ського та Харківського апеляційних господарських судів були вилучені території відповідно Черкаської та Полтавської областей.

Для зайняття посади голови загального апеляційного суду необхідно здійснити низку дій: а) підготувати і внести Радою суддів України рекомен­дації; б) внести подання Головою Верховного Суду Президенту України.

Отже, за відсутності Голови Верховного Суду України, по-перше, не може бути призначений на посаду голова місцевого загального суду, а по- друге, голова загального апеляційного суду, причому за відсутності голо­ви апеляційного суду нікому буде навіть ініціювати питання щодо канди­датур на посади голів місцевих судів.

Здавалося б, що такий порядок не так болісно стосується системи спе­ціалізованих судів як достатньо автономних підсистем. Але життя вияви­лось значно багатшим, ніж варіанти регулювання, закріплені законом. За непередбаченим, але досить життєвим збігом обставин Голови Верховного Суду України та Вищого господарського суду України з різних підстав за­лишили майже одночасно свої посади. Які ж це має наслідки? Відсутність на посаді Голови Верховного Суду України тягне за собою неможливість внесення подання щодо призначення Голови Вищого господарського суду.

У свою чергу відсутність Голови Вищого господарського суду не дає мож­ливості наповнювати суддівський корпус суддями, що обираються у гос­подарські суди безстроково, та формувати адміністративний склад цих судів.

¹ Перший розділ «Загальні положення»; другий — «Система, структу­ра і організація діяльності органів прокуратури»; третій — «Проку­рорський нагляд», що складається з чотирьох глав: «Нагляд за додержан­ням і застосуванням законів» (гл. 1), «Нагляд за додержанням законів

^[1] Правоохранительньїе органи Российской Федерации: Учебное посо- бие / Под ред. Ю. Ф. Кваши. — М.: Черконтур, 2000. — С. 4.

^[2] Монтескье Ш. О духе законов. — М., 1999. — С. 63.

^[3] Кант И. Соч. в 6-ти томах. — М., 1965. — Т. 4. — Ч. 2. — С. 234- 237.

^[4] Грошевий Ю. ММарочкін І. Є. Органи судової влади в Україні. — К.: Ін Юре, 1997. — С. 5.

^[5] Чиркин В. Е. Разделение властей: социальньїе и юридические аспек­ти // Советское государство и право. — 1990. — №8. — С. 10-11.

^[6] Термін «судова влада» нормативно був закріплений в Законі України «Про статус суддів» 15 грудня 1992 р., але був використаний для визна­чення статусу суддів — носіїв судової влади.

^[7] К. Арановський, наприклад, визначає владу як «властивістьокремих осіб, політичних інститутів, інших авторитетів, іцо полягає у визнанні їх підвладними зобов'язання підкорятися їм, оскільки останні відчувають відносно носія влади почуття обов'язку, солідарності, страху, залежності, інші емоції і спонукання, внаслідок яких виникає мотив підкорення» (Ара нове кий К. В. Государственное право зарубежньїх стран: Учебник для вузов. — М., 1998. — О. 33); М.Кейзеров трактує владу як «властиві суспільству і визначені його базисом вольові відносини між людьми, при яких застосування їх носієм особливої системи засобів і методів забезпе­чує виявлення і домінування владної волі за допомогою суспільної ор­ганізації з метою управління і забезпечення дотримання соціальних норм на основі принципу соціальної відповідальності» (Ксй.іеров Н. М. Власть и авторитет. Критика буржуазних теорий. — М., 1973).

^[8] Судебная реформа / Под ред. Н. В. Давидова и Н. Н. Полянского. — М.: Об-ьединение, 1915. — Т. 1. — С. 3.

^[9] Судебная реформа / Под ред. Н. В. Давидова и Н. Н. Полянского. — М.: Об-ьединение, 1915. — Т. 1. — С. 6.

^[10] Фоиницкии И.Я. Курс уголовного судопроизводства. Т.1. Изд. 4-е, доп. и перераб. — СПб.: Сенатская типография, 1912.

^[11] Наприклад, навіть у ритуальному зверненні до присутніх у залі судового засідання «Підвестися, суд іде», яке є відбитком давньої традиції, прояву по­ваги до суду, слово «суд» застосовується саме у четвертому значенні.

