Короткі теоретичні відомості та методичні вказівки.

Судова система Великобританії.

Вища судова інстанція у Великобританії — Палата лордів. Вона приймає до розгляду апеляції з питань права на постанови у цивільних і кримінальних справах, що були винесені апеляційними інстанціями Англії й Уельсу, Шотландії. Палата лордів складається з досвідчених юристів (від 7 до 11 чоловік), як правило, членів Апеляційного суду. Верховний суд Англії й Уельсу, який очолює лорд-канцлер, включає три самостійних судових установи — Апеляційний суд, Високий суд і Суд корони.

Апеляційний суд складається з цивільного і кримінального відділень і розглядає в колегіях із 3 чи більше суддів апеляції на постанови інших судів. До складу суду входять лорд-канцлер, особи, які були лорд-канцлерами, лорд — головний суддя (очолює цивільне відділення) й інші вищі судові діячі, а також до 18 лордів апеляційних суддів.

Високий суд має 3 відділення — королівської лави, канцлерське і сімей­не. У нього входять лорд-канцлер і інші вищі судові діячі, а також до 80 рядових суддів. Відділення королівської лави розглядає у першій інстанції найбільш складні цивільні справи й апеляції на вироки магістратських судів у кримінальних справах. На правах складових частин Відділення королівської лави самостійно функціонують: Суд Адміралтейства, у яко­му розглядаються спори про морські перевезення, зіткнення кораблів і відшкодування пов'язаних з цим збитків тощо, і Комерційний суд, якому підсудні багато спорів торгового характеру. Канцлерське відділення слухає як суд першої інстанції цивільні справи, пов'язані з управлінням майном, довірчою власністю, діяльністю компаній, банкрутством та інші. На правах однієї зі складових частин Канцлерського відділення функціонує Патентний суд, що розглядає клопотання генерального контролера з пи­тань патентів, дизайну і торгових марок. Сімейне відділення в основному зайнято розглядом скарг на рішення магістратських судів із усіх питань сімейних відносин, у тому числі розлучення, роздільного проживання подружжя, виплати аліментів, опіки і піклування. Розгляд справ у першій інстанції у відділеннях Високого суду проводиться суддями одноособово, розгляд апеляцій — зазвичай, в колегіях із 2 чи 3 суддів. У Відділенні королівської лави за певних умов справа може слухатися за участю присяжних.

Суд корони(створений у 1971 р.), розглядає у першій інстанції обов'язково за участю присяжних справи про найбільш тяжкі злочи­ни, а також апеляції на вироки і рішення магістратських судів. Суд корони регулярно проводить засідання у своїх округах, центри яких розташовані в найбільших містах Англії та Уельсі.

Усі зазначені суди відносяться до категорії вищих. Нижчими в Англії й Уельсу є суди графств і магістратські суди.

Суди графств(понад 350) — основні органи цивільного правосуддя, де у першій інстанції розглядається близько 90% цивільних справ. Межі району, в якому діє відповідний суд графства, визначаються лордом-каншіером. Він вправі скасовувати чи поєднувати, засновувати нові суди графств. У кожному суді графства зазвичай є один чи два постійних судді. їхня компетенція обмежена порівняно з Високим судом, що також розглядає цивільні справи у першій інстанції, вони відрізняються розмірами позовних вимог (наприклад, до 5 тис. ф. ст. за позовами з договорів і деліктів). Справи в них слухаються окружними суддями чи рекордерами в більшості випадків одноособово або з при­сяжними, якщо суддя задовольнить заздалегідь заявлене клопотання про це однієї зі сторін (кількість присяжних у цих судах — не менше 8). Рішення судів графств можуть бути оскаржені до Апеляційного суду, але тільки за згодою суду, який виніс рішення, і, як правило, лише з питань права або допустимості доказів, а не з питань факту.

Магістратські суди розглядають у сукупності (без присяжних) основну масу кримінальних справ (до 98% на рік). Вони можуть застосовувати покарання до засуджених лише у вигляді штрафу або позбавлення волі на термін, як правило, до 6 місяців. Якщо ма­гістрати дійдуть висновку, що обвинувачений заслуговує на більш суворе покарання, вони передають справу до Суду корони. Цивільна юрисдикція магістратів обмежується з розглядом спорів про стягнення боргів і деяких питань сімейного права.

Судова система США.

