Економічні категорії, закони і принципи

Політекономія

 

Отже, політична економія – це наука, яка вивчає всю систему економічних відносин в їх єдності і взаємодії з обмеженими продуктивними силами та політичними, ідеологічними і соціальними інститутами суспільства. Вона, пізнаючи закони, показує, як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір обмежених ресурсів, як найкраще виробляти різні товари та послуги, розподіляти і обмінювати їх з метою досягнення максимального задоволення потреб людини.

 

Економічна теорія залежно від функціональної мети поділяється на позитивну та нормативну економічну теорію. Позитивиа екоиоміч,иа теорія ставить за мету всебічне пізнання економічних процесів та явищ, розкриває Їхні взаємозв'язки T!l взаємозалежність, які зумовлюються реаль­ною дійсністю. Тобто вона досліджує економічну дійсність і відповідає на запитання: яка вона є? Нормативиа екокоміч,иа теорія з'ясовує об'єктивні процеси, дає їм оцінку, робить висновки та розробляє реко­мендації щодо вдосконалення економічної системи, переходу її на вищий ступінь розвитку. Вона відповідає на за­питання: як повинно бути, що для цього треба зробити?

 

Економічні потреби, їх класифікація. Закон зростання потреб.

Потреба — це бажання людини в будь-чому, що забезпечує її жит­тєдіяльність та поліпшує її.Крім економічних потреб, існує низка інших — культурних, політичних, ідеологічних, національних і т. ін. Економічні потреби — це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, які дають їм задоволення, насолоду або втіху і спонукають їх до діяльності, до того, щоб мати і володіти такими умовами. Отже, потреби мають об’єктивно-суб’єктивний характер.

Різноманітні потреби можна певним чином класифікувати, насамперед за суб’єктами і об’єктами.

За суб’єктами потреби поділяють на: 1) індивідуальні, колективні та суспільні; 2) домогосподарств, підприємств і держави; 3) суспільно-економічних класів і соціальних груп.

За об’єктами потреби класифікуються так:1) фізіологічніі потреби, зумовлені існуванням та розвитком людини як біологічної істоти (їжа, одяг, житло тощо); 2) соціальпі потреби, зумовлені соціальною (суспільною) природою людини (спілкування, суспільне визнання, самореалізація тощо); 3) духовпі потреби (творчість, самовдосконалення, само­вираження тощо).

 За нагальnістю задоволеnnя: 1) першочергові (предмети першої необхідності); 2)другорядні (предмети розкоші).

 За участю у відтворювальному процесі: 1) виробничі (потреби у засобах виробництва); 2) невиробничі (потреби у споживчих благах).

  Система економічних потреб є складною і постійно розвивається, модифікуються, ускладнюються, вдосконалюються у процесі історичного розвитку людської цивілізації.

Рис. 2.3. Ієрархія потреб за А. Маслоу

Основу цієї піраміди потреб складають фізіологічні (елементарні) потреби. Усі наступні потреби цієї піраміди можна об’єд­нати таким поняттям, як вищі (соціальні) потреби. Самореалізація може не наступити. Кожна потреба наступає за умови, що попередня частково задоволена.

Безмежність потреб полягає в тому, що особисті потреби людини є безмежними, а виробничі ресурси, які необхідні для задоволення цих потреб, — обмеженими.Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку — закону зростання потреб і закону розвитку факторів виробництва.

Закон зростання потреб. Потреби людей не є постійними. Вони — продукт розвитку суспільства. Його суть полягає в тому, що в міру розвитку суспільного вироб­ництва, а разом з тим і людини як особистості та продуктивної сили, відбувається поступове зростання її потреб. Цей закон характеризує взаємодію потреб і виробництва у процесі розвитку, коли       … П′ → В′ → П″ → В″ …,

тобто зрослі потреби П′ (П′ = П + ΔП) стимулюють зростання виробництва В′, збільшення якого веде до зростання потреб П″, а це є причиною подальшого зростання виробництва В″. Такий процес є безперервним (…), оскільки потреби людини є безмежними.Цей закон знаходить свій прояв у двох головних формах: у зростанні особистих потреб і зростанні виробничих потреб. Особисті потреби задовольняються за рахунок предметів і послуг особистого споживання. Другою формою прояву даного закону є зростання виробничих потреб, тобто загальних потреб членів суспільства в засобах виробництва, які є матеріальною основою розширення масштабів виробництва матеріальних благ і послуг для задоволення зростаючих особистих потреб.

