Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Рівненський державний гуманітарний університет

Факультет української філології

Кафедра методики викладання

 і культури української мови

Сучасні підходи до навчання рідної мови в школі

Курсова робота

З методики викладання

Української мови

студентки групи У-42

Годун Ірини

Науковий керівник:

К. ф. н., доц. Мандрик Н. В.

Рівне 2012

Зміст

1. Вступ…………………………………………………………………

2. Сучасні підходи до навчання рідної мови в школі……………….

2.1. Проблема навчання материнської мови через призму ноосферної освіти. Основні принципи……………………………..

2.2. Характеристика сучасних підходів до вивчення рідної мови..

2.3. Зміст навчання української мови у школах з українською мовою навчання відповідно до означених підходів……………….

2.4. Технології навчання рідної мови……………………………….

Висновки……………………………………………………………….

Список використаної літератури……………………………………..

 

Вступ

Мовна освіта в Україні спрямована на виховання людини, яка вільно володіє літературною мовою в усіх сферах суспільного життя. Уміння сприймати, розуміти почуте або прочитане, викладати його зміст, точно формулювати думку, висловлювати її в усній чи писемній формі можуть бути сформовані лише на основі розвитку мислення і мовлення, що є основою навчання мови. Основна мета навчання рідної мови, актуальність якої підкреслена в чинних програмах, полягає у формуванні національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися засобами рідної мови – її стилями, формами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності, тобто навчити школярів слухати, говорити, читати і писати (створювати тексти). Особливо актуальною стала проблема набуття учнями творчого самостійного досвіду. Суспільству потрібна інтелектуально й соціально компетентна особистість, здатна самокритично мислити, творчо діяти, застосовувати набуті знання в нестандартних ситуаціях, неординарно розв'язувати проблеми, створювати нове. Звісно, для формування такої особистості треба використовувати у шкільному навчально-виховному процесі інноваційні методи і прийоми навчання, особливі завдання і вправи, які спонукали б школярів до творчої діяльності.

Актуальність теми дослідження. Нині мовна освіта перебуває у пошуках нових шляхів ефективного навчання школярів загальноосвітніх шкіл, коледжів, гімназій та ліцеїв. Дедалі частіше можна почути про нагальну потребу визначити шляхи виходу з кризи. У зв’язку з цим потребують кардинальних змін наукові розробки з методики викладання української мови, які упродовж багатьох років доведені до кризового стану.

Етноцид, безперервні репресії проти національно свідомих українців, руйнування рідної школи, національної системи виховання згубно відбились на духовно-національному житті нашого народу, освіті, науці, в тому числі й на методиці викладання рідної мови, яка навмисне була позбавлена можливостей, аби належно розгорнути свій самобутній науково-творчий потенціал.

Утопічною є думка, що досить забезпечити матеріальний добробут народу, і всі інші проблеми вирішаться самі собою. Поліпшення матеріального стану без удосконалення духовної сфери життя нації неможливе.

Концепція мовної освіти 12-річної школи, чинна навчальна програма, розроблені лабораторією навчання української мови Інституту педагогіки АПН України, у цьому відношенні мають новаторський, ноосфер ний підхід, і покликані одухотворити процес пізнання, формування духовного Розуму, очищення ноосфери від результатів діяльності нашого розуму, наповненого різними знаннями, який завів людство в глухий кут.

Концепція передбачає «на основі використання етнопедагогічного та сучасного вітчизняного та зарубіжного досвіду навчання мови – рідної і нерідної, з урахуванням необхідності невідкладного розв’язання проблем відродження і забезпечення функціонування української мови на усіх теренах України в усіх сферах суспільного життя, виконання соціального замовлення на формування національно свідомої, активної, духовно багатої мовної особистості» [3;59].

Модернізація загальної середньої освіти, упровадження 12-річного терміну навчання, стратегічна мета входження України до Європейського співтовариства, динамізація економіки країни зумовили необхідність істотного оновлення освітнього змісту, структури, методів, організаційних форм навчання, спрямованого на створення оптимальних умов для демократизації і піднесення ефективності навчально-виховного процесу, реалізації особистісного потенціалу кожного учня.

Психолого-педагогічна наука і шкільна практика в сучасних умовах, коли триває болісний процес переоцінки цінностей, долання усталених стереотипів, стоїть перед необхідністю наповнення новим культуротворчим, життєтворчим, духовним змістом навчання й виховання дітей. Цей процес супроводжується істотними змінами і педагогічній теорії і практиці навчально-виховного процесу.

