Творча спадщина Марка Вовчка

Р.

Клас

Тема. Марко В овчок «Інститутка». Н аписання творів (за складним планом).

 

О доле!

Пророче наш! Моя ти доне!

Твоєю думу назову.

Т. Шевченко

дізнаєшся	навчишся	зрозумієш
· про життєвий і творчий шлях Марії Олександрівни Вілінської; · про вплив творчості Тараса Шевченка на становлення Марка Вовчка; ·  про культурні зв’язки Марка Вовчка з М. Добролюбовим, М. Чернишевським, Д. Писаревим; · про визначне явище в українській прозі – твір «Інститутка.	· називати основні фрагменти з життя й творчості Марка Вовчка; · визначати внесок Марка Вовчка в нову українську літературу; · тлумачити поняття «перша соціально-реалістична повість»; · аналізуваити твір «Інститутка»; · характеризувати персонажів; · визначати життєві основи змісту повісті «Інститутка»; · виразно читати уривки з твору; · тлумачити поняття «романтичне оповідання»; · називати ознаки романтизму; · давати поняття про характер та його типовість.	· внесок Марка Вовчка в нову українську літературу; ·  особливості впливу творчості Тараса Шевченка на становлення Марка Вовчка; · зміст повісті «Інститутка»; · у чому полягає особливість розкриття образів твору; · як визначати жанр твору; · зміст понять «соціально-реалістична повість», «романтичне оповідання», «літературний характер та його типовість».

 

 

Інформаційний блок

Марко Вовчок (справжнє прізвище, ім’я та по батькові Марія Олександрівна Вілінська) народилася 22 грудня 1833 р. в с. Єкатерининському Орловської губернії (Росія) у родині збіднілого дворянина. Батько Марії помер, коли їй було шість років. Мати вийшла заміж за поміщика, який жорстоко ставився до своїх кріпаків.

Дівчина запам’ятала науку матері: «Не знатимеш хоч кілька мов, не вважай себе культурною людиною». З одинадцяти років Марія навчалася в харківському жіночому пансіоні. Навколо Харківського університету, зі студентами якого дружила дівчина, групувалися українські письменники, фольклористи. Ця обставина, безперечно, посилювала інтерес Вільнської до української мови, літератури, фольклору.

Через три роки повернулася до Орла, де виховувала дітей тітки Мордовиної, брала участь у щотижневих літературних вечорах. Саме тут вона познайомилася з визначним письменником Миколою Лєсковим, етнографом Петром Якушкіним, фольклористом Петром Киреєвським. Під їхнім впливом Марія почала збирати народні пісні. В Орлі вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком (етнографом і фольклористом) Опанасом Марковичем, який був засланий до цього міста за участь у Кирило-Мефодіївському братстві.

У 1851 р. Марія вийшла заміж за О. Марковича і виїхала в Україну, де, досліджуючи разом із чоловіком фольклор, вивчила українську мову, яку чула з дитинства у своєму домі (її мати любила народні пісні й часто їх співала). Студіюючи фольклор по селах, Марія засвоювала народні звичаї, обряди, побут. Страждання селян стали її власними, майбутня письменниця усвідомлювала, що треба якось протидіяти рабству. І почала писати твори. Літературна діяльність письменниці веде відлік від 1856 р. Вона пише під обраним ім’ям (псевдонімом) Марко Вовчок.

1857 року в Петербурзі побачила світ збірка «Народні оповідання» Марка Вовчка. Твори молодої письменниці набувають великої популярності. Через два роки вона з чоловіком переїздить до російської столиці. У Петербурзі Марко Вовчок стає окрасою гурту культурних діячів.