^[12] Норма, яка в ч. 1 ст. 13 Закону «Про судоустрій України» регулює вказані правила, сформульована дуже невдало. По-перше, вона нічого не додає до вже закріплених у Конституції норм, а лише повторює їх. По- друге, тільки випадки розгляду справ судом присяжних вона відсилає до врегулювання процесуальним законом. Отже, здавалось б цілком обґрун­тованим, що визначення випадків розгляду справ у всіх інших зазначених складах суду (а ми вважаємо, що й суду присяжних) є предметом врегулю­вання саме Закону «Про судоустрій України». Однак не тільки переліку випадків або якихось критеріїв, але й натякання на такі критерії чи ви­падки в Законі немає, що, безумовно, знижує його цінність як закону, ба­зового для процесуального законодавства. На жаль, є в ньому такі прикла­ди і з інших принципових питань.

смертю кого б то не було. Якби навіть злочинець і був гідний смерті, то й тоді не слід губити душі.

Судячи неупереджено, вважають історики, не можна не помітити, що Мономах у своїх настановах та в уривках літописів про нього постає більш бездоганним і добросердним, ніж у своїх вчинках, в котрих проглядають вади часу, виховання і середовище, в якому він жив. Але за ним в історії залишається те велике значення, що, живучи в суспільстві, яке ледве ви­ходило з найбільш варварського стану, обертаючись у такому середовищі, де всяк гнався за вузькими корисливими цілями, ще майже не розуміючи святості права і угоди, один Мономах тримав знамена спільної для усіх правди, збирав під нього сили Руської землі. — Див.: Костомаров М. Га­лерея портретів (біографічні нариси). — К.: Веселка, 1993. — С. 52.

^[14] Як свідчить історія, багато князів литовської династії Гедимінасів прийняли православ'я. Руська, тобто українсько-білоруська, мова була мовою переважної більшості населення і вважалася офіційною мовою Ве­ликого князівства литовського. Поважаючи місцеві звичаї, литовці заявля­ли: «Старого не змінюємо, нового не нав'язуємо». — Див.: Субтельний О. Україна. Історія. — К.: Либідь, 1994. — С. 90.

^[14] Коли землі центральної частини України відійшли до Великого Князівства Литовського, відносини продовжували врегульовуватись по­ложеннями «Руської правди». Литва сприйняла її термінологію та юри­дичні норми. Отже, Литовський статут можна визнати «спадкоємцем» «Руської правди». — Див.: Максимейко Н. А. «Русская правда» и Литов- ско-русское право. — К., 1904. — С. 13.

^[15] Кобилецький М. Суд у місті Львові за магдебурзьким правом // Право України. — 2001. — № 10. — С. 109- 111.

^[16] Субтельний О. Україна: Історія. — К.: Либідь, 1994. — С. 228.

^[17] Права, за якими судиться малоросійський народ. 1749 / Відп. ред. Ю. С. Шемшученко; упорядник та автор нарису К. А. Вислобоков. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 1997.

^[18] Див. Єрмолаєв В. До питання кодифікації українського права у першій половині XVIII століття // Вісник Академії правових наук. — 1998. — №3(14). — С. 78-84.

^[19] Чичерин Б. Н. Философия права. — СПб.: Наука, 1998. — С. 491-494. Видатний російський філософ права XIX сторіччя Б. М. Чичерін щойно по впровадженні Статутів дав оцінку судовій реформі і зокрема суду присяж­них: «Положення 19 лютого (скасування кріпацтва — прим, наша) пода­рувало свободу 22 мільйонам людей, реформа суду дає правосуддя усім. Підстави нового устрою суду: незалежність суддів, публічність суду, при­сяжні... Служба присяжних — нова тяжкість для громадян, тяжкість, що накладена свободою. Свобода не придбається задарма; вона потребує жертв і зусиль. Але мужнє виконання громадянських обов'язків одне дає суспільству внутрішню міцність і здатність до самоврядування».

^[20] Див. докладніше: Мироненко О. М. Світоч української державності. Політико-правовий аналіз діяльності Центральної Ради. — Київ, 1995. — С.69-80.