Особливо інтенсивне зростання та оновлення потреб відбувається за умов науково-технічної революції, що породжує потреби, яких раніше не було, у багатьох найновіших предметах споживання і засобах виробництва. Так, в останні десятиліття виникли потреби в кольорових телевізорах, персональних комп’ютерах, відеомагнітофонах і багатьох інших предметах споживання.

Механізм дії закону зростання потреб. З точки зору дії закону зростання потреб необхідно відрізняти такі три великі групи потреб: традиційні, або дійсні, нові і такі, що тільки-но зароджуються.

Під традиційними потребами слід розуміти такі, які стали для людей звичними, тобто нормативними. Одні з цих потреб мають багатотисячолітню історію (потреби в м’ясі, молоці, хлібі тощо), інші — 30—50-річну (телевізори, холодильники, магнітофони тощо).

Нові потреби, тобто потреби в таких матеріальних благах і послугах, які ще не стали звичними для більшості населення, які щойно усвідомлюються людьми як нові потреби (останні моделі телевізорів, комп’юте­рів, літаків тощо).

Абсолютно нові потреби, н априклад, проект випуску авіаконструкторським бюро ім. Антонова суперлітака «Мрія» означає формування нової потреби суспільства. Це потенційна потреба, яка буде реалізована лише тоді, коли конструктори доведуть модель нового літака до того рівня якості, який відповідає вимогам нової техніки в авіації і потребам практики. Зародження абсолютно нових потреб супроводжується відмиранням деяких традиційних потреб немає потреби в кінних жатках, гасових лампах, дерев’яних відрах та багатьох інших речах, споживання яких було характерним для суспільства протягом багатьох століть.

Отже, відповідно до закону зростання потреб відбувається стале і якісне зростання економічних потреб. Сфера потреб розширюється не тільки по вертикалі, але й по горизонталі: потреби вищого рівня виникають у все більшої кількості людей; у міру суспільного розвитку людина прагне одержувати блага більш високого рівня.

Відnовідно до цього закону безnерервний розвиток потреб є рушійною силою економічного та духовного прогресу людства, що, у свою чергу, стимулює появу дедалі нових і нових потреб.  

 

Виявлення шляхів найкращого застосування обмежених ресурсів з метою максимально можливого задоволення безмежних потреб пов’язане з постійною оцінкою та відбором альтернативних варіантів підвищення ефективності економіки. Розуміння потреб споживачів та вміння задовольняти ці потреби одночасно з вирішенням завдань раціонального використання обмежених ресурсів стає вирішальною передумовою успіху підприємницької діяльності.

 

Обмеженість трудових ресурсів зумовлена загальною кількістю населення країни і часткою працездатних людей у його складі. Обмеженою є також кількість людей певної спеціальності та певного рівня кваліфікації, вкрай необхідних для виробництва суспільних благ.

Обмеженість матеріальних (капітальних) ресурсів визначена всім попереднім економічним розвитком кожної країни, досягненим технологічним рівнем виробництва, наявними можливостями імпорту капітальних ресурсів. Звісно, можна побудувати нові фабрики та ферми, виготовити обладнання. проте для цього потрібен час і, знов-таки, ресурси для їх створення.

Щодо обмеженості підприємницьких здібностей, то за деякими оцінками, лише 3-5% працездатного населення країни за своїми здібностями можуть бути вдалими підприємцями. Безперечно, до країни можна запросити закордонних кваліфікованих менеджерів чи то підготувати власні кваліфіковані кадри, проте це потребує часу і коштів.Отже, оскільки не всім людям властиві підприємницькі здібності, то кількість таких людей обмежена.

Наслідком обмеженості ресурсів є неможливість задоволення всіх потреб суспільства одночасно в будь-який визначений момент.  К ількісна обмеженість,   рідкісність деяких   ресурсів зумовлюють певні межі виробничої діяльності. Суспільство не здатне виробити весь той обсяг товарів та послуг, який відповідає абсолютним (ідеальним) потребам людей у країні.У самій серцевині економіки є безперечна істина, яку називаємо законом рідкості ресурсів.

