Сленг та жаргон: проблема дефініції

План

Вступ

1. Сленг в системі мови

1.1 Діалекти і сленг

1.2 Сленг та жаргон: проблема дефініції

2. Політичний сленг. Проблеми перекладу.

2.1 Поняття «політична мова» та «політичний сленг».

2.2 Перекладацькі трансформації при перекладі політичного сленгу

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

 

Дослідження ненормативної лексики, зокрема сленгу, проводяться вітчизняними та зарубіжними лінгвістами давно. Передумовою до вивчення сленгу в І половині ХХ століття стали фундаментальні дослідження вченими таких явищ, як просторіччя (В.В. Виноградов), соціальні діалекти (В.М. Жирмунський, Л.П. Якубинський, Є. Д. Поливанов), міське просторіччя (Б.О. Ларін). Увага філологів до нелітературних форм мови з новою силою виявилася в 90-х рр. ХХ століття, що було зумовлено змінами в мові на тлі політичних, економічних і соціальних перетворень. У цей час відзначається найсильніший вплив жаргонної й просторічної лексики на літературну мову, спричинений входженням у публічне життя представників різних соціальних груп – носіїв специфічних жаргонів й інших форм нелітературного мовлення. Водночас змінюється й психологічне ставлення людей до мови – норма (насамперед, на лексичному, стилістичному рівні) демократизується, стає більш вразливою щодо нелітературних засобів. Еталонне мовне середовище більшою мірою в цей період формують ЗМІ, вони ж виступають джерелом популяризації сленгової й іншої ненормативної лексики. На такому тлі, а також внаслідок названих екстралінгвістичних причин у мові кінця ХХ – початку XXI століття формується якісно нове явище – загальний сленг (далі – ЗС) – особливий лексико-фразеологічний шар, що становить основу сучасного просторіччя, одиниці якого, втративши зв'язок зі своїм джерелом (корпоративним або професійним сленгом), стали поширюватися в усному розмовному мовленні, стаючи, таким чином, загальновідомими й уживаними широким колом носіїв мови незалежно від віку, рівня освіти, професії й інших соціальних характеристик.

Зв'язок формування загального сленгу зі змінами, що відбуваються в суспільстві, дозволяє розглядати це явище в контексті найважливіших проблем сучасної соціолінгвістики.

Сленг древній, як мир. Це відзначає крупний мовознавець, фахівець у області сленгу і укладач словника сленгу Эрік Партрідж. «Сленг» був і в грецькій і в латинській мовах – адже люди завжди залишалися людьми, вони завжди прагнули пожвавити мову, розцвітити її образними слівцями і фразами, переінакшуючи на свій лад незрозумілі «учені» і офіційні слова. І у всіх мовах можна відзначити цю тенденцію в живій мові

Взагалі вся лексика тієї або іншої мови ділиться на літературну і нелітературну. До літературної відносяться:

1. книжкові слова

2. стандартні розмовні слова

3. нейтральні слова

Вся ця лексика вживається або в літературі, або в усній мові в офіційній обстановці. Існує також нелітературна лексика, ми ділимо її на:

1. Профессионалізми

2. Вульгарізми

3. Жаргонізми

4. Сленг

Актуальність даної дослідницької роботи полягає в тому, що сленг – це суспільна, часто вживана лексична одиниця як в англійській так і в українській мовах. Тож аналіз цієї лексичної одиниці допоможе перекладачу не допускати помилок щодо перекладу сленгу.

Об’єктом даного дослідженняявляється не літературна лексика: а саме сленг.

Предметом дослідження даної курсової роботи є англійський та український політичний сленг, що часто використовується у виступах політиків, у політичних статтях та у мові політтехнологів.

Метою даної дослідницької роботи являється визначити місце сленгу, а саме політичного сленгу у системі лексики, та визначити особливості перекладу політичного сленгу с української мови на англійську та назад.

У процесі дослідження ми ставимо перед собою наступні завдання:

1) визначити, що таке нелітературна лексика та яку роль відіграє в ній сленг;

2) визначити, чи являється сленг підгрупою діалекту;

3) роздивитись проблеми дефініції сленгу та жаргону: чи являються вони синонімами або це дві окремі лексичні одиниці;

4) дізнатись про властивості політичного сленгу та його місця у системі мови;

5) розглянути та проаналізувати способи та проблеми перекладу політичного сленгу.

Теоретична значущість полягає в комплексному аналізі такого лексичного явища, як сленг.