Федерації та поліцентризму судової системи ФРН. Цей термін був нами також вживаний у науково-практичному коментарі Конституції України (див.: Сібільова Н. В. Коментар статті 125 Конституції // Конституція Ук­раїни: Науково-практичний коментар. В. Б. Аверьянов, О. В. Батанов, Ю. В. Баулін та ін. / Ред. кол.: В. Я. Тацій, Ю. П. Битяк, Ю. М. Грошевий та ін. — X.: Право; К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. С. 611-619), а також у науковому висновку на запит Конституційного Суду України при підготовці до розгляду справи № 1-38/2003 (про Касаційний суд України), позиції якого вивчалися Конституційним Судом України (див. посилання на позицію АПрН України у абз. 5 п. 2 описової частини рішення № 20- рп/2003 від 11 грудня 2003 р.). Стисло, але майже повністю наше бачення ступеня врегулювання Конституцією побудови судової системи викладено у абз. 7 п. 2 Окремої думки судді Конституційного Суду України В. Є. Ско­морохи. Він поділяє нашу думку, що судова система України базується на засадах єдності, певної автономності спеціалізованих судів, моноцен­тризмі. Досліджуючи проблеми подальшого реформування судової систе­ми України, Р. Кубійда з посиланнями на окрему думку В. Є. Скоморохи теж вважає, що принцип моноцентризму має власний зміст, який є близь­ким, але не таким, що збігається з принципом єдності (Кубійда Р. Реформу­вання правосуддя в Україні: стан і перспективи. — Київ: Атіка, 2004. — С. 44). Опосередковано підтримка такої позиції висловлена російськими вченими. В. М. Жуйков, аналізуючи принципи побудови судової системи РФ, дійшов висновку: «Несмотря на указание в ст. 3 Федерального кон- ституционного закона «О судебной системе Российской Федерации» на единство судебной системи, такового не имеется. Системьі судов общей юрисдикции и арбитражнмх судов действуют самостоятельно и независимо друг от друга, имеют свои вьісшие судебньїе органи. Такое устройство поро- ждает серьезную проблему обеспечения единства судебной практики — еди- нообразного и правильного применения федерального законодательства всеми судами РФ (как общей юрисдикции, так и арбитражньїх) на всей ее территории. Без решения зтой проблеми невозможно обеспечить реаль­ний доступ к правосудию и гарантировать соблюдение конституционного принципа равенства всех перед законом и судом (Жуйков В. М. Судебная реформа: проблеми доступа к правосудию.— М.: Статут, 2006. — С. 23).

^[22]   Див.: Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства. — Т. 1. — Изд. З, доп. и пров. — Санкт-Петербург: Сенатская типография, 1902. — С.320-321.

ше в науковому висновку на запит Конституційного Суду України при підготовці до розгляду справи № 1-38/2003 (про Касаційний суд України), рішення з якої було прийняте 11 грудня 2003 р. Конституційний Суд не поділив нашої думки, але вона була використана для аргументації окре­мої думки судді Конституційного Суду В. Скоморохи.

^[24] Після набрання чинності Законом «Про судоустрій України», яке від­булося 1 червня 2002 р.

^[25] Жуйков В. М. Судебная реформа: проблеми доступа к правосудию. — М.: Статут, 2006. — С. 20-21.

^[26] Див. Указ Президента України «Про утворення апеляційних госпо­дарських судів та затвердження мережі господарських судів України» від 11 липня 2001 р. № 511/2001 із змінами, внесеними згідно з указами Пре­зидента України №499/2002 від 30.05.2002 р.; №552/2003 від 25.06.2003 р.

^[27] Законом України «Про судоустрій України» було передбачено ство­рення Касаційного суду України, який мав розглядати у касаційному по­рядку справи, розглянуті місцевими і апеляційними загальними судами, вироки і рішення по яких набрали чинності. 62 народних депутата — суб'єкти права на конституційне подання — звернулися до Конституційно­го Суду України з клопотанням про визнання неконституційними низки статей, частин і пунктів Закону, в яких містилися норми, що врегульову­вали питання утворення, організації й діяльності Касаційного суду. Кон­ституційний Суд визнав такими, що не відповідають Конституції України, норми щодо утворення, складу, повноважень Касаційного суду України (справа № 1-38/2003 від 11 грудня 2003 р.).

^[28] Наприклад, в загальному апеляційному суді Луганської області перед­бачено 88 посад суддів, у апеляційному суді Львівської області — 71, в апеляційному суді Харківської області — 94, апеляційному суді Чер­нігівської області — 38. Найбільша кількість посад суддів у апеляційному суді Донецької області — 136.

^[29]   Мережа і кількісний склад місцевих господарських судів затверджені Додатками № 1 і № 2 до Указу Президента України від 11 липня 2001 р. № 511/2001 в редакції Указу від 30 травня 2002 р. № 499/2002 (Офіцій­ний вісник України. — 2002. — № 23. — Ст. 1087. — С. 1).

^[30] Мережа, кількісний склад та територія місцевих адміністративних судів затверджені Додатками № 1 і № 3 до Указу Президента України «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвер­дження їх мережі та кількісного складу» від 16 листопада 2004 р. № 1417/2004 (Урядовий кур'єр. — 2004. — № 224. — 24 листопада).

