Передумови появи режиму Віші

Зміст

 

Вступ     2

1. Передумови появи режиму Віші    5

1.1 Економічна криза у Франції 5

1.2 Наростання фашистської загрози 6

1.3 Уряд Народного фронту     8

2. Характеристика політичного портрету Філіппа Петена                      11

2.1 Життєвий шлях Ф. Петена   11

2.2 Становлення режиму Віші та роль Петена у цьому процесі 14

2.3 Намагання Петена зберегти Францію    20

2.4 Режим Віші, закінчення війни та маршал Петен 22

3. Оцінки політичної постаті Петена   24

Висновки 29

Список використаної літератури 32

 

Вступ

 

Актуальність теми. В Україні знову розпочинаються виборчі процеси - спочатку Президента, а потім нові парламентські. Із цим моментом проблема непростих відносин між Україною і Росією знову отримає новий виток гостроти. Новому уряду доведеться створювати свою концепцію захисту національних інтересів країни. Що буде запропоновано українському суспільству? Війна до переможного кінця? Пошук розумних компромісів? Або, може бути, капітуляція під гаслом турботи про простих громадян?

Останній варіант заслуговує уваги не тільки у світлі сумнозвісних газових угод, подій в Криму. Квітень 2006 року був ознаменований 150-річчям маршала Анрі Петена (1856-1951), квітень 2011 року - 155-річчям, а майбутній квітень 2016 року - 160 річчям людини, з ім'ям якого пов'язаний, мабуть, самий яскравий прецедент «рятівної капітуляції». І вельми повчальна історія перетворення хрестоматійного героя в хрестоматійного зрадника, тобто людини, яка, будучи національним героєм Франції, став одночасно і символом ганьби цієї країни.

Питання про колабораціонізм під час Другої світової війни - важке і хворобливе, його важко сприймати без емоцій навіть зараз, коли минуло багато десятиліть. Питання це актуальне і в контексті сучасної України та закликів щодо люстрації.

Історія містить велику кількість прикладів колабораціонізму. Яскравим прикладом є саме режим Віші у Франції. Слід відмітити, що діяльність цього режиму досліджували багато вчених-істориків, політиків, політологів. Разом з тим на сьогодні він не тільки не втратив актуальність, а й навпаки - значно вона підвищилася і полягає в необхідності проведення паралелей того часу та сучасності.

Актуальність цього питання не обмежується суто теоретичним вивченням історичних реалій; вона має і практичний вимір, адже окреслює небезпеку посилення авторитарних тенденцій у ліберально-демократичних системах у часи суспільної кризи.

Стан наукового дослідження. Джерелами до написання роботи послужили праці, в яких розкривається політична історія Франції: М.Ц. Арзаканян «Политическая история Франции XX века» [1], Э.А. Арсеньев «Франция: проблемы и политика: Очерки о социально-политической жизни» [2], В.П. Наринський «Боротьба класів і партій у Франції. 1944-1958» [18], В.Н. Чернега «Буржуазные партии в политической системе Франции. Третья-Пятая республики» [25].

Окремі аспекти теми розкриваються в підручниках з всесвітньої історії (Я.М. Бердичевський, Т.В. Ладиченко) [4], з історії Франції (Ю.В. Борисов[6], В.П. Смирнов [21], [13]), підручниках, які розкривають окремі періоди історії Франції (А. Верт [7], О.Л. Єфімова [12], В.П. Смирнов [19], Н.А. Фальшина [23], П.П. Черкасов [24]) та окремі напрямки діяльності уряду (Н.Н. Молчанов [17], О.А. Малашенко [16]).

Безпосередньо маршалу Петену присвячено наукові статті М. Дубинянського [11], І.А. Гомзи [10] та інших авторів.

У зв’язку з цим за головну мету роботи обрано дослідження політичного портрету маршала Петена.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

- розглянути економічну кризу у Франції;

з’ясувати тенденції наростання фашистської загрози;

дослідити особливості діяльності уряду Народного фронту;

розглянути життєвий шлях Ф. Петена;

дослідити становлення режиму Віші та роль Петена у цьому процесі;

розглянути намагання Петена зберегти Францію;

дослідити режим Віші, закінчення війни та маршал Петен;

з’ясувати оцінки політичної постаті Петена.

Об’єктом дослідження в курсовій роботі є Франція у Другій світовій війні.

