Поняття та суспільна природа публічних фінансів. Види фінансів.

Поняття, ознаки методів фінансового права

Поняття об’єктивного фінансового права. Типи доктринальних підходів

1. Поняття об’єктивного фінансового права. Типи доктринальних підходів

Загальноприйнятим є розгляд права, його галузей у двох розуміннях – об’єктивному та суб’єктивному. В силу наших традицій, загально прийнято, що право відноситься до суб’єктивної сторони нашого життя. До того, що являє собою плід думок і волі людей. Особливо тих хто має державну владу – творить закони, приймає обов’язкові рішення по тих чи інших питаннях правового регулювання публічних фінансів. Проте, вихідний, принципово важливий пункт істинно наукового розуміння права полягає саме в тому, що право – це факт об’єктивної реальності. Тобто, зовнішня реальність, чітка об’єктивна даність. Тобто – така реальність, об’єктивна даність, що у кожний конкретний момент існує і діє як явище нашого буття, щось відособлене й «зовнішнє» для кожної людини й для всіх соціальних інститутів, якщо завгодно, у відомому змісті – для суспільства в цілому. Трактування права як реального факту важливі для науки. Це її вихідний пункт.

Стосовно об’єктивного фінансового права слід зазначити, що стосовно його визначення існує 2 підходи – позитивістський та природно-правовий.

Згідно позитивістського підходу об’єктивне фінансове право визначають в двох розуміннях – вузькому та широкому. У вузькому розумінні, об’єктивне фінансове право – це система всіх нормативно-правових актів, які регулюють процес мобілізації, розподілу та використання фондів коштів.

У широкому розумінні об’єктивне фінансове право являє собою систему всіх існуючих норм права, що врегульовують відносини в сфері мобілізації, розподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів коштів держави та органів місцевого самоврядування (наприклад, норми, створені судовими органами*.

Вищезазначений підхід є загальноприйнятим в науці фінансового права України.

Він був сформований ще за радянських часів і як видно з вищевказаного визначення за ним об’єктивне фінансове право фактично ототожнюється з писаним законодавством, в кращому розумінні з фінансово-правовими нормами.

Таке розуміння усуває можливість сприйняття фінансового права як ширшого явища, ніж законодавство, фактично ототожнює з ним.

На противагу позитивістському підходу представниками Чернівецької школи фінансового права було розроблене визначення об’єктивного фінансового права з природно-правової точки зору.

За цим підходом об’єктивне фінансове право – це система ієрархічно влаштованих елементів, що взаємодіють між собою та зовнішнім середовищем, а саме: начала фінансового права, природні принципи фінансового права, конституційні засади фінансового права, юридичні конструкції та норми фінансового права.

Природно-правове розуміння об’єктивного фінансового права дозволило виявити онтологічну його сутність, а також більш повно розкрити місце та роль фінансового права в суспільстві.

 

 

Основоположні принципи фінансового права: поняття, правова природа.

Категорійно-понятійний апарат системного аналізу типової юридичної конструкції фінансового права

Юридичні конструкції податку фінансового права належать до числа складних систем, елементи яких та їх якісно виокремлені групи пов’язані між собою та із зовнішнім середовищем структурними, функціональними та генетичними зв’язками. Їх об’єктивний всебічний аналіз неможливий без застосування адекватного наукового інструментарію, насамперед категорійно-понятійного апарату. Наукою фінансового права цей апарат лише почав вироблятись та з’ясовуватись.

Системність юридичної конструкції фінансового права з позицій системного підходу може бути досліджена з допомогою наступних категорій та понять: внутрішня форма юридичної конструкції фінансового права; елемент юридичної конструкції фінансового права; якісно виокремлені групи елементів юридичної конструкції фінансового права; склад юридичної конструкції фінансового права; відношення елементів юридичної конструкції фінансового права; система елементів юридичної конструкції фінансового права; мета юридичної конструкції фінансового права; адекватне зовнішнє середовище юридичної конструкції фінансового права; системність юридичної конструкції фінансового права; структурованість юридичної конструкції фінансового права.