Практична значущість дослідницької роботи полягає в тому, що отриманні результати можна використати в процесі вивчення курсу практики перекладу сучасної української та англійської мови. А також отриманні знання допоможуть при перекладі сленгу та утворенні словників сленгу.

 

 

Сленг в системі мови

Діалекти і сленг

Окремі види мовних розбіжностей мають назву діалекта (соціального, територіального), жаргону, сленгу.

За визначенням, взятим з світової електронної енциклопедії під назвою Вікіпедія діалект – різновидмови, характерний для специфічної групи носіїв мови, що визначається не лише територіальною структурою але й іншими факторами, як, наприклад, соціальний клас. Діалект мови може мати навіть свій окремий словник. Також зазначено, що діалект, який відноситься до окремого соціального класу, називається соціолект. А також до варіативності мови відносяться: стандартна мова, жаргон, що характеризується специфічною лексикою, сленг, місцевий говір, піджин.

Діалект – це територіальний, часовий або соціальний різновид мови. Немає нічого дивного, наприклад, у тому, що йоркширський свиновод, репортер газети «Таймс», лондонський крамар і вишколений співробітник Форін Офіс (Міністерства закордонних справ) вживають різну лексику. Діалектом користується певна спільність людей, а тому він відрізняється своїми рівнями – семантичним, фонетичним і граматичним. Відрізняється діалект і віл мовного стандарту – зразкової унормованої мови, яка протиставлена просторіччю і є обов’язковою для формального спілкування – у навчальних закладах, державних установах тощо. [13]

Кожний діалект вживається у відповідному мовному колективі. Утворенню діалекту нерідко сприяють історичні обставини. Так, у 12–13 ст. на території Британських островів існували мовні розходження, внаслідок чого з часом утворились три територіальні діалекти:

1. Північний діалект, в основі якого лежать нортумбрійські мовні особливості (сучасний шотландський діалект).

2. Середньо острівний діалект з його підвидами – східним і західним, що лягли в основу загальнонаціональної англійської мови.

3. Південний діалект, що ґрунтується на залишках мови західно саксонських племен. У південному діалекті за середньовічного часу виділився кентський діалект, який пізніше свої властивості втратив.

Вагомий вклад у формування національної мови зробили відомі літературні діячі, які своїми творами сприяли зміцненню загально мовних норм. До цих людей належать Джеффрі Чосер, Вільям Кекстон, Вільям Шекспір.

Стійкішими є діалекти соціальні (раніше їх називали класовими). Це варіанти (різновиди) мови, якими користуються окремі соціальні угрупування людей. Соціальні діалекти охоплюють низку суспільно, генетично, функціонально і структурно різних явищ, що розподіляються на професіоналізми і жаргони або арго; останні мають в мові назву сленг (slang, lingo).

Професійні діалекти, як різновид діалектів соціальних, охоплюють лексику, що їй надають перевагу мовці одного фаху або виду занять. Жаргон складається із навмисне утворених (морфологічно або семантично) елементів, вживаних з метою відокремлення від решти мовців даної спільності. Інколи це буває потаємна мова (грабіжників, волоцюг, членів релігійних каст). [2]

У вжитку існує п’ять визначень сленгу – низька і вульгарна мова вулиці, римований жаргон, жаргон ремесла або фаху, перекручена лексика і нонсенс.

Сленг – це лексика розмовного типу, яку вважають нижчою від загальновживаного стандарту; це слова, що у стандартній мові або не вживаються, або мають особливий лексико-семантичний зміст.

Цікава історія походження термінів: слово сленг з’явилося на початку 19 ст.; жаргон – значно раніше (слово спочатку означало, за Чесером, щебетання птахів). Терміном lingo визначають спрощені мови, такі як Beach-la-Mar, Pidgin-English, хоча останні за своєю природою – не діалекти, а міжмовні спрощення, яки тимчасово виконують роль мови.

Сленг – це квінтесенція розмовної мови, що пов’язана з життєвими зручностями, а не з науковими законами, граматичними правилами чи філософськими ідеями. Слова і фрази перетворюються у сленг тоді, коли починають вживатись у межах професійних груп, змінюючи свої значенні в мові. [13]

Вживання сленгу переслідує певну мету: відбиває настрої молодшого покоління мовців, служить засобом дотепів і гумору, подає явище описово, допомагає заволодіти чужою увагою, уникнути кліше, підкреслити додаткову рису явища, полегшити спілкування. При цьому збагачується скарбниця лексичних засобів мови.

