Використання елементів цікавого мовознавства в процесі вивчення іменника в початкових класах

Використання елементів цікавого мовознавства в процесі вивчення іменника в початкових класах

(дипломна робота)

Вступ

 

Національне відродження, демократичні перетворення в Україні, перехід на дванадцятирічний термін навчання в школі потребують розв’язання проблеми національної освіти, докорінного її оновлення і реформування, зокрема у сфері професійної підготовки вчителів. Вищі навчальні заклади повинні забезпечити високу якість педагогічного процесу, всебічний розвиток і виховання майбутніх педагогів відповідно до нових завдань і потреб суспільства, що в свою чергу вимагає внесення істотних змін у процес професійного навчання майбутніх педагогів.

Провідну роль у навчанні та вихованні особистості відіграє мова.

Мова - це неоціненний дар, який дано людині. Вона супроводжує нас від самого народження й аж до смерті. У щоденній практиці спілкування не обійтися без мови. І навіть коли ми думаємо, в пам’яті відтворюємо відомі нам слова і фрази. Власні думки формулюємо і передаємо за допомогою мови. Світ пізнаємо через мову, бо в ній накопичено життєвий досвід попередніх поколінь. Через мову ми впливаємо на емоції і почуття людей, формуємо у них їхні естетичні смаки.

Значення мови у розвитку підростаючого покоління і в подальші вікові періоди підкреслювали майже всі видатні педагоги і психологи минулого і сучасності. Тому рідна мова є одним із найважливіших навчальних предметів в школі. Її особливе місце у системі навчальних дисциплін визначається тим, що саме від мовленнєвих і мовних знань, умінь і навичок безпосередньо залежать успіхи навчальної діяльності школяра, його успішність в оволодінні знаннями з усіх предметів та адекватна інтеграція в соціум.

Розвиток у молодших школярів пізнавальних інтересів, допитливості, спостережливості, бажання вчитися - «вічні» завдання, які покликана вирішувати початкова школа. Одним із важливих засобів їх розв’язання вчені виділяють інформативність уроку, тобто використання у навчальному процесі інформаційно насичених матеріалів, цікавих завдань і вправ складених з урахуванням мотиваційного, змістового та процесуального компонентів навчання, елементів гумору тощо.

Завдання вчителя полягає в тому, щоб із самого початку зацікавити молодших школярів мовними явищами, збудити у них прагнення до знань.

Об’єктом дослідження є використання елементів цікавого мовознавства в процесі вивчення іменника в початкових класах.

Предмет дослідження - умови формування пізнавальної активності молодших школярів засобами навчально-пізнавальних матеріалів з елементами цікавого мовознавства.

Мета роботи - визначити роль елементів цікавого мовознавства на якість засвоєння учнями знань в процесі вивчення іменника в початкових класах і дослідити особливості його використання в навчальній діяльності вчителя початкових класів.

Завдання роботи:

1.  опрацювати науково-методичну літературу з даної проблеми;

2. проаналізувати особливості використання вчителями початкових класів елементів цікавого мовознавства в процесі вивчення іменника;

3. проаналізувати навчальні програми і підручники з рідної мови для початкових класів з метою виявлення досліджуваного матеріалу у навчальній діяльності молодших школярів;

4. розробити серію цікавих завдань і вправ з використанням науково-пізнавальних матеріалів під час вивчення іменника у початкових класах.

Для розв’язання поставлених завдань використано такі методи дослідження:

·   аналіз педагогічної та методичної літератури;

·   спостереження;

·   бесіда;

·   аналіз передового педагогічного досвіду;

·   теоретичне узагальнення.

Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури і додатків.

Категорія істот і неістот.

У системі семантико-граматичних категорії іменника виділяться також категорія істот і неістот.

Групування іменників відбувається за семантичними ознаками: до категорії істот належать назви:

 осіб (чоловік, дівчина, робітник, син, вчитель);

тварин (кінь, віл, осел, вовк, лев, кішка, теля, ворона, джміль, рак);

міфологічні і демонічні образи (мавка, лісовик, чорт, домовик, демон, Юпітер, Діана);

померлих (мрець, небіжчик, покійник);

усі інші назви - явищ, предметів, абстрактних понять - входять у категорію неістот.