Структуровність юридичної конструкції фінансового права повиннадосліджуватися з допомогою таких категорій і понять, як: структуровність юридичної конструкції фінансового права; внутрішня форма юридичної конструкції фінансового права; мета юридичної конструкції фінансового права; просторовий внутрішній зв’язок елементів та якісно виокремлених груп елементів юридичної конструкції фінансового права; просторовий зовнішній зв’язок елементів та якісно виокремлених елементів юридичної конструкції фінансового права; вхідні зв’язки юридичної конструкції фінансового права; вихідні зв’язки юридичної конструкції фінансового права; функції елементів та якісно виокремлених груп елементів юридичної конструкції фінансового права; функціонування елементів та якісно виокремлених груп елементів юридичної конструкції фінансового права; адекватне зовнішнє середовище юридичної конструкції фінансового права.

[1] Див.: Кучерявенко Н.П. Курс налогового права. В шести томах. – Харьков: «Легас», «Право», 2002-2007.

[2] Див.: Селіванов А.О. Фундаментальна праця з податкового права // Право України. – 2008. - №2. – С.128-130.

[3] Протасов В.Н. Что и как регулирует право: Учебное пособие. – 96 с.

[4] Бабін І.І. Структурно-функціональний аналіз юридичної конструкції податку // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип.348. Правознавство. – С.76-85.

 

 

Отже, з позицій системного підходу фінансове правовідношення - індивідуалізований суспільний зв'язок між суб’єктами фінансового права, що виникає на основі норм фінансового права, характеризується наявністю суб’єктивних юридичних прав та обов’язків у сфері публічних фінансів та їх гарантуванням з боку держави.

Фінансові правовідносини виконують три функції:

- вказують на коло осіб, на яких у конкретний період поширює свою дію фінансово-правова норма;

- закріплює конкретну поведінку їх учасників у галузі розподілу та перерозподілу ВВП та НД;

- виступають умовою для можливості приведення в дію юридичних засобів забезпечення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків їх учасників.

[1] Див.: Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. – М.: Юрид. лит., 1974. – С. 7.

[2] Див.: Гранат Н.Л. Правовые отношения// Юрист. – 1998. - №10. – С. 9.

[3] Див.: Ткаченко Ю.Г. Методологические вопросы теории правоотношений. – М.: Юрид. лит., 1980. – С. 96.

[4] Див.: Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Под ред. проф. М.Н. Марченко. Том 2. Теория права. – М.: Зерцало, 2000. – С. 279.

[5] Див.: Рабинович П.М. Социалистическое право как ценность. – Львов: Вища школа, 1986. – 187 с.

[6] Гаврилюк Р. Егалітарна інструментально-потребова концепція податкового права // Право України. – 2007. - № 10. – С.45-50.

[7] Ровинский Е.А. Основные вопросы теории советского финансового права. – 193с.

[8] Воронова Л.К. Фінансове право України: Підручник. – 448 с.

[9] Финансовое право: Учебник / К.С. Бельский и др.; Под ред. С.В. Запольского. – М.: Российская академия правосудия; Эксмо, 2006. – 635 с.

[10] Див.: Алексеев С.С. Общая теория права: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. – 576 с.

[11] Сагатовский В.Н. Основы систематизации всеобщих категорий. – Томск, 1973. – 431с. Див. також: Гиндев П. Философия и социальное познание. – М., 1977. – 336с.; Борисов И.И. Субъектно-объектные отношения в материалистической философии. – Воронеж, 1987. – 174 с. та ін. Такий же методологічний підхід до розуміння змісту і форми суспільного відношення підтримується і в економічній науці: Див.: Бороздин Ю.В. Стоимостные отношения в социалистической экономике. – М., 1988. – 184 с.

[12] Див., наприклад: Кечекьян С.Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. – М., 1958. – 187 с.; Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. – М., 1974. - 352с.; Ткаченко Ю.Г. Методологические вопросы теории правоотношения. – М., 1980. – 176с.; Дудин А.П. Объект правоотношения (Вопросы теории*. – Саратов, 1980. – 81с.; Гревцов Ю.И. Правовые отношения и осуществление права. – Л., 1987. – 127 с.; Протасов В.Н. Правоотношение как система. – М., 1991. – 141 с.; Протасов В.Н. Что и как регулирует право. – М.: Юристъ, 1995. – 96 с. та ін.