Історія європейського сленгу починається з 13 ст., коли з’явилась назва Rotwalsh (теперішнє Rotwelsh) – різновид жаргону волоцюг. Перші спостереження сленгу в Англії зроблено на початку 16 ст. Коплендом у його книзі «The Hye Waye to the Spittel House» (між 1517–1537 рр.).

У 20–21 ст. сленг – це лексика, що притаманна окремим суспільним колам – школам і університетам, політичним і професійним угрупуванням, військовим. У сленгу знаходять відбиття куховарство, мода, торгівля, особисті зацікавлення (хобі). [9]

Тож ми виявили яке місце займає сленг в системі мови: це лексика розмовного типу, що вживається для полегшення спілкування окремих соціальних або професійних груп, лексика, яку вважають нижчою від загальновживаного стандарту; це слова, що у стандартній мові або не вживаються, або мають особливий лексико-семантичний зміст. В той час як на відміну від сленгу діалекти мають навіть свої власні словники та вживаються в більш розширених колах носіїв мови. Більш невизначеною залишається різниця між сленгом та жаргоном.

Висновки

 

На початку дослідження ми ставили перед собою наступні завдання:

1) визначити, що таке нелітературна лексика та яку роль відіграє в ній сленг;

2) визначити, чи являється сленг підгрупою діалекту;

3) роздивитись проблеми дефініції сленгу та жаргону: чи являються вони синонімами або це дві окремі лексичні одиниці;

4) дізнатись про властивості політичного сленгу та його місця у системі мови;

5) розглянути та проаналізувати способи та проблеми перекладу політичного сленгу.

В ході дослідження ми дізнались, що сленг входить до діалекту в будь-якій мові. Також дізнались, що існують проблеми дефініції сленгу та жаргону. Багато лінгвістів взагалі вважають, що ці два терміни – синоніми. Інші вважають, що сленг це просто ряд слів, що не являються термінами, що використовуються в термінологічному значенні. Але є і такі визначення, що ставлять сленг поряд з іншими лексичними одиницями. Чітко ми визначили тільки його найбільш істотні властивості.

Також виявили основні аспекти, за якими можна визначити. Чи являється надана лексема сленгом. Як зазначають лінгвісти Бетені К. Дюмас та Джонатан Лайтер вираз являється «дійсним сленгом», якщо відповідає хоча б двом, наданим нижче, критеріям:

· Вираз знижує «гідність формального та серйозного докладу або писання» іншими словами, вираз розглядається в контексті як «яскравий, неправильно використаний вираз»;

· Використання такого виразу припускає, що той хто використовує його добре знайом з тим, про що йде річ, або добре знайом з групою людей, яка добре знає про що йдеться мова;

· Такий вираз «є забороненим у звичайній розмові з людьми найвищого соціального статусу або людьми з великою відповідальністю»;

· Вираз заміщує «добре відомий визначений синонім». Це робиться перш за все для запобігання «дискомфорту, викликаного обумовленою подальшою розробкою елементу».

Також у ході нашого дослідження ми виявили чи дійсно існує поняття політична мова, політичний сленг, та визначили яке місце займає ця лексика у системі мови. Визначили, що існують політичні інтернаціоналізми. Винайшли джерела походження політичного сленгу.

Основні джерела походження українського політичного сленгу:

- запозичення з англомовної (та інших іноземних мов) політичної термінології;

- злодійський і тюремний жаргон.

У процесі дослідження поставленого питання ми винайшли основні проблеми та способи перекладу політичного сленгу. Взагалі то при перекладі такої зниженої лексики як сленг або жаргон, простіше за все керуватись спеціальними словниками, яких в наш час більш ніж вдосталь. Та основною проблему у даному випадку являється те, що навіть саме поняття «політичний сленг» з’явилось досить недавно, тож словників політичного сленгу майже не існує, тож перекладач маю спиратись лише на свої знання, та на тлумачення політичних сленгів на перекладацькій мові.

При розгляді основних прийомів перекладу зниженої лексики ми виявили, що при перекладі політичного сленгу використовуються частіше за все наступні способи перекладу: частіше за все використовується спосіб перекладу експлікація – описовий спосіб перекладу. Недоліком даного способу являється у деяких випадках надвеликий об’єм перекладу. Якщо цей прийом не є актуальнім із-за об’єму перекладу, ми використовуємо спосіб компенсації або генералізації. Але, як виявилось, цей спосіб при перекладі політичного сленгу використовується не дуже часто. У деяких випадках також дотепно використовувати прийом калькування(упровадження нового слова). Також дуже актуальним виявився прийом впровадження нового слова за допомогою транскрипції та транслітерації, хоча і зазначено, що цей прийом перекладу зустрічається не часто при перекладі зниженої лексики. Основною проблемою впровадження нового слова являється відповідність перекладача, оскільки ймовірно він вводить в систему мови нову лексему, яка в подальшому буде використовуватись.