Предметом дослідження в курсовій роботі є політичний портрет маршала Петена.

Методологічну основу дослідження складає діалектико-матеріалістичний метод пізнання, в рамках якого застосовувалися загальні і приватні методи: історичний, конкретно-соціологічний, системно-структурний, формально-логічний, логіко-семантичний, порівняльного правознавства, метод експертних оцінок та інші.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

петен фашистський народний фронт

 

Економічна криза у Франції

 

Стабілізація французької економіки виявилася короткочасною. Восени 1930 р., дещо пізніше, ніж в інших західних країнах, у Франції почалася затяжна економічна криза, що продовжувалася до 1935 р. включно (значно довше, ніж у США, Великій Британії і Німеччині).

Падіння промислового виробництва намітилося наприкінці 1930 р. і було не таким швидким, як у США і Німеччині, але більш тривалим. У розвитку кризи у Франції можна виділити два найважчі періоди: 1932 і 1935 рр. Після деякого пожвавлення в 1933-1934 рр. криза знову загострилася. У 1935 р. темпи промислового виробництва на 4% відставали від темпів 1930 р. [1, с. 242]

За роки кризи продукція французької машинобудівної промисловості скоротилася на 69% у порівнянні з 1929 р., виплавка чавуну і сталі - майже на 50%. Зменшилося виробництво автомобілів, кольорових металів. У важкому становищі знаходилася текстильна промисловість, яка ще із середини 20-х рр. переживала хронічне недовантаження підприємств і застій.

Зовнішня торгівля за роки кризи зменшилася більше, ніж у два рази. Не витримуючи конкуренції з боку Великої Британії, США, Німеччини, Франція здавала свої позиції на зовнішніх ринках. Внутрішня торгівля також була порушена. Різко знизилися ціни на пшеницю, ячмінь, овес, вовну, цукор. Імпорт і експорт скоротився на 65% від рівня 1930 р.

В галузі кредитно-грошового обігу прихід кризи ознаменувався крахом низки великих банків. Дрібні вкладники втратили заощадження на суму, не меншу від 3 млрд. франків.

Від кризи сильно постраждало селянство. Внаслідок несплати боргів, податків і орендної плати масового характеру набув продаж майна селянами. Багато дрібних селян через нестатки залишали свої господарства та йшли в міста [4, с. 270].

Вихід з важкого становища, яке склалося, французький уряд шукав на шляху реформування економіки, використовуючи вже відому теорію англійського економіста Дж. Кейнса. Прихильників державного управління називали дирижистами (від французького слова «дириже» - управляти, керувати).

Державне регулювання проводилося в рамках ринкової економіки при дотриманні принципу приватної власності і торкалося в основному державного спектру. Це регулювання допомогло уникнути економічної і соціальної катастрофи, реформувати класичний капіталізм, надати існуючій економічній системі соціальної спрямованості [2, с. 154].

 

Уряд Народного фронту

 

Народний фронт (об’єднання демократичних сил країни) виступив зі своєю програмою на парламентських виборах у травні 1936 р. і здобув блискучу перемогу. Йому віддали свої голоси 57% виборців. Соціалісти одержали 149 мандатів, радикали - 109, комуністи - 72. Уряд Народного фронту сформував соціаліст Л. Блюм [18, с. 28].

Комуністи не стали членами уряду, але заявили про його підтримку в парламенті, якщо він буде виконувати програму фронту. Прихід до влади уряду Народного фронту ознаменувався новою хвилею страйків. У травні-червні 1936 р. страйкувало 2 млн. чоловік. У страйках і виступах різного роду брали участь в минулому зовсім пасивні верстви суспільства - службовці, персонал кафе, ресторанів, готелів, універмагів, ательє тощо. Страйкуючі вимагали підвищення зарплати, запровадження оплачуваних відпусток і визнання профспілок. Новий уряд був змушений почати свою діяльність з улагоджування найбільшого в історії Франції трудового конфлікту.

червня в резиденції прем’єр-міністра Франції було укладено угоду між Загальною конфедерацією праці і Загальною конфедерацією підприємців. За цією угодою страйк припинявся, заробітна плата підвищувалася, підприємці зобов’язувалися укласти колективний договір із профспілками. Законодавчо був встановлений 40-годинний робочий тиждень, запроваджувалися оплачувані відпустки [17, с. 42].