Граматичне поняття істоти / неістоти не збігається з поняттям живого / неживого в природі. Назви сукупності осіб (клас, група, гурт, натовп) і назви мікроорганізмів (бацила, мікроб, вірус) відносяться до назв неістот.

Категорія істот і неістот має граматичний вияв через відмінкові форми іменника. Так, іменники чоловічого роду, що позначають істот, у знахідному відмінку однини і множини мають форму, спільну з родовим, а назви неістот - форму, спільну з називним відмінком: запросив гостя (гостей); слухав жайворонка (жайворонків); поклав зошит (зошити); беру цвях (цвяхи). Іменники жіночого та середнього роду розрізняються як назви істот чи неістот лише у формах множини: покликали сестер, розстелили хустки.

Деякі іменники можуть вживатися в обох формах (наприклад: пасти гусей і пасти гуси; у назвах неістот: покласти ножа і ніж, зробити стіл і стола). Значно частіше це спостерігається в діалектах української мови.

Граматичне розрізнення назв істот і неістот виявляється частково і в інших відмінках - у давальному і місцевому, ще меншою мірою в родовому відмінку. Так, у давальному і місцевому відмінках однини іменників II відміни чоловічого роду перевага надається флексії -ові (-еві, -єві), якщо це назви істот, наприклад: Петр-ові, батьк-ові, ковал-еві, Сергі-єві. У назвах предметів переважає флексія -у (-ю): клен-у, Дніпр-у, піджак-у.

Назви істот формально відмежовуються певною мірою і в родовому відмінку: іменники чоловічого роду II відміни, що позначають істот, мають лише флексію -а (-я), наприклад: алігатор-а, учн-я, Іван-а; у назвах неістот флексія залежить і від інших угрупувань цих іменників (наприклад: відмінк-а, молотк-а, але поверх-у, сирт-у).

Отже, розрізнення за граматичними ознаками в іменниках чоловічого роду далеко чіткіше, ніж у інших слів. Це не випадково, бо в основі своїй воно спирається на давнє об’єктивне протиставлення осіб чоловічої статі усім іншим істотам і предметам (значення персональності / імперсональності).

Категорія роду.

Граматична категорія роду є одна з визначальних, класифікаційних характеристик іменника як частини мови.

Усі іменники, за незначними винятками, поділяються за граматичним родом на три групи: чоловічого жіночого і середнього роду.

Значення роду в іменниках виражається переважно морфологічно - характером основ і системою флексій.

Синтаксично рід іменників визначається формою узгоджувальних з ними слів - прикметників, займенників, порядкових числівників: круглий сирота, моє дитя, третій маестро, овочеве рагу.

У назвах істот, особливо людей, значення роду виражається ще за допомогою словотворчих суфіксів: українець - українка, шахіст - шахістка.

У поодиноких випадках віднесеність слова до певного роду ґрунтується лише на семантичній мотивації, а граматичні засоби не є визначальними. Так, наприклад, іменники суддя, староста, воєвода належать до чоловічого роду, хоч їхні морфологічні ознаки спільні з іменниками жіночого роду. Це пов’язано з семантичною мотивацією слів: посади судді, старости, воєводи в минулому займали тільки особи чоловічої статі.

Більшість іменників розподіляться за родами залежно від характеру основи і системи флексій.

До чоловічого роду належать:

1) більшість іменників з кінцевим приголосним основи (віл, степ, гай, вуз, ступінь, гараж), за винятком деяких жіночого роду;

2) частина іменників на -а (-я), що семантично вказують на віднесеність осіб до чоловічої статі (староста, Микола, Ілля);

3) деякі іменники на -о (батько, Дніпро, Павло).

До жіночого роду належать:

1) більшість іменників на -а (-я) (сестра, Софія, ткаля), крім деяких чоловічого роду з семантичною мотивацією та середнього роду;

2) частина іменників на приголосний (ніч, радість, міль, тінь) та іменник мати.

