У разі неприйняття примирною комісією рішення, а також при конфліктах з питань виконання колективного договору, уго-

ди або окремих їх положень, невиконання вимог законодавства про працю, розгляд колективного трудового спору здійснюється трудовим арбітражем. Жодна із сторін колективного трудового спору не може ухилитися від участі в примирній процедурі. Сто­рони трудового спору, примирна комісія і трудовий арбітраж зо­бов'язані використати для врегулювання спору всі можливості, не заборонені законодавством.

З метою сприяння поліпшенню трудових відносин та запобі­гання виникненню колективних трудових спорів, їх прогнозу­вання і сприяння своєчасному їх вирішенню Президент України Указом від 17 листопада 1998 р. створив Національну службу посередництва і примирення. Вона є постійно діючим органом для сприяння врегулюванню колективних трудових спорів (кон­фліктів), її рішення мають рекомендаційний характер.

Коли примирні процедури не привели до вирішення колек­тивного трудового спору (конфлікту) у зв'язку з відмовою влас­ника або уповноваженого ним органу чи представника задоволь­нити вимоги найманих працівників, як крайній засіб вирішення колективного трудового спору може бути застосований страйк. Умови і порядок проведення страйку повинні відповідати вимо­гам Закону України «Про порядок вирішення колективних тру­дових спорів (конфліктів)». Він повинен проводитися з ураху­ванням необхідності забезпечення національної безпеки, охоро­ни здоров'я, прав і свобод інших людей.

Ніхто не може бути примушений до участі або неучасті в страй­ку. Заборона страйку можлива лише на підставі закону.

10. Кожний член суспільства включається в процес виробниц­тва як працівник, створюючи з іншими працівниками трудовий колектив. При суспільній власності на засоби виробництва тру­дящі самі управляють цими засобами. Саме на основі існування суспільної власності у трудящих виникають спільність інтересів у найбільш ефективному веденні господарства, почуття госпо­дарської турботи за спільну справу.

Загальні принципи управління підприємством відповідно до статті 14 Закону України від 27 березня 1991 р. «Про підприєм­ства в Україні» здійснюються на підставі поєднання прав влас­ника по хазяйському використанню свого майна і принципів са­моврядування з боку трудового колективу.

Трудовий колектив підприємстваскладають усі громадяни, які беруть участь своєю працею в його діяльності на підставі трудо­вого договору (а також інших форм, що регулюють трудові відно­сини працівника з підприємством). Трудовий колектив державно­го та іншого підприємства, в якому частка держави або місцевої ради у вартості майна становить більше 50 відсотків, розглядає спільно із засновником низку питань, визначених пунктом 3 стат­ті 15 Закону «Про підприємства в Україні».

Повноваження трудового колективу всіх видів підприємств, де використовується наймана праця, реалізуються, якщо інше не передбачене статутом, загальними зборами (конференцією) і їх виборним органом. Члени виборного органу не можуть бути звіль­нені з роботи або переведені на іншу посаду без згоди цього виборного органу.

11. Якщо право на працю при його здійсненні гарантує при­стойний життєвий рівень кожному працездатному громадянину, то право на матеріальне забезпечення повинно гарантувати задо­волення матеріальних і культурних потреб тих людей, які втра­тили працездатність або внаслідок старості втратили можливість працювати. Право на соціальний захист гарантується відповідно до статті 46 Конституції України загальнообов'язковим держав­ним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків тру­дящих, підприємств, установ, організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі дер­жавних, комунальних, приватних закладів по догляду за непра­цездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що стано­влять основне джерело існування осіб, які позбавлені можливос­ті заробляти кошти для свого проживання, повинні забезпечити рівень життя не нижче від прожиткового мінімуму, встановлено­го законом.

12. Важливим є право трудящих на звернення до суду для вирішення трудових спорів. Право на судовий захист —- одна з найважливіших гарантій охорони трудових прав. Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюєть­ся виключно судами. Делегування функцій судів, а також при­власнення цих функцій іншими органами чи посадовими особа­ми не допускається.

Оскільки статтею 221 КЗпП України до органів, які розгляда­ють трудові спори, віднесена комісія по трудових спорах, яка є досудовим органом по розгляду трудових спорів, Пленум Верхо­вного Суду України в пункті 7 постанови № 9 від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» зазначив, що з урахуванням конституційного поло­ження про здійснення правосуддя виключно судами, юрисдик­ція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод гро­мадян. Більш докладно про порядок розгляду індивідуальних тру­дових спорів див. у коментарі глави XV КЗпП (статті 221—241).