[13] Див., наприклад: Ермакова Т.С. Финансовое правоотношение. – Л., 1985. – 32с.; Карасева М.В. Финансовое правоотношение. – Воронеж: Изд-во Воронежского гос.ун-та, 1997. – 304 с. Аналогічні методологічні та доктринальні підходи до правовідношення проявилися й в інших галузях права. Див., наприклад: Основин В.С. Советские государственно-правовые отношения. – М., 1965. – 168с.; Ворожейкин Е.М. Семейные правоотношения в СССР. – М., 1972. – 336с.; Иванова Р.И. Правоотношения по социальному обеспечению в СССР. – М., 1986. – 176 с.; Огурцов Н.А. Правоотношения и ответственность в советском уголовном праве. – Рязань, 1975. – 206 с. та ін.

 

 

Інституту, що закріплює основи грошової системи; 2. інституту, що регулює організацію готівкового грошового обігу; 3. інституту, що регулює організацію безготівкового грошового обігу; 4. інституту, що закріплює основні інструменти та методи грошово-кредитної політики.

Правовий зміст грошової емісії обумовлений існуванням специфічних правових ознак, що належать не тільки самій грошовій емісії, але і всій грошово-кредитній політиці:

1. Це конституційно-правовий характер грошово-кредитної політики та грошової емісії. Дана характеристика полягає у тому, що її основи встановленні в правовому акті найвищого рівня – Конституції. Саме з Конституції слідують важливі висновки, що необхідні для розуміння правових основ емісії грошей:

а* це важлива функціє саме держави;

б* безпосередня реалізація грошово-кредитної політики покладена на спеціально створений орган – НБУ (ст..99, 100*;

в* виключне право встановлення даних відносин покладається на представницький орган (ст..92*.

1. Грошово-кредитна політика та здійснювана в її межах емісія грошей, а також їх цілі та зміст мають публічно-правову природу. Це означає, що емісія повинна бути направлена на забезпечення інтересів всього суспільства і не може проводитись в корпоративних інтересах окремих політичних, соціальних або економічних груп.
2. Це єдність та взаємозв’язок правового механізму грошової емісії та грошово-кредитної політики, що включає єдність законодавчого регулювання. Полягає: а* грошова емісія є складовою частиною державної економічної політики і повинна проводитись погоджено та скоординовано з іншими елементами зовнішньої та внутрішньої політики; б* емісійно-грошова політика та емісія грошей здійснюється на основі єдиних правил.

У цьому контексті не виглядає переконливою думка про те, що гроші самі по собі (тобто як статична категорія* не є цікавими для науки фінансового права, так як не відносяться до предмета правового регулювання цієї галузі права. Гроші як історично мінливе явище суттєво впливають на особливості організації правового регулювання публічних фінансів й, будучи безпосередньо пов’язані з ними, обґрунтовано стали об’єктом фінансово-правового регулювання. Адже не маючи чіткої визначеності щодо поняття «гроші» неможливо створити дійовий механізм правового регулювання грошового обігу, як явища в межах якого функціонують гроші і на яке спирається уся система сучасних юридичних конструкцій у фінансовому праві. Це зумовлено тими функціональними властивостями, що притаманні безперервному рухові грошей, використовуючи які держава організує суспільні відносини, пов’язані з розподілом та перерозподілом ВВП та національного доходу. Відповідна система таких суспільних відносин і становить предмет фінансового права.

При цьому треба обмовитися, що мова йде виключно про функціонування розглядуваної фінансово-правової підгалузі у складі єдиної цілісної галузі фінансового права, а не про можливість його виділення в окрему галузь (чи «конституційно-правовий інститут – правові основи грошового обігу»*, як складової «комплексної галузі» (чи надгалузевого утворення* фінансового права про що говорять Д.В. Вінницький, С.В. Запольский та Г.В. Петрова, позицію яких ми не поділяємо. Підгалузь емісійного права об’єктивно не можна відділити від галузі фінансового права через: 1* зумовленість утворення фінансово-правової підгалузі фінансовими інтересами суспільства, що знаходять свій прояв у суспільних відносинах які становлять предмет регулювання галузі фінансового права й поза реалізацією яких він утрачає всілякий сенс; 2* використання для регулювання суспільних відносин, які становлять предмет розглядуваної підгалузі фінансово-правового методу; 3* системне поєднання суспільних відносин які становлять предмети правового регулювання окремих фінансово-правових інститутів, фінансово-правового методу регулювання, цілей та принципів такого регулювання утворює та впроваджує цілісний правовий режим фінансових відносин.