Захворівши, у 1859 р. Марко Вовчок лікується в Німеччині, де знайомиться з ученими Д. Менделєєвим та І. Сєченовим. Потім письменниця їде до Лондона, де спілкується з представниками передової російської інтелігенції, вирушає на лікування до Італії, де зміцнює своє здоров’я, набирається вражень і натхнення на творчість. У західноєвропейських країнах вона спілкувалася з О. Герценом, І. Тургенєвим, Л. Толстим, М. Добролюбовим тощо. Іван Сергійович Тургенєв передав О. Герцену збірку Марка Вовчка. Марія Олександрівна читала кілька робіт Герцена й дуже цікавилася цією неординарною особистістю. Сам же Герцен, прочитавши оповідання Марка Вовчка, дуже хотів познайомитися з авторкою. Наприкінці літа Марковичі їдуть до Лондона й зупиняються в нього. Наталія Олексіївна Огарьова (дружина О. Герцена) згадувала: «Справді, І. Тургенєв мав рацію, вона була негарна, але її сірі великі очі були непогані, в них світився розум і малоросійський гумор, до того ж вона була струнка і вміла одягатися зі смаком». Олександр Іванович, який кілька днів спілкувався з Марковичами, щиро заприятелював з Марією Олександрівною. Коли він, їдучи в Брюссель. У Дрездені Марія Олександрівна познайомилася з близькими О. Герцена – Тетяною Петрівною Пассек, її синами Олександром Вадимовичем та Володимиром Вадимовичем і небожем дипломатом і журналістом Іполитом Пашковим. Марко Вовчок листувалася з О. Герценом, регулярно читала «Колокол», який він їй постійно надсилав. Пізніше вона брала участь в організації матеріалів і поширенні герценівського журналу.

Пізніше із сином Богданом Марко Вовчок переїздить до Парижа, де проводить кілька років (1860-1866 рр.). Знання французької мови відкрили великі можливості для письменницької діяльності в Франції: вона пише, перекладає, до речі, деякі твори з її «Народних оповідань» настільки полюбилися парижанам, що витримали по декілька перевидань, зокрема повість-казку «Маруся» видавали 20 разів. Вона була нагороджена премією Французької академії та стала класичним твором дитячої літератури.

Світлим променем 1860 року стала надрукована в журналі «Современник» стаття Миколи Добролюбова («Риси для характеристики російського простолюду») про творчість Марка Вовчка. Дуже довго М. Добролюбов і М. Чернишевський боролися за цю статтю, яку цензори вздовж і впоперек порізали й повиправляли, але все ж таки вона була надрукована!

У 1861 році письменниця переїжджає до Італії. Не знаючи про смерть Тараса Шевченка, Марко Вовчок пише йому про свої римські враження, запитує про його поїздку в Україну, радить берегти своє здоров’я і прислухатися до порад людей, які люблять його: «Мій друже дорогий, Тарас Григорович! Чую, що ви усе нездужаєте та болієте, а сама вже своїм розумом доходжу, як-то ви не бережете себе. Прошу вас дуже: бережіть себе. Чи таких, як ви, в мене поле засіяне?» Коли звістка про смерть Кобзаря дійшла до далекого Рима, Марія Олександрівна у розпачі писала чоловікові: «Я ні об чім не можу думати. Боже мій! Нема Шевченка. Се я тоді з ним навіки попрощалася – чи думали ми, прощаючись… Тепер у мене душа болить, болить, і ніколи не побачу його!»

 

 

Інформаційний блок

У Неаполі Марія Олександрівна познайомилася з Миколою Олександровичем Добролюбовим, який приїхав до Італії лікуватися від сухот. Вони часто сходилися для тривалих розмов. Пізніше Марія Олександрівна згадувала: «Він повертав мене … у свою віру… Відкрив мені очі на багато що й багато кого». Зустрічі з критиком наблизили письменницю до гуртка «Современника». Микола Олександрович познайомив її заочно з Миколою Гавриловичем Чернишевським; обидва вони, як і Тарас Григорович, клопоталися про видання її творів.

Через місяць Марія Олександрівна повернулася до Парижа й більше не бачилася з М. Добролюбовим: невдовзі він помер. Листування Марії Олександрівни з М. Добролюбовим тривало до самої його смерті, навіть у свої останні дні критик турбувався про новий твір Марка Вовчка для «Современника».

