі основні засобі незалежно від їх участі в процесі виробництва нараховується амортизація. Однак на відміну від основних засобів виробничого призначення, амортизація яких відноситься на собівартість продукції, втрачена вартість основних засобів невиробничого призначення збільшує збитки, оскільки за їх допомогою ніяка продукція не виробляється, а джерелом відтворення є прибуток. Тому на ці активи не може нараховуватися амортизація. Зменшення вартості основних засобів невиробничого призначення повною мірою відповідає категорії зносу, тому саме цей термін і має застосовуватися до цих активів.

Амортизаційні кошти, які надійшли на підприємство у складі виручки, є джерелом створення амортизаційного фонду. Питання про використання амортизаційних відрахувань – одне з найбільш складних і дискусійних. Висловлюються думки, що амортизаційний фонд може бути джерелом тільки простого відтворення, або також і джерелом розширеного відтворення основних засобів.

Виходячи з того, що амортизаційні кошти є перенесеною вартістю основних засобів, звідси можна зробити висновок, що їх витрачання у повному обсязі на придбання таких же засобів праці є простим відтворенням. Але основні засоби використовуються тривалий час, тому можлива ситуація, коли за своїми характеристиками, внаслідок дії науково-технічного прогресу, створені подібні активи будуть продуктивнішими і дешевшими. Тобто для того, щоб відновити сукупну дієздатність основних засобів, які вибувають, потрібно витратити менше коштів, ніж накопичено в амортизаційному фонді. У цьому разі, при придбанні засобів праці на всю суму коштів амортизаційного фонду, здійснюється розширене відтворення. Таким чином, економічне призначення амортизаційного фонду, як джерела простого відтворення, не виключає можливості його використання і для розширеного відтворення.

Особливість амортизації виявляється в тому, що вона виконує свої функції тільки за умови беззбиткової діяльності підприємства, тобто необхідне реальне надходження коштів на підприємство у розмірі не менше визначеної собівартості продукції, частина з яких буде джерелом для створення амортизаційного фонду, що використовуватиметься за цільовим призначенням на відтворення основних засобів.

У сільському господарстві є досить специфічні засобі праці, які використовуються тільки у цій галузі, що зумовлює особливості амортизації окремих необоротних активів, зокрема тварин основного стада, капітальних витрат на поліпшення земель та багаторічних насаджень. Найбільш проблемним є питання амортизації тварин основного стада, які якісно змінюються протягом всього терміну господарського використання. Віднесення тварин основного стаду до засобів або предметів праці є досить умовним через специфічні характеристики об’єкта. Існуючий порядок обліку тварин основного стада не передбачає збільшення їх вартості протягом часу знаходження в основному стаді. За час перебування в основному стаді вага тварин збільшується на 20-25 відсотків. Таким чином, збільшення вартості дорослих продуктивних тварин основного молочного стада в частині приросту не обліковується у вартісній оцінці, а витрати на їхнє утримання повністю відносяться на собівартість молока і приплоду.

Застосування одного з передбачених методів нарахування амортизації на тварини основного стада має недолік у визначенні ліквідаційної вартості. Адже неможливо достовірно визначити вагу тварин та рівень цін на м’ясо через декілька років, а звідси і ліквідаційну вартість тварин основного стада. Взагалі, можлива ситуація, коли на момент вибракування, виручка від реалізації м’яса тварин компенсує всі витрати на їх заміну як основного засобу. У цьому випадку сільськогосподарські підприємства не отримають збитки. Тому логічно, що жодну частину вартості продуктивних тварин не слід переносити на собівартість основної продукції.

У випадку отримання збитків від реалізації тварин основного стада після вибракування, вважаємо за можливе включати їх до собівартості основної продукції. Таким чином, фінансовий результат за реалізацією тварин основного стада буде перенесено на основну продукцію, і витрати на придбання тварин основного стада також будуть повністю відшкодовуватися.

В роботі обґрунтовано запровадження для цього специфічного виду основних засобів особливого методу нарахування амортизації, який ґрунтується на методі заміни. Його зміст полягає в тому, що сума амортизації на продуктивну худобу визначається під час вибраковки тварин з основного стада, а сума відрахувань, які відносяться на собівартість продукції дорівнює балансовій вартості тварин, які вибракувані за звітний період, за мінусом ціни їх реалізації.

У другому розділі “Відображення амортизації в обліку” проведено аналіз порядку нарахування амортизації, відображення амортизації в бухгалтерському та податковому обліку, визначені методи амортизації в залежності від об’єктів та стратегії розвитку підприємства.