До середнього роду належать:

1) майже всі іменники на -о, -е (срібло, марево, море, поле);

2) частина іменників на -а (-я) (насіння, життя, дозрівання, теля, ягня, курча та ін.).

Спеціальної флексії для вираження родової віднесеності, як видно на прикладах, немає. Вона (родова віднесеність) виявляється у системі всіх відмінкових закінчень. Так, іменники з нульовою флексією розрізняються в інших відмінках: ткач, ткач-а, ткач-еві (-у), ткач-ем; ніч, ноч-і, ніч-ю.

Проте система флексій - не завжди достатній критерій для розрізнення роду іменників. Так, наприклад, іменники чоловічого і середнього роду об’єднуються в одному типі відмінювання (II відміна), а іменники жіночого роду на -а (-я) разом з іменниками чоловічого роду з цією ж флексією становлять І відміну. Частина іменників на -а (-я) може мати значення двох родів - жіночого і чоловічого, наприклад: нероба, плакса, сирота, причепа, ледащо, Саша. Рід таких іменників визначається в реченні, тобто синтаксично, за допомогою інших слів, наприклад: А дівчина - сиротина, у наймах марніє; Заспіває та й згадає, що він сиротина; Одна, одна, як сирота, на чужині, гине! Отакий-то мій Ярема, сирота убогий (Т. Шевченко).

У назвах істот граматичне значення роду певною мірою обґрунтовується семантично, але не збігається з розподілом істот за статтю. Наприклад, іменники з нульовою флексією (інженер, шофер, директор, геній, педагог, пілот, вожак, міністр і т. д.) належать до чоловічого роду. Щоправда, семантична мотивація може виявлятися в синтаксичній вказівці і на жіночу стать особи: лікар Валентина порадила; педагог Іванова розповіла.

У назвах тваринного світу спостерігається ще менша семантична вмотивованість розподілу іменників за родами. Більшість назв позначають істот без вказівки на стать, наприклад: крокодил, барс, сом, кит, шпак, метелик ( іменники чоловічого роду ), куниця, сорока, гусінь, білуга ( іменники жіночого роду ).

Словотворчі співвідносні назви самця і самки фіксуються переважно в називанні свійських тварин (наприклад: баран - вівця, кріль - кролиця, гусак - гуска) та деяких диких (наприклад: слон - слониха, заєць - зайчиха, вовк - вовчиця, ведмідь - ведмедиця).

Тварини, що мають важливе народногосподарське значення (як корисні, так і хижаки), позначаються через іменникові назви семантично або словотворчо співвідносні для істот обох статей і малят:

Чоловічий рід Жіночий рід Середній рід

кабан свиня порося

бик корова теля

кінь кобила лоша

лев левиця левеня

заєць зайчиха зайченя

Граматичні показники належності іменника до роду наявні і в наведених прикладах: нульова флексія в чоловічому роді; флексія -а (-я), приєднана до кореня або до словотворчого суфікса іменників жіночого роду; флексія -а (-я), що при відмінюванні приєднується до суфікса -ат (-ят) іменників середнього роду.

У назвах неістот значення роду не знаходить ніякого семантичного обґрунтування (наприклад: трактор, жаль, бритва, сало, зілля).

Іменники множинної форми значення роду не виражають (наприклад: канікули, Суми), як і будь-який інший іменник, вжитий у формі множини (книги, джерела, змії).

Значення роду у невідмінюваних іменниках пов’язується з віднесеністю їх до назв істот чи неістот.

Назви осіб жіночої статі за семантичною мотивацією належать до іменників жіночого роду: місіс, мадам, леді, Бетті, Беатріче та ін.

До чоловічого роду належать назви осіб чоловічої статі або назви людей без вказівки на стать (месьє, буржуа), а також назви тварин безвідносно до статевого розподілу (кенгуру, шимпанзе, поні). Коли треба вказати на самку, значення жіночого роду передається синтаксично: та кенгуру, маленька колібрі.

Назви неживих предметів належать до іменників середнього роду, наприклад: резюме, соло, рагу, алібі, па, шасі.

У назвах істот родове протиставлення іменників спирається, хоч і непослідовно, на семантичну мотивацію - вказівку на стать.