За кордоном Марко Вовчок прожила 8 років, потім повернулася до Петербурга, де мешкала наступні 10 років. Тут були видані (у журналі «Отечественные записки») найкращі її романи російською мовою: « Живая душа», «Теплое гнёздышко» тощо. З 1867 року співпрацювала з М. Некрасовим, М. Салтиковим-Щедріним, М. Михайловським в «Отечественных записках» (входила до редакційного кола і проектувалася редактором газетного додатка до журналу), з Д. Писаревим – у журналі «Русское слово».

На початку осені 1867 року в чернігівській лікарні від сухот помер Опанас Васильович Маркович. Чоловік Марії Олександрівни давно був безнадійно хворий.

У 1871-1872 роки письменниця редагувала журнал «Переводы лучших иностранных писателей», сама перекладала твори Ж. Верна, Ч. Дарвіна, Г.К. Андерсена, П. Брема. Разом з Д. Писаревим переклала славетні «Походження людини» Ч. Дарвіна та «Життя тварин» А. Брема. Дмитро Іванович дуже високо цінував талант Марії Олександрівни. Після першого видання її «Народних оповідань» Писарев, відгукуючись на цю подію, писав, що Марко Вовчок в оповіданні «Горпина» «… щодо грації і ніжності барв… не поступається перед великим англійцем», маючи на увазі, звичайно, Шекспіра.

Через те, що в країні почалися арешти її однодумців, а з обігу були вилучені її книжки, Марко Вовчок почала хворіти й покинула Петербург. Разом із сином і другом Михайлом Дем’яновичем Лобачем-Жученком вони виїхали до Парижа. У вересні 1874 року – повернулися, бо небезпека відступила.

19 січня 1878 року відбулося вінчання Марії Олександрівни із Михайлом Лобачем-Жученком. Другого чоловіка часто переводила по службі, тому доводилося вести майже кочовий спосіб життя. За таких умов здоров’я жінки не могло поліпшитися. І лише на Богуславщині Марія Олександрівна стала бадьорішою. Сім років письменниця жила серед чистої, неймовірної краси природи, дихала цілющим лісовим повітрям. Тут вона збирала фольклор, займалася письменницькою діяльністю, листувалася з Чернишевським.

Кінець свого життя Марко Вовчок провела на Кавказі. Письменниця померла 10 серпня 1907 р. в Кабардино-Балкарії – у м. Нальчику, де й похована.

 

 

Запам’ятайте!

Композиція повісті

Композиція повісті «Інститутка» проста. Сюжет розгортається послідовно.

Перший розділ повісті є експозицією. Читачі знайомляться з оповідачкою Устиною, крізь призму світосприймання якої розповідається про людей та події.

Зав’язка – приїзд панночки й обрання Устини покоївкою.

Розвиток дії – настає через загострення стосунків панночки з кріпаками, її одруження і переїзд на хутір.

Кульмінація – сцена, у якій пані побила стару кріпачку. Хотіла побити й Устину, але на перешкоді став Прокіп.

Розв’язка – Прокопа віддають у рекрути, Устина переходить до міста наймичкою.

Сюжет повісті

Сюжет повісті побудований на найгострішому конфлікті тогочасного життя між кріпаками й кріпосниками. У творі протиставляються два світи – поневолених і поневолювачів, які існували поряд, але ніколи не зближувалися. Важка праця кріпаків контрастує з неробством, паразитичним існуванням панства; людяність, душевна доброта селян з жорстокістю, свавіллям кріпосників; кохання Прокопа та Устини – «чудним панським коханням».

Характеристика персонажів

Марко Вовчок використовує в повісті «Інститутка» увесь письменницький арсенал творення образів: прямі авторські розповіді, самоаналіз героїв, зовнішнє мовлення (діалог), внутрішні монологи, непрямі характеристики, наскрізну психологічну деталь.

Персонажі чітко поділяються на дві групи, які протиставляються у творі: пани (панночка, бабуся інститутки; полковий лікар, майбутній чоловік інститутки) і кріпаки (Устина, Прокіп, бабуся-служниця, Назар, Катря).