Стандарти бухгалтерського обліку дають змогу реалізувати багатоваріантні підходи до розрахунку розміру амортизаційних відрахувань з метою забезпечення відтворення основних засобів й ефективного управління витратами і, відповідно, фінансовими результатами. Так, підприємства самостійно обирають метод нарахування амортизації та термін корисного використання основних засобів, які прямо впливають на розмір амортизаційних відрахувань звітного періоду та залежать від різних факторів (рис. 1.2).

Багатоваріантність методів амортизації зумовлена існуванням різних підходів стосовно бази нарахування амортизації. Проведений аналіз методів амортизації у світовій практиці свідчить про те, що найчастіше використовується група методів, які базуються на тривалості використання основних засобів; за іншими методами сума амортизації визначається з урахуванням інтенсивності експлуатації основних засобів; також є група методів, за якими сума амортизації основних засобів визначається на рівні первісної вартості основних засобів, які вибули протягом звітного періоду. Ці три групи методів мають суттєві відмінності в застосуванні, але результат один – перенесення вартості об’єктів на собівартість виробленої продукції та створення фонду для відтворення основних засобів.

 

 

 

                 

Рис. 1.2. Схема впливу основних чинників на розмір амортизаційних відрахувань

У результаті аналізу методів амортизації, які впроваджені П(С)БО, виділяється три групи за щорічним розміром амортизаційних відрахувань. До першої групи відноситься прямолінійний метод, за яким, на відміну від інших, щорічна сума амортизації постійна, але за рахунок збільшення витрат на ремонт усі витрати на утримання основних засобів збільшуються. До другої – методи прискореної амортизації, за якими здійснюється поступове зменшення щорічних амортизаційних відрахувань, але внаслідок збільшення витрат на ремонт, усі витрати на утримання активів знаходяться на одному рівні. До третьої – податковий метод зменшення залишкової вартості нарахування амортизації, за яким щорічні суми нарахованої амортизації наближаються до сум амортизації за прискореними методами амортизації, але протягом терміну використання основних засобів він не забезпечує повного перенесення вартості об’єктів на собівартість продукції.

Зважаючи на те, що при різних методах прискореної амортизації досягається фактично однаковий результат, найбільш доцільно є на підприємстві застосовувати один із прискорених методів. У такому разі забезпечуватиметься зіставність сум нарахованої амортизації за різними об’єктами основних засобів, спрощуватиметься документооборот. З розглянутих методів прискореної амортизації найбільш придатним до практичного застосування в сільськогосподарських підприємствах є метод прискореного зменшення залишкової вартості, через те, що за ним накопичення амортизації відбувається усереднено між кумулятивним методом і методом зменшення залишкової вартості.

З метою характеристики стану обліку та нарахування амортизації нами проведено анкетування серед головних бухгалтерів сільськогосподарських підприємств Луганської області, результати якого наведені у таблиці 1. Незважаючи на запровадження національними стандартами бухгалтерського обліку багатоваріантності у виборі методів нарахування амортизації, переважна більшість підприємств (80%) застосовують лише прямолінійний метод. Решта обстежених підприємств (20%), навіть при тому, що є платниками єдиного фіксованого податку, нараховують амортизацію за податковим методом зменшення залишкової вартості.

Основна причина, з якої підприємства не контролюють амортизаційні кошти, - це відсутність офіційного порядку формування та відображення у звітності інформації про відтворення основних засобів.

Реформування системи бухгалтерського обліку зумовило зміни у порядку відображення в обліку нарахованої амортизації. За новою концепцією в обліковій практиці ототожнено поняття амортизації та зносу. Скасування поняття амортизаційного фонду призвело до погіршення контролю за процесом відтворення та цільовим використанням амортизаційних коштів, що зумовило зниження фінансової дисципліни і погіршення ефективності капітальних вкладень. Тому необхідно вдосконалити існуючий порядок обліку амортизації з метою розкриття у фінансовій звітності інформації про суми амортизації, віднесеної на собівартість продукції, а також про використання коштів амортизаційного фонду.