Про єдину судову систему США говорити не можна, оскільки вона складається з кількох автономних судових систем — це 51 су­дова система: федеральна та кожного штату. В країні існує два види судочинства: цивільне та кримінальне, які відрізняються за прави­лами ведення процесів, обов'язками судді та правами підсудних. У США не існує особливих конституційних судів, тобто кожний суд має повноваження оголосити той чи інший закон або дії виконавчої влади неконституційними з подальшим можливим переглядом цього рішення у суді вищої інстанції.

Федеральні судиорганізовані урядом США для розв'язання конфлік­тів, що стосуються федеральної Конституції та затверджених Конгресом законів. Вони мають право ухвалювати рішення про те, чи порушують закони штату федеральне законодавство. Федеральні суди розглядають переважно справи, де однією зі сторін виступає держава:

—справи, що стосуються порушення Конституції чи федераль­ного закону;

—справи, до яких причетні іноземні дипломати;

—справи, пов'язані з банкрутством;

—справи, пов'язані зі стихійним лихом на морі;

а також розглядають кримінальні злочини, які стосуються:

—пограбування банку, вклади в якому застраховані федеральним органом;

—нелегального завезення з інших держав наркотиків;

—використання американської пошти для введення в оману спо­живачів тощо.

Федеральні суди у рік розглядають близько 1 млн справ, з яких 78% — справи про банкрутство, 4% — кримінальні справи, 18% — цивільні справи. У федеральних судах працює близько 1600 суддів.

Спеціальні суди. У межах судової системи (федеральної) спеціаль­ні суди для розгляду особливих питань не створюються. Винятком є діяльність Суду США з федеральних позовів (Претензійний суд США), який розглядає фінансові позови до Сполучених Штатів Аме­рики та Суд США з міжнародної торгівлі, який приймає рішення у цивільних справах проти Сполучених Штатів Америки, федеральних відомств та їхніх працівників, що ґрунтуються на будь-яких законах, пов'язаних з міжнародною торгівлею. Апеляційний суд США в сис­темі федеральних судів також вважається спеціалізованим судом.

Адміністративні суди. Вони розглядають значне коло питань — від управління природними ресурсами до питань охорони здоров'я й безпеки працівників. У разі виникнення спорів сторони надають свої докази судді з питань адміністративного права, який займається встановленням фактів.

Суди штатів. Кожен штат, округ Колумбія і Пуерто-Ріко мають власні судові системи, які діють незалежно від федеральної системи та одна від одної. Суд штату організовує штат, округ чи місто у ме­жах відповідного штату. Цей суд розглядає справи, які стосуються конституції та законів відповідного штату. Найвищий суд штату має виняткові повноваження тлумачення закону відповідного штату. В Україні такими повноваженнями наділений КСУ. В більшості штатів у федеральній системі діють апеляційні суди федерального рівня. Суди штатів займають чільне місце у системі правосуддя США не тільки внаслідок розмаїття справ (пограбування, хуліганство, порушення правил дорожнього руху — юрисдикція цього суду), але й глибинних зв'язків із суспільним життям. Суди штатів, штатна чисельність яких майже 30000 суддів, щорічно розглядають понад 29 млн справ. У США є суди першої інстанції спеціалізованої юрисдикції. Вони вирішують спори особливого характеру у межах штату. Це суди, що затверджу­ють заповіти, вирішують питання, що пов'язані зі спадщиною або опікунством (контроль за розподілом майна померлого, справи не­повнолітніх або недієздатних дорослих) суди у справах неповнолітніх, у справах подань (грошові претензії до держави).                        

  Місцеві суди США. Кожен штат поділений на адміністративні ре­гіони і муніципалітети, які називаються великими містами, округами, містечками і селами. Місцеві органи влади зазначених адміністра­тивно-територіальних одиниць мають власні судові системи. Місцеві суди очолюють місцеві магістрати. До компетенції місцевих судів належать право ухвалювати рішення згідно з законами про зонування землекористування, збирання і розподіл місцевих податків, створення і забезпечення діяльності громадських шкіл.

Участь МВС в діяльності Інтерполу.

Інтерпол — міжнародна організація, що створена для за­безпечення співробітництва відомств поліції різних країн у бо­ротьбі з кримінальною злочинністю.

Інтерпол — це і механізм, і посередник у практичному співробіт­ництві служб кримінальної поліції різних держав у їх повсякденній роботі з розкриття злочинів, у координації, що проводяться ними, у спостереженні, переслідуванні, розшуку і затримці міжнародних кримінальних злочинців. У цьому співробітництві Інтерпол діє як єдиний світовий центр з вироблення спільної поліцейської стратегії і тактики боротьби з міжнародною кримінальною злочинністю. З цього погляду Інтерпол — унікальна, єдина міжнародна органі­зація, що бере безпосередню практичну участь у попередженні і зменшенні тиску "міжнародної злочинності".