^[31] Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про віднесення посад працівників апарату судів загальної юрисдикції до відповідних категорій посад державних службовців» № 88-р від 24 лютого 2003 р. чітко визначе­но, які посади належать до кожної з шістьох категорій державних служ­бовців (Офіційний вісник України. - 2003. — № 9. — Ст. 404. — С. 183).

^[32] Уявлення про великий обсяг вказаної роботи, що здійснюється у місцевих судах, може дати назва лише декількох форм звітності: «Звіт про розгляд цивільних справ судами першої інстанції», «Звіт про розгляд кримінальних справ судами першої інстанції», «Звіт про неповнолітніх засуджених», «Звіт про розгляд судами справ на виконання Закону «Про боротьбу з корупцією», «Дані в розрізі статей Кримінального кодексу України про кількість за­суджених осіб», «Звіт про склад засуджених, місце і час вчинення злочину».

^[33] Але закон не уникнув й прогалин. Так, у ньому не врегульовано, хто має вирішувати в місцевому суді питання щодо підвищення кваліфікації суддів у суді цього рівня. Нічого не говориться в законі про те, хто і в яко­му порядку розподіляє справи між суддями, хто утворює склад суду для колегіального розгляду справ.

^[34]   Про утворення апеляційних господарських судів та затвердження ме­режі господарських судів України. Указ Президента України від 11 лип­ня 2001 р. № 511-2001 // Офіційний вісник України. — 2001. — № 28. — Ст. 1243. — С. 24.

^[35] Про утворення Житомирського та Запорізького апеляційних госпо­дарських судів та внесення змін до мережі та кількісного складу суддів господарських судів України. Указ Президента України від 30 травня

2002 р. №499-2002 // Офіційний вісник України. — 2002. — №23. — Ст. 1087. — С. 1.

^[36] Про утворення Київського міжобласного і Луганського апеляційних господарських судів та внесення змін до мережі та кількісного складу суд­дів господарських судів України. Указ Президента України від 25 червня

2003 р. № 552-2003 // Офіційний вісник України. — 2003. — № 27. — Ст. 1314. — С. 10.

^[37] Так, після утворення Луганського апеляційного господарського суду із судового округу Донецького апеляційного господарського суду була ви­лучена територія Луганської області, а у зв'язку з утворенням Київського міжобласного апеляційного господарського суду з судових округів Київ-

^[38] Суддею апеляційного суду може бути суддя, який має стаж роботи в галузі права не менше п'яти років, з них на посаді судді не менше трьох років. Якщо у судді не сплив п'ятирічний термін його призначення вперше на посаду Прези­дентом України у міський суд, а за своїми професійними якостями він здатний здійснювати правосуддя у судах вищого рівня, то за рекомендацією кваліфікаційної комісії за умови набрання необхідного трирічного стажу робо­ти суддею такий судця може бути призначений Президентом України в апе­ляційний суд.

^[39]   Про мережу та кількісний склад суддів апеляційних судів. Указ Пре­зидента України від 20 серпня 2001 р. № 642/2001 зі змінами, внесеними згідно з Указом Президента України №80/2002 від 30.01.2002 р. // Офіційний вісник України. — 2001. — № 34. — Ст. 1581. — С. 61.

^[40]    Поспєлова С. Харківський апеляційний господарський суд: на шляху становлення // Юрист України. — 2003. — № 1. — С. 13.

^[41] Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6(40). — С. 9.

^[42]   Вісник Української Народної Республіки. — 1918. — 10 січня.

^[43] Указ Президії Верховної Ради України від 15.01.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 17. — Ст. 219.

^[44]   Указ Президії Верховної Ради України від 15.01.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 17. — Ст. 135.

^[45] Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 46. — Ст. 431.

^[46] Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 26. — Ст. 207.

Під час створення системи військових судів всі наведені повноважен­ня по формуванню військових судів належали Верховній Раді України або її Президії. Саме тоді Верховна Рада постановила, що військова коле­гія Верховного Суду діє у складі голови колегії, його заступників та вось­ми суддів, а Президія Верховної Ради у цьому зв'язку прийняла постано­ву такого змісту: «Відповідно до штатного розкладу встановити суддям військової колегії Верховного Суду України такі військові звання: голо­ва колегії — генерал-полковник; заступник голови колегії — генерал- лейтенант; суддя колегії — генерал-майор» (Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 24. — Ст. 192).

^[47] Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 26. — Ст. 204.

