Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Історія Малой Росії» М. А. Маркевича.⇐ ПредыдущаяСтр 29 из 29
М.А.Маркевич. Одним з представників дворянської історіографії другої чверті XIX ст. був Микола Андрійович Маркевич (1804-1860). Маркевич народився в с.Дунайцях Глухівського повіту на Чернігівщині в старовинній і багатій поміщицькій родині. Він був далеким родичем відомих уже нам Якова і Олександра Марковичів. Початкове навчання і виховання він здобув у Прилуцькому пансіоні, заснованому етнографом і письменником першої половини XIX ст. П.П.Білецьким-Носенком. У юнака рано прокинувся інтерес до української народної поезії та історії. У 1817 р. Маркевич вступив до пансіону новозаснованого Петербурзького педагогічного інституту. Першим з викладачів інституту, який звернув увагу на певну літературну обдарованість Маркевича, був майбутній декабрист В.К.Кюхельбекер. Він сприяв розвитку літературних і музичних здібностей свого учня, залучив його в літературний гурток, до якого належав і сам. Тут Маркевич познайомився з Пушкіним, Жуковським, Барятинським, Дельвігом, а незабаром з К.Ф.Рилєєвим. Таким чином, Маркевич опинився в тісному колі передової російської інтелігенції, частина якої належала до декабристів «Північного товариства». Через деякий час Маркевич почав навчатися музиці в Москві. У цьому напрямкові він досяг великих успіхів і став відомим митцем по класу фортепіано. До цього ж періоду відноситься і літературна діяльність Маркевича. Він перекладає на російську мову Шекспіра і Байрона. Найбільше його захоплює українська поезія. Маркевич пише російською мовою свої «Українські мелодії», а згодом кладе на ноти багато українських пісень. У 1830 р. Маркевич переселився на постійне проживання в маєток, успадкований від батька в с.Турівці Прилуцького повіту на Полтавщині. Ще в ранні роки він перебував під впливом патріотичної літератури петербурзького гуртка літераторів. Під впливом «Дум» у нього пробуджується почуття гордості за героїчне минуле України, а під впливом «Історії Русів» цей патріотизм набуває певної системи поглядів на літературу, етнографію і особливо на історію. М.А.Маркевич був істориком-самоучкою. Він не мав спеціальної підготовки, як і багато інших його попередників, бо історія як наука, подібно до філософії, тоді ще не визначилась в окрему галузь. Тут Маркевич, як і в етнографії, був скоріше аматор, збирач і фіксатор минулого без належного філософського його осмислення. В галузі теорії, якою тоді служила історикам філософія Гегеля, Маркевич був не підготовлений, на що звернув увагу в рецензії на «Історію Малоросії» В.Г.Бєлінський.
Незважаючи на великі запозичення Маркевича з «Історії Русів» і Д.М.Бантиш-Каменського, все ж його творчість носить дещо інший характер, властивий історичним вивченням 40-х років XIX ст. В 30-40-х роках розгорнулась з новою силою полеміка між норманістами і анти-норманістами. Маркевич, так само, як його попередники, вважав слов'ян автохтонними племенами. Що жторкається походження терміну «Русь» і держави, то він робив поступку норманістам, тобто вважав, що руське життя веде свій початок із Скандинавії. На відміну від вірнопідданських поглядів Бантиш-Каменського, у Маркевича чітко виступає його власна концепція в поглядах на історію України. Так, наприклад, найдавніша історія України у нього подана не як спільний період для всієї Русі, а як самостійний процес. Український народ, відповідно до поглядів Маркевича, розвинувся безпосередньо з найдавнішої племінної основи і незалежно від Північно-Східної Русі. Цей процес триває, на погляд Маркевича, від незапам'ятних часів аж до кінця XVIII ст., до ліквідації автономності, коли Україна «зливається з Росією без боротьби і нарікання». У викладі давньої історії України Маркевич лише між іншим згадує про південних і північних русів. Останніх він називає «молодшими братами». Свій погляд на великоросів як молодших братів українців Маркевич розвинув у досить струнку концепцію. Великоросів він вважає племенами, що утворилися відносно пізно, десь, приблизно, в Х-ХІ ст., і переселилися з півдня, із Наддніпров'я, на північ у межиріччя Оки і Волги. Таким чином, вони становлять молодше відгалуження південних русів. Південні руси разом з північними русами несли татарське ярмо. Незабаром Південна Русь, пише він, «відокремилась від жителів півночі, визволилась від татарського гніту, назвалася Малою Росією, приєдналась до Литви, а з нею і до Польщі, але керувалася своїми удільними князями, нащадками Рюрика і воєводами, визнаними Литвою і польським королем».
Поділ Русі, на погляд Маркевича, відбувається з часів Володимира Святославовича, коли після його смерті почалися міжусобиці й половецькі спустошення. Тим часом володіння Русі ширилися дедалі на схід і північ. «Суздаль і Владимир, Москва і Тверь та інші міста, які потім стали знаменними, підносились одно за другим. Але, не визнаючи їх Руссю, народ цим іменем величав лише стародавні володіння Олега і Святослава, серцем яких був Київ, де перебував глава церкви і глава князів». Дальший історичний процес Маркевич розглядає всупереч тодішній російській дворянській історіографії, для якої історія України була лише часткою загальноросійської історії. В творах російських істориків Татіщева, Щербатова, в незакінченій праці Карамзіна «Історія держави Російської», у Погодіна та ін. вона подана лише як епізод боротьби козацтва з Польщею в ХУІ-ХУІІ ст. і зникає під скіпетром російської монархії з другої половини XVII ст. Тим часом в українській дворянській історіографії, а найвиразніше у Маркевича, вся історія України від давніх часів, потім у складі Литви і Польщі, а пізніше, з середини XVII ст., у межах Російської держави становить окрему схему самостійного безперервного історичного розвитку українського народу. У поглядах на козацтво Маркевич також створив дещо відмінну від своїх попередників власну концепцію. Він засудив погляди тих істориків, які не хотіли бачити в козацтві нічого, крім гультяйства і розбоїв, тих, що в угоду монархічним концепціям народні рухи, в тому числі козацькі, розглядали як руїнницькі бунти черні. У своїй спеціальній статті, присвяченій історії козацтва, Маркевич знову повертається до його оцінки в історії України й виступає проти невірних поглядів на нього. Тут він не лише спростував погляди монархістів на козацтво, а реабілітував його перед читачем, захищав від незаслуженого плямування такими істориками, як Бантиш-Каменський, а пізніше Скальковський та ін. З наукової точки зору роль і значення козацтва в творі «Історія Малоросії» подані Маркевичем з передових, прогресивних позицій. У цілому ж «Історія Малоросії» Маркевича зробила певний крок вперед у справі дальшого дослідження історії України.
|
||||||
Последнее изменение этой страницы: 2020-12-09; просмотров: 122; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.137.178.133 (0.005 с.) |