Потім були прийняті закони про великі кредити на громадські роботи, що дозволило зменшити безробіття; про соціальне страхування. Службовці одержали надбавку до заробітної плати і до пенсії, дрібні підприємці - кредити. Проти фашистів був спрямований закон «Про розпуск військових ліг», проти монополій - закон «Про часткову націоналізацію воєнної промисловості і встановлення державного контролю над Французьким банком». Загалом урядом Народного фронту було прийнято 133 закони.

Однак вже в лютому 1937 р. Л. Блюм оголосив, що з березня настала «пауза» у проведенні реформ. Представники великого капіталу зустріли реформи уряду явно вороже, більш того - вони бачили в них прояв небезпеки «червоної загрози».

Вони перейшли до неприхованого саботажу: через зниження розцінок провокувалися страйки; капітали переводилися за кордон, внаслідок чого золотий запас країни швидко скоротився вдвічі; підвищувалися ціни практично на всі товари.

При цьому провиназвалювалася на робітників, що нібито «не хочуть працювати» і «люблять страйкувати», а також на Народний фронт, який «не вміє управляти». Фашистські елементи розгорнули кампанію наклепів і терору. З березня 1937 р. почалися відкриті збройні напади на робітничі мітинги. Назрівала змова таємної фашистської організації, так званих кагулярів - «людей у каптурах» («кагуль» - каптур) [20, с. 199].

Суперечності і розбіжності в Народному фронті. Зростання цін і інфляція, саботаж реформ різко погіршили економічне становище країни. Виникло масове розчарування в Народному фронті. Ця обставина ще більше ускладнювала відносини між партіями, які входили до складу Народного фронту.

Л. Блюм, спираючись на підтримку соціалістів, провів девальвацію франка, що зробило французькі товари ще більш конкурентоспроможними на зовнішньому ринку і повинно було сприяти пожвавленню економіки в цілому, але комуністи рішуче виступили проти девальвації національної валюти, вважаючи, що вона спричинить зростання цін на внутрішньому ринку.

Різко загострилися всередині Народного фронту і суперечності з питань зовнішньої політики. Зростаюча загроза з боку фашистської Німеччини змушувала Францію інтенсивно шукати союзників на міжнародній арені. Комуністи головні надії покладали на СРСР, соціалісти і радикали за стратегічного союзника бажали мати Велику Британію. Солідарність з нею фактично означала прийняття курсу на «умиротворення» Німеччини і, зокрема, на невтручання в Громадянську війну в Іспанії, де одні проти одних протистояли республіканці і фашисти. Комуністи завзято виступали за надання допомоги, у тому числі і військової, республіканцям в Іспанії (серед них були сильні позиції іспанських комуністів).

В умовах наростаючих протиріч Л. Блюм у червні 1937 р. подав у відставку. Почалася швидка зміна кабінетів - свідчення нестабільності в країні. Радикали і соціалісти відійшли від програми Народного фронту.

У квітні 1938 р. уряд очолив Е. Даладьє [23, с. 14].

У вересні 1938 р. Е. Даладьє поставив свій підпис під Мюнхенською угодою, що привело до окупації Чехословаччини гітлерівською Німеччиною. Після Мюнхена Е. Даладьє залякував населення воєнною загрозою з боку Німеччини і провів надзвичайні декрети, що скасували 40-годинний робочий тиждень та інші закони 1936 р. Це відбулося в листопаді, а в жовтні 1938 р. партія радикалів офіційно вийшла з Народного фронту, який фактично припинив своє існування. На його зміну прийшов режим Віші.

 

Життєвий шлях Ф. Петена

 

Філіпп Петен (повне ім'я - Анрі Філіпп Беноні Омер Жозеф Петен (фр. Henri Philippe Benoni Omer Joseph Pétain).

Народився 24 квітня 1856 у Коші-а-ля-Тур (фр. Cauchy-à-la-Tour) у департаменті Па-де-Кале (фр. Pas-de-Calais). Служив у армії з 20 років, отримав вищу військову освіту, закінчивши військову академію Сен-Сір у 1887 році та Вищу військову школу в Парижі.

Професійний військовий, він прославився під час Першої Світової війни, зокрема під час битви при Вердені (фр. bataille de Verdun). Після героїчної оборони Вердена в 1916 році він взагалі став людиною-легендою. За цей бій, де французька армія здобула перемогу над німецькими військами, російський імператор Микола іі нагородив Петена орденом св. Георгія 4-го ступеня [11, с. 7].