Упродовж усього твору протиставляються два головні персонажі, дві життєві позиції, два способи життя: Устина й молода панночка.

У повісті «Інститутка» зображено два покоління панів і два покоління кріпаків. Поміщиця-внучка значно жорстокіша й більш свавільна, аніж стара пані. В образі інститутки узагальнено найхарактерніші риси поміщика-експлуататора, породженого кріпосницькою системою. Це типовий образ поміщиці, характерний для тієї епохи.

Образом чоловіка інститутки Марко Вовчок спростовує віру народу в «доброго пана». Лікар показний, освічений, добріший за жінку, але підкоряється жорстокій та владній дружині й загалом кріпосницьким порядкам.

Молодше покоління кріпаків, на відміну від терплячої бабусі-кріпачки, протидіє панським знущанням, висловлює протест проти нелюдських умов існування. Це свідчить про наростання антикріпосницьких настроїв у суспільстві, бо межа терпіння народу дійшла до критичної точки.

Симпатії головної героїні на боці волелюбного Назара й рішучого Прокопа. Після історії в саду Прокопа віддали в солдати за те, що він заступився за Устину. Вона залишає поміщицький маєток і їде до міста з чоловіком, працює там наймичкою.

«Інститутка» Марка Вовчка – перша в літературі соціально-реалістична повість: у ній розкривається взаємодія персонажів із побутовими й суспільними обставинами, реалістично, тобто правдиво, відтворено світогляд людини, її інтереси та прагнення.

Соціальний конфлікт показано на тлі життя та побуту кріпаків і поміщиків. Письменниця розвинула свій улюблений художній прийом зображення – розповідь від першої особи, що робить тіснішим зв’язок між твором і читачем. Марко Вовчок посилює психологізм зображення персонажів, адже розповідь від імені героїні дала можливість розкрити зсередини внутрішній світ простої людини. І. Франко писав, що «дійсної вагомості оповіданням Марка Вовчка надають майстерні описи душевних і поетичних станів людини, особливо ж – її глибоке проникнення в таїни жіночої душі».

 

План і схема роботи над твором

Уміння складати план твору і знання схеми роботи над ним – важливі складові вдалого його написання. Пропонуємо пригадати кілька правил, які неодмінно стануть вам у пригоді.

Плантвору

Будь-який твір починається з визначення його теми, ідеї та складання плану.

План твору – це схема композиції твору, яка будується на основі авторського задуму, що визначає основний зміст майбутнього тексту.

У процесі роботи над твором план може зазнавати певних змін та уточнень. Це зумовлено прагненням викласти своє висловлювання у найбільш досконалому вигляді.

З метою запобігання помилкам під час складання плану слід пам’ятати:

1. Кожен пункт плану має відображати одну з важливих мікротем висловлювання.

2. Поділ на пункти потрібно здійснювати на основі пропорційності.

3. При формулюванні назв пунктів плану треба уникати повторів (вони не повинні збігатися між собою; мають сприяти послідовному розгортанню змісту, запобіганню повторам).

4. За структурою план може бути простим і складним.

 

Складний план має здебільшого таку форму запису:

I. Вступ.

II. Основна частина.

1.

2.

3.

III. Закінчення.

 

 

Зверніть увагу!

Приклад простого плану до твору-роздуму
«Основні мотиви поетичної творчості Василя Симоненка»

1. Василь Симоненко – це народна совість у письменництві.

2. Громадянська поезія.

3. Пейзажна лірика В. Симоненка.

Приклад складного плану до твору-міркування
«Земля і люди»

I. Ставлення до природи є усвідомленням рідної землі.

II. Наш спільний дім – Земля:

1. З пошаною до природи.

2. Земля не вибачає байдужості.

З. Наслідки безгосподарського ставлення до природи.

III. Зберегти Землю для нащадків – обов’язок кожної людини.

 

Схема роботи над твором

Уважно прочитайте тему.

Домашнє завдання

В зошиті записуєте число, домашня робота, тема уроку. Прочитати «Інститутка». Ознайомитися з біографією письменниці. Вивчити правила написання твору (за складним планом). Виконати в зошиті завдання 1, 2 (письмово).