^[48] Указом Президента України від 30 травня 1998 р. № 572/98 кількість вій­ськових судів налічувала: три суди регіонів, один суд Військово-Морських Сил і 24 суди гарнізонів із загальною кількістю військових судців 157. А Указом Пре­зидента України від 19 жовтня 2004 р. № 1262/2004 було ліквідовано 7 місце­вих судів гарнізонів, і загальна чисельність військових суддів зменшилася до 132. Не залишилася поза загальною тенденцією і Військова судова колегія Вер­ховного Суду України. Незважаючи на збільшення кількості суддів Верховного Суду України з 85 до 95, Пленум Верховного Суду України визнав за доцільне скоротити склад колегії до 4 суддів.

^[49] На час прийняття Закону України «Про судоустрій України» (7 люто­го 2002 р.) Вищий господарський суд існував одинадцять років, десять з яких він йменувався Вищим арбітражним судом України. Організація сис­теми арбітражних судів регулювалася не Законом «Про судоустрій Украї­ни», а Законом «Про арбітражний суд». Вищий адміністративний суд же був утворений у відповідності до Закону України «Про судоустрій Ук­раїни» Указом Президента України від 1 жовтня 2002 року № 889/2002.

^[50] Указ Президента України від 11 вересня 2006 р. №747/2006 «Про внесення змін до указів Президента України від 10 грудня 2003 року № 1425 і від 30 червня 2004 року № 697» // Офіційний вісник України. — 2006. — № 37. — Ст. 2543. — С. 22.

^[51] Вказані повноваження Пленуму викликають певні зауважен­ня. Ані Верховний Суд України, ані вищий спеціалізований суд не наділені за Конституцією України правом законодавчої ініціати­ви. Немає й закону, який би встановлював порядок ініціації вне­сення змін до чинного законодавства поза процедурою у порядку законодавчої ініціативи. Тому наявність такого повноваження у Пленуму викликає здивування. Не менше здивування викликає й редакція вищевикладеного п. 6 ст. 44 Закону, тому що вищий спе­ціалізований суд може безпосередньо звернутися до Конституцій­ного Суду зі зверненням про необхідність тлумачення Конституції та законів України, як і будь-яка юридична особа. Це не є прерога­тивою вищого суду. При такому зверненні він не має ніяких префе­ренцій відносно інших юридичних осіб.

^[52] Самостоятельность и независимость судебной власти Российской Фе- дерации / Под ред. В.В. Ершова. — М.: Юрисгь, 2006. — С. 254-257.

Див. докладніше: Пилипчук П. П. Верховний Суд України і забезпе­чення однакового застосування судами законодавства // Вісник Верхов­ного Суду України. — 2004. — № 11(51). — С. 3-7.

^[53] Справа № 1-1/2004 від 1 грудня 2004 р. № 19-рп/2004.

^[54] Справа № 1-3/2002 від 21 травня 2002 р. № 9-рп/2002.

^[55] Процедура зайняття адміністративних посад в судах, закріплених в законі, не відповідає вимогам надійності функціонування системи. В ній відсутні страхові механізми, які б гарантували безперервність, безпе­ребійність функціонування, незважаючи на перепони чи внутрішні вади. Надто слабкою, вразливою ланкою в побудованому ланцюгу діяльності по призначенню суддів на адміністративні посади є безальтернативна зосе­редженість на одній посадовій особі — Голові Верховного Суду України. Відсутність Голови Верховного Суду через його роль у виписаній законом процедурі є гальмом у забезпеченні належного функціонування судової системи як загальних, так і спеціалізованих судів, оскільки саме він вно­сить подання Президенту України щодо призначення суддів України на адміністративні посади. В системі загальних судів цей ланцюг виглядає таким чином.

Для зайняття посади голови загального місцевого суду необхідно здійснити низку дій: а) внести пропозиції від голови апеляційного суду щодо кандидатури на посаду; б) підготувати і внести Радою суддів Ук­раїни рекомендації; в) внести Головою Верховного Суду подання Прези­денту України.