Особливістю фінансово-правової підгалузі емісійного права є також цілісна єдність як процесуальних, так і матеріальних правових норм, що регулюють відповідно як процесуальні, так і матеріальні суспільні відносини, які пов’язані з організацією функціонування безперервного руху грошей в економіці.

Процесуальні норми, які входять до складу розглядуваної фінансово-правової підгалузі встановлюють порядок діяльності суб’єктів у сфері емісії грошей та фіксують процедури реалізації руху грошей. Матеріальні фінансово-правові норми в складі фінансово-правового інституту емісійного права закріплюють склад та структуру системи органів, що сприяють організації та функціонуванню грошового обігу в країні, систему рахунків за допомогою яких здійснюється облік та рух безготівкових коштів, ліміти залишків готівки в касах підприємств, склад та структуру сучасних систем електронних платежів тощо.

Метою адміністрування податків є забезпечити виконання платником податків його податкових обов’язків в цілому і, виконання податкового зобов’язання зокрема. Платник податків є не об’єктом, а суб’єктом цієї діяльності.

Адміністрування податків здійснюється спільними діями контролюючих органів, платників податків та пов’язаних з ними осіб. Тому податковий процес можна визначити як врегульований нормами податкового законодавства порядок діяльності учасників податкових правовідносин, спрямований на ефективну реалізацію податково-зобов’язальних і податково-деліктних правових відносин. Змістовною характеристикою податкового процесу є його функціональна спрямованість на впорядкування процесу реалізації основних для податкового права відносин. Податковий процес відрізняється комплексною правовою природою, численними, в тому числі й зворотними, зв’язками між окремими його складовими, хоча в цілому підпорядкований єдиній меті – сприяння і забезпечення своєчасного, правильного і повного виконання платником податку свого податкового зобов’язання.

Від правильного визначення місця кожного виду платежу в системі доходів публічних суб’єктів та, зокрема, в системі обов’язкових платежів, залежить порядок його встановлення та введення, підстави справляння та стягнення.

З цією метою необхідно провести чітку межу між окремими видами платежів, основою якої повинні стати не лише позиція законодавця, але і юридична природа та економічний зміст цих платежів. Як зазначає С.В. Разгулін, назва податкового платежу повинна законодавчо формулюватися на основі його сутності, а не навпаки[1].

Частина 2 ст. 6 Податкового кодексу України справляє двоїсте враження. З одного боку, її намагалися максимально наблизити до конституційної вимоги в сплаті податків та зборів (ст. 67 Конституції України*. Тобто виходячи з цієї норми, крім податків та зборів ніяких інших платежів, які мали б цю правову природу, Конституцією не передбачено. Позитивним у цьому сенсі виглядає зникнення конструк­ції обов'язкових платежів, яка використовувалася Законом України «Про систему оподаткування». Утім законодавець так і не зміг подо­лати певного протиріччя щодо різноманіття податкових платежів. Поняття збору використовується як родова конструкція до плати та внеску. Це дуже суперечлива та штучна позиція. По-перше, виникає питання щодо їх співвідношення. По-друге, якщо проаналізувати склад загальнодержавних та місцевих податків та зборів (статті 8-10 Податкового кодексу України*, то використовуєть­ся конструкція податку, збору, плати, мита. Тобто про внесок взагалі не йдеться, і в цьому сенсі ми стикаємося вже з колізією між окреми­ми статтями Загальної частини цього кодифікованого акту. По-третє, із такої редакції ст. 6 залишається незрозумілим місце мита. Наявність навіть бланкетної норми до митного законодавства внесла б більшу визначеність у регулювання цих відносин.

Дуже часто як синоніми вживаються поняття «податок» і «збір». Дійсно, це дуже схожі категорії, але вони перебувають у певному співвідношенні. Тривалий час як певне родове визначення стосовно них використовувалось поняття обов'язкового платежу, яке розгляда­лося як родове, що охоплювало всю сукупність податків і зборів. Йшлося, фактично, про обов'язкові платежі податкового характеру. Штрафи, стягнення теж мають обов'язковий, але не податковий ха­рактер. У широкому розумінні саме обов'язкові платежі податкового характеру як сукупність податків та зборів і становлять податкову систему.