Роботи надіслати до наступного уроку [e-mail]

Наступний урок – 08.05.20 р.

Р.

Клас

Тема. Марко В овчок «Інститутка». Н аписання творів (за складним планом).

 

О доле!

Пророче наш! Моя ти доне!

Твоєю думу назову.

Т. Шевченко

дізнаєшся	навчишся	зрозумієш
· про життєвий і творчий шлях Марії Олександрівни Вілінської; · про вплив творчості Тараса Шевченка на становлення Марка Вовчка; ·  про культурні зв’язки Марка Вовчка з М. Добролюбовим, М. Чернишевським, Д. Писаревим; · про визначне явище в українській прозі – твір «Інститутка.	· називати основні фрагменти з життя й творчості Марка Вовчка; · визначати внесок Марка Вовчка в нову українську літературу; · тлумачити поняття «перша соціально-реалістична повість»; · аналізуваити твір «Інститутка»; · характеризувати персонажів; · визначати життєві основи змісту повісті «Інститутка»; · виразно читати уривки з твору; · тлумачити поняття «романтичне оповідання»; · називати ознаки романтизму; · давати поняття про характер та його типовість.	· внесок Марка Вовчка в нову українську літературу; ·  особливості впливу творчості Тараса Шевченка на становлення Марка Вовчка; · зміст повісті «Інститутка»; · у чому полягає особливість розкриття образів твору; · як визначати жанр твору; · зміст понять «соціально-реалістична повість», «романтичне оповідання», «літературний характер та його типовість».

 

 

Інформаційний блок

Марко Вовчок (справжнє прізвище, ім’я та по батькові Марія Олександрівна Вілінська) народилася 22 грудня 1833 р. в с. Єкатерининському Орловської губернії (Росія) у родині збіднілого дворянина. Батько Марії помер, коли їй було шість років. Мати вийшла заміж за поміщика, який жорстоко ставився до своїх кріпаків.

Дівчина запам’ятала науку матері: «Не знатимеш хоч кілька мов, не вважай себе культурною людиною». З одинадцяти років Марія навчалася в харківському жіночому пансіоні. Навколо Харківського університету, зі студентами якого дружила дівчина, групувалися українські письменники, фольклористи. Ця обставина, безперечно, посилювала інтерес Вільнської до української мови, літератури, фольклору.

Через три роки повернулася до Орла, де виховувала дітей тітки Мордовиної, брала участь у щотижневих літературних вечорах. Саме тут вона познайомилася з визначним письменником Миколою Лєсковим, етнографом Петром Якушкіним, фольклористом Петром Киреєвським. Під їхнім впливом Марія почала збирати народні пісні. В Орлі вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком (етнографом і фольклористом) Опанасом Марковичем, який був засланий до цього міста за участь у Кирило-Мефодіївському братстві.

У 1851 р. Марія вийшла заміж за О. Марковича і виїхала в Україну, де, досліджуючи разом із чоловіком фольклор, вивчила українську мову, яку чула з дитинства у своєму домі (її мати любила народні пісні й часто їх співала). Студіюючи фольклор по селах, Марія засвоювала народні звичаї, обряди, побут. Страждання селян стали її власними, майбутня письменниця усвідомлювала, що треба якось протидіяти рабству. І почала писати твори. Літературна діяльність письменниці веде відлік від 1856 р. Вона пише під обраним ім’ям (псевдонімом) Марко Вовчок.

1857 року в Петербурзі побачила світ збірка «Народні оповідання» Марка Вовчка. Твори молодої письменниці набувають великої популярності. Через два роки вона з чоловіком переїздить до російської столиці. У Петербурзі Марко Вовчок стає окрасою гурту культурних діячів.