Основним показником родової віднесеності іменників виступає характер основи і система флексій.

Так, наприклад, іменники степ, кір, Сибір, біль за характером основ і системою флексій в українській мові належать до чоловічого роду (в російській мові це іменники жіночого роду), а іменник путь - жіночого роду (рос. путь - іменник чоловічого роду).

Категорія числа

Категорія числа виражає кількісний вияв позначуваного в іменнику. Граматичне позначення числа виражається у співвідносних формах однини і множини або виступає як невизначена одиничність чи множинність.

За граматичним значенням числа іменники в сучасній українській літературній мові поділяються на дві групи: 1) слова з формально вираженим протиставленням кількісного вияву; 2) слова, що кількісного протиставлення не виражають.

Більшість іменників в українській мові має співвідносні форми однини і множини. До цієї групи належать назви предметів, що піддаються рахунку або кількісному вираженню.

Однина - граматичне значення для позначення одного предмета - протиставляється множині, що позначає кілька або багато предметів (день - дні, стіна - стіни, книга - книги). Однина, крім основного свого значення, може виражати узагальнення без вказівки на кількість, тоді іменник не творить форми множини. Наприклад: У будівництві човнів широко використовуються граб, дуб, бук та інша деревина.

Протиставлення однини множині може бути семантично нечітким. Так, наприклад, іменники гурт, ватага, полк, дивізія, бригада, колектив, ланка, шеренга виражають однину як сукупність багатьох істот, а слово ряд, низка, стос - як сукупність багатьох предметів.

Форми множини таких іменників вказують на кількісну визначуваність сукупних одиниць (гурти - два гурти, полки - п’ять полків, колективи - кілька колективів). Порівняємо також значення однини і множини в іменниках типу квасолина (одна, виділена із сукупності) і квасолини (кілька, багато, виділених із сукупності). Одиничність у таких іменниках є семантико-словотворчим значенням, а значення однини і множини є граматичною абстракцією, однаково застосовуваною до всіх назв предметів за їх кількісною характеристикою, крім тих, що не підлягають кількісному визначенню. Назви предметів і явищ, що не підлягають кількісному визначенню, граматично вираженого протиставлення за числом не виражають. Це іменники, що мають лише форму однини чи множини.

До іменників однинної форми належать:

слова з речовинним значенням (мука, сіль, пиво, молоко, сталь, вапно);

слова із збірним значенням (старостат, учительство, агентура, дрібнота, рідня, городина, вишняк);

назви абстрактних понять (молотьба, жовтизна, курява, тиша, змагання, блиск, радість, дружба, садівництво, успішність).

Виражаючи інші семантичні відтінки, окремі слова однинної форми можуть виступати і в формі множини, наприклад: іменники з речовинним значенням на позначення типів, сортів, ґатунків (вина, води, масла, сталі, ґрунти, солі) або іменники абстрактного значення, коли виражають конкретний прояв почуттів, стану чи конкретний вияв ознаки, властивості (болі, печалі, висоти, злети, глибини, світи).

Однинну форму мають також іменники - власні назви: Дмитро, Василина, Шевченко, Смотрич, Харків.

Проте й ці іменники можуть мати множинну форму, позначають однорідні поняття: Шевченки, Василі.

Значення числа в однин них іменниках виражається за допомогою відмінкових флексій. У множинних формах показником числа часто виступає також перенесення наголосу (глибина' - глиби'ни, висота' - висо'ти).

До іменників множинної форми належать:

назви конкретних предметів парної або симетричної форми: вила, ворота, кайдани, ножиці, ковзани, штани;

назви предметів, що сприймаються як сукупність, збірність: гроші, кучері, солодощі, фінанси, чари, шахи;

назви речовин, залишків: вершки, ліки, дріжджі, консерви, висівки;

назви часових понять: канікули, роковини, сутінки;

назви дій, процесів, станів: вибори, проводи, збори;

деякі географічні назви: Чернівці, Карпати.

До іменників множинної форми наближаються за значенням і ті однинні іменники, що утворюють множину із зміною семантичного відтінку, наприклад: матеріали, коштовності, грязі, каплі.

