Суть та зміст поняття стрес у.

 

В останні десятиліття стрес є актуальним предметом досліджень різних галузей науки: біології, медицини, психології, соціології. Будучи одночасно самостійним фізіологічним, психічним і соціальним явищем, стрес по своїй суті являє собою ще один вид емоційного стану.

Під стресом розуміють неспецифічну відповідь організму на пропоновані йому зовнішні чи внутрішні вимоги. Дане поняття було запропоновано Гансом Сельє.

Можна сказати, що запропонована ним концепція була революційною для науки середини ХХ століття. У той час серед біологів, лікарів панувала думка, що реакція живого організму на фактори середовища носить суто специфічний характер і завдання вчених полягає в тому, щоб виявляти та фіксувати саме відмінності реакцій на різноманітні впливи зовнішнього світу. Г. Сельє пішов іншим шляхом і почав шукати спільні закономірності біологічних реакцій, в результаті чого виявив єдиний, неспецифічний компонент біохімічних змін в організмі людини і тварини у відповідь на самі різні впливи. Він писав: "Бізнесмен, який відчуває постійний тиск з боку клієнтів і службовців, диспетчер аеропорту, який знає, що хвилинне ослаблення уваги - це сотні загиблих, спортсмен, шалено спраглий перемоги, чоловік, безпорадно спостерігаючий, як його дружина повільно й болісно гине від раку, - все вони відчувають стрес. Їхні проблеми зовсім різні, але медичні дослідження показали, що організм реагує стереотипно, однаковими біохімічними змінами, призначення яких - впоратися зі зростанням вимог до людської машини "[11; с.105.].

До появи робіт цього автора вважалося, що реакція організму на холод і тепло, рух і тривале знерухомлення діаметрально протилежні, проте Г. Сельє вдалося довести, що у всіх цих випадках кора наднирковиків виділяє одні й ті ж "антистресорні" гормони, які допомагають організму адаптуватися до будь-якого стресора.

Феномен неспецифічної реакції організму у відповідь на різноманітні шкідливі впливи він назвав адаптаційним синдромом, або стресом.

Цей неспецифічний синдром складається з ряду функціональних і морфологічних змін, що розгортаються як єдиний процес.

Г. Сельє виділив три стадії цього процесу:

с тадію тривоги;

с тадію резістенсності (адаптації);

с тадію виснаження.

На першій стадії організм стикається з якимось обурливим фактором середовища та намагається пристосуватися до нього.

На другій стадії відбувається адаптація до нових умов.

Але якщо стресор продовжує діяти тривалий час, відбувається виснаження гормональних ресурсів (третя стадія) і зрив систем адаптації, в результаті чого, процес приймає патологічний характер і може завершитися хворобою і навіть смертю індивіда.

Відповідно до теорії Г. Сельє, на всіх стадіях цього процесу провідна роль належить корі надниркових залоз, посилено синтезуючій стероїдні гормони - глюкокортикоїди, які і виконують адаптивну функцію. Як зазначає Ю.В. Щербатих, Сельє не заперечував ролі вищих відділів центральної нервової системи у формуванні адаптивних реакцій організму, проте сам цим питанням не займався і відповідно нервовій системи, в його концепції відведено незначне місце. [14; с.13].

У рамках теорії Г. Сельє до стресу відносяться реакції організму на будь-які досить сильні впливи середовища, якщо вони запускають ряд загальних процесів за участю кори надниркових залоз. У той же час сам засновник вчення про неспецифічний адаптивний синдром виділяв дві його форми: стрес корисн ий - еустресс і шкідливий - дистрес [11; с.64]. Однак частіше під стресом розуміють реакції організму саме на негативні впливи зовнішнього середовища, що знаходить своє відображення у визначеннях, які дають цьому феномену різні дослідники.

Так, на думку В.В. Суворової, стрес - це "функціональний стан організму, що виникає в результаті зовнішнього негативного впливу на його психічні функції, нервові процеси або діяльність периферичних органів" [12; 112].

Близьким за змістом є й визначення П.Д. Горізонтова, який розглядав стрес як "загальну адаптацію організму, що розвивається у відповідь на загрозу порушення гомеостазу"

У навчальній літературі, стрес визначається як "напруга, що виникає при прояві загрожують або неприємних чинників в життєвій ситуації" [7; 456].

Тим не менш, відповідно до думки самого Ганса Сельє, стрес може бути корисним, і в цьому випадку він "тонізує" роботу організму і сприяє мобілізації захисних сил (включаючи імунну систему).