листопада 1918 року став Маршалом Франції.

Петен командував французькими військами у Рифській війні; з 1929 року був членом Французької академії. З 9 лютого по 8 листопада 1934 обіймав посаду військового міністра при уряді Гастона Думерга. У той період він користувався величезною популярністю в народі, вважався національним героєм за перемогу при Вердені.

червня 1940, через 2 дні після окупації німцями Парижа, Філіпп Петен був призначений головою Ради міністрів. Активно просував ідею перемир'я з Німеччиною (фактично, капітуляції), яке й було підписано 2 червня 1940.

жовтня 1940 він зустрівся з Адольфом Гітлером і гарантував йому повну підтримку. З того часу Петен керував південною частиною Франції (північна була окупована німцями). Спочатку уряд Петена контролював також і колонії, але згодом вони відмовилися визнавати його владу (1940 - Французька Екваторіальна Африка, 1941 - Сирія й Ліван, 1942 - Мадагаскар).

Петен - засновник режиму Віші (фр. régime de Vichy). Він перетворив Францію на авторитарну державу із собою на чолі. Формально режим проводив дії, спрямовані на національне відродження країни - так званої Національної Революції (фр. Révolution Nationale). Фактично, він повністю відповідав на замовлення та вказівки Гітлера [12, с. 251].

Режим протримався до 1944 року, до звільнення Франції, хоча після листопада 1942 року, коли німецькі війська окупували всю Францію, влада Петена стала майже номінальною.

На честь Петена було написано пісню Maréchal, nous voilà!, що стала фактичним гімном вішистської Франції.

серпня 1945 суд визнав маршала винним у державній зраді й виніс йому смертний вирок, який не виконали через похилий вік підсудного (на той час йому було 89 років), замінивши на довічне ув'язнення на острові Йо (фр. Yeu) у Вандеї (фр. Vendée).

Фортеця була холодна і сира. Старий маршал сильно страждав тут від пронизують наскрізь протягів і мізерного харчування. Звикла до вишуканої і рясної їжі, Петен не втомлювався скаржитися своїм наглядачам:

Я втомився щодня їсти суп без м'яса і відварну картоплю! Я вимагаю вино та десерт!

Пробачте, пане маршале, - відповідали вони йому. - Парижани харчувалися так протягом чотирьох років війни.

Та мені начхати, як вони харчувалися! Я повинен їсти! - люто обурювався високопоставлений укладений.

Петен почав активно домагатися свого перекладу в фортецю, розташовану на острові Сент Маргеріт, розташованому навпроти Канн. Але французький уряд визнав це місце невідповідним для утримання там маршала. Були серйозні підстави побоюватися, що ветерани іспанської «Блакитної дивізії» можуть зробити спробу висадити на Сент Маргеріт десант і звільнити маршала. Петен був переведений на острів д-Е, де також була військова фортеця з невеликим гарнізоном [10, с. 28].

На цьому острові маршал провів останні п'ять років свого життя. Йому відвели дві невеликі кімнати на першому поверсі. Щоб потрапити до свого помешкання після прогулянки у дворі, він, 90-річний старий, повинен був підніматися крутими високою кам'яною сходах.

Режим у в'язниці був відносно суворий. Петен вставав о сьомій годині ранку. Йому приносили в камеру глечик з гарячою водою для умивання, гоління. Потім маршал сам, по-солдатськи, застилав свою постіль, яка містилася їм в бездоганному стані і без єдиної складки. Після чого слідував скромний сніданок.

Петен часто розмовляв на різні теми зі своїми наглядачами. Так, одному з них, по імені Жозеф, він часто хвалився, що його бурхливі любовні романи закінчилися тільки в 86 років. Після чого Петен обов'язково пошепки додавав:

Тільки не здумайте сказати про це моїй дружині! Вона у мене надзвичайно ревнива!

Його дружина оселилася в сусідній селі і приходила на побачення до Петену кожен день. Вони сиділи у дворі фортеці і завжди про щось розмовляли. Дружина приносила маршалу овочі, фрукти, вино.

Поступово Петен став втрачати пам'ять і заговорюватися. Так, 26 лютого 1947 року Жозеф, увійшовши в кімнату до маршала, побачив того в стані крайньої стурбованості. Петен з подивом спитав у свого наглядача:

Де я перебуваю? Чому я тут? Чому мене тримають в ув'язненні? Що я зробив?