На сучасному етапі реформування шкільної мовної освіти приділяється посилена увага формуванню мовленнєвих умінь, оскільки до цього часу шкільний мовний курс був затеоретизований. Водночас хочеться застерегти від хибної думки, ніби знання мовної теорії сьогодні не важливі і відходять на другий план. Завдання уроків мови – навчити дітей висловлюватись не лише красиво і правильно, а й грамотно [17]. 

Сказане і дає підстави говорити про актуальність дослідження теми «Сучасні підходи до навчання рідної мови».

Кричний огляд літератури

В курсовій роботі використовувались методичні розробки вчених щодо проблем сучасних підходів до навчання рідної мови в школі. Основною джерельної базою курсової роботи є публікації у періодичних виданнях.

В роботі використовувалась Концепція мовної освіти 12-річної школи, а також публікації різних авторів щодо розробок різних її положень.

Серед публікацій можна назвати:

Методичні рекомендації щодо викладання української (рідної) мови в 2005-2006 н. р. // Українська мова і література в школі. – 2005. – №6. – С. 2-5.

Бондаренко Н. Новий підручник як невід’ємна складова системної перебудови мовної освіти // Українська мова і література в школі. – 2005. – №2. – С.2-5.

Донченко Т., Луценко В. Інтеграція системно-описового, функціонально-стилістичного ті комунікативно-діяльнісного підходів до вивчення української мови //  Українська мова і література в школі. – 2005. – №2. – С.11-15.

Дружененко Р. Навчання рідної мови як етнопедагогічна проблема // Українська мова і література в школі. – 2005. - №2. – С.11-15.

Кухарчук І. Комунікативно-діяльнісний підхід до вивчення синтаксису фаховій підготовці вчителя-словесника // Українська мова і література в школі. – 2005. – №2. – С.50-54.

Варзацька Л. Особистісно зорієнтоване навчання рідної мови. Способи розвивальної допомоги // Українська мова і література в школі. – 2005. – №8. – С.8-12 та інші.

 

Висновки

Провівши дослідження сучасних підходів до навчання рідної мови в школі, можна зробити наступні висновки:

1. Концепція мовної освіти 12-річної школи передбачає реалізацію ряду заходів, щоб українська мова посіла таку саму позицію, яку займають державні мови в інших країнах світу, зокрема бути складником «різнобічної державної програми, яка охоплювала б і економічні важелі підтримки державної мови через надання пільг україномовним засобам масової інформації та книгодрукуванню, нагляд за дотриманням 10-ї статті Конституції України в усіх сферах суспільного життя держави.

2. Необхідно створювати методику викладання української мови альтернативного типу, вільну від будь-яких ідеологічних та політичних впливів, побудовану на абсолютно нових методичних принципах, новому мисленні. Під принципами розуміємо ті вихідні положення, які кладемо в основу наукової розробки методики викладання української мови в школі. Вони постали із норм християнської моралі, з живого словесного спілкування нашого народу й народної практики прилучення дітей та молоді до багатств рідної мови, розвиток загальнолюдських духовних цінностей (доброти, милосердя, порядності, чесності, поваги до старших, любові до людини тощо).

3. Добір навчального змісту й організація навчання української мови повинні здійснюватися на основі поєднання особистісно орієнтованого, комунікативно-діяльнісного, соціокультурного підходів тощо.

4. Комунікативно-діяльнісний підхід означає вивчення мови як засобу спілкування і здійснюється у процесі взаємопов’язаного і цілеспрямованого вдосконалення чотирьох видів мовленнєвої діяльності учнів – аудіювання (слухання-розуміння), читання, говоріння і письма, а робота над мовною теорією, формування знань та вмінь з мови підпорядковується інтересам розвитку мовлення; передбачає широке застосування інтерактивних методів навчання, оптимальне поєднання фронтальної, групової та індивідуальної форм організації навчального процесу.

5. Соціокультурний підхід передбачає вивчення мови крізь призму народознавства і створеної українцями оригінальної і яскравої культури, що збагачує загальнолюдську культуру, поєднання й переробку вивчених з інших предметів відомостей про світ в особистісний погляд на життя, своє місце в ньому, в переконання.

6. У нинішніх умовах базової і старшої школи домінуючою має стати особистісна орієнтація навчання, яка передбачає забезпечення оптимальних умов для різнобічного мовленнєвого розвитку кожного учня, врахування його індивідуальних особливостей, пізнавальних потреб, інтересів, прагнень, заохочення до самостійності у вивченні мови, самопізнання і саморозвитку.

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України