 

 

План

Вступ

1. Сленг в системі мови

1.1 Діалекти і сленг

1.2 Сленг та жаргон: проблема дефініції

2. Політичний сленг. Проблеми перекладу.

2.1 Поняття «політична мова» та «політичний сленг».

2.2 Перекладацькі трансформації при перекладі політичного сленгу

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

 

Дослідження ненормативної лексики, зокрема сленгу, проводяться вітчизняними та зарубіжними лінгвістами давно. Передумовою до вивчення сленгу в І половині ХХ століття стали фундаментальні дослідження вченими таких явищ, як просторіччя (В.В. Виноградов), соціальні діалекти (В.М. Жирмунський, Л.П. Якубинський, Є. Д. Поливанов), міське просторіччя (Б.О. Ларін). Увага філологів до нелітературних форм мови з новою силою виявилася в 90-х рр. ХХ століття, що було зумовлено змінами в мові на тлі політичних, економічних і соціальних перетворень. У цей час відзначається найсильніший вплив жаргонної й просторічної лексики на літературну мову, спричинений входженням у публічне життя представників різних соціальних груп – носіїв специфічних жаргонів й інших форм нелітературного мовлення. Водночас змінюється й психологічне ставлення людей до мови – норма (насамперед, на лексичному, стилістичному рівні) демократизується, стає більш вразливою щодо нелітературних засобів. Еталонне мовне середовище більшою мірою в цей період формують ЗМІ, вони ж виступають джерелом популяризації сленгової й іншої ненормативної лексики. На такому тлі, а також внаслідок названих екстралінгвістичних причин у мові кінця ХХ – початку XXI століття формується якісно нове явище – загальний сленг (далі – ЗС) – особливий лексико-фразеологічний шар, що становить основу сучасного просторіччя, одиниці якого, втративши зв'язок зі своїм джерелом (корпоративним або професійним сленгом), стали поширюватися в усному розмовному мовленні, стаючи, таким чином, загальновідомими й уживаними широким колом носіїв мови незалежно від віку, рівня освіти, професії й інших соціальних характеристик.

Зв'язок формування загального сленгу зі змінами, що відбуваються в суспільстві, дозволяє розглядати це явище в контексті найважливіших проблем сучасної соціолінгвістики.

Сленг древній, як мир. Це відзначає крупний мовознавець, фахівець у області сленгу і укладач словника сленгу Эрік Партрідж. «Сленг» був і в грецькій і в латинській мовах – адже люди завжди залишалися людьми, вони завжди прагнули пожвавити мову, розцвітити її образними слівцями і фразами, переінакшуючи на свій лад незрозумілі «учені» і офіційні слова. І у всіх мовах можна відзначити цю тенденцію в живій мові

Взагалі вся лексика тієї або іншої мови ділиться на літературну і нелітературну. До літературної відносяться:

1. книжкові слова

2. стандартні розмовні слова

3. нейтральні слова

Вся ця лексика вживається або в літературі, або в усній мові в офіційній обстановці. Існує також нелітературна лексика, ми ділимо її на:

1. Профессионалізми

2. Вульгарізми

3. Жаргонізми

4. Сленг

Актуальність даної дослідницької роботи полягає в тому, що сленг – це суспільна, часто вживана лексична одиниця як в англійській так і в українській мовах. Тож аналіз цієї лексичної одиниці допоможе перекладачу не допускати помилок щодо перекладу сленгу.

Об’єктом даного дослідженняявляється не літературна лексика: а саме сленг.

Предметом дослідження даної курсової роботи є англійський та український політичний сленг, що часто використовується у виступах політиків, у політичних статтях та у мові політтехнологів.

Метою даної дослідницької роботи являється визначити місце сленгу, а саме політичного сленгу у системі лексики, та визначити особливості перекладу політичного сленгу с української мови на англійську та назад.

