Класифікація доказів у кримінальному процесі.

- Критерії класифікації доказів

· По відношенню до обставин, що підлягають доказуванню

-прямі

-непрямі

· По відношення до предмета обвинувачення чи підозри

-обвинувальні

-виправдувальні

· За джерелами їх одержання

-первинні (з першоджерела)

-похідні (з чужих слів)

· За механізмом формування

-речові

-особисті

- Характеристика і значення різних видів доказів (з наведенням прикладів)

Прямий доказ – такий, що прямо і безпосередньо вказує на ті факти і обставини, що підлягають доказуванню. Це така доказова процедура, коли знання про факти і обставини ґрунтуються на повідомленні осіб, які безпосередньо спостерігали даний факт в дійсності. Наприклад, показання свідка про те, що він особисто бачив нанесення обвинуваченим ножем тілесним ушкоджень потерпілому. Із цього випливає, що між доказом і тезою, що доводиться, не існує проміжних ланок. Їх зв’язок має одноступеневий характер. З точки зору логіки, прямі докази містять фактичні дані про ті факти і обставини, що підлягають доказуванню, у них теза і аргументи співпадають. Виходячи із обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (ст. 91 КПК), прямим доказом слід вважати такий доказ, який прямо (одноступенево) встановлює обставини, що підлягають доказуванню, або один з його елементів, вказаних у законі.

На відміну від прямих доказів непрямі докази обґрунтовують обставини, які підлягають доказуванню, не прямо, а опосередковано через проміжні факти шляхом послідовних висновків. Так, із показань свідка вважається, що він бачив на місці вбивства потерпілої двох молодиків, що збігається з часом вчинення злочину. 1-ший ступінь висновку свідчить про те, що дійсно біля місця події знаходилося двоє молодиків. Із цього проміжного факту слідує, що, можливо, вони причетні до випадку вчинення злочину (2-гий ступінь висновку). В даному випадку показання свідка є непрямим доказом причетності до вбивства, оскільки вони використані для обґрунтування факту місця і часу перебування вказаних осіб і причетності до вбивства. Саме з такими фактами пов’язують поняття непрямих доказів. З логічної сторони вони виконують подвійну роль в структурі доказу: з одного боку є частковою тезою доказу, з іншого – доведена теза стає аргументом доведення наступної, основної тези. Завдяки своєму перехідному характеру зазначені факти виділено в окрему групу доказових фактів, що отримали назву проміжних фактів. Їх треба відмежовувати від побічних фактів, які не перебувають у зв’язку з фактом вчинення злочину конкретною особою, але знаходиться на паралельній лінії зв’язку з проміжними фактами. Так, факт близьких взаємин, хорошого слуху, зору, чуттєвої звукозаписуючої апаратури може підтверджувати факт проміжний, але ні в якому разі не вчинення злочину. Побічні факти виконують по суті контрольну функцію щодо достовірності чи недостовірності існування проміжного факту. Їх перелік неможливо перебачити в законі, тому в ч. 1 ст. 85 КПК вказується «та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження».

Непрямі докази – це отримані у встановленому законом порядку і досліджені в судовому засіданні відомості про факти і обставини, що передували, супроводжували або виникли внаслідок злочину і які безпосередньо не вказують на його існування чи відсутність, але через перебування в об’єктивних формах зв’язків з іншими фактами і обставинами встановлюють наявність чи відсутність суспільно небезпечного діяння та інших обставин, що мають значення для кримінального провадження. Таким чином, можна визначати характерні ознаки непрямих доказів: а) вони одночасно виступають як прямі і непрямі аргументи. Відносно проміжного факту (окремої тези) такі докази є прямими, відносно головного факту (основної тези) – непрямими, оскільки доводить її опосередковано, за допомогою поміжної ланки – окремої тези; б) жоден з непрямих доказів (аргументів), взятий ізольовано, не може самостійно і достовірно підтверджувати основну тезу, а висновок про зв’язок окремого непрямого доказу з головним фактом завжди має ймовірний характер.

- Правила використання непрямих доказів

Правила використання непрямих доказів (одночасно):

1. вони повинні бути представлені в певній сукупності і приводити до одного висновку про доведення одного факту

2. повинні складати одне ціле і безперервно пов'язані один з одним

3. кожне непряме доказ має бути достовірним і доведеним з повною переконливістю.