Граматичне значення числа в іменниках множинної форми знаходить своє вираження у відмінкових флексіях множини та через синтаксичний зв’язок іменника з числівником.

Значення числа в невідмінюваних іменниках виражається синтаксично: цікаве інтерв’ю - цікаві інтерв’ю, таке па - такі па, нове кашне - нові кашне.

Категорія числа в іменнику на відміну від інших іменних частин мови і дієслів є синтаксично незалежною. Граматичне значення числа в іменнику являє собою формальне вираження кількісної характеристики предмета в її реальному вияві. Формальне вираження числа іменників здійснюється через їхню відмінкову парадигму.

Категорія відмінка.

Категорія відмінка служить для вираження функціональних значень іменника, тобто для вираження відношень іменника до інших слів у реченні.

Залежно від функціонального значення іменник видозмінюється за відмінками.

Категорію відмінка в сучасні українській літературній мові складають сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний.

 

Відмінок	Питання для істот	Питання для неістот
Називний	Хто?	Що?
Родовий	Кого?	Чого?
Давальний	Кому?	Чому?
Знахідний	Кого?	Що?
Орудний	Ким?	Чим?
Місцевий	(На) кому?	(На) чому?
Кличний

 

Значення кожного відмінка сприймається на рівні синтаксису слова - в словосполученні. На основі ряду протиставлень кожний відмінок виступає як значеннєво-функціональна абстракція, що знаходить своє вираження у відповідній відмінковій формі.

Найзагальніше протиставлення виявляється в поділі відмінків на дві групи: прямий відмінок, що виражає незалежність іменника (називний відмінок), і непрямі відмінки, що виражають залежність іменника від інших слів (усі інші відмінки).

У системі непрямих відмінків значення кожного з них ґрунтується на інших протиставленнях: абстрактне/конкретне; об’єктне/суб’єктне; атрибутивне/обставинне і т. д. Так, наприклад, відмінкове значення орудного відмінка в пасивних конструкціях сприймається на основі кількох протиставлень. Значення орудного суб’єкта обмежене можливістю вживання тільки в пасивних конструкціях і протиставляється тим самим називному суб’єкта, що має необмежені ознаки вираження активності. Суб’єктне значення орудного разом із об’єктним значенням протиставляється як абстрактне іншим його конкретним значенням - обставинної характеристики. І, нарешті, суб’єктне значення орудного протиставляється об’єктним значенням усіх інших непрямих відмінків, у тому числі і орудному.

Визначення обсягу значень відмінка здійснюється на рівні його основних функцій, тобто на основі типового зв’язку іменника в словосполученні і характеру відношень між граматично пов’язаними словами. Функціональні можливості відмінкової форми в структурі речення завжди багатоманітніші, аніж основні відмінкові значення, проте вони (похідні від основних функцій) у морфології не розглядаються.

Називний відмінок відповідає на питання хто? що?, називає суб’єкт (виконавця дії). Основне значення називного відмінка є власне називанням без вираження будь-якого відношення. За цією основною функцією називний відмінок протиставляється усім іншим відмінкам. Називний відмінок називається прямим, решта відмінків непрямими.

Називний відмінок є початковою (вихідною) формою іменника і виступає в реченні в ролі підмета: Сонце заходить, Гори чорніють, Пташечка тихне, поле німіє (Т. Шевченко).

Периферійне значення називного відмінка як залежної форми виявляється у функції атрибутивній (завод-мільйонер) та предикативній (Слово - це зброя) - як форми координованої з підметом.

Родовий відмінок відповідає на питання кого? чого? Основне значення родового відмінка об’єктне: а) прямого об’єкта при дієсловах із заперечною часткою не (не помітив іронії, не привітав друга); б)прямого об’єкта, не визначеного кількісно чи визначеного частково (купив меду, приніс солі, набери води); в) при збірних іменниках - комплективне (загін добровольців, гурт дівчат ), так само при назвах виміру (центнер муки, кілограм цукру ). Родовий відмінок при іменнику може також означати належність, присвійність (книга брата, музика Лисенка, хата лісника) або давати іншу атрибутивну характеристику (світло лампи, вогонь Прометея, звук сирени). Родовий відмінок іменника в сполученні з числівником, займенником, прикметником виступає з обставинним значенням часу, дати (другого дня, того року, погожого ранку 1926 року).