Оскільки економічні ресурси рідкісні, обмежені, а наші потреби практично безмежні, ми не в змозі задовольнити всі матеріальні потреби суспільства. Отже, завданням економіки є вивчення шляхів найкращого (ефективного) використання предметів і засобів праці, робочої с та підприємницького таланту.

Таким чином, ефективність означає відсутність втрат, тобто економічні ресурси використовуються настільки ефективно, наскільки це можливо, щоб задовольнити потреби і бажання людей за даних факторів виробництва

. Ефективна економіка перебуває на межі виробничих можливостей.

Виробничі можливості - це можливості суспільства з виробництва економічних благ за умови цілковитого і ефективного використання всіх наявних ресурсів при даному рівні розвитку технології. Уявіть собі, що у якийсь певний момент часу країна може вироблятше певну кількість товарів і послуг з її обмежених ресурсів: певну кількість бензину, певну кількість нафти для опалення, певну кількість літаків тощо.

В економічній науці ми зображаємо цю обмеженість виробничого потенціалу країни кривою виробничих можливостей (КВМ). КВМ відбиває максимальні кількості товарів або послуг, які можуть одночасно вироблятися за даних ресурсів, якщо припустити, що всі ресурси повністю використовуються.

Припустимо, що повинні вироблятися лише два економічних блага (або види економічних благ). Для більшої наочності можемо взяти гармати і масло, щоб розкрити проблему вибору між воєнними витратами і товарами споживання. Необхідні дані для КВМ наведені у таблиці 1.

Таблиця показує шість потенційних пар продуктів, що можуть виробитися за даних ресурсів. Країна може вибрати одну з шести можливих комбінацій. Наочно ці варіанти виробництва можна показати за допомогою графіка КВМ, де на горизонтальній осі відкладена кількість споживчі товари, а на ве ртикальній - кількість засобів виробництва як це показано на рис. 1.

Варіанти випуску двох благ	Масло Споживчі товари	Гармати Засоби виробництва
А	0	15
Б	1	14
В	2	12
Г	3	9
Д	4	5
Е	5	0

Рис. 1. Крива виробничих можливостей              Табл. 1. Альтернативні можливості виробництва

 Перебування на КВМ означає, що збільшення виробництва одного товару неминуче вимагає пожертвування іншими. Коли ми виробляємо більше гармат, то ними заміщуємо масло. Заміщення є законом економіки повної зайнятості.

Отже, КВМ свідчить, що економіка завжди альтернативна, тобто вона має вибирати між виробництвом різних товарів шляхом перерозподілу ресурсів. Із точок, розташованих на цій кривій, що показують різні можливі поєднання випуску альтернативних товарів, ми маємо вибрати найбажанішу для нас у даний час.

ГРОШОВА СИСТЕМА?

Грошова система – це форма організації грошового обігу, яка історично склалася в країні і закріплена законодавчими актами.

Грошова система включає такі елементи:

-назву грошової одиниці;

- види державних грошових знаків, що мають платіжну силу.

-порядок друкування грошей та чеканки монет;

     -форми та умови безготівкового платіжного обороту та обороту кредитних грошей;

-порядок обміну національної валюти на іноземну, валютний курс;

-державний орган, що здійснює регулювання грошового обігу.

Грошова система включає ті види грошових знаків, що мають визначену законом платіжну силу. Усі грошові знаки випущені державою обов'язкові для здійснення грошових операцій на території даної країни. Як правило використовуються такі грошові знаки – банкноти, казначейські білети та розмінна монета.

Грошова система включає порядок емісії грошей, тобто випуску в обіг грошових знаків в усіх формах. Цю функцію за рішенням влади виконує центральний банк або казначейство. В умовах обігу паперових і кредитних грошей межі емісії визначаються потребами кредитування виробничого та торгового обороту і покриття дефіциту державного бюджету.

Складовою грошової системи є умови та форми безготівкового платіжного обороту, перевагою якого є здешевлення витрат грошового обігу та прискорення обороту капіталу. Переважна більшість таких розрахунків здійснюється між суб’єктами господарювання.

Складовим елементом грошової системи є порядок обміну національної валюти на іноземну та валютний курс. Здійснення зовнішніх відносин між країнами породжує грошові відносини, пов’язані з оплатою отриманих товарів та послуг. А це зумовлює потребу обміну національної валюти на іноземну і навпаки. Цей обмін здійснюється за валютним курсом, який є ціною грошової одиниці даної країни, вираженої у грошових одиницях інших країн. Ці процеси регулюються законодавчими актами держави. В Україні діє Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993р. із змінами і доповненнями.