Відповідно до вимог чинного законодавства підприємства України здійснюють нарахування амортизації на основні засоби не тільки в бухгалтерському, а й у податковому обліку. Згідно із Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” амортизація основних засобів – це поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку в межах норм амортизаційних відрахувань. Тобто амортизація розглядається в ретроспективі, як процес відшкодування раніше понесених, а не забезпечення майбутніх витрат. За податковою концепцією перед амортизацією не стоїть завдання – через перенесення вартості основних засобів на собівартість продукції створити джерело їх відновлення. Тому відображення амортизації в податковому законодавстві ґрунтується на інших засадах, ніж у бухгалтерському обліку. А саме: амортизація зменшує фінансовий результат безпосередньо, а не через собівартість продукції, як це здійснюється в бухгалтерському обліку. Якщо розглядати порядок нарахування амортизації в податковому обліку через умовну систему рахунків та подвійний запис, то отримаємо наступну схему відображення цієї операції: дебет “Амортизація” кредит “Основні засоби” одночасно дебет “Фінансовий результат” кредит “Амортизація”. Таким чином, умовний рахунок “Амортизація” є транзитним і залишку на кінець звітного періоду не має, а основні засоби в податковому обліку відображаються за залишковою (балансовою) вартістю, яка і є об’єктом нарахування амортизації.

Порядок нарахування амортизації в податковому обліку не передбачає врахування ліквідаційної вартості об’єктів основних засобів, незважаючи на те, що в деяких випадках підприємство після ліквідації об’єкта отримає активи, які можуть бути продані або використані у виробництві. Тобто ліквідаційна вартість активу може складати 5-10 відсотків від первісної, що є суттєвим і обов’язково повинно враховуватися в обліку основних засобів.

Уведення нових норм амортизації з 1 січня 2004 року, які були збільшенні у 1,6 рази, прискорило перенесення вартості основних засобів на витрати, що сприяє швидкому накопиченню амортизаційних коштів. Так, сума нарахованої амортизації за новою нормою перевищує розмір амортизаційних відрахувань за нормами, які використовувалися до 1 січня 2003 року, на 20-30 відсотків. Але, незважаючи на застосування нової норми, вона не забезпечує об’єктивного відображення знецінення основних засобів. По закінченню терміну корисного використання основні засоби не переносять близько 18 відсотків первісної вартості, що робить неможливим забезпечення простого відтворення основного капіталу підприємств.

Проблема повної компенсації витрат на придбання основних засобів за період їх експлуатації не вирішується збільшенням норм амортизації. Причина несвоєчасного перенесення основними засобами своєї вартості на витрати полягає у порядку нарахування амортизації. Застосування норми амортизації до залишкової вартості основних засобів розтягує термін нарахування амортизації на багато років, тому що методика нарахування податкової амортизації не враховує терміни корисного використання основних засобів.

Третій розділ “Удосконалення обліку амортизації основних засобів” присвячений вдосконаленню елементів механізму нарахування амортизації: визначення ліквідаційної вартості та терміну корисного використання основних засобів, відображення інформації про накопичення та використання амортизаційних коштів у фінансовій звітності та спробі здійснення уніфікації нарахування амортизації в бухгалтерському та податковому обліку.

Одним із проблемних питань, як показало анкетування (табл.1), залишається порядок визначення ліквідаційної вартості основних засобів через складність оцінки активів у майбутньому. Так, для техніки необхідно зробити прогноз на 5-10 років, для будівель – 40-50 років. При цьому фактично неможливо врахувати вплив на кінцеву вартість багатьох факторів, тому результат буде досить приблизним. Внаслідок цього, в багатьох господарствах ліквідаційна вартість взагалі не визначається. Таким чином, сума, яка підлягає перенесенню на витрати шляхом амортизації, встановлюється на рівні первісної вартості основних засобів, що не відповідає вимогам національних стандартів бухгалтерського обліку.

В результаті дослідження внесені пропозиції щодо запровадження порядку визначення ліквідаційної вартості основних засобів. При цьому передбачається, що такий відсоток розраховується для кожної групи активів і затверджується для галузі на державному рівні. Завдяки централізованим нормам усереднених відсотків ліквідаційної вартості основних засобів по групах для усіх підприємств агропромислового комплексу визначення вартості, яка амортизується, матиме більш об’єктивний характер, зникнуть розбіжності у сумі ліквідаційної вартості одних і тих же активів, спроститься порядок її визначення, що приведе до підвищення якості облікової інформації.