Тюремникові довелося повністю розповісти маршалу історії того, як той потрапив у фортецю. Через годину пам'ять повернулася до Петену. У нього відразу піднявся настрій. Маршал навіть поплескав по плечу Жозефа і з вдячністю сказав:

Спасибі, я вами задоволений. Ви мені добре все пояснили. А то я боявся, що залишуся абсолютно божевільним.

З роками випадки повної втрати пам'яті стали відбуватися з ним все частіше. Петен часто запитував у своїх наглядачів, проти кого він воював у битві за Верден. Проти німців чи американців?

Бували дні, коли він, поснідавши, починав складати свої речі у валізу і оголошував всім, що сьогодні поїде додому.

Ви, звичайно, поїдете зі мною і дружиною. Ми будемо жити всі разом, - тоном, що не терпить заперечення, наказував Петен своїм наглядачам.

Треба відзначити, що всі тюремники ставилися до старезного маршалу з великою пошаною і намагалися полегшити його життя. Бачачи це увагу, Петен іноді обіцяв запросити наглядачів в один прекрасний і затишний ресторанчик, який він знав на острові.

Там чудово готують рибу! А ще, я впевнений, що у господаря ресторану у погрібці для нас знайдеться кілька пляшечок хорошого вина! - з тоном знавця пояснював маршал, заговорщески підморгуючи при цьому [6, с. 248].

Лікарі прийшли до висновку, що стан здоров'я Петена погіршився.

Помер 23 липня 1951 в лікарні в Пор-Жоенвіль (фр. Port-Joinville), куди перед самою смертю був переведений із ув'язнення.

 

Висновки

 

Формування культу Петена було пов’язане з прагненням відродити Францію після періоду занепаду, яким низка суспільно-інтелектуальних кіл - військові, консерватори, клерикали - вважали добу ІІІ Республіки.

Владу Філіппа Петена було встановлено в годину величезної небезпеки для Франції: танкові дивізії Вермахту подолали спротив французьких військ, прорвали лінію оборони під Седаном і за шість тижнів спромоглися захопити три п’ятих національної території. Уряд, покинувши Париж, вирішував у Бордо стратегічне питання, яке мало визначити подальший перебіг війни: чи залишати континентальну Францію та переїжджати до Алжиру, щоб звідти провадити бойові дії, чи зоставатися у Франції та представляти французький народ перед окупантом.

Варто зазначити, що непохитній войовничій позиції міністра внутрішніх справ Ж. Манделя протистояв відверто песимістичний погляд на можливе продовження війни другого віце-президента урядової ради К. Шотана. Решта міністрів і сам голова уряду П. Рейно не могли визначитися з рішенням. Останній, зрештою зламавшись під тиском обставин, подав у відставку, і його місце посів перший віце-президент урядової ради - маршал Ф. Петен.

Погляди самого Ф. Петена щодо майбутнього протистояння з німцями не становили таємниці для урядовців: під час голосування 16 червня 1940 р. з приводу можливого перемир’я з Німеччиною саме Ф. Петен очолював урядову фракцію, котра з перевагою у два голоси (13 проти 11) визначила бажання уряду підписати сепаратний мир; саме Ф. Петена група депутатів-пацифістів на чолі з П. Лявалєм розглядала як особу, що змогла б організувати переговори з німцями, зрештою саме Ф. Петен відкрито закликав владу лишатися у Франції та переживати окупацію поряд з французьким народом.

Таким чином, встановлення уряду Ф. Петена автоматично означало пошук порозуміння з німцями і припинення бойових дій.

Варто зазначити, що позиція Ф. Петена насправді відповідала прагненню народу: «переважна більшість французів не вбачала жодного інтересу в продовженні війни за будь-яку ціну, тож підписання перемир’я з політичної точки зору було якщо не виправданим, то принаймні послідовним».