Захворівши, у 1859 р. Марко Вовчок лікується в Німеччині, де знайомиться з ученими Д. Менделєєвим та І. Сєченовим. Потім письменниця їде до Лондона, де спілкується з представниками передової російської інтелігенції, вирушає на лікування до Італії, де зміцнює своє здоров’я, набирається вражень і натхнення на творчість. У західноєвропейських країнах вона спілкувалася з О. Герценом, І. Тургенєвим, Л. Толстим, М. Добролюбовим тощо. Іван Сергійович Тургенєв передав О. Герцену збірку Марка Вовчка. Марія Олександрівна читала кілька робіт Герцена й дуже цікавилася цією неординарною особистістю. Сам же Герцен, прочитавши оповідання Марка Вовчка, дуже хотів познайомитися з авторкою. Наприкінці літа Марковичі їдуть до Лондона й зупиняються в нього. Наталія Олексіївна Огарьова (дружина О. Герцена) згадувала: «Справді, І. Тургенєв мав рацію, вона була негарна, але її сірі великі очі були непогані, в них світився розум і малоросійський гумор, до того ж вона була струнка і вміла одягатися зі смаком». Олександр Іванович, який кілька днів спілкувався з Марковичами, щиро заприятелював з Марією Олександрівною. Коли він, їдучи в Брюссель. У Дрездені Марія Олександрівна познайомилася з близькими О. Герцена – Тетяною Петрівною Пассек, її синами Олександром Вадимовичем та Володимиром Вадимовичем і небожем дипломатом і журналістом Іполитом Пашковим. Марко Вовчок листувалася з О. Герценом, регулярно читала «Колокол», який він їй постійно надсилав. Пізніше вона брала участь в організації матеріалів і поширенні герценівського журналу.

Пізніше із сином Богданом Марко Вовчок переїздить до Парижа, де проводить кілька років (1860-1866 рр.). Знання французької мови відкрили великі можливості для письменницької діяльності в Франції: вона пише, перекладає, до речі, деякі твори з її «Народних оповідань» настільки полюбилися парижанам, що витримали по декілька перевидань, зокрема повість-казку «Маруся» видавали 20 разів. Вона була нагороджена премією Французької академії та стала класичним твором дитячої літератури.

Світлим променем 1860 року стала надрукована в журналі «Современник» стаття Миколи Добролюбова («Риси для характеристики російського простолюду») про творчість Марка Вовчка. Дуже довго М. Добролюбов і М. Чернишевський боролися за цю статтю, яку цензори вздовж і впоперек порізали й повиправляли, але все ж таки вона була надрукована!

У 1861 році письменниця переїжджає до Італії. Не знаючи про смерть Тараса Шевченка, Марко Вовчок пише йому про свої римські враження, запитує про його поїздку в Україну, радить берегти своє здоров’я і прислухатися до порад людей, які люблять його: «Мій друже дорогий, Тарас Григорович! Чую, що ви усе нездужаєте та болієте, а сама вже своїм розумом доходжу, як-то ви не бережете себе. Прошу вас дуже: бережіть себе. Чи таких, як ви, в мене поле засіяне?» Коли звістка про смерть Кобзаря дійшла до далекого Рима, Марія Олександрівна у розпачі писала чоловікові: «Я ні об чім не можу думати. Боже мій! Нема Шевченка. Се я тоді з ним навіки попрощалася – чи думали ми, прощаючись… Тепер у мене душа болить, болить, і ніколи не побачу його!»

 

 

Інформаційний блок

У Неаполі Марія Олександрівна познайомилася з Миколою Олександровичем Добролюбовим, який приїхав до Італії лікуватися від сухот. Вони часто сходилися для тривалих розмов. Пізніше Марія Олександрівна згадувала: «Він повертав мене … у свою віру… Відкрив мені очі на багато що й багато кого». Зустрічі з критиком наблизили письменницю до гуртка «Современника». Микола Олександрович познайомив її заочно з Миколою Гавриловичем Чернишевським; обидва вони, як і Тарас Григорович, клопоталися про видання її творів.

Через місяць Марія Олександрівна повернулася до Парижа й більше не бачилася з М. Добролюбовим: невдовзі він помер. Листування Марії Олександрівни з М. Добролюбовим тривало до самої його смерті, навіть у свої останні дні критик турбувався про новий твір Марка Вовчка для «Современника».

