Типи, структура та функції держави

 

Тип держави визначають на підставі ознак, притаманних усім державам. Економічною основою типології держав є певний тип виробничих відносин, які виражають їхню соціальну сутність і призначення. Марксисти з класових, формаційних позицій виділяють історично-формаційні типи держав: рабовласницьку, феодальну, капіталістичну, соціалістичну. Виокремлюють також перехідний тип держави від одного історичного типу до іншого. Поширеною на Заході і у нас є типологія держав за політичними режимами, відповідно до якої прийнято виокремлювати тоталітарний, авторитарний та демократичний типи держав. На сучасному етапі утворилася група держав, яких називають посткомуністичними, або посттоталітарними державами (країни Східної та Центральної Європи, республіки колишнього СРСР). Ці держави перебувають на перехідній стадії від адміністративно-командної системи до демократичної, правової.

Політологи виокремлюють ще національний тип держави. Ідея національної держави виникла наприкінці XVIII ст. в Західній Європі й оформилася в XIX ст. у „принцип національності”. Ідея національної держави мала прихильників серед західних (П. Манчіні, М. Вебер та ін.), російських (М. Бердяєв, О. Градовський, К. Каутський) та українських вчених (В. Липинський, Д. Донцов та ін.). Загалом більшість із них тлумачили національну державу як державу із однонаціональним складом населення. Такий підхід не поділяють більшість теоретиків і політичних діячів. Адже нині тільки численних народів на планеті налічується до 3 тис., а держав – понад 200, із них 90% – багатонаціональні.

Структура держави – система органів і установ, які виконують внутрішні й зовнішні функції. Вона охоплює:

органи державної влади, які поділяються на представницькі, як правило, законодавчі (парламент);

органи державного управління, тобто виконавчо-розпорядчі (система міністерств, відомств, адміністративні установи на місцях);

президента як главу держави, який у керівництві державою безпосередньо взаємодіє з представницькими та виконавчо-розпорядчими органами;

органи правосуддя, покликані забезпечити торжество законів у державі;

контрольно-наглядові органи, до яких належать прокуратура, різноманітні контрольні відомства;

органи охорони громадського порядку (міліція, поліція) та органи державної безпеки.

Важливе місце в структурі держави посідають збройні сили, а також надзвичайні органи, які створюються в екстремальних умовах (війни, стихійного лиха) на певний час. Компетенція і повноваження надзвичайних органів зумовлюються конкретними цілями і завданнями, задля яких вони створюються. Складовою системи державних органів є виправні заклади тощо.

Під функціями держави розуміють основні напрямки її діяльності, які розкривають її соціальну сутність і призначення. Серед політологів побутують різні погляди щодо класифікації функцій держави. Загальноприйнятим є поділ їх на внутрішні та зовнішні.

Внутрішніми функціями держави є:

правотворча – творення і прийняття законів та інших юридичних норм (законодавство);

правоохоронна – контроль і нагляд за виконанням правових норм і застосування за необхідності примусових заходів; захист прав і свобод громадян, створення умов для їх безпеки, громадського порядку тощо;

економічно-господарська – захист економічної основи суспільства, існуючого способу виробництва, різноманітності форм власності; регулювання господарської діяльності, ринкових відносин; державне управління економікою;

соціальна – регулювання відносин між соціальними та етнічними спільнотами, запобігання соціальним конфліктам і протистоянням та їх усунення; узгодження інтересів і потреб індивідів та соціальних груп; ефективна демографічна політика;

культурно-виховна – регулювання і розвиток системи освіти, культури, науки, фізичної культури і спорту, виховання моральності, гуманізму, загальнолюдських та національних цінностей;

екологічна – захист довкілля, розумне використання природних ресурсів, формування екологічної культури;

функція узгодження інтересів різних соціальних груп та індивідів, розв'язання соціальних конфліктів;

фіскальна функція – збір коштів у вигляді податків для утримання державного апарату та фінансування соціальної сфери.

Зовнішніми функціями держави є:

оборонна – захист країни від зовнішнього нападу, посягань на територіальну цілісність держави;

дипломатична – відстоювання і реалізація національних інтересів держави та її громадян у міжнародному житті; здійснення самостійної зовнішньої політики;

співробітницька – розвиток економічних, політичних, культурних відносин між державами; поглиблення інтеграційних процесів на загальнолюдській, регіональній та політичній основі.

За часом виконання усі функції держави можна розділити на тимчасові та постійні. Якщо тимчасові функції здійснюються лише на певному етапі існування держави (наприклад, під час війни, надзвичайних ситуацій), то постійні функції реалізовуються протягом усього часу існування держави.