Соціально-економічний та політичний розвиток Галицько-Волинської держави.

 Серед важливих особливостей соціально-політичного розвитку Галицько-Волинської землі слід назвати наявність тісних економічних і торгівельних зв'язків із європейськими державами, що сприяло бурхливому розвиткові міст. Міста, де налічувалося понад вісімдесят, були адміністративними, торговельно-ремісничими і культурно-релігійними центрами. їм належала важлива роль у політичному житті держави. Соціальний склад міського населення був неоднорідним. Ремісницька й купецька верхівка міст ("мужі градські") була опорою влади князя, сприяла її зміцненню, оскільки остання надавала всілякі пільги й привілеї заможним городянам. Верхівці міст належали торговельні ("гречники", "чудинці"та ін.) і ремісничі ("ряди", "братчини" та ін.) об'єднання. Мешканці міст: робітні люди, підмайстри, обслуга й інші "люди менші", хоча й були особисто вільними, підкорялися міському патриціату.

Галицько-Волинське князівство упереваж зберігалося у характерні для Давньоруської держави риси державного устрою. Верховна політико-адміністративна та судова влада належала великому князю. Він здійснював центральне управління, очолював військову організацію, керував збором податків. Прерогативою великокнязівської влади була також зовнішньополітична діяльність держави. За згодою великого князя призначалися єпископи. Атрибутами великокнязівської влади були "вінець"(корона), герб, печатка й прапор. Проте галицько-волинські князі не мали достатньої соціально-економічної опори й фактично залежали від боярської аристократії, оскільки для здійснення тих чи інших заходів потребували військової та фінансової підтримки. Князівська влада мала переважно обмежений характер: без згоди бояр не відбувалася жодна політична акція. Тобто зо формою правління це була феодальна монархія, обмежена впливом боярської олігархії. Особливістю державного управління на Галицько-Волинській землі було застосування дуумвірату — спільного правління двох найвищих посадових осіб. Так, Великий князь Данило Галицький з 1245 року і до смерті правив спільно з братом Васильком, який "тримав" більшу частину Волині.

Помітну роль у політичному житті Галицько-Волинського князівства відігравала боярська рада. Вона являла собою різновид олігархічної форми правління, що протистояла єдиновладдю князя. До складу боярської ради входили найвпливовіші бояри-землевласники, галицький єпископ, найвищі державні посадовці. Вона не залежала від князя й скликалася переважно з ініціативи самого боярства. В окремі періоди, коли відбувалося послаблення великокнязівської влади, роль боярської олігархії значно зростала. Так, після смерті князя Романа бояри не дозволили вдові правити від імені малолітнього сина Данила і за згодою боярської ради "вокняжився" боярин Володислав Кормильчич. За князювання Юрія II — Болеслава найважливіші документи підписувались великим князем спільно з боярською радою.

Серед органів державної влади Галицько-Волинського князівства можна назвати також і снеми (князівські з'їзди). Але їхні рішення мали переважно консультативно-рекомендаційний характер. На снемах могли також укладатися різні угоди як внутрішньополітичного так і зовнішньополітичного характеру.

2. Основні військові операції під час Другої світової війни на території України у 1939-1945 рр.

Танкова битва в районі Рівне— Дубно— Луцьк— Броди	23—29 червня 1941 р.	Перша велика танкова битва Другої світової війни, у якій з обох боків брало участь понад 5 тис. танків. Радянські механізовані корпуси, отримавши наказ негайно відкинути передові танкові частини ворога, що прорвалися, перейшли в наступ без належної підготовки й авіаційного прикриття. Зустрічний танковий бій завершився майже повним розгромом радянських механізованих корпусів
Значення. Хоча просування ворога й було затримано на тиждень, це було досягнуто дорогою ціною: із 4,2 тис. танків Південно-Західного фронту залишилося лише 737. Ворог утратив декілька сотень танків. Удар механізованих корпусів зірвав спробу ворога з ходу оволодіти Києвом і дав можливість підготувати оборонні рубежі на підступах до міста, примусив ворога передчасно ввести в бій резерви
Оборона Одеси	5 серпня — 16 жовтня 1941р.	Після поразки Південного фронту румуно-німецькі війська взяли в облогу Одесу. Проте швидко захопити місто ворогові не вдалося. Декілька штурмів міста було відбито з великими втратами для ворога. Перед тим як залишити місто, радянські війська провели вдалу десантну операцію в районі села Григорівка, захопивши важкі гармати, що обстрілювали місто. Рішення про припинення оборони міста було прийняте у зв'язку з проривом німецьких військ у Крим. Евакуація військ з Одеси відбулась без втрат і несподівано для ворога
Значення. Радянські війська, що протягом 72 днів здійснювали оборону міста, відволікали на себе значні сили ворога, завдавши йому великих втрат (понад 300 тис. осіб). Оборона міста створювала можливість Чорноморському флоту впродовж другої половини 1941 р. контролювати всю акваторію Чорного моря, загрожуючи узбережжю Румунії та нафтовим родовищам

Національно-релігійні причини:

1)утиски православ’я,братств та братських шкіл,заборона православним обіймати адміністративні посади навіть у місцевих владних органах

2)поширення унії

3)політика спольщення населення

Зовнішньополітичні причини:

1)сусіди Польщі-Московська держава,Швеція та Туреччина-були зацікавлені в Послабленні Речі Посполитої.Так,Москва підтримувала всі антипольські козацькі повстання кінця XVI-початку XVII ст.