Надання широкої свободи підприємствам у визначенні терміну корисного використання активів має серйозний недолік, який полягає у наявності суттєвих розбіжностей і не відповідності у термінах використання на аналогічні об’єкти в різних господарствах. Так, проведені дослідження свідчать, що різниця у встановлених термінах на аналогічну техніку між різними сільськогосподарськими підприємствами становить 2 рази (від 5 до 10 років). Водночас, по будівлях коливання є меншими (від 25 до 30 років). Таким чином, втрачається об’єктивність облікової інформації про нарахування амортизації, що веде до неточностей у фінансовій звітності. Враховуючи відсутність досвіду в національній практиці щодо встановлення термінів корисного використання основних засобів на кожному підприємстві, найбільш доцільним на сучасному етапі є централізоване визначення таких термінів. Тому необхідно забезпечити уніфікацію порядку визначення термінів корисного використання основних засобів на державному рівні з урахуванням галузевих особливостей. Але при цьому амортизаційна політика підприємства також повинна бути врахована. Для цього основні засоби слід згрупувати за економічно обґрунтованими термінами корисного використання, і для кожної групи мають бути визначені межі, в яких підприємство самостійно може визначити термін використання. Наприклад, для третьої групи основних засобів, куди включається сільськогосподарська техніка, встановити межу в 5-7 років.

Серед основних причин, які гальмують застосування інших методів нарахування амортизації, крім прямолінійного та податкового методу, 63% опитаних бухгалтерів визначили відсутність належного методичного забезпечення, а 33% – відсутність типових форм облікових регістрів для обліку і нарахування амортизації за іншими методами.

Лише 40 відсотків сільськогосподарських підприємств, в яких проводилося анкетування, здійснюють контроль за використанням амортизаційних коштів, 17 відсотків відстежують рух коштів шляхом формування амортизаційного фонду. Основна причина, з якої підприємства не контролюють амортизаційні кошти, - відсутність офіційного порядку формування та відображення у звітності інформації про відтворення основних засобів. Наявна форма звіту не забезпечує розкриття такої інформації. Так, розділ Приміток до фінансової звітності “Використання амортизаційних відрахувань” має недоліки: по-перше, відсутність суми залишку амортизаційних коштів на початок і кінець звітного періоду, що не дає повної уяви про суми амортизаційних коштів, які мають бути використані за цільовим призначенням, по-друге, у разі реалізації продукції нижче собівартості виникатиме незіставність між нарахованою амортизацією та коштами, які надійшли на підприємство. Тому на її заміну пропонується запровадити “Звіт про відтворення основних засобів”, в якому деталізуються джерела відтворення, в тому числі відображається рух амортизаційних коштів, а також напрями їх використання.

Нові підходи до обліку амортизації основних засобів зумовили необхідність удосконалення первинних документів бухгалтерського обліку для детальнішого відображення інформації про об’єкти основних засобів, оскільки існуючі форми не в повному обсязі забезпечують інформацією бухгалтерів. З метою нарахування амортизації на основні засоби без здійснення додаткових вибірок і розрахунків, враховуючи, що інвентарна картка є уніфікованим документом, а для розрахунку амортизації за методами, передбаченими національними стандартами потрібні різні дані, пропонуємо здійснити її вдосконалення додатками, диференційованими за методами амортизації. Схема організації обліку нарахування амортизації наведена на рис.1. 3.

 

 

 

                Пропонована                          Модифікована (уточнена)                                    Діюча

Рис. 1.3. Схема організації обліку нарахування амортизації

Необхідність одночасного ведення бухгалтерського та податкового обліків має ряд недоліків. По-перше, дублюється багато операцій, що веде до збільшення загальної трудомісткості облікової роботи. По-друге, формування показників у податковому і бухгалтерському обліку істотно відрізняється, тому ускладнюється розуміння як технології одержання результатів, так і їх економічного змісту. По-третє, розглядаючи ситуацію на макрорівні, бачимо, що наявність значної й досить складної податкової звітності потребує відповідного штату працівників податкових органів, який з кожним роком збільшується, отже – зростає сума коштів на його утримання.

Проблема уніфікації бухгалтерського і податкового обліку основних засобів ускладнена невідповідністю механізмів нарахування та обліку амортизації основних засобів за різними методиками, що вимагає різного відображення одних і тих же операцій. З метою уніфікації бухгалтерського та податкового обліку в частині, що стосується відображення амортизації основних засобів, мають бути узгоджені методологічні підходи щодо об’єктів нарахування амортизації, застосування методів нарахування амортизації, моменту початку нарахування амортизації.

У бухгалтерському обліку амортизацію основних засобів починають нараховувати після введення їх в експлуатацію, а в податковому обліку – після здійснення витрат на придбання об’єктів, незалежно від того, введені вони в експлуатацію, чи ні. Крім того, в бухгалтерському обліку амортизація нараховується щомісяця, а в податковому – раз на квартал.