У процесі дослідження ми ставимо перед собою наступні завдання:

1) визначити, що таке нелітературна лексика та яку роль відіграє в ній сленг;

2) визначити, чи являється сленг підгрупою діалекту;

3) роздивитись проблеми дефініції сленгу та жаргону: чи являються вони синонімами або це дві окремі лексичні одиниці;

4) дізнатись про властивості політичного сленгу та його місця у системі мови;

5) розглянути та проаналізувати способи та проблеми перекладу політичного сленгу.

Теоретична значущість полягає в комплексному аналізі такого лексичного явища, як сленг.

Практична значущість дослідницької роботи полягає в тому, що отриманні результати можна використати в процесі вивчення курсу практики перекладу сучасної української та англійської мови. А також отриманні знання допоможуть при перекладі сленгу та утворенні словників сленгу.

 

 

Сленг в системі мови

Діалекти і сленг

Окремі види мовних розбіжностей мають назву діалекта (соціального, територіального), жаргону, сленгу.

За визначенням, взятим з світової електронної енциклопедії під назвою Вікіпедія діалект – різновидмови, характерний для специфічної групи носіїв мови, що визначається не лише територіальною структурою але й іншими факторами, як, наприклад, соціальний клас. Діалект мови може мати навіть свій окремий словник. Також зазначено, що діалект, який відноситься до окремого соціального класу, називається соціолект. А також до варіативності мови відносяться: стандартна мова, жаргон, що характеризується специфічною лексикою, сленг, місцевий говір, піджин.

Діалект – це територіальний, часовий або соціальний різновид мови. Немає нічого дивного, наприклад, у тому, що йоркширський свиновод, репортер газети «Таймс», лондонський крамар і вишколений співробітник Форін Офіс (Міністерства закордонних справ) вживають різну лексику. Діалектом користується певна спільність людей, а тому він відрізняється своїми рівнями – семантичним, фонетичним і граматичним. Відрізняється діалект і віл мовного стандарту – зразкової унормованої мови, яка протиставлена просторіччю і є обов’язковою для формального спілкування – у навчальних закладах, державних установах тощо. [13]

Кожний діалект вживається у відповідному мовному колективі. Утворенню діалекту нерідко сприяють історичні обставини. Так, у 12–13 ст. на території Британських островів існували мовні розходження, внаслідок чого з часом утворились три територіальні діалекти:

1. Північний діалект, в основі якого лежать нортумбрійські мовні особливості (сучасний шотландський діалект).

2. Середньо острівний діалект з його підвидами – східним і західним, що лягли в основу загальнонаціональної англійської мови.

3. Південний діалект, що ґрунтується на залишках мови західно саксонських племен. У південному діалекті за середньовічного часу виділився кентський діалект, який пізніше свої властивості втратив.

Вагомий вклад у формування національної мови зробили відомі літературні діячі, які своїми творами сприяли зміцненню загально мовних норм. До цих людей належать Джеффрі Чосер, Вільям Кекстон, Вільям Шекспір.

Стійкішими є діалекти соціальні (раніше їх називали класовими). Це варіанти (різновиди) мови, якими користуються окремі соціальні угрупування людей. Соціальні діалекти охоплюють низку суспільно, генетично, функціонально і структурно різних явищ, що розподіляються на професіоналізми і жаргони або арго; останні мають в мові назву сленг (slang, lingo).

Професійні діалекти, як різновид діалектів соціальних, охоплюють лексику, що їй надають перевагу мовці одного фаху або виду занять. Жаргон складається із навмисне утворених (морфологічно або семантично) елементів, вживаних з метою відокремлення від решти мовців даної спільності. Інколи це буває потаємна мова (грабіжників, волоцюг, членів релігійних каст). [2]

У вжитку існує п’ять визначень сленгу – низька і вульгарна мова вулиці, римований жаргон, жаргон ремесла або фаху, перекручена лексика і нонсенс.

Сленг – це лексика розмовного типу, яку вважають нижчою від загальновживаного стандарту; це слова, що у стандартній мові або не вживаються, або мають особливий лексико-семантичний зміст.

Цікава історія походження термінів: слово сленг з’явилося на початку 19 ст.; жаргон – значно раніше (слово спочатку означало, за Чесером, щебетання птахів). Терміном lingo визначають спрощені мови, такі як Beach-la-Mar, Pidgin-English, хоча останні за своєю природою – не діалекти, а міжмовні спрощення, яки тимчасово виконують роль мови.