Акт консолідації всієї спільноти як такий був неабияк важливим в умовах поразки, проте у Франції він означав набагато більше, оскільки набував стократної ваги в очах певної політичної традиції: для правиці, котра в добу ІІІ Республіки була відсторонена від влади (і котра власне оперувала розрізненням pays legal і pays reel, протиставляючи прагненню народу диктат групки радикалів та соціалістів), консолідація всієї Франції навколо постаті Ф. Петена, відомого своїми право-консервативними поглядами, означала можливість соціально-політичних трансформацій, спрямованих на скасування спадку ІІІ Республіки. Для політичних акторів, вирощених у поживному розчині філософії націоналістичної організації «Французька дія», і для членів правих ліг, загартованих у вуличних сутичках 30-х років, Ф. Петен утілював іншу Францію - консервативну, ієрархічну, католицьку, елітарну - яку необхідно було відродити після нищівного сімдесятиліття демократії та егалітаризму.

Ф. Петен прийшов до влади в результаті політичної кризи і відмирання демократичного устрою. Це був історично обумовлений процес, чия динаміка каталізувалася подіями Другої світової війни. Аналогічно, культ Петена не був витвором політичних еліт, які шукали народної підтримки для свого ватажка. Навпаки, первинна пошана до «героя Вердена» і повага до Ф. Петена як політика, котрий стоїть поза політичними чварами і здатен об’єднати націю, були притаманні французам ще до приходу Ф. Петена до влади. Ці фактори, помножені на прагнення еліт вивести Францію з соціально-політичної кризи, визначили загальну логіку формування «маршалізму».

Іншими словами, приміряючи на себе образ Спасителя, Ф. Петен спромігся використати внутрішні запити французької спільноти. Саме тому встановлення культу Петена не можна в жодному разі плутати з народним ентузіазмом, спрямованим на визначного військового ватажка, з яким пов’язані сподівання нації на перемогу.

 

Зміст

 

Вступ     2

1. Передумови появи режиму Віші    5

1.1 Економічна криза у Франції 5

1.2 Наростання фашистської загрози 6

1.3 Уряд Народного фронту     8

2. Характеристика політичного портрету Філіппа Петена                      11

2.1 Життєвий шлях Ф. Петена   11

2.2 Становлення режиму Віші та роль Петена у цьому процесі 14

2.3 Намагання Петена зберегти Францію    20

2.4 Режим Віші, закінчення війни та маршал Петен 22

3. Оцінки політичної постаті Петена   24

Висновки 29

Список використаної літератури 32

 

Вступ

 

Актуальність теми. В Україні знову розпочинаються виборчі процеси - спочатку Президента, а потім нові парламентські. Із цим моментом проблема непростих відносин між Україною і Росією знову отримає новий виток гостроти. Новому уряду доведеться створювати свою концепцію захисту національних інтересів країни. Що буде запропоновано українському суспільству? Війна до переможного кінця? Пошук розумних компромісів? Або, може бути, капітуляція під гаслом турботи про простих громадян?

Останній варіант заслуговує уваги не тільки у світлі сумнозвісних газових угод, подій в Криму. Квітень 2006 року був ознаменований 150-річчям маршала Анрі Петена (1856-1951), квітень 2011 року - 155-річчям, а майбутній квітень 2016 року - 160 річчям людини, з ім'ям якого пов'язаний, мабуть, самий яскравий прецедент «рятівної капітуляції». І вельми повчальна історія перетворення хрестоматійного героя в хрестоматійного зрадника, тобто людини, яка, будучи національним героєм Франції, став одночасно і символом ганьби цієї країни.

Питання про колабораціонізм під час Другої світової війни - важке і хворобливе, його важко сприймати без емоцій навіть зараз, коли минуло багато десятиліть. Питання це актуальне і в контексті сучасної України та закликів щодо люстрації.

Історія містить велику кількість прикладів колабораціонізму. Яскравим прикладом є саме режим Віші у Франції. Слід відмітити, що діяльність цього режиму досліджували багато вчених-істориків, політиків, політологів. Разом з тим на сьогодні він не тільки не втратив актуальність, а й навпаки - значно вона підвищилася і полягає в необхідності проведення паралелей того часу та сучасності.

Актуальність цього питання не обмежується суто теоретичним вивченням історичних реалій; вона має і практичний вимір, адже окреслює небезпеку посилення авторитарних тенденцій у ліберально-демократичних системах у часи суспільної кризи.

Стан наукового дослідження. Джерелами до написання роботи послужили праці, в яких розкривається політична історія Франції: М.Ц. Арзаканян «Политическая история Франции XX века» [1], Э.А. Арсеньев «Франция: проблемы и политика: Очерки о социально-политической жизни» [2], В.П. Наринський «Боротьба класів і партій у Франції. 1944-1958» [18], В.Н. Чернега «Буржуазные партии в политической системе Франции. Третья-Пятая республики» [25].