Для того, щоб стрес прийняв характер еустресса, необхідна наявність певних умов. До таких умов відносяться:

· позитивний емоційний фон;

· досвід вирішення подібних проблем у минулому і позитивний прогноз на майбутнє;

· схвалення дій індивідуума з боку соціального середовища;

· наявність достатніх ресурсів для подолання стресу [14; с.14].

У той же час за відсутності цих умов або ж при значній силі негативного впливу на організм первинний стрес переходить у його пошкоджену форму - дистрес. Цьому може сприяти низка факторів як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру:

· недолік потрібної інформації;

· негативний прогноз ситуації;

· почуття безпорадності перед проблемою, що виникла;

· надмірна сила стресу, що перевищує адаптивні можливості організму;

· велика тривалість стресорного впливу, що призводить до виснаження адаптивного ресурсу.

Г. Сельє писав: "Всупереч розхожій думці ми не повинні, та й не в змозі уникати стресу. Але ми можемо використовувати його і насолоджуватися ним, якщо краще пізнаємо його механізм і виробимо відповідну філософію життя [11; 109]. Поки ж ми змушені визнати, що суб'єктивні тривожні переживання і супутні їм вегетативні реакції під час здійснення професійної діяльності відповідають класичному опису дистресу. У наші дні через швидко мінливі соціально-економічні і політичні ситуацій, збільшення нервово-психічні та інформаційні навантаження, диверсифікації виробництва, зростання конкурентності проблеми управління виробничими стресами стають все більш актуальними.

 

 

Види і форми стресу

 

 

Багатоаспектність явища стресу у людини настільки велика, що треба було здійснити розробку цілої типології його проявів. В даний час прийнято розділяти стрес на два основних види: системний (фізіологічний) і психічний. Оскільки людина є соціальною істотою і в діяльності його інтегральних систем провідну роль відіграє психічна сфера, то найчастіше саме психічний стрес виявляється найбільш значущим для процесу регуляції.

Деякі автори поділяють чинники, що викликають психічний стрес, на дві великі групи. Тому і психічний стрес вони умовно ділять на два види: інформаційний і емоційний.

Інформаційний стрес виникає в ситуаціях значних інформаційних перевантажень, коли людина не справляється із завданням переробки інформації, яка надходить і не встигає приймати правильні рішення в необхідному темпі, особливо при високій відповідальності за наслідки прийнятих рішень.

Виникнення емоційного стресу більшість авторів пов'язують з ситуаціями загрози, небезпеки, образи, тощо. З цієї точки зору прийнято виділяти три форми емоційного стресу: імпульсивний, гальмівної та генералізований [7; с.458].

При емоційному стресі відзначаються певні зміни у психічній сфері, в тому числі зміни протікання психічних процесів, емоційні зрушення, трансформація мотиваційної структури діяльності, порушення рухової і мовної поведінки.

Слід підкреслити, що розподіл психічного стресу на інформаційний та емоційний вельми умовний. Дана класифікація виходить з основних характеристик факторів, що викликають стрес. На практиці ж дуже рідко вдається розділити інформаційні та емоційні стресори і визначити які з стресорів є головними. Найчастіше в стресовій ситуації інформаційні та емоційні стресори нероздільні, оскільки формування почуттів завжди пов'язане з переробкою інформації. Дуже часто в ситуації помилкової оцінки ситуації у людини виникає почуття образи чи гніву [2; 113]. У свою чергу, так званий інформаційний стрес, завжди супроводжується високим емоційним збудженням і певними почуттями. Однак, почуття, що виникають при цьому, можуть зустрічатися і в інших ситуаціях, не пов'язаних з переробкою інформації. У більшості робіт психологічний і емоційний стрес ототожнюються.

Психологічний стрес може проявлятися у змінах різних функціональних систем організму, а інтенсивність порушень може варіювати від невеликої зміни емоційного настрою до таких серйозних захворювань, як виразка шлунка або інфаркт міокарда.

Існує кілька способів класифікації стресорних реакцій, але для психологів найбільш ефективним є на поділ їх на поведінкові, інтелектуальні, емоційні та фізіологічні прояви стресу.

Порушення поведінкових реакцій можуть проявлятися в наступному.

1. Порушення психомоторики: надмірне напруження м'язів (особливо часто "комірцевої" зони); тремтіння рук; зміна ритму дихання, зменшення швидкості сенсомоторної реакції; тремтіння голосу і порушення мовних функцій, тощо.

2. Зміна способу життя (зміна режиму дня; порушення сну).

3. Професійні зміни (зниження продуктивності праці; підвищення стомлюваності; погіршенні узгодженості рухів, їх точність, відповідність необхідних зусиль).