Сленг – це квінтесенція розмовної мови, що пов’язана з життєвими зручностями, а не з науковими законами, граматичними правилами чи філософськими ідеями. Слова і фрази перетворюються у сленг тоді, коли починають вживатись у межах професійних груп, змінюючи свої значенні в мові. [13]

Вживання сленгу переслідує певну мету: відбиває настрої молодшого покоління мовців, служить засобом дотепів і гумору, подає явище описово, допомагає заволодіти чужою увагою, уникнути кліше, підкреслити додаткову рису явища, полегшити спілкування. При цьому збагачується скарбниця лексичних засобів мови.

Історія європейського сленгу починається з 13 ст., коли з’явилась назва Rotwalsh (теперішнє Rotwelsh) – різновид жаргону волоцюг. Перші спостереження сленгу в Англії зроблено на початку 16 ст. Коплендом у його книзі «The Hye Waye to the Spittel House» (між 1517–1537 рр.).

У 20–21 ст. сленг – це лексика, що притаманна окремим суспільним колам – школам і університетам, політичним і професійним угрупуванням, військовим. У сленгу знаходять відбиття куховарство, мода, торгівля, особисті зацікавлення (хобі). [9]

Тож ми виявили яке місце займає сленг в системі мови: це лексика розмовного типу, що вживається для полегшення спілкування окремих соціальних або професійних груп, лексика, яку вважають нижчою від загальновживаного стандарту; це слова, що у стандартній мові або не вживаються, або мають особливий лексико-семантичний зміст. В той час як на відміну від сленгу діалекти мають навіть свої власні словники та вживаються в більш розширених колах носіїв мови. Більш невизначеною залишається різниця між сленгом та жаргоном.

Сленг та жаргон: проблема дефініції

Поняття сленгу все більше починає завойовувати увагу сучасної філології. В даний час існує достатньо велика кількість визначень сленгу, що нерідко суперечать один одному. Суперечності ці торкаються перш за все об'єму поняття «сленг»: суперечка йде, зокрема, про те, чи включати в сленг одні лише виразні, іронічні слова, які є синонімами літературних еквівалентів, чи ж ще і всю нестандартну лексику, використання якої засуджується в громадянстві освічених.

Звертає на себе увагу те, що термін «сленг» частіше уживається в англійській лінгвістиці, хоча останнім часом він активно використовується і відносно української мови. Нерідко слово «сленг» використовуються просто як синонім слову «жаргон».

Тому мало б сенс, нарешті, спробувати, по-перше, дати чіткіше визначення сленгу, а по-друге, з'ясувати відмінність (або тотожність) понять сленгу і жаргону.

Доцільно почати з етимології. Як відомо, дотепер в сучасній лінгвістиці існують сумніви щодо походження слова «сленг».

За однією з версій, англ. slang походить від sling (метати, кидати). У таких випадках згадують архаїчне to sling one’s jaw – говорити щось буйне і образливе. Згідно іншої версії, «сленг» сходить до slanguage, причому початкова буква s нібито додана до language в результаті зникнення слова thieves; тобто спочатку йшлося про злодійську мову thieves’ language.

Невідомо, коли слово slang вперше з'явилося в Англії в усній мові. Письмово воно вперше зафіксоване в Англії в 18 столітті. Тоді воно означало «образу». Приблизно в 1850 році цей термін став використовуватися ширше, як позначення «незаконної» просторічної лексики. В цей же час з'являються синоніми слова slang – lingo, що використався переважно в нижчих шарах суспільства, і argot – що віддавався перевазі кольоровим населенням. [22]

Про об'єм самого концепту «сленг» говорять його описові визначення, що з'явилися пізніше ніби, «нецензурна розмовна мова» або поетичні «дифірамбні» описи сленгу як «монетного двору мови» (Д. Голсуорси); або «сленг – це мова, яка закочує рукави, плює на долоні і приступає до роботи» Карл. Сендберг), це «поезія простої людини» і т. п. Зрозуміло, що в науковому сенсі цінність таких визначень невелика, хоча з них все ж таки видно, що сленг вважається мовою простолюддя і основою для виробництва національного словника.

Розглянемо деякі з численних наукових визначень сленгу.