Природно податок та збір поєднує низка загальних рис:

а* обов'яз­ковість сплати податків і зборів;

б* надходження їх до відповідних бюджетів;

в* справляння на основі законодавчо закріпленої форми й порядку справляння;

г* примусовий характер вилучення у разі несплати в добровільному порядку;

ґ* здійс­нення контролю за їх справлянням спеціально уповноваженими конт­ролюючими органами;

д* безеквівалентний характер платежів.

Разом з тим, збори відрізняються від податків. Особливості зборів пов'язуються також із певними рисами, які відмежовують їх від податків:

1* за значенням (податки забезпечують до 80 % надходжень у до­хідну частину бюджету, збори значно менше*;

2* за метою (податки — задоволення загальносуспільного інтересу; збори — задоволення потреб чи витрат юридичних, фізичних осіб, а також певних потреб або витрат установ*;

3* за обставинами (за характером платежу * (податки — безумовні, індивідуально безвідплатні та нецільові платежі, збір - виплачуються за певних умов, має цільовий характер або справляється у зв'язку з по­слугою, яка надається платникові державною установою, що реалізує державно-владні повноваження, тобто сплачують у зв'язку з наданням певних прав, послуг, або як відшкодування деяких видатків бюджету*;

4* за характером обов'язку (сплата податку пов'язана із реалізацією чітко вираженого обов'язку платни­ка; збір може характеризуються певною добровільністю дій*;

5* за періодичністю (сплата деяких зборів може мати разовий характер, тоді як сплата податків характеризується певною періодичністю*. Відмінності за періодичністю враховують: періодичність сплати (збори (мито* можуть справлятися як одноразова сплата, податки — певна періодична сплата*; періодичність дій (збори, мито прямо за­лежать від кількості дій, що породжують зобов'язання по сплаті, податки — не погоджуються з періодичністю дій, наприклад, періо­дичність сплати податку із власників нерухомого майна відмінного від земельної ділянки не пов'язується з характером використання такого майна*;

6* за відплатністю (яка характерна для мита та зборів, на відміну від по­датків*.

Чіткого законодавчого розмежування мита й збору в Україні на сьогодні немає. Раніше основним критерієм було надходження коштів: якщо до бюджету — мито, якщо на користь організації — збір. За сучасних умов акценти трохи змістилися: збір — платіж за володіння особливим правом; мито — плата за здійснення на користь платників юридично значущих дій при перетинанні митного кордону України.

Поняття бюджету.

Об'єктивною необхідністю функціонування будь-якої держави є існування в ній бюджету як розпису доходів та видатків, в якому відображається соціально-економічна, політична природа держави, зміст її діяльності. Проте, видатки і доходи існували у державах і тоді, коли вона ще зовсім не мала правильного бюджету у сучасному розумінні цього слова. Проте більшість дослідників відносять час виникнення бюджету до ХVI – XVII ст. Досліджуючи сутність та виникнення поняття “бюджет” одні вчені вказують на його англійське походження, другі на французьке, а треті на норманське.

Сьогодні під терміном "бюджет" розуміють кілька понять. Крім того, налічується приблизно п'ятде­сят його похідних значень. Зважаючи на таку багатозначність цього терміна, звернемося до його витоків.

У науці існує спір щодо походження терміну “бюджет.”. Одні вчені вважають, що поняття "бюджет" французького походження. Адже саме у Франції вперше було складено звіт, який вміщував усереднені дані про державні доходи та видатки країни. Цей звіт був максимально схожим на документ, який згодом отримав назву "бюджет". Склав його у 1781 р. Ж. Неккер, міністр фінансів Франції. Ж. Неккер був прихильником ощадливого витрачання державних коштів, за що потрапив у неласку до королівського оточення й змушений був піти у відставку. Інші науковці вважають, що слово "бюджет" походить від старо нормандського bougette (шкіря­ний мішок*. З нього надалі утворилось англійське слово budget, яке пізніше в такому ж написанні перейшло й у французьку мову.