У сполученні з прийменником родовий відмінок може виражати різноманітні обставинні значення (поїхати до Канева, почорніти від давності, насмішити до сліз, терпіти заради друга), порівняльно-зіставні (старший від сестри, кращий з кращих) та інші значення, що нашаровуються на основі значення родового відмінка.

Давальний відмінок відповідає на питання кому? чому? Значення давального відмінка в українській мові порівняно з іншими відмінками менш об’ємне. Давальний відмінок виражає особу або предмет, для яких чи на користь яких відбувається дія (віддав квіти матері, оголосили наказ студентам, відведуть кошти дитсадку ).

Давальний відмінок може позначати особу, якій приписується певний стан (це так званий давальний суб’єкта в безособових конструкціях: Дітям радісно. Олені не сидиться).

При іменниках давальний відмінок виражає значення належності, стосунку, спрямування (пам’ятник Котляревському, послання бійцям, шана поетові).

У структурі речення давальний відмінок сучасної української мови не виявляє особливих додаткових значень, що зумовлено майже повною втратою ним прийменникового зв’язку. Давальний відмінок може вживатися тільки з похідними прийменниками і виражає разом з ними обставинні відношення (зробив наперекір товаришам, вибіг назустріч батькові).

Знахідний відмінок відповідає на питання кого? що? Основне значення знахідного відмінка - це вираження прямого об’єкта, в той час як у родовому відмінку це значення обмежене кількома випадками.

Знахідний прямого об’єкта виступає при перехідних дієсловах (завести коня, прочитати вірш, вибрати книгу). Інші значення знахідного: часу (просидів день, навчався рік), місця (поїхав у Брест, спустили на воду) виводяться з основного, об’єктного значення. Такі додаткові значення в основному передаються за допомогою прийменників, наприклад: покласти під стіл, соромити за непослух, працювати за товариша, сильніший за смерть.

Орудний відмінок відповідає на питання ким? чим? З усіх відмінків орудний виділяється особливим багатством своїх значень. Він в українській мові виражає значення: 1) знаряддя і засобу дії (писати олівцем, кивнути головою); засобу пересування (їхати поїздом, пливти човном); 2) суб’єкта дії (завдання виконано студентом, план затверджено комісією) або співучасника діяча - соціативне значення (мати з дочкою ідуть,); 3) значення обставинної характеристики: часу (працювати ночами, не писати місяцями), місця (пробиратися лісами, іти полем ), порівняння і перевтілення (вити вовком, летіти стрілою, жити вдовою); 4) значення предикативної характеристики (бути лікарем, стати героєм, зробитися ледарем) та ін.

У сполученні з прийменником форма орудного відмінка виражає багатоманітні семантико-синтаксичні значення: об’єктні (розмовляти з учнем, їхати з товаришем), атрибутивні (дівчина з косою), обставинні (звернутися з запитанням, перебувати під водою, вийти перед світанком ), предикативні (борщ був з перцем) та ін.

Місцевий відмінок відповідає на питання на кому? на чому? Значення місцевого відмінка в українській мові обмежені вживанням при ньому прийменниками на, в (у), о (об), по. Форма місцевого відмінка в сучасній українській мові аналітична: семантично-функціональне значення передається прийменником у єдності з флексією.

Місцевий відмінок виражає місце дії (жити в селі, біліти на палубі, розкидати по полю); час (прийти о шостій годині); рідше виступає із значенням об’єктним (зосередитися на головному завданні), зокрема знаряддя дії (грати на баяні) чи засобу пересування (приїхати на возі ).

Кличний відмінок. Виконує в реченні апелятивну функцію - звертання до адресата мовлення. Форма кличного відмінка ніколи не пов’язується з прийменниками і не вступає в підрядні чи сурядні зв’язки з іншими членами речення. Вона твориться від іменників чоловічого чи жіночого роду, що означають осіб: Ой ти, дівчино, з горіха зерня (І. Франко), істот і персоніфіковані предмети: Повій, вітре, на Вкраїну, Де покинув я дівчину (С. Руданський); Думи мої, думи мої, Квіти мої, діти! (Т. Шевченко).