Обовязкизки працівників

Працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
(Стаття 139 в редакції Закону № 263/95-ВР від 05.07.95)
1. Глава 10 встановлює обов'язки як працівників, так і власника або уповноваженого ним органу.
Обов'язки працівників, передбачені в коментованій статті, є загальними для всіх працівників підприємств, установ, організацій будь-якої форми власності. Перелік обов'язків, передбачений в ст. 139 КЗпП України, не є вичерпним, а тому може конкретизуватись у правилах внутрішнього трудового розпорядку, статутах і положеннях про дисципліну праці, трудових договорах, при укладенні контракту.
Обов'язок — це міра необхідної поведінки, що встановлюється у відповідних нормативних актах. У залежності від виду поведінки розрізняють три види обов'язків: обов'язок активної поведінки; обов'язок пасивної поведінки; обов'язок сприймати певну міру примусу.
2. За своїм змістом обов'язки працівників можна поділити на три групи:
— ті, що пов'язані з виконанням працівником своєї трудової функції. Це основна група обов'язків, які можна розбити на підгрупи в залежності від того, до якої сторони трудових правовідносин належать ці обов'язки: обов'язки, що належать безпосередньо до виконання трудової функції — працювати чесно, сумлінно; обов'язки, пов'язані з виконанням встановленої міри і режиму праці — додержуватися трудової дисципліни, тобто виконувати норму праці, що виражається в робочому часі, нормах часу і виробітку; обов'язки щодо забезпечення належної якості роботи — підвищувати якість продукції, дотримуватися технологічної дисципліни, тобто не допускати браку в роботі, дотримуватися інструкцій щодо технології виробництва; обов'язки щодо охорони майна власника — дбайливо ставитись до майна власника, з яким укладено трудовий договір, контракт; обов'язки щодо охорони праці — дотримуватись вимог нормативних актів про охорону праці;
— ті, що встановлюють обов'язки дотримуватися загальних правил поведінки, які б забезпечили нормальний психологічний клімат на виробництві, відобразили підвищення культури, цивілізованості працівників, а звідси — підвищення продуктивності праці;
— ті, що складають обов'язки виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, що випливають із умов трудового договору, контракту. При цьому розпорядження власника повинні носити законний характер.
3. Залежно від виду дисципліни обов'язки поділяються на:
а) трудові:
обов'язок працювати чесно і добросовісно. Чесна і добросовісна праця передбачає передусім не тільки дотримання норм трудового законодавства, умов колективного і трудового договорів, а й дотримання етичних, моральних норм, що встановлені на даному підприємстві;
обов'язок виконувати розпорядження власника (або уповноваженого ним органу) підприємства, якщо вони носять законний характер, — тобто ті розпорядження, що входять в компетенцію власника: обов'язок поліпшувати якість праці, що, в свою чергу веде до поліпшення якості продукції;
б) виробничі:
обов'язок дбайливо ставитися до майна власника підприємства, з яким укладено трудовий договір, контракт. Це означає, що працівники своїми діями не повинні допускати пошкодження, знищення майна, в т.ч. знищення через несправність інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством працівникові у користування;
обов'язок підвищувати продуктивність праці, норми виробітку;
обов'язок дотримуватись вимог по охороні праці, техніці безпеки і виробничої санітарії;
в) технологічні:
— обов'язок дотримуватись технологічної дисципліни означає обов'язок дотримання технологічних норм, котрі включають дотримання технологічних обов'язків та використання своїх прав.
4. Спеціальні обов'язки працівників відповідних професій, посад встановлюються: а) нормативними актами, що передбачають обов'язки певних категорій працівників (дисциплінарні статути, положення про дисципліну праці, єдині тарифно-кваліфікаційні довідники робіт і професій робітників, кваліфікаційні довідники посад службовців тощо). Наприклад, у п. 4 Статуту про дисципліну працівників зв'язку України встановлені, зокрема, обов'язки працівників зв'язку: суворо берегти державну таємницю листування, телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень, що передаються засобами зв'язку.
Обов'язки певних категорій працівників встановлюються в законах та інших нормативно-правових актах.
Наприклад, Закон України «Про державну службу» встановлює в ст. 10 обов'язки державних службовців: додержання Конституції України та інших актів законодавства України; недопущення порушень прав і свобод людини і громадянина; збереження державної таємниці, інформації громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню тощо.
5. Загальна система встановлення обов'язків працівників є такою: загальні обов'язки всіх працівників закріплені в КЗпП України; обов'язки працівників окремих галузей і посад встановлені в інших нормативно-правових актах; на підприємствах обов'язки працівників закріплені в статутах, правилах внутрішнього трудового розпорядку, положеннях про структурні підрозділи, посадових інструкціях, а також у трудових договорах, контрактах.
Подробнее:http://crimealawyers.com/obov-yazki-prats-vnik-v

Працівники як суб'єкти трудових правовідносин

Статусу працівників громадяни набувають з факту укладення трудового договору. Тому очевидно, що до юридичного оформлення трудових відносин, а також після їх припинення цілком прийнятним може бути і термін громадяни. І хоча громадянство є категорією іншої галузі права й визначає постійний правовий зв'язок особи з державою, застосування цього терміна цілком правомірне й у трудовому праві. Тим більше, що для цього є певні законні підстави. Йдеться насамперед про випадки, коли суб'єктами трудових правовідносин є громадяни інших держав чи особи без громадянства.

Відповідно до Закону України від 4 лютого 1994 р. "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці мають рівні з громадянами України права та обов'язки у трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами, учасником яких є Україна.