Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Типологія політичних конфліктів і криз
Характер змін політичних процесів, темпи і спрямованість еволюції системи влади залежать від типу політичних конфліктів. Оскільки політичні конфлікти можуть бути викликані багатьма причинами і чинниками, мають різні джерела і носіїв, то типологія їх є складною за своєю багатогранністю і може здійснюватися на різних підставах. З погляду зон і областей їх прояву, перш за все, виділяються зовнішньополітичні і внутрішньополітичні конфлікти, які, в свою чергу, підрозділяються на цілий спектр різноманітних криз і суперечностей. Так, серед міжнародних конфліктів можуть виділятися кризи типу “балансування на межі війни”, що відображають висунення однією державою вимог і домагань до іншого в надії, що супротивник швидше поступиться, ніж боротиметься; “виправдання ворожості”, характеризуючи провокаційну діяльність держави проти потенційного супротивника з тим, щоб використовувати ситуацію, що склалася, для висунення йому неприйнятних вимог. Внутрішньополітичні конфлікти також підрозділяються на кризи і суперечності, що розкривають взаємодію між різними суб'єктами влади (правлячою і опозиційною елітами, конкуруючими партіями і групами інтересів, центральною і місцевою владою т. ін.), відображають характер політичних процесів, за якими розгорається суперечка груп і індивідів (у сфері державного управління або масової участі громадян у політиці та ін.): за ступенем і характером їх нормативної регуляції в даному випадку можна говорити про (цілком або частково) інституталізовані і неінституталізовані конфлікти, характеризують здатність або нездатність людей (інститутів) підкорятися діючим правилам політичної гри; за їх якісними характеристиками, що відображають різний ступінь залучення людей в суперечку, інтенсивність криз і суперечностей, їх значення для динаміки політичних процесів тощо. Серед конфліктів даного типу можна виділити “глибоко” і “неглибоко вкорінені” (у свідомості людей) конфлікти; конфлікти “з нульовою сумою”, де позиції сторін протилежні і тому перемога однієї з них обертається поразкою іншої, і не “з нульовою сумою”, де існує хоча б один спосіб знаходження взаємної згоди – антагоністичні і неантагоністичні конфлікти, дозвіл яких зв'язується із знищенням однієї з протиборчих сторін або – відповідно – збереженням протиборчих суб'єктів тощо;
з погляду публічності конкуренції сторін. Тут має сенс говорити про відкриті, вираженні в явних, зовні фіксованих формах взаємодії конфліктуючі суб'єкти і закриті (латентні) конфлікти, де домінують тіньові способи заперечування суб'єктами своїх владних повноважень. Якщо перший тип подібних конфліктів добре помітний в різноманітних формах масової участі громадян в політичному житті і, наприклад у вигляді маніфестацій, страйків, участі у виборах тощо, то другий більш характерний для прихованих від очей обивателя процесів ухвалення рішень, зокрема взаємодій усередині правлячої еліти, відносин між різними гілками влади; за тимчасовими (темпоральними) характеристиками конкурентної взаємодії сторін – довготривалі і короткочасні конфлікти; у співвідношенні з будовою і організацією режиму правління. В даному випадку, як правило, виділяють конфлікти вертикальні, характеризуючи взаємостосунки суб'єктів, що належать до різних рівнів влади: між центральними і місцевими елітами, органами федерального і місцевого самоврядування тощо і горизонтальні (розкриваючи зв'язки однопорядкових суб'єктів і носіїв влади: усередині правлячої еліти, між неправлячими партіями, членами однієї політичної асоціації і т. ін.), – за причинами, що породили їх; тут перелік довгий, але всі причини знаходяться в соціальних підсистемах, з якими пов'язана політична підсистема глобального суспільства; за соціальним складом конфліктуючих сторін – міжособові, міжгрупові, внутрішньогрупові, міжкласові, міжнаціональні, міжнародні; за динамікою розвитку – гострі, такі, що загострюються, згасаючі, хронічні, такі, що розростаються, тощо; за технологіями дії сторін – із застосуванням і без застосування насилля; за причиною мотивації – дійсні, випадкові, заміщуючі, приховані, фальшиві, конфлікти внаслідок недостатньої інформації (це типологія за К. Боулдінгом і О. Рапопортом); за соціальним середовищем виявлення – конфлікти між різними спільнотами і співтовариствами; між робітниками і керівництвом підприємств; расові, релігійні, ідеологічна боротьба; суперництво між окремими народами, виборча боротьба між політичними партіями, конфлікти між окремими культурами; боротьба між Сходом і Заходом (типологія за С. Чейзом);