^[56] Після видання Президентом України 7 жовтня 2005 р. Указу «Про кількість суддів Верховного Суду України» 18 жовтня 2005 р. відбулося засідання Пленуму Верховного Суду України, на порядку денному якого були два питання: 1) про визначення кількісного складу судових палат і Військової судової колегії і 2) про призначення голови Судової палати з адміністративних справ. У виступі з першого питання Голова Верховного Суду України відзначив, що збільшення кількості суддів потребує визна­чення кількісного складу суддів у палатах. Враховуючи рівень і динаміку навантаження при розгляді судових справ у судових палатах і Військовій судовій колегії, Голова Верховного Суду України запропонував збільшити кількісний склад Судової палати з кримінальних справ до 44 суддів (рані­ше було 43), Судової палати з цивільних справ до 24 суддів (раніше — 22), Судової палати з господарських справ до 11 (раніше — 9) і скоротити суд­дівський склад Військової судової колегії до 4 суддів (раніше — 6). (Склад Судової палати з адміністративних справ був затверджений місяцем раніше на засіданні Пленуму 23 вересня 2005 р. у складі 7 суддів.) Після обговорення цього питання Пленумом була прийнята постанова про ви­значення кількісного складу судових палат і Військової судової колегії у варіанті, який був запропонований Головою Верховного Суду України.

^[57] Вісник Конституційного Суду України. — 1997. — №2. — С. 19-22.

^[58] Вісник Конституційного Суду України. — 1997. — № 2. — С. 21-22.

^[59] Вісник Конституційного Суду України. — 1997. — №2. — С. 27-30; 31-35; 1998. — № 1. — С. 3-7, 34-38.

^[60] Рішення Конституційного Суду України «Про внесення доповнень до § 57 Регламенту Конституційного Суду України» від 6 березня 2002 року № 3-Р/2002 // Вісник Конституційного Суду України. — 2002. — № 2. — С. 5.

^[61] Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність За­кону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) // Вісник Конституційного Суду України. — 2000. — № 6. — С. 21.

^[62] Рішення Конституційного Суду України по справі про порядок вико­нання рішень Конституційного Суду України // Вісник Конституційного Суду України. — 2000. — № 6. — С. 21.

^[63] Рішення Конституційного Суду України по справі про порядок вико­нання рішень Конституційного Суду України // Вісник Конституційного Суду України. — 2000. — № 6. — С. 20.

^[64] Щербина П. Ф. Судебная реформа на Правобережной Украине. — Львов: Вища школа, 1974. — С. 52.

^[65] Головачев А. А. Десять лет реформ 1861-1871. — СПб: Типография Ф. С. Сущинского, 1872. — 398 с. — С. 148.

^[66] Возвращение к истокам права: Судебньїе уставьі. О статусе судей // Законность. — 1994.— № 6. — С. 13-18.

^[67] Судебньїе уставьі 20 ноября 1864 года сь изложением рассуждений, на коих они основаньї. — Санкт-Петербургь, 1864. — 690 с.

^[68] Положення про короткотермінові юридичні курси для підви­щення кваліфікації судово-прокурорських працівників у Харкові, Києві та Одесі // Постанова РНК УРСР від 7 квітня 1924 року // ЗУ УРСР. — 1924. — № 9. - Ст. 65.

^[69] Европейская хартия о статусе судей // Российская юстиция. — 1999. — № 7. - С. 2-4; № 8. — С. 2-4; № 9. — С. 5, 6.

^[70] Кодекс професійної етики судді. Затверджено V з'їздом суддів Украї­ни 24 жовтня 2002 року // Вісник Верховного Суду України. — 2002. — № 5 (33). — С. 24.

^[71]   Европейская хартия о статусе судей // Российская юстиция. — 1999. — № 7. — С. 2-4; № 8. — С. 2-4; № 9. — С. 5, 6.

^[72] Рекомендація № (94)12 щодо незалежності, дієвості та ролі суддів, ухва­лена Комітетом міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів 13 жовтня 1994 р. // Вісник Верховного Суду України. — 1997. — № 4. — С. 10, 11.

^[73] Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 // Офіційний вісник України. — 2002. — № 13. — Ст. 669. — С. 141-148.

^[74] Див.: Європейська хартія про статус суддів // Вісник Верховного Суду України. — 1998. — № 4. — С. 9-11.

^[75] Див.: ГеоргієвА. 3. Конституційне право зарубіжних країн. — Чернів­ці: Рута, 2001. — С. 337.

^[76]   Див.: Органи державної влади України: Монографія / За ред. В. Ф. По- горілка. — К.: Ін-т держави і права ім. Корецького, 2002. — С. 10; Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Навчальний посібник. В. С. Ковальський (кер. авт. кол.), В. Т. Білоус, С. Е. Демський та ін./ Відп. ред. Я. Кондратьєв. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — С. 139.

^[77] Адміністративне право України: Підруч. для юрид. вузів і фак. / За ред. Битяка Ю. П. — X.: Право, 2000. — С. 506; Стрижак А. Адміністра- тивно-правові відносини у галузі правосуддя: особливості та види // Пра­во України. — 2004. — № 1. — С. 40.