Значення звертання до особи виражається за допомогою флексії у формі однини (Галю, Оксано, Карпе, сину). У множині клична форма зберігається з формою називного відмінка.

Основні значення відмінків образно передав Д. Білоус у поезії «Це ж як вірш»:

Називний питає хто ти? що ти?

Хоче він про наслідки роботи

і про тебе чути лиш похвали,

щоб тебе як приклад називали.

Родовий доскіпує свого -

Хоче знати він кого? чого?

І про тебе знать, якого роду,

що немає роду переводу.

 

Все давальний дасть - не жаль йому,

але хоче знать: кому? чому?

Знать про тебе, гожого на вроду,

що даєш і ти свому народу?

 

У знахідного свої потреби:

він - кого? і що? - питає в тебе.

І кого всі ми за друзів маєм,

І що друзі роблять нам навзаєм?

 

А орудний хоче знать: ким? чим?

У труді орудуй разом з ним.

Хоче знать: що здатний ти утнути?

Чим ти сильний? Ким ти хочеш бути?

 

А місцевий - де? В якому місці?

Хоче знати - у селі чи в місті?

 

Кличний закликає всіх навколо:

гей, Іване, Петре чи Миколо,

ви не будьте сонні та байдужі -

у житті нема нічого згірш.

Рідна мова! В ній слова - як ружі,

а самі відмінки - наче вірш.

 

Відмінювання іменників

За характером основ і відмінкових закінчень змінювані іменники в сучасній українській мові поділяються на чотири відміни.

До першої відміни належать іменники жіночого і чоловічого, а також подвійного (чоловічого і жіночого) ролу з закінченням -а (-я) у називному відмінку однини (робот а, Олен а, Микол а, лівш а, земл я, судд я, Вал я).

До другої відміни належать: іменники чоловічого роду, що в називному відмінку однини закінчуються на твердий чи м’який приголосний основи (дуб, кінь, гай), а також із закінченням на -о (батьк о, Петр о, Дніпр о); іменники середнього роду, що в називному відмінку однини мають закінчення -о, -е (пер о, полотн о, пол е), а також -я, крім тих, що при відмінюванні мають суфікси -ен-, -ат- (лист я, знарядд я, клочч я). Суди належать також іменники подвійного (чоловічого і середнього) роду з суфіксом - иш( е ) ( вовч ищ е, нос ищ е ).

Третю відміну складають іменники жіночого роду, які в називному відмінку однини закінчують на твердий чи м’який приголосний основи (ніч, кров, сіль). До цього типу відмінювання належить також іменник мати.

До четвертої відміни належать іменники середнього роду, що в називному відмінку однини мають закінчення -а (-я), у яких при відмінюванні з’являються суфікси -ен, -ат, (-ят): ім’я - ім ен і, курча - курч ат и, теля - тел ят и.

Іменники першої і другої відміни поділяються на групи: тверду, м’яку і мішану.

У першій відміні до твердої групи належать іменники з твердим приголосним основи перед закінченням (крім тих, що закінчуються на шиплячий приголосний): хата, книга, риба, Оксана, сирота.

До м’якої групи належать іменники з м’яким приголосним основи перед закінченням праця, вишня, лінія, Ілля, Соня.

Мішану групу складають іменники з шиплячим приголосним основи перед закінченням: межа. Круча, груша.

У другій відміні до твердої групи належать іменники з твердим приголосним чистої основи (віл, граб, міст, Роман) та з закінченням -о (батько, Дмитро, вікно, болото, світло). До цієї групи належить більшість іменників з основою на -р (си р, ви р, тві р, муля р, столя р і т. д. ), у тому числі іменники іншомовного походження на -ар (-яр), -ир, -ур (з наголосом переважно на останньому складі основи): гект ар, футл яр, команд ир, абаж ур. Суди ж належать іменники звір, комар, снігур, хоч вони в називному відмінку множини мають закінчення -і, властиве іменникам м’якої групи (звір і, комар і, снігур і).