Доходи та видатки існували в державі з часу її виникнення, а от перша згадка про бюджет сягає кінця XVII ст., коли в Англії за часів Вільгельма III Білль про права 1689 р. закріпив за урядом право затверджувати усі доходи та видатки. З Англією пов'язують виникнення терміну "бюджет", який походить від давньофранцузького "bouge", "bougette", що означало "шкіряний мішок". З норманським завоюванням це слово проникло до Англії, перетворившись на "budget". В Англії на той час існував вираз " відкривати бюджет", що означав виголошування промови канцлером Казначейства у визначений день перед Палатою громад про фінансові результати року, що минув, а також про законопроект доходів та видатків наступного року. Походження цього терміна можна простежити і за своєрідною історичною процедурою: коли в Англії палата гро­мад у XVI—XVII ст. затверджувала субсидії королю, перед закін­ченням засідання канцлер казначейства відкривав портфель, в яко­му були папери з відповідним законопроектом. Це називалось "відкриттям бюджету", пізніше назву портфеля (шкіряна сумка* було перенесено на цей законопроект. З кінця XVII ст. в Англії законо­проект, який включав план доходів і видатків і який мав затверджу­ватись парламентом дістав назву "бюджет". Тобто, з кінця XVII ст. під бюджетом почали розуміти затверджений парламентом план доходів та видатків держави.

Історія державного бюджету України має досить тривалу історію становлення і розвитку. Вона бере свій початок у 16 столітті, коли запорізьке козацтво набуло самостійної дер­жавності. Була загальновійськова казна, до якої надходили доходи від ри­бних помислів, скотарства, полювання. Видатки передбачались на військове спорядження, будівництво укріплень, монастирів, утримання закладів для престарілих воїнів, дипломатичних місій тощо. При цьому, якщо говорити про державний бюджет, то по-перше, він того часу більше мав функцій складу, ніж бюджету, а по-друге, державні кошти не були відділені від особистого майна гетьмана, що призвело до багатьох негативних наслідків.

У Франції тривалий час цей термін не вживали. Так, в усіх трьох томах книги "Управління фінансами" Неккера, опублікованих у 1784 р., він жодного разу не згадується. У книзі міністра фінансів де Раммеля "Фінанси Франції" цей термін також не вживається. У доповіді Трибунату на 11-му році Республіки Ж.-Б. Сей говорив: "Бюджет — варварське слово, навіть в англійській мові його первіс­не значення перекручено, і тому ми маємо замінити його своїми іме­нами — рівновага між державними потребами і коштами ". Маркіз Одіфре один із розділів своєї шеститомної книги "Фінансова систе­ма Франції" називає "Бюджет", проте визначення цього терміна не дає. Це стосується і статті Павла Буато у "Фінансовому словнику": незважаючи на загальний заголовок "Бюджет" і підзаголовок "визначення", тлумачення поняття, про яке йде мова, у статті немає.

У літературних джерелах на початку XIX ст. чіткого визначення терміна "бюджет", попри існування цього явища на практиці, не було. Але, як відзначив Ж.-Б. Сей, "часте вживання будь-якої формаль­ності примушує знайти для неї короткий вислів".

Словник Французької академії вже супроводжує термін "бюджет" таким тлумаченням: "Бюджет — слово, яке запозичене з англій­ської мови, використовується в адміністративному житті для позна­чення щорічної відомості передбачуваних витрат і сум, або доходів, передбачених для покриття цих витрат". Словник Літтре також визначає "бюджет" як "щорічно визначену відомість державних над­ходжень та витрат". При цьому як епіграф він подає вірші Віктора Гюго: "Бюджет — чудовисько велике, риба дивна, гачки якій з усіх сторін кидають". Поль Леруа-Больє в "Трактаті про фінансову на­уку" відзначає: "Бюджет є відомість, яка включає передбачення до­ходів та витрат протягом визначеного часу; це таблиця, яка обчис­лює та порівнює надходження, що мають надійти, з витратами, які необхідно здійснити". У Кодексі державної звітності поняттям "бю­джет" визначається так: "Бюджет є акт, який передбачає і дозволяє щорічні надходження і витрати держави або інші повинності, які підпорядковуються законам, тим же правилам" (Ст. 5 декрету від 31.05.1862р.*.