^[78] Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 25. — Ст. 146.

^[79] Офіційний вісник України. — 2001. — № 48. — С. 136.

^[80] В Україні прокуратура є незалежною, являє собою єдину систему, ви­конує особливі, властиві тільки їй функції та ані за своїм генезисом, ані за характером повноважень не належить до органів якої-небудь гілки влади, тим більше жодній з них не підпорядковується. Статус працівників про­куратури значно відрізняється від статусу суддів. Тому наділення Вищої ради юстиції України повноваженнями, хоча і незначними, щодо проку­рорів, на жаль, є механічним копіюванням закордонного досвіду, який не реалізується на практиці внаслідок відсутності належного обґрунтування його необхідності.

^[81] Кони А. Ф. За последние годьі. — СПб., 1898. — С. 69.

^[82] Див.: Научная информация по вопросам борьбьі с преступностью. — 1989. — №9. —С. 29.

органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, до- судове слідство» (гл. 2), «Підтримання державного обвинувачення та представництво інтересів громадянина або держави в суді» (гл. 3), «На­гляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у криміналь­них справах, а також при застосуванні інших заходів примусового харак­теру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян» (гл. 4), чет­вертий розділ «Кадри органів прокуратури»; п'ятий розділ «Інші питання організації і діяльності органів прокуратури».

^[83] Див. також: Российская прокуратура сегодня / Под ред. К. Ф. Сквор- цова. — М., 1994; Судоустройство и правоохранительньїе органьї в Рос- сийской Федерации: Учебник / Под ред. В. И. Швецова. — М.: НИИ про­блем укрепления законности и правопорядка, 1997. — С. 215-223.

^[84] Фойницкий И.Я. Курс уголовнаго судопроизводства. Т. 1. — 3-є изд-е, пересмотренное и доп. — С.-Петербурга: Сенатская типографія, 1902. — С. 458.

^[85] Про цей період діяльності прокуратури у Франції див. докладніше: Фойницкий И.Я. Назв, праця. — С. 457-459.

^[86]   Про прокуратуру: Закон України від 05.11.1991 р. // Відомості Вер­ховної Ради України. — 1991. — № 53. — Ст. 793.

^[87] Про день працівників прокуратури: Указ Президента України від

2 листопада 2000 р. № 1190/2000 // Урядовий кур'єр. — 2000. — № 206.

^[88] Ми наведемо лише загальну характеристику основних функцій про­куратури, більш докладно функції прокуратури розглядаються у навчаль­ному курсі «Прокурорський нагляд в Україні».

^[89] Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 2. — Ст. 44.

^[90] Див. докладніше: Каркач П. М., Кривобок В. Б., Синчук В. Л. Коорди­наційна діяльність правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю. — Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001. — С. 6-18.

^[91] У зв'язку з тим, що Конституція України вживає словосполучення «досудове слідство» (п. 9 Розділу XV «Перехідні положення»), поняття «попереднє слідство», «попереднє розслідування», які до цього вживалися у законодавстві і в науці, трансформувалися у поняття «досудове слідство», «досудове розслідування».

^[92] Положення про МВС України від 17 жовтня 2000 р. Затверджено Ука­зом Президента України № 1138 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 42. — Ст. 304.

^[93]   Слідчі підрозділи в системі МВС було створено 6 квітня 1963 р.

^[94] «Положення про Головне управління карного розшуку МВС України» від 25 травня 1992 р. № 287. — К.: МВС України, 1992; «Положення про державну службу боротьби з економічною злочинністю» від 10 серпня 1993 р. №474. — К.: МВС України, 1993; «Положення про Головне управління Державної автомобільної інспекції МВС України» від 30 трав­ня 1992 р. № 327. — К.: МВС України, 1992; «Положення про Державну службу охорони при МВС України» від 10 серпня 1993 р. № 615 // Зібран­ня постанов Уряду України. — 1994. -№2. - Ст. 31; «Положення про

^[95] За свідченнями архівних матеріалів, міліція України була створена 4 січня 1919 р. і постійно перебувала у стані становлення, як і система ор­ганів внутрішніх справ загалом. Див.: Історія міліції України у докумен­тах і матеріалах. — К.: Генеза, 2000.

^[96] Див.: ЬМр://рогіа1.гасІа.£оу.иа

^[97] Про державну виконавчу службу: Закон України від 24 березня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 36-37. — Ст. 243.

^[98] Див.: Стандарти незалежної юридичної професії. Сучасні системи ад­вокатури / За ред. О. Д. Святоцького. — К.: Право України, 1993. — С. 12.