Грошова система включає державний орган, що здійснює регулювання грошового обігу. В Україні ним є Національний банк. Він здійснює грошову емісію, організацію розрахунків між банками, видачу комерційним банкам ліцензій на здійснення банківських операцій з іноземною валютою, контролює та регулює діяльність комерційних банків.

Формування грошових систем почалося із розвитком товарно-грошових відносин. Багатовіковий досвід свідчить про їх широку різноманітність. Але залежно від того, який вид грошей функціонував, розрізняють два типи грошових систем – металеву і паперово-кредитну.

Система металевого обігу, при якій гроші функціонували у товарній формі – у вигляді монет, поділяється на дві підсистеми: біметалізм, коли одночасно роль грошей відігравали два метали – золото і срібло. Суперечливість цієї системи була викликана тим, що закріплення за двома металами ролі загального еквівалента не відповідністю співвідношенню їхньої ринкової вартості, що призвело до її занепаду і заміни на монометалізм, коли монети випускали з одного металу - золота.

Золотий монометалізм було запроваджено в 1816р. у Англії, 1876р. – у Франції, у 1897р. –в Росії.

Розрізняють чотири етапи розвитку монометалізму: золотомонетний, золозливковий, золотодевізний і золотодоларовий стандарт.

Золотомонетний стандарт діяв з 1867р. по 1905р. Його особливістю був вільний рух золотих грошей між країнами світу, виконання ними усіх функції грошей, вільний обмін паперових грошей на золоті монети.

Золозливковий стандарт діяв з 1905р. до 1918р.Його основними рисами було припинення вільного карбування золотих монет і обміну на паперові гроші. Було запроваджено обмін банкнот лише на золоті зливки в залежності від їхньої ваги. Так, у Англії за зливок 12,7 грам треба було заплатити 1700 фунтів стерлінгів, у Франції за зливок 12,7 грам – 215 тис. франків.

Золотодевізний стандарт починаючи з 1918р. запровадили в себе країни, які не мали значних запасів золота - Німеччина, Австрія, Норвегія, Данія та інші. Він діяв з 1918р. по 1929р. Щоб обміняти власну валюту на золото її потрібно було спочатку обміняти на валюту Англії, Франції, а потім вже на зливки. Після першої світової кризи 1929-1933рр. усі три різновиди монометалізму були ліквідовані. Останньою відмовилась від золотого стандарту Англія у 1934р.

Починаючи з 1944р була створена золотодоларовий стандарт, за яким обмін на золото був дозволений тільки доларам США і лише для країн-членів МВФ. У 1971р. дія цього стандарту також була припинена.

Починаючи з 1976р. на Міжнародній конференції країн-членів МВФ була скасована фіксація золотого вмісту національних валют, юридично закріплена демонетизація золота і проголошено про перехід до паперово-кредитної системи. Золото стало товаром, який продається і купується на світових ринках дорогоцінних металів за ринковою ціною.

Система паперово-кредитного обігу - це система, при якій гроші функціонують у вигляді паперових і кредитних. За сучасних умов у всіх країнах світу функціонує ця грошова системи обігу. Країни випускають паперові гроші, які не мають золотого забезпечення, тому їх ще називають казначейськими білетами. Кредитні гроші – це знаки вартості, які функціонують на основі кредитної угоди і виражають відносини між кредитором і боржником. До них відносяться - чеки, векселі, банкноти, кредитні картки і електронні гроші.

 

Політекономія

 

Економічні категорії, закони і принципи

Економічна теорія – динамічна наука, яка постійно збагачується новими знаннями, предмет її дослідження розширюється й уточнюється.

Предметом політичної економії є економічні відносини людей в їх єдності і взаємодії з продуктивними силами та політичними, ідеологічними, соціальними інститутами суспільства

Сучасне розуміння західними економістами політичної економії нерозривно пов’язано з поняттям «економікс», що перекладається як «економіка». Предметом економікс є поведінка людей у процесі виробництва різних благ за умов обмеженості ресурсів та управління ними. Метою у даному разі є досягнення максимального задоволення потреб людей на основі забезпечення прибутку.