Окремі аспекти теми розкриваються в підручниках з всесвітньої історії (Я.М. Бердичевський, Т.В. Ладиченко) [4], з історії Франції (Ю.В. Борисов[6], В.П. Смирнов [21], [13]), підручниках, які розкривають окремі періоди історії Франції (А. Верт [7], О.Л. Єфімова [12], В.П. Смирнов [19], Н.А. Фальшина [23], П.П. Черкасов [24]) та окремі напрямки діяльності уряду (Н.Н. Молчанов [17], О.А. Малашенко [16]).

Безпосередньо маршалу Петену присвячено наукові статті М. Дубинянського [11], І.А. Гомзи [10] та інших авторів.

У зв’язку з цим за головну мету роботи обрано дослідження політичного портрету маршала Петена.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

- розглянути економічну кризу у Франції;

з’ясувати тенденції наростання фашистської загрози;

дослідити особливості діяльності уряду Народного фронту;

розглянути життєвий шлях Ф. Петена;

дослідити становлення режиму Віші та роль Петена у цьому процесі;

розглянути намагання Петена зберегти Францію;

дослідити режим Віші, закінчення війни та маршал Петен;

з’ясувати оцінки політичної постаті Петена.

Об’єктом дослідження в курсовій роботі є Франція у Другій світовій війні.

Предметом дослідження в курсовій роботі є політичний портрет маршала Петена.

Методологічну основу дослідження складає діалектико-матеріалістичний метод пізнання, в рамках якого застосовувалися загальні і приватні методи: історичний, конкретно-соціологічний, системно-структурний, формально-логічний, логіко-семантичний, порівняльного правознавства, метод експертних оцінок та інші.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

петен фашистський народний фронт

 

Передумови появи режиму Віші

 

Економічна криза у Франції

 

Стабілізація французької економіки виявилася короткочасною. Восени 1930 р., дещо пізніше, ніж в інших західних країнах, у Франції почалася затяжна економічна криза, що продовжувалася до 1935 р. включно (значно довше, ніж у США, Великій Британії і Німеччині).

Падіння промислового виробництва намітилося наприкінці 1930 р. і було не таким швидким, як у США і Німеччині, але більш тривалим. У розвитку кризи у Франції можна виділити два найважчі періоди: 1932 і 1935 рр. Після деякого пожвавлення в 1933-1934 рр. криза знову загострилася. У 1935 р. темпи промислового виробництва на 4% відставали від темпів 1930 р. [1, с. 242]

За роки кризи продукція французької машинобудівної промисловості скоротилася на 69% у порівнянні з 1929 р., виплавка чавуну і сталі - майже на 50%. Зменшилося виробництво автомобілів, кольорових металів. У важкому становищі знаходилася текстильна промисловість, яка ще із середини 20-х рр. переживала хронічне недовантаження підприємств і застій.

Зовнішня торгівля за роки кризи зменшилася більше, ніж у два рази. Не витримуючи конкуренції з боку Великої Британії, США, Німеччини, Франція здавала свої позиції на зовнішніх ринках. Внутрішня торгівля також була порушена. Різко знизилися ціни на пшеницю, ячмінь, овес, вовну, цукор. Імпорт і експорт скоротився на 65% від рівня 1930 р.

В галузі кредитно-грошового обігу прихід кризи ознаменувався крахом низки великих банків. Дрібні вкладники втратили заощадження на суму, не меншу від 3 млрд. франків.

Від кризи сильно постраждало селянство. Внаслідок несплати боргів, податків і орендної плати масового характеру набув продаж майна селянами. Багато дрібних селян через нестатки залишали свої господарства та йшли в міста [4, с. 270].

Вихід з важкого становища, яке склалося, французький уряд шукав на шляху реформування економіки, використовуючи вже відому теорію англійського економіста Дж. Кейнса. Прихильників державного управління називали дирижистами (від французького слова «дириже» - управляти, керувати).

Державне регулювання проводилося в рамках ринкової економіки при дотриманні принципу приватної власності і торкалося в основному державного спектру. Це регулювання допомогло уникнути економічної і соціальної катастрофи, реформувати класичний капіталізм, надати існуючій економічній системі соціальної спрямованості [2, с. 154].