У російському мовознавстві найчастіше приводиться визначення В.А. Хомякова: «Сленг – це відносно стійкий для певного періоду, широко споживаний, стилістично маркірований (понижений) лексичний пласт (іменники, прикметники і дієслова, що позначають побутові явища, предмети, процеси і ознаки), компонент експресивного просторіччя, що входить в літературну мову, вельми неоднорідну по своїх витоках, ступені наближення до літературного стандарту, що володіє пейоратівною експресією». [18]

У цьому визначенні звертають на себе увагу наступні ознаки сленгу: сленг, на думку В.А. Хомякова, хоч і відноситься до «експресивного просторіччя» і входить в літературну мову, його ступінь наближення до літературного стандарту «вельми неоднорідний», тобто можна знайти приклади «майже стандартні» і «зовсім не стандартні». І, зрозуміло, сленгу властива пейоратівність як найхарактерніша межа: важко уявити собі сленгізм з яскравою меліоративною конотацією, хоча, ймовірно, певний ступінь «стандартності» все ж таки має місце.

Зовсім інше трактування пропонується в «Словнику лінгвістичних термінів» О.С. Ахманової: Сленг – 1. Розмовний варіант професійної мови. 2. Елементи розмовного варіанту тієї або іншої професійної або соціальної групи, які, проникаючи в літературну мову або взагалі в мову людей, що не мають прямого відношення до даної групи осіб, набувають в цих мовах особливого емоційно-експресивного забарвлення. [4]

Як бачимо, в першій дефініції сленг – це просто ряд слів, що не являються термінами, що використовуються в термінологічному значенні, ніби «двірник» або «запаска» у автомобілістів. Такі слова не годяться для офіційної інструкції, але зручні для ділової розмови професіоналів.

У другому випадку це вже щось абсолютно інше: перед нами слова, що вже покинули професійну сферу і що вийшли «в світ». Дуже важливо ще одна відмічена О.С. Ахманової якість: всі подібні слова яскраво експресивні.

Декілька інше рішення пропонується в Енциклопедичному словнику 1980 роки. Тут теж два визначення. 1. Сленг тут – мова професійно відособленої групи у протилежність літературній мові. 2. Це варіант розмовної мови, не співпадаючий з нормою літературної мови. Це визначення представляється вельми неадекватним. Як бачимо, в (1) – це просто синонім професійної мови (мови), що чітко протиставив мові літературній.

Відрізняється від цих визначень дефініція Великого енциклопедичного словника 1998 г.: Сленг – 1. Те ж, що й жаргон (у вітчизняній літературі переважно до англомовних країн). Як бачимо, тут сленг просто оголошується синонімом жаргону, притому переважно жаргону англомовних країн. 2. Сукупність жаргонізмів, що складають частину розмовної лексики, що відображає грубо-фамільярне, іноді гумористичне відношення до предмету мови. Уживається переважно в умовах невимушеного спілкування: англ. junkie – наркоман, gal – дівчина.

«Словник-довідник лінгвістичних термінів» 1985 р. просто ставить знак рівності між сленгом, жаргоном і арго: Сленг – слова і вирази, що вживаються особами певних професій або соціальних прошарків. Сленг моряків, художників; арго, жаргон. [16]

До вже приведених різноманітних трактувань сленгу можна додати такі ж різноманітні дефініції англійських філологів. Термін «сленг», відзначає відомий американський лінгвіст Ч. Фриз, настільки розширив своє значення і застосовується для позначення такої кількості різних понять, що украй скрутно провести розмежувальну лінію, що є сленгом, а що ні.

Цілий ряд англійських дослідників використовують слово slang просто як синонім жаргону, арго або кента. Така думка знаменитого дослідника сленгу Эріка Партріджа. [22]

Найдетальніше висловився з приводу дефініції терміну «сленг» автор словника сленгу Р. Спірс. Він відзначає, що термін «сленг» спочатку використовувався для позначення британського кримінального жаргону як синонім слову «кент» (cant). З роками «сленг» розширює своє значення і в даний час включає різні види нелітературної лексики: жаргон, просторіччя, діалекти і навіть вульгарні слова. [23]

Таким чином, можна констатувати, що, при всій своїй популярності (а може бути, саме дякуючи їй), «сленг» в даний час термінологічною точністю не володіє.

Проте, приведені вище точки зору дозволяють якось узагальнити його найбільш істотні властивості.

1. Сленг – це не літературна лексика, тобто слова і поєднання, що знаходяться за межами літературного англійського (Standard English) – з погляду вимог сучасної літературної норми.

2. Сленг – це лексика, що виникає і уживається перш за все в усній мові.

3. Сленг – це емоційно забарвлена лексика.

4. Сленг характеризується більш менш яскраво вираженим фамільярним забарвленням переважної більшості слів і словосполучень. Ця властивість сленгу обмежує стилістичні межі його вживання.