30 вересня 1992 р. Кабінет Міністрів України прийняв поста­нову "Про вступ України до Інтерполу", а у зв'язку з прийняттям України до Міжнародної організації Інтерпол, 25 березня 1993 р. — постанову "Про Національне центральне бюро Інтерполу".

Національне центральне бюро Інтерполу (Укрбюро Інтерполу) представляє Україну в Міжнародній організації кримінальної поліції — Інтерполі і є центром координації взаємодії правоохо­ронних органів країни з компетентними органами закордонних держав щодо боротьби зі злочинністю, яка має транснаціональний характер чи такий, що виходить за межі країни.

Повноваження Укрбюро Інтерполу покладаються на МВС, у рамках якого створюється робочий апарат Бюро.

Правове регулювання діяльності Укрбюро Інтерполу ґрунтуєть­ся на Конституції, законодавчих актах по боротьбі зі злочинніс­тю, міжнародних договорах України, інших нормативних актах Інтерполу, актах МВС і Положенні про Національне центральне бюро (НЦБ) Інтерполу.

Основними завданнями НЦБ Інтерполу є:

1. Координація діяльності правоохоронних органів країни у боротьбі зі злочинністю, що має транснаціональний характер чи виходить за межі країни.

2. Забезпечення взаємодії з Генеральним секретарем і від­повідними органами держав-членів Інтерполу в боротьбі зі зло­чинністю.

Судова система Російської Федерації.

Організація і діяльність судової системи Російської Федерації виз­начаються Конституцією і Федеральними конституційними законами: від 31 грудня 1996 р. "Про судову систему Російської Федерації"; від 28 квітня 1995 р. "Про арбітражні суди в Російській Федерації", від 23 червня 1999 р. "Про військові суди Російської Федерації". Част­ково діє також Закон "Про судоустрій РРФСР" від 8 липня 1981 р. (у частині, що не суперечить актам законодавства).

До федеральних судів належать: Конституційний Суд РФ; Верхов­ний Суд РФ, верховні суди республік, крайові й обласні суди, суди міст федерального значення, суди автономної області й автономних округів, районні суди, військові та спеціалізовані суди, що складають систему федеральних судів загальної юрисдикції; Вищий арбітражний суд РФ, федеральні арбітражні суди округів, арбітражні суди суб'єктів РФ, що складають систему федеральних арбітражних судів. До судів суб'єктів Російської Федерації належать: конституційні (статутні) суди суб'єктів Російської Федерації, мирові судді, що є суддями загальної юрисдикції суб'єктів РФ.

Вищим судовим органом у цивільних, кримінальних, адміністра­тивних і інших справах, що підсудні судам загальної юрисдикції, є Верховний Суд РФ. Він є останньою судовою інстанцією в усіх справах, віднесених до його компетенції. Верховний Суд РФ уповноважений: здійснювати судовий нагляд за діяльністю судів загальної юрисдикції і давати роз'яснення з питань судової практики; перевіряти у порядку нагляду будь-яке рішення нижчестоящого суду, в тому числі військових і спеціалізованих судів у будь-якій справі; наділений правом законодавчої ініціативи; давати висновок про наявність у діях Президента РФ ознак злочину (у рамках процедури усунення Президента від посади).

Література

1. Бандурка А.М., Бессмертный А.К. и др. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник / Под ред.проф. А.М.Бандурки. – Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999.

2. Гуценко К.Ф., Ковалев М.А. Правоохранительные органы. Учебник для юридических вузов и факультетов. Издание 5-е, переработанное и дополненное/ Под ред. К.Ф. Гуценко. – М.: Издательство «Зерцало», 2000.

3. Маляренко В. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України.- Київ. Юрінком Інтер.- 2004.- с.7 – 69.

4. Мельнік М.І., Хавронюк М.І. Суд та інші правоохоронні органи. Правоохоронна діяльність: закони і коментарі: Друге видання, виправлене і доповнене. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2001.

5. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Правоохоронні органи та правоохоронна діяльність. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2002.

6. Молдован В.В. Правоохоронні органи: опорні конспекти. – К., 1998.

7. Організація судових та правоохоронних органів. Навч. посібник для студентів юрид. спеціальностей вищих навч. закладів освіти/ І.Є Марочкін, В.В.Афанасьєв, В.С.Бабкова та ін., За ред. І.Є Марочкіна, Н.В.Сібільової, О.М.Толочка. – Харків: Право, 2000.