2)сваволя шляхти підривала міцність держави,влада короля була ослаблена

3)європейські країни,послаблені Тридцятирічною війною(1618-1648рр.)були зайняті своїми проблемами і не втручалися в східноєвропейські процеси.

Війна мала антифеодальний національно-визвольний характер і проводилась під релігійними лозунгами.

Рушійними силами виступали козацтво,селянство,міщани,дрібна шляхта та православне духовенство.Керівна роль належала українській козацькій старшині.

Вріант 10

Розкрийте передумови, причини, характер та рушійні сили національно-визвольної війни українського народу середини ХVІІ ст. Перемоги під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями. Укладення Зборівського договору (1649 р.). Битва під Пилявцями

Невдовзі після блискучих перемог української армії в битві під Жовтими Водами (29 квітня — 16 травня 1648 року) і Корсунській битві (25 —26 травня 1648 року) національно-визвольний рух охопив всю Україну, внаслідок чого влітку 1648 року Київське, Брацлавське, Чернігівське і частина Подільського воєводства була звільнена з-під влади шляхетської Польщі. Значно активізувалися дії повстанців у Галичині і наВолині. На початку червня 1648 року, порушуючи умови перемир'я (від 2 червня 1648) у Правобережну Україну вдерлися каральні загони магната Я. Вишневецького, до якого приєдналися підрозділи шляхтичів Тишкевича, Осинського, Заславського та ін. В боях під Махнівкою(16 — 18 липня 1648) та Старокостянтиновом (25 — 27 липня 1648) козацькі полки на чолі з Максимом Кривоносом розгромили шляхетські загони і визволили частину Поділля і Волині. Протягом серпня 1648 польський уряд для придушення всенародного повстання в Україні сформував армію в айоні Глинян (поблизу Львова) та біля замку Човганський Камінь (тепер Теофіполь Хмельницької області). Це військо мало 100 гармат і нараховувало 32 тис. шляхетського ополчення, 8 тис. німецьких найманців і 50 - 60 тис. шляхетських слуг і обозної «челяді». Для керівництва військом було обрано трьох полководців (регіментарів) — князя Домініка Заславського, коронного підчашого Миколу Остророга і зовсім юного коронного хорунжого Олександра Конецпольського. Однак жоден із них не був досвідченим полководцем. Князь Домінік був відомий своїм багатством і зманіженістю, Микола Остророг пишався вченістю. Хмельницький глумливо іменував цих воєначальників «перина», «латина» і «дитина». Назустріч йому із району Маслового Ставу (тепер село Маслівка, Київської області) через Білу Церкву — Паволоч —Погребище — Хмільник на Старокостянтинів рушила українська армія (біля 30 тис. чоловік) і загін буджацьких татар (біля 600 чоловік).

Збо́рівський до́говір (8 серпня 1649) — угода укладена між королем Речі Посполитої Яном ІІ Казимиром з одного боку і Військом Запорозьким на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким з другого.

Зборівський договір підсумував першу фазу в історії Хмельниччини і легалізував самоврядність українських козаків в межах Речі Посполитої. Ця самоврядність втілилася у козацькому державному утворенні — Війську Запорозькому, також відомому як Гетьманщина Короткі відомості. Повна назва Зборівського договору: "Декларація Його королівської милості Запорозькому Війську на дані пункти супліки". Він складається з 12 статей. Форма договору — жалувана рамота короля своїм підданим.

За умовами цього договору:

Король визнавав амоврядність Війська  запорозького, Гетьманщини, у межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств.На землях Війська Запорозького влада належала гетьману, резиденція якого озміщувалась в Чигирині. Уряди усіх рівнів на території Гетьманщини мали право займати лише православні шляхтичі. У контрольованій козаками Україні не мали права перебувати війська коронні. Євреї не мали права займати державні посади й бути лихварями. Єзуїти не мали права утримувати освітні заклади. Чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась реєстром у 40 000 осіб. Усі ті, хто не потрапив до козацького реєстру, мали повернутися до панів.

Проголошувалась амністія всім учасникам Хмельниччини, православним і католицьким шляхтичам, які примкнули до козаків і воювали проти урядових сил. Православна Київська митрополія відновлювалася у своїх правах, а київський митрополит мав увійти до сенату Речі Посполитої. Питання про унію передавалось на розгляд сейму. Підписаний мирний договір не задовольняв ані козаків, ані уряд Речі Посполитої. Обидві сторони почали підготовку до нового етапу війни.

2. Охарактеризуйте процеси державотворення в сучасній Україні: політичні, економічні, культурні та міжнародні аспекти (1991-2012 рр.).