Дослідники вважають, що бюджет у його сучасних формах з'явився порівняно недавно - в добу капіталізму. Його появу пов'язують з відділенням державних фінансів від фінансів монарха, обмеженням влади останнього, переходом до демократичних засад управління державним і суспільним життям. Отже, протягом XIX ст. відбулося оформлення терміна "бюджет" у відносно зрозуміле поняття.

Рене Штурм відзначає, що "офіційні акти могли використовувати термін "бюджет" тільки на початку XIX ст.", а професор М. І. Боголєпов підтверджує, що "держбюджет у сучасних його формах не бере початок пізніше, ніж перші десятиріччя XIX ст.".

Протягом XX ст. тлумачення цього поняття стали чіткішими та всеохоплюючими. Так, Ф. Нітті підкреслює, що "в бюджеті повинні бути показані всі доходи і всі витрати без усіляких приховувань або таємничих визначень".

Одним із перших планову природу бюджету відзначив німець­кий фінансист Шанц. Вагомий вклад у фінансову науку, в тому числі і з бюджетних питань, внесли російські й радянські вчені І. X. Озеров, С. Ю. Вітте, М. І. Боголєпов, Д. Боголєпов, Ф. О. Меньков, М. І. Фрідман. Так, у Д. Боголєпова знаходимо: "У сфері державного господар­ства під бюджетом розуміємо передусім сукупність доходів і витрат протягом певного періоду, по-друге, визначений у цифрах план ве­дення державного господарства, установлений на прийдешній бю­джетний період, і закон, згідно з яким стягуються доходи і здійсню­ються витрати".

Помітний внесок у розбудову бюджетних питань зробили також і українські вчені. Серед тих, чиї праці виходили наприкінці XIX — на початку XX ст., слід назвати М. І. Туган-Барановського, І. І. Янжула, М. Яснопольського, М. Х Бунгше, М. М. Олексієнко, І. Мирнікова, X. Лебедя-Юрчика.

Бюджет будь-якої держави є основою її публічних фінансів, основним фондом грошових коштів, але у кожній державі правове регулювання бюджету має свої особливості. Це зумовлено тим, що бюджет залежить від:

а*державного устрою;

б*адміністративно-територіальної системи держави;

в*рівня розвитку економіки та її структурних особливостей.
Поняття бюджету можна розглядати у трьох аспектах: економічному, матеріальному та правовому.

Бюджет як економічна категорія - це сукупність економічних (грошових* відносин, що виникають з приводу розподілу і перерозподілу національного доходу з метою утворення і використання фінансових ресурсів.

За матеріальним змістом бюджет - це фонд коштів держави в цілому або органу місцевого самоврядування (для певної території*, який формується і використовується на тому чи іншому рівні для забезпечення виконання ними своїх завдань.

Поняття бюджету як правової категорії визначає Бюджетний кодекс України (далі - БК*. Правове значення бюджету визначає юридичне вираження його як планового акта, що приймається в установленому законодавством порядку. Стаття 2 - як план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим (далі - АРК*та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду

Проте, вище зазначене визначення не до кінця розкриває правову природу бюджету, тому ми пропонуємо наступне визначення: бюджет - це затверджений у формі закону чи правових актів представницьких органів місцевого рівня розпис доходів і видатків на певний термін з метою забезпечення виконання завдань і функцій органів державної влади, органів влади АРК чи місцевого самоврядування.

 

 

Поняття та суспільна природа публічних фінансів. Види фінансів.

Ефективне правове регулювання публічних фінансів потребує чіткого розуміння поняття публічних фінансів та їх суті. Визначення поняття та системи публічних фінансів у державі сьогодні є одним із питань, що активно обговорюються у фінансовому праві та економіці і тісно пов’язуються з визначенням предмета фінансового права. Фінанси є основою економічного життя суспільства, розвитку економіки, зростання добробуту населення. Наявність публічних фінансів об’єктивно зумовлена необхідністю розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту між верствами населення, підприємницькими структурами та окремими територіями. Проте, маючи об’єктивний характер, їх функціонування значною мірою залежить від суб’єктивних дій політичних сил, які знаходяться при владі і домагаються забезпечення власних економічних інтересів.