Застосування в бухгалтерському обліку податкового підходу має два суттєвих недоліки, які порушують економічної зміст категорії амортизації. По-перше, деякі об’єкти основних засобів – будівлі, обладнання, тривалий час не вводяться в експлуатацію у зв’язку з їх монтажем і дообладнанням, але витрати, які понесені на придбання (виготовлення) основних засобів, вже амортизуються, що призводить до невиправданого нарахування амортизації на основні засоби. По-друге, поквартальний порядок нарахування амортизації призводить до заниження сум амортизації, коли об’єкти основних засобів придбані у першому або другому місяці кварталу. Таким чином, момент початку нарахування амортизації за податковим обліком не відображає об’єктивного витрачання вартості основних засобів. З метою усунення зазначених недоліків амортизація на основні засоби має нараховуватися після введення їх в експлуатацію з наступного місяця.

З метою створення єдиної інформаційної бази про вартість об’єктів основних засобів у бухгалтерському і податковому обліку необхідно на субрахунках рахунку 10 “Основні засоби” виділити окремі аналітичні рахунки, на яких обліковуватимуться основні засоби, на які не нараховується амортизація у податковому обліку, зокрема, безоплатно отримані активи, об’єкти, придбані за рахунок коштів цільового фінансування, основні засоби невиробничого призначення тощо.

Враховуючи, що порядок нарахування амортизації, визначений у податковому законодавстві, не забезпечує своєчасного перенесення первісної вартості об’єкта на собівартість продукції і, як наслідок, простого відтворення основних засобів, обґрунтованим є застосування методів, які передбачені національними стандартами бухгалтерського обліку. Їх використання в обліку на підприємствах забезпечить об’єктивне відображення процесу знецінення основних засобів і формування собівартості продукції та протягом терміну експлуатації активів дозволить накопичити амортизаційні кошти для подальшого відтворення основних засобів.

Як свідчать проведені дослідження, сума нарахованої амортизації за термін корисного використання основних засобів у бухгалтерському обліку перевищує суму амортизації віднесеної на зменшення прибутку в податковому обліку. Тому застосування бухгалтерських методів амортизації у податковому обліку призведе до зменшення бази оподаткування. Негативний вплив на надходження до бюджету від збільшення сум амортизації можливо усунути через механізм трансформації суми амортизації, яка нарахована в бухгалтерському обліку, в показник податкової звітності з метою визначення прибутку до оподаткування за допомогою коефіцієнтів коригування. Тобто, в податковому обліку амортизація визначатиметься множенням суми амортизаційних відрахувань, які обчислені у бухгалтерському обліку, на коефіцієнт коригування для даної групи основних засобів. Трансформація суми нарахованої амортизації за П(С)БО у суму амортизації, яка враховується при обчисленні оподаткованого прибутку, можлива при застосуванні коефіцієнтів коригування в цілому по кожній групі основних засобів. На підставі наших розрахунків коефіцієнт коригування для першої групи дорівнює – 0,95, а для другої, третьої та четвертої – 0,86. Слід зазначити, що за об’єктами кожної з чотирьох груп основних засобів можливі відхилення серед коефіцієнтів коригування, через їх залежність від первісної та ліквідаційної вартості об’єктів. Тому необхідна централізована обробка статистичних даних за різними об’єктами в межах груп основних засобів з метою виведення усереднених коефіцієнтів коригування.

Уніфікацією бухгалтерського та податкового обліку в частині, що стосується відображення амортизації основних засобів, є узгодження методичних підходів щодо об’єктів нарахування амортизації, застосування методів нарахування амортизації, моменту початку нарахування амортизації. Додаткове групування об’єктів на субрахунках з обліку основних засобів дозволить сформувати єдину інформаційну базу для розрахунку амортизації за методикою бухгалтерського обліку, а застосування коефіцієнтів коригування для визначення суми амортизації, яка відноситься на зменшення прибутку до оподаткування, дасть змогу запобігти втратам бюджету при переході до уніфікованої системи обліку. Запровадження відомості коригування дозволить врахувати всю амортизацію в системі оподаткування: по закінченню терміну корисного використання основних засобів вартість об’єкта, на яку через застосування коефіцієнтів коригування не було зменшено валовий дохід, має бути включена до суми амортизації звітного періоду.

 

 

Таблиця 2.1

Кореспонденція рахунків