За кордоном Марко Вовчок прожила 8 років, потім повернулася до Петербурга, де мешкала наступні 10 років. Тут були видані (у журналі «Отечественные записки») найкращі її романи російською мовою: « Живая душа», «Теплое гнёздышко» тощо. З 1867 року співпрацювала з М. Некрасовим, М. Салтиковим-Щедріним, М. Михайловським в «Отечественных записках» (входила до редакційного кола і проектувалася редактором газетного додатка до журналу), з Д. Писаревим – у журналі «Русское слово».

На початку осені 1867 року в чернігівській лікарні від сухот помер Опанас Васильович Маркович. Чоловік Марії Олександрівни давно був безнадійно хворий.

У 1871-1872 роки письменниця редагувала журнал «Переводы лучших иностранных писателей», сама перекладала твори Ж. Верна, Ч. Дарвіна, Г.К. Андерсена, П. Брема. Разом з Д. Писаревим переклала славетні «Походження людини» Ч. Дарвіна та «Життя тварин» А. Брема. Дмитро Іванович дуже високо цінував талант Марії Олександрівни. Після першого видання її «Народних оповідань» Писарев, відгукуючись на цю подію, писав, що Марко Вовчок в оповіданні «Горпина» «… щодо грації і ніжності барв… не поступається перед великим англійцем», маючи на увазі, звичайно, Шекспіра.

Через те, що в країні почалися арешти її однодумців, а з обігу були вилучені її книжки, Марко Вовчок почала хворіти й покинула Петербург. Разом із сином і другом Михайлом Дем’яновичем Лобачем-Жученком вони виїхали до Парижа. У вересні 1874 року – повернулися, бо небезпека відступила.

19 січня 1878 року відбулося вінчання Марії Олександрівни із Михайлом Лобачем-Жученком. Другого чоловіка часто переводила по службі, тому доводилося вести майже кочовий спосіб життя. За таких умов здоров’я жінки не могло поліпшитися. І лише на Богуславщині Марія Олександрівна стала бадьорішою. Сім років письменниця жила серед чистої, неймовірної краси природи, дихала цілющим лісовим повітрям. Тут вона збирала фольклор, займалася письменницькою діяльністю, листувалася з Чернишевським.

Кінець свого життя Марко Вовчок провела на Кавказі. Письменниця померла 10 серпня 1907 р. в Кабардино-Балкарії – у м. Нальчику, де й похована.

 

 

Запам’ятайте!

Творча спадщина Марка Вовчка

Літературна спадщина Марка Вовчка значна (близько ста оригінальних творів і приблизно стільки ж перекладів):

v Дві книги « Народних оповідань » (1857 – перший том, 1862 – другий том).

v Оповідання:

– «Чари».

– «Максим Гримач».

– «Данило Гурч».

v Історичні казки-повісті:

– «Кармелюк».

– «Дев’ять братів і десята сестриця Галя».

– «Невільничка».

– «Гайдамаки».

– «Сава Чалий».

v Повісті:

– «Інститутка» (1859 –1861)

– «Три долі».

– «Павло Чорнокрил».

– «Сестра».

– «Дяк».

– «Тюлевая баба» (російською мовою).

– «Записки причетника» (російською мовою) тощо.

v Збірка російською мовою «Рассказы из русского народного быта».

За тематикою творчість Марка Вовчка різноманітна. У ній – життя дітей, кохання юних, побут дорослих, сите існування міщанства, фальш ченців, паразитичне животіння дворян тощо. Проте в більшості творів зображено життя покріпаченого селянства й ставиться основне питання того часу – боротьба проти кріпацтва. На думку Івана Яковича Франка, такі твори Марка Вовчка, як «Ледащиця», «Інститутка», глибоко розкрили суть кріпацького лихоліття.

Марко Вовчок у прозі продовжила тему жінки-страдниці, яку порушив у своїх поетичних творах Тарас Григорович Шевченко.

 

Прочитайте!

Марко Вовчок «Інститутка» за посиланням

https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=457