за соціальними цілями та їх наслідками – такі, що трансформують соціальну систему, і такі, що її реформують. Розглядаючи політичні конфлікти на різних рівнях соціальної організації, слід зазначити такі крупні явища, як: світові війни, що включають величезні матеріальні і людські ресурси в глобальному масштабі; холодну війну (1945 – 1990 рр.), що була протистоянням двох світових систем в економічній, військово-політичній, ідеологічній та інших областях; міждержавні конфлікти, які можуть бути як озброєними, так і неозброєними. Озброєні конфлікти виявляються в локальних війнах. До таких локальних воєн відносяться арабо-ізраїльський конфлікт. Небезпека локальних воєн у тому, що вони можуть перерости у великомасштабні зіткнення. Неозброєні міждержавні конфлікти виявляються в "митних", неторгових акціях. Внутрідержавні конфлікти детерміновані наступними причинами: прагненням змінити політичний устрій, політичну орієнтацію, політичний режим; зберіганням конфліктного характеру між класовими відносинами в капіталістичних країнах. Практика “соціального партнерства” зовсім не виключає конфліктів на ґрунті праці, міжнаціональних, професійних відносин; міжнаціональні конфлікти. Ці конфлікти найбільш гострі і болісні. Суб’єктом такого конфлікту є та або інша етнічна спільність, він розвивається або між корінними націями (вірмени і азербайджанці), або корінною нацією і національною меншиною (литовці і поляки, грузини і осетини). У розвитку міжнаціонального конфлікту завжди виявляються дві основоположні тенденції: одна – до розмежування, інша – до консолідації. Характерною межею міжнаціональних конфліктів є їх багатоаспектність, те, що вони зачіпають різні сфери життєдіяльності протилежних сторін. Наприклад, тривалий конфлікт в Нагірному Карабаху включав питання про територію автономної області, про її економічний розвиток, про характер освіти в школах т. ін. Але при всій багатогранності кожен конфлікт має головну ланку: у Чечні це питання політичної незалежності, в Азербайджані – територіальній ідентифікації; конфлікти безпосередньо політичного життя – від передвиборної боротьби кандидатів, від внутріпарламентської боротьби до громадянської війни між різними групами або класами як вирази непримиренності їх економічних, соціальних і політичних інтересів. Багатопартійність як явище внутрішньополітичного життя не тільки не виключає, а прямо припускає можливість конфліктів між політичними партіями. При цьому використовуються не тільки допустимі парламентською етикою методи, але й такі способи, які взагалі знаходяться за межами якої-небудь моралі; міжособові політичні конфлікти. Можуть мати місце між представниками однієї і тієї ж політичної партії, бо соціальна база масових партій є вельми складною. Міжособові конфлікти можуть бути з приводу прагнення того або іншого діяча зайняти той або інший пост в політичній системі, з приводу його позиції в рішенні спірних проблем. Але нерідкі випадки зіткнення політичних амбіцій, політичної безкультурності. Значення міжособових політичних конфліктів різко посилюється, коли вони одержують віддзеркалення в пресі: з міжособових вони можуть перетворитися на міжгрупові, втягуючі в свою орбіту значні маси людей. Різновидами політичної кризи є: урядова криза – це ситуація, коли через нездатність уряду вирішувати задачі, що стоять перед ним, або через скомпрометування одного або декількох членів уряду воно втрачає довіру законодавчого органу, що утворив даний уряд; йому виноситься вотум недовір’я більшістю голосів парламенту, і уряд подає у відставку; урядова криза, як політичні конфлікти, є не патологією, а нормою життя. Криза партії полягає у втратах нею своїх соціально-політичних ідеалів, програмних цілей і орієнтирів, втраті авторитету і впливу в масах, у відриві партійних лідерів від реального життя і інтересів мас, в організаційному і ідеологічному розпаді; вихід з кризової ситуації може полягати лише в оновленні партії, чому завжди протидіють консервативні сили, що узурпують владу партійного апарату.
|
||||||
Последнее изменение этой страницы: 2020-03-27; просмотров: 84; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.145.178.157 (0.005 с.) |