4. Порушення соціально-рольових функцій. Це виражається в зменшенні часу, що приділяється на спілкування з близькими і друзями, підвищення конфліктності, зниженні сензитивності під час спілкування, поява різних ознак антисоціальної поведінки; втрати уваги до свого зовнішнього вигляду.

5. При стресі зазвичай страждають всі сторони інтелектуальної діяльності, у тому числі такі базові властивості інтелекту, як пам'ять і увагу.

Порушення показників уваги в першу чергу обумовлено тим, що в корі великих півкуль головного мозку людини формується стрессорная домінанта, навколо якої формуються всі думки і переживання. При цьому концентрація довільної уваги на інших об'єктах ускладнена і відзначається підвищене відволікання.

Дещо менше страждає функція пам'яті. Тим не менше, постійна завантаженість свідомості обговоренням причин стресу і пошуком виходу з нього знижує ємність оперативної пам'яті, а змінений при стресі гормональний фон вносить порушення в процес відтворення необхідної інформації [15; с.39].

6. Інтелектуальною ознакою стресу є також порушення логіки мислення, сплутане мислення, труднощі прийняття рішень, часті збої в обчисленнях, зниження творчого потенціалу.

7. Фізіологічні прояви стресу стосуються майже всіх систем органів людини - травної, серцево-судинної і дихальної.

При стресі фіксуються такі об'єктивні зміни:

· підвищення частоти пульсу або зміна його регулярності;

· підвищення артеріального тиску, порушення в роботі шлунково-кишкового тракту;

· зниження електричного опору шкіри тощо.

В.Л. Марищук і В.І. Євдокимов, описуючи стан короткочасного стресу, відзначають різке почастішання і порушення ритмічності пульсу та дихання, рясний піт, різкі зміни діаметра зіниці, вазомоторні реакції на обличчі, різке почастішання перистальтики тощо[8; с.83].

Всі ці об'єктивні зміни знаходять своє відображення в суб'єктивних переживаннях людини, що випробовує стрес. Людина, що знаходиться в стані психологічного напруження, звичайно випробовує різні негативні переживання:

· біль в серці та інших органах;

· ускладнення при диханні, напруга в м'язах;

· неприємні відчуття в області травних органів тощо.

Порушення нормальної діяльності окремих органів і систем, з одного боку, і відображення цих порушень у свідомості, з іншого боку, призводить до комплексних фізіологічни х порушень: зниження імунітету, підвищеної стомлюваності, частим нездужанням, змінам маси тіла тощо. При цьому, багато дослідників підтверджують, що психосоматичні прояви стресу більше виражені у осіб, які відзначали у себе сором'язливість, боязкість, песимізм, сором'язливість, страх перед майбутнім, нав'язливі думки про можливі неприємності. Дані риси характерні для інтровертів, осіб з підвищеною сензитивностью і слабким типом вищої нервової діяльності [1; з 70].

Емоційні прояви стресу зачіпають різні сторони психіки. У першу чергу це стосується характеристик загального емоційного фону, який набуває негативний, похмурий, песимістичний відтінок. При тривалому стресі людина стає більш тривожною в порівнянні з його нормальним станом, втрачає віру в успіх і в разі особливо затяжного стресу може впасти в депресію.

На тлі такого зміненого настрою в людини, що зазнає стрес, відзначаються більш сильні емоційні спалахи, найчастіше - негативного характеру. Це можуть бути емоційні реакції дратівливості, гніву, агресії, аж до афективних станів.

Тривалий чи повторюваний короткочасний стрес може призводити до зміни всього характеру людини, в якому з'являються нові риси чи посилюються вже наявні: інтроверсія, схильність до самозвинувачень, занижена самооцінка, підозрілість, агресивність.

За наявності певних передумов всі вищеописані зміни виходять за межі психологічної норми і набувають рис психопатології, які найчастіше виявляються у вигляді різних неврозів. Негативні емоційні стани (страх, тривога, песимізм, негативізм, агресивність) одночасно є і наслідком і передумовами розвитку стресів.

Таким чином, психологічний стрес можна охарактеризувати, як стан організму, що виникає в процесі взаємодії індивіда з зовнішнім середовищем, що супроводжується значн ою напругою в умовах, коли нормальна адаптивна реакція виявляється недостатньою.

Безперечним є те, що виникнення і перебіг стресу в першу чергу залежить від індивідуальних особливостей людини. Люди реагують на однакові навантаження по-різному. В одних відзначається підвищення активності. При стресі їх діяльність довгий час продовжує рости (так званий стресс "лева"). У інших людей навпаки, відзначається зниження активності, а ефективність їх діяльності швидко падає (стрес "кроля") [7; С.459]. При цьому стрес-фактори можуть бути як психосоциальними, так і фізичними.