^[99] Історія адвокатури України / За ред. Т. В. Варфоломеєвої, О. Д. Свя- тоцького. — К.: Либідь, 1992. — С. 6-7.

^[100] Чубатий М. До історії адвокатури на Україні. — Львів, 1934. — С. 33.

^[101] Судебнме уставьі императора Александра II. — СПб., 1883.

[102] Право. — 1915. — 18 января. — С. 135.

^[103] Варфоломеева Т. В. Адвокатура в Украине. — Киев, 1998. — С. 15.

^[104] СУ РРФСР. — 1917. — № 4. — С. 50.

^[105] Вестник Украинской Народной Республики.— № 5. — 10 января 1918 г.

^[106] Там же.

^[107] СУ. — 1919. — № 1. - Ст. 141.

^[108] Конституція УРСР. — X., 1920. — Ст. 20.

^[109] СУ УССР. — 1922. — № 43. — Ст. 630.

^[110] Бюлетень НКЮ УРСР. — 1922. — № 4.

^[111] Бюлетень НКЮ УРСР. — 1922. — № 54. — Ст. 779.

^[112] Вестник советской юстиции. — 1928. — № 20(126). — С. 609.

^[113] Тимчасове додаткове положення про юридичні консультації, до яких були прикріплені члени колегії захисників, котрі ліквідували свої при­ватні кабінети // Вестник советской юстиции. — 1928. — № 7. — С. 218.

^[114] Вестник советской юстиции. — 1928. — № 21(127). — С. 643.

^[115] Про попередні підсумки колективізації колегії оборонців // Вісник ра­дянської юстиції. — 1929. — № 15-16. — С. 480. Після видання протягом шести років російською мовою з 1929 р. український юридичний журнал «Вестник советской юстиции» став видаватися українською мовою.

^[116] 33 УРСР. — 1929. — №26. — Ст. 203.

^[117] Бюлетень НКЮ УРСР. — 1929. — № 10. — Ст. 61.

^[118] Бюлетень НКЮ УРСР. — 1932. — № 4-5.

^[119] Святоцький О.Д., Михеєнко М. М. Адвокатура України. — Київ: Ін Юре, 1997. — С. 43.

^[120] Революційне право. — 1937. — № 6. — С. 32.

^[121] Там же. — № 22. — С. 34-37.

^[122] Порядок виборів голови президії, його заступника, секретаря, голови та секретаря ревізійної комісії встановлювався наказом НКЮ СРСР від 26 жовтня 1939 р.

^[123] ЗП УРСР. — 1939. — № 37. — Ст. 178.

^[124] Ведомости Верховного Совета СССР. — 1959. — № 1. — Ст. 12.

^[125] Відомості Верховної Ради УРСР. — 1962. — № 39. — Ст. 494.

^[126] Див.: Історія адвокатури України / За ред. Т. В. Варфоломеєвої, О. Д. Святоцького. — К.: Либідь, 1992. — С. 15.

^[127] Ведомости Верховного Совета СССР. — 1979. — № 49. — Ст. 846.

^[128] Друга сесія Верховної Ради Української РСР 10 скликання. — К., 1981. — С.140-142.

^[129] Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 9. — Ст. 62.

^[130] Святоцький О.Д., Медведчук В. В. Адвокатура: історія і сучасність. К.:Ін Юре, 1997. — С. 6.

^[131] Даль В. И. Толковьій словарь живого великорусского язьїка. В 4-х то­мах. Т.1 — М., 1998. — С. 14.

^[132] Юридичний словник-довідник. — К.: Гешіпа, 1996.

^[133] Визначення адвокатури як «професійного правозахисного інституту» міститься у проекті Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про адвокатуру», запропонованому Спілкою адвокатів ще у травні 1997 р.

^[134] Науково-практичний коментар до Закону України «Про адвокату­ру»// Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2003. — №7. — С. 7.

^[135] См.: Проблемьі судебной зтики. — М., 1974. — С. 238-239.

^[136] Науково-практичний коментар до Закону України «Про адвокату­ру» // Бюлетень законодавчої та юридичної практики України. — 2003. — №7. — С. 23.

^[137] Логінова С. М. Адвокатська таємниця: теорія і практика... Дис. канд. юрид. наук. — Київ, 2002. — С. 83-84.

^[138] Варфоломеева Т. В. Адвокатура в У крайнє. — К., 1998. — С. 47.

^[139] Положення про порядок реєстрації адвокатських об'єднань, затверд­жене Постановою Кабінету Міністрів України № 302 від 27 квітня 1993 р.