Найбільш повна етимологія терміну “фінанси” вперше була проведена на початку 20 ст. російським юристом фінансистом Іловайським С.І., так згідно його дослідження термін “фінанси” етимологічно бере свій початок від латинського слова “finis”, що означало “строк платежу”. Від слова “finis” утворилися слова середньовічної латини “finatio”, “financia”, “financia peсuniaria”, які використовувалися в 13-14 ст. в значенні грошового зобов’язання, платежу, суми коштів. За іншою точкою зору, даний термін в німецькій мові має походження від англійського “fine” (штраф, мито* або від німецького “finden” (знаходити*, “finderish” (винахідливий, хитрий, підступний* або, нарешті, від німецького “fеin” (тонкий, спритний, хитрий*. Останні два припущення підтверджуються тим, що в 16-17 ст. в Німеччині слово “Finanz” вживалося в значенні хитрості, підступності, невірності, ненависті та заздрості. У ці ж часи у Франції слово “financе” вже вживалося у значенні державних доходів, а слово “financеs” – у значенні усього державного майна та стану державного господарства. Це французьке значення слова фінанси поступово витісняє всі інші та стає суто економіко-технічним терміном на мовах більшості сучасних культурних народів.

Аналіз сучасної фінансової та фінансово-правової літератури свідчить про те, що еволюція розуміння поняття фінанси не закінчилась в часи С.І. Іловайського, вона триває і сьогодні. Найбільш гострою є дискусія представників «класичної радянської» школи фінансового права з сучасними новаторськими школами фінансового права, яка полягає в тому, що до цього часу представники першої школи вперто ігнорують доречність існування та значення категорії публічні фінанси у фінансовому праві, акцентуючи увагу виключно на державних фінансах і відповідно фінансовій діяльності держави (як існувало в радянський період і було пов’язане з тим, що все «публічне» фактично стало ототожнюватися з «державним», внаслідок чого термін «державне» повністю замінив собою термін «публічне»*. Тому і сьогодні часто можна зустріти таке пояснення, що категорією «фінанси» у широкому значенні охоплюються такі групи, як фінанси фізичних осіб, фінанси юридичних осіб і держави, а у вузькому значенні - лише державні фінанси.

Проте, пошук нових підходів до визначення категорії публічних фінансів та інших базових категорій предмета фінансового права розпочався у 90-х рр. ХХ ст. Він був викликаний низкою таких об’єктивних та суб’єктивних факторів, як: утворення нових держав на території колишнього СРСР із новими системами державного устрою та державної влади; значною зміною сфер управління та організації самоуправління та місцевого самоврядування в Україні та інших новостворених країнах СНД; зміною акцентів у публічних інтересах, що визнаються та забезпечуються новими державами, та підвищенням значущості соціальних питань у функціонуванні новоутворених держав.

Для визначення поняття “публічні фінанси” нам доведеться вирішити два досить складних теоретичних питання, які обговорювалися протягом більш ніж століття. Спочатку з’ясуємо, що таке “публічність” і за якими ознаками її можна виділити у певних суспільних відносинах та відділити від «приватності», а потім зосередимо увагу на визначенні поняття ”фінанси” та його природи, звернувшись також за допомогою до економічних теорій. І вже після цього ми дамо визначення поняття “публічні фінанси”.

Публічність як поняття походить від латинського терміна “publicus” – “суспільний” («не приватний»*, належний усім людям взагалі, гласний, відкритий, спільний. У зарубіжній юридичній термінології, що використовувалася протягом останніх ста років в американському та англійському праві, “публічність” як ознака суспільного явища характеризується через похідне поняття “публічний”. Останнє трактується як “такий, що належить державі, нації, комуні (територіальному об’єднанню громадян*; такий, що належить, використовується або впливає на життя та діяльність усього людства взагалі, певної нації, певної держави, комуни або великого об’єднання людей (але не класу*; дозволений до спільного використання; такий, що не належить до жодної певної окремої особи або певного конкретного класу (осіб*”. Отже, підкреслюється різниця між поняттями “публічний” та “класовий”, що дає змогу розрізняти суспільні явища, які носять “публічний”, але не “класовий” характер.