Економікс акцентує увагу на дії людей у різних сферах суспільного відтворення, а політекономія (марксистська) — на тому, що люди в процесі праці (що передбачає їх дію) вступають між собою у певні відносини.

Політична економія — це наука про найзагальніші економічні закони, що управляють виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ і послуг.

Політична економія досліджуючи економічну реальність, пізнаючи явища і процеси відкриває і формулює економічні категорії, закони і принципи. У результаті цього формується великий понятійний апарат.

Економічна категорія — це абстрактні, логічні, теоретичні поняття, які в узагальненому вигляді характеризують окремі властивості економічних явищ і процесів.

В політичній економії широко використовуються такі категорії: власність, товар, вартість, гроші, капітал, ринок, праця, заробітна плата та багато інших.

Економічний закон виражає найсуттєвіші, стійкі, причинно-наслідкові зв'язки і взаємозалежності економічних явищ і процесів

Економічна наука класифікує економічні закони суспільства за такими великими групами:

• всезагальні, які властиві будь-якому типу економічної системи. Вони виражають напрями поступального розвитку суспільного виробництва, об'єктивні основи зростання його ефективності, розвитку відносин власності тощо;

• загальні, що виражають такі особливості економічних відносин, які є спільними для декількох типів економічних систем. До них належать насамперед закони товарного виробництва і ринку;

• специфічні, які діють лише в умовах певного економічного ладу, наприклад капіталістичного чи соціалістичного.

У сукупності всі ці закони формують систему законів економіки та закономірності її розвитку.

Економічні закони використовуються на трьох рівнях

Перший, науково-теоретичний, на основі результатів наукового аналізу економічних процесів і явищ відкриваються і формулюються економічні закони, дається їх тлумачення і розробляється концепція розвитку економіки.

Другий, державно-управлінський, урядові структури, спираючись на закони політичної економії і запропоновані концепції, розробляють відповідні постанови, програми економічного розвитку та механізм їх впровадження.

Третій, господарсько-практичний, - це використання економічних законів у практиці господарювання економічних суб’єктів.

 Вивчаючи закони, які управляють виробництвом, розподілом, обміном і споживанням благ на будь-якому етапі суспільного розвитку, політична економія обґрунтовує, як люди і суспільство мають здійснювати вибір обмежених ресурсів, як найкраще виробляти різні блага, розподіляти і обмінювати їх, як економічні відносини впливають на економічні процеси.

Принцип у політичній економії означає -  спрощення картини дійсності, абстрактне узагальнення дійсної поведінки, усереднення тощо.     Вони також показують взаємозв’язки економічних явищ, але менш стійкі і мають не обов’язковий характер.

В політичній економії    узагальнення, припущення та спрощення  застосовуються при визначенні понять, суджень, теорій. Економічні узагальнення мають у собі неточні кількісні визначення - наприклад, середньомісячна заробітна плата в Україні досягла в 2005р р. 856 гривень. Воно є неточним у тому розумінні, що одні працівники мали середньомісячну зарплату в декілька разів нижчу, а інші — у десятки разів вищу від загального середнього рівня.

Економісти в дослідженнях використовують припущення та спрощення. Так, узагальнення будуються на припущеннях, що "всі інші фактори незмінні", що спрощує проведення аналізу процесу.

Отже, політична економія – це наука, яка вивчає всю систему економічних відносин в їх єдності і взаємодії з обмеженими продуктивними силами та політичними, ідеологічними і соціальними інститутами суспільства. Вона, пізнаючи закони, показує, як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір обмежених ресурсів, як найкраще виробляти різні товари та послуги, розподіляти і обмінювати їх з метою досягнення максимального задоволення потреб людини.

 

Економічна теорія залежно від функціональної мети поділяється на позитивну та нормативну економічну теорію. Позитивиа екоиоміч,иа теорія ставить за мету всебічне пізнання економічних процесів та явищ, розкриває Їхні взаємозв'язки T!l взаємозалежність, які зумовлюються реаль­ною дійсністю. Тобто вона досліджує економічну дійсність і відповідає на запитання: яка вона є? Нормативиа екокоміч,иа теорія з'ясовує об'єктивні процеси, дає їм оцінку, робить висновки та розробляє реко­мендації щодо вдосконалення економічної системи, переходу її на вищий ступінь розвитку. Вона відповідає на за­питання: як повинно бути, що для цього треба зробити?