До м’якої групи належать іменники з кінцевим м’яким приголосним чистої основи (пе нь, скрипа ль, Іва сь, обрі й) та з закінченням - е (не після шиплячого), -а (-я): сонц е, пол е, житт я, полум ’я.

За типом м’якої групи відмінюються деякі іменники з основою на -р, зокрема на -ар, -ир, у яких при відмінювані в однині наголос буває на корені або на флексії, а в множині - тільки на флексії (пуз ир, лік ар, ворот ар; пузиря, лікаря, воротаря; пузирі, лікарі, воротарі).

До мішаної групи належать іменники з шиплячим приголосним в кінці основи (ткач, плащ, масаж), перед флексією -е (плече, видовище). Сюди ж належить частина іменників на -р, а саме: назви осіб за фахом чи діяльністю з наголошеним суфіксом -яр- та сталим наголосом на флексії (газетяр, газетяра, газетяреві, газетярем, газетярі;).

В основу типів відмінювання іменників у сучасній українській мові покладено групування іменників за родами та особливості основ слів. Родове протиставлення досить своєрідне. Іменники жіночого роду на -а (-я) становлять першу відміну, сюди ж належать однотипні за формою (жіночого відмінювання) іменники чоловічого роду (кількість їх обмежена).

Іменникам жіночого роду протиставляються іменники чоловічого і середнього роду, що входять до другої відміни.

Третю відміну складають іменники жіночого роду, що в називному відмінку формально схожі на іменники чоловічого роду. До четвертої відміни належать іменники середнього роду, що виявляють деяку специфіку у порівнянні з іменниками цього ж роду другої відміни.

Парадигми першої відміни

Тверда група

відмінок	Однина		Множина
Н.	сестр-а	рук -а	сестр-и	рук-и
Р.	сестр-и	рук-и	сестер	рук
Д.	сестр-і	руц-і	сестр-ам	рук-ам
З.	сестр-у	рук-у	сестер	рук-и
О.	сестр-ою	рук-ою	сестр-ами	рук-ами
М.	(на) сестр-і	(на) руц-і	(на) сестр-ах	(на) рук-ах
Кл.	сестр-о	рук-о	сестр-и	рук-и

М’яка група

відмінок	Однина		Множина
Н.	ткал-я	наді-я	ткал-і	наді-ї
Р.	ткал-і	наді-ї	ткаль	надій
Д.	ткал-і	наді-ї	ткал-ям	наді-ям
З.	ткал-ю	наді-ю	ткаль	наді-ї
О.	ткал-ю	наді-ю	ткал-ями	наді-ями
М.	(на) ткал-і	(на) наді-ї	(на) ткал-ях	(на) наді-ях
Кл.	ткал-е	наді-є	ткал-і	наді-ї

Мішана група

відмінок	Однина		Множина
Н.	миш-а	круч-а	миш-і	круч-і
Р.	миш-і	круч-і	миш-ей	круч
Д.	миш-і	круч-і	миш-ам	круч-ам
З.	миш-у	круч-у	миш-ей	круч-і
О.	миш-ею	круч-ею	миш-ами	круч-ами
М.	(на)миш-і	(на)круч-і	(на)миш-ах	(на)круч-ах
Кл.	миш-е	круч-е	миш-і	круч-і

 

Однина

У родовому відмінку однини іменники першої відміни твердої групи мають закінчення -и (школ- и, мух -и) та -і у м’якій і мішаній групах (стел -і, груш -і). в іменниках, що мають кінцевий приголосний основи -й, виступає графічно флексія -ї (наді -ї, мрі -ї).

У давальному відмінку в іменниках усіх трьох груп виступає флексія -і (школ -і, стел -і, груш -і), яка в іменниках з основою на -й графічно передається флексією -ї (Софі -ї).

В іменниках твердої групи, основи яких закінчуються на - г, -к або -х, перед флексією -і відбувається перехід цих приголосних у -з, -ц, -с (но г а - но з і, ру к а - ру ц і, стрі х а - стрі с і).