5. Фамільярне емоційне забарвлення багатьох слів і виразів сленгу відрізняється великою різноманітністю відтінків (жартівлива, іронічна, глузлива, зневажлива, презирлива, груба і навіть вульгарна).

6. Залежно від сфери вживання сленг можна підрозділити на загальновідомий і загальновживаний (General Slang) і маловідомий і вузьковживаний (Special Slang).

7. Багато слів і виразів сленгу незрозумілі або малозрозумілі для основної маси населення (особливо в період їх виникнення і переходу в ширшу сферу вживання), тому що вони перш за все пов'язані з своєрідною формою виразу – наприклад, при численних випадках перенесення значення (фігурального вживання), такого характерного для сленгу. Незрозумілість може також бути результатом того, що ці сленгізми є запозиченнями з діалектів і жаргонів іноземних мов. [17]

8. Сленг включає різні слова і словосполучення, за допомогою яких люди можуть ототожнювати себе з певними соціальними і професійними групами.

9. Сленг – це яскравий, експресивний шар нелітературної лексики, стиль мови, яка займає місце, прямо протилежне формальній мові. Сленг – це жива, рухома мова, яка йде в ногу з часом і реагує на будь-які зміни в житті країни і суспільства.

Проте якщо при обговоренні дефініції «сленгу» ще не існує єдиної думки, що це таке, то термін «жаргон» має достатньо чітке тлумачення. Жаргон трактується як якийсь різновид мови, соціальний діалект, який відрізняється від загальнонаціональної мови особливим лексичним складом, фразеологією тощо. Істотною особливістю жаргону є те, що він використовується певними соціальними, професійними або іншими групами, об'єднаними загальними інтересами.

Деякі лінгвісти, наприклад В.А. Хомяков, виділяють таку функцію жаргону, як «функція конспіративної комунікації», особливо якщо йдеться про кримінальний жаргон. [19] Цієї ж думки дотримується і А.Д. Швейцер, що вважає, що жаргон – це «зашифрована мова», незрозуміла для необізнаних. Подібна точка зору заперечується Л.І. Скворцовим, який відзначає успішне засвоєння багатьох жаргонізмов просторіччям і їх перехід в експресивну базу розмовної мови, що навряд чи було б можливим, володій жаргон таємним характером.

Сленг теж характеризується деякою соціальною обмеженістю, але не певною груповою, а інтегрованою: він не має чіткої соціально-професійної орієнтації, їм можуть користуватися представники різного соціального і освітнього статусу, різних професій тощо. Тому можна відзначити таку межу сленгу, як загальновідомість і широку вживаність.

Інша відмінна риса сленгу – його вторинне утворення в порівнянні з жаргоном, оскільки він черпає свій матеріал перш за все з соціально-групових і соціально-професійних жаргонів. Але крім жаргонізмов, сленг включає окремі просторіччя, вульгарні слова. Проте при подібному запозиченні відбувається метафоричне переосмислення і розширення значення запозичених одиниць. Сленговим словам властива завищена експресія, мовна гра, модна неологія.

Проаналізуємо ще одні визначення сленгу та жаргону, зазначені у електронній енциклопедії Вікіпедії. Згідно цих визначень жаргон та сленг все ж таки відрізняються, являються різними мовними явищами.

Як зазначено, сленг, будучи неформальною формою мови, має відрізнятись від жаргону, який являється технічним словником специфічної професії. Крім того, жаргон не виключає із своєї групи носіїв, так би мовити, не з даної специфічної групи, а скоріше має справу з технічними особливостями наданого поля, що потребує спеціалізованого словника.

Як зазначають лінгвісти Бетені К. Дюмас та Джонатан Лайтер вираз являється «дійсним сленгом», якщо відповідає хоча б двом, наданим нижче, критеріям:

· Вираз знижує «гідність формального та серйозного докладу або писання» іншими словами, вираз розглядається в контексті як «яскравий, неправильно використаний вираз»;

· Використання такого виразу припускає, що той хто використовує його добре знайом з тим, про що йде річ, або добре знайом з групою людей, яка добре знає про що йдеться мова;

· Такий вираз «є забороненим у звичайній розмові з людьми найвищого соціального статусу або людьми з великою відповідальністю»;

· Вираз заміщує «добре відомий визначений синонім». Це робиться перш за все для запобігання «дискомфорту, викликаного обумовленою подальшою розробкою елементу». [32]

Тож ми виявили розбіжність та схожість таких мовних явищ як сленг та жаргон. Винайшли основні критерії, за якими можн