Характеристика основних типів ґрунтів

 

Дерново-підзолисті ґрунти

Дерново-слабопідзолисті піщані глинисто-піщані ґрунти мають невелику глибину гумусового горизонту, який часто дорівнює глибині орного шару – 15–25 (30) см. В цих ґрунтах майже нема цільних прошарків, які могли б затримувати вологу і поживні речовини близько до кореневої системи рослин, профіль їх пухкий – він обумовлює незадовільний водний режим, високу аерацію.

Вміст гумусу в дерново-слабопідзолистих піщаних і глинисто-піщаних ґрунтах у верхньому шарі (0–2,0 см) незначний і становить в середньому 0,85 з незначними відхиленнями в той і інший бік. Вбирна здатність цих ґрунтів невисока, вони ненасичені основами. Реакція ґрунтового розчину кисла: рН сольової витяжки 4,0–3,9, гідролітична кислотність 1,7–2,5 міліеквівалента на І00 г. ґрунту, сума ввібраних основ 1,5–5,0 м-еквівалентів, ступінь насиченості основами невисокий – 15–60%. За ступенем забезпеченості поживними речовинами належать до слабозабезпечених.

Негативним явищем у цих ґрунтах є ґрунтові посухи, які можуть виникати при затримці у випаданні опадів у період вегетації рослин, внаслідок чого відбувається пригнічення чи, навіть, загибель значного проценту рослин.

Дерново-слабопідзолисті піщані і глинисто-піщані ґрунти належать до одних з найменш родючих в межах України. На цих ґрунтах необхідно застосовувати додаткові заходи щодо підвищення їх родючості: більш часте внесення добрив невеликими нормами, вапнування – не більше як дві тонни вапна на гектар, сівба люпинів і в тому числі на зелене добриво. З органічних добрив на цих ґрунтах потрібно надавати перевагу торфогнойовим компостам, які повільніше розкладаються, завдяки чому позитивна дія їх більш тривала.

Використовувати масиви з цими ґрунтами доцільно під такі культури як озиме жито, картопля» овес, люпин на силос, зерно і як сидеральну культуру. Іноді, коли в них більше щільних прошарків в ілювіальному шарі, що здатні затримувати воду; глинисто-піщані відміни цих ґрунтів можна використовувати і для вирощування льону, а іноді і озимої пшениці. Це саме стосується і відмін цих ґрунтів, які на невеликій глибині від поверхні (до 1 метра) підстилаються щільними породами, або відкладами більш важкого механічного складу (морена, прісноводні суглинки тощо).

На цих ґрунтах недоцільно вирощувати багаторічні плодові насадження за винятком коли в них є підстилання суглинковими чи супіщаними відкладами,

З метою попередження дефляції-вітрової ерозії ґрунтів не слід довгий час залишати масиви цих ґрунтів без рослинного покриву, без посівів.

Наведемо коротку характеристику профілю дерново-підзолистого ґрунту.

НЕ (А₁) – 18 – 20 см, сірий, слабо структурний, в ньому найбільше гумусу.

Е (А₂) – (елювіальний) – 20 – 38 см, білуватий з великою кількістю крем`янки. Це горизонт, в якому найбільш виражений підзолистий процес. Він дуже вимитий і збіднений на поживні речовини. Залежно від ступеня опідзолення товщина його 2 – 20 см, безструктурний; в деяких випадках він набуває ясно вираженої листовидної структури.

І (В) – 38 – 100 см (ілювіальний), горизонт скупчення колоїдних гідратів окису заліза, алюмінію, частково двоокису кремнію, перегнійних речовин та інших сполук. Всі ці речовини надають горизонту бурого кольору з іржавими плямами заліза та ортштейну. Горизонт настільки ущільнений, що навіть не пропускає води. Така водонепроникність ґрунту може бути однією з причин його заболочування.

Р (С) – материнська порода може бути різна: морени, водно льодовикові стародавні алювіальні відклади, пісок тощо. Якщо в ґрунтоутворюючій породі є багато води, то в ній відбуваються процеси відновлення та оглеєння.

Ясно-сірі ґрунти

Ясно-сірі та сірі опідзолені ґрунти утворилися під змішаними і широколистими лісами. Від дерново-підзолистих ґрунтів відрізняються темно-бурим забарвленням ілювіальних горизонтів завдяки високому вмісту тут гумусу. Характерним для цих ґрунтів є менш чітко виражений перехід між горизонтами.

Ясно-сірі опідзолені ґрунти відрізняються від сірих меншою глибиною гумусового горизонту, який становить 14–15 см, та більш чітко вираженими елювіальним і ілювіальним горизонтами.

Гумусово-елювіальний горизонт сірих опідзолених ґрунтів має глибину 30 – 32 см. Нижче нього залягає безгумусний горизонт червонувато-бурого кольору, який містить велику кількість присипки SіО₂ і має тонкоплитчату структуру. Глибше він переходить у червоно-бурий ілювіальний горизонт,

Ясно-сірі та сірі опідзолені ґрунти належать до ґрунтів з невисокою природною родючістю. Верхні шари цих ґрунтів дуже бідні на органічні і мінеральні колоїди, мають розпилену структуру, запливають від дощів з утворенням корки.

Для поліпшення фізичних властивостей цих ґрунтів, збагачення їх на поживні речовини і зменшення кислотності необхідно вносити органічні добрива у вигляді торфокомпостів та перегною.

Характеристика будови профілю ясно-сірих ґрунтів.

HE(A₁) – 0 – 20. Світло-сірий, гумусний, дуже слабогумусований, сильно елювіальний, безструктурний, ущільнений, сильно збагачений крем'янкою. Перехід до наступного горизонту помітний.

Е(А₂) – 20 – 25. Білястий (підзолистий), елювіальний, має дуже мало гумусу, структура горіхувата, слабо виражена, велика кількість крем'янки, розміщеної на агрегатах, легко розсипається. Перехід різкий.

І₁(В₁) – 25 – 54. Бурий (здебільшого червоно-бурий), безгумусний, сильно ілювійований з натіками, різко горіхоподібний, структура стійка гостроребриста, у верхній частині горизонту на агрегатах значна кількість крем'янки, щільний. Перехід до наступного горизонту помітний.

І₂(В₂) – 54 – 122. Червоно-бурий з натіками, безгумусний, ілювіальний, Структура призматична, виражена, стійка, горизонт щільний, зцементований, на агрегатах багато крем'янки. Перехід помітний.

Рк 122 – 150. Материнська порода–лес, палевого кольору. Скипає від НСІ на глибині 122 см.

Темно-сірі ґрунти

Темно-сірі опідзолені ґрунти і тим більш чорноземи опідзолені за морфологічними ознаками різко відрізняються від дерново-підзолистих ґрунтів як глибиною генетичних горизонтів, так і характером переходу горизонтів.

Темно-сірі опідзолені ґрунти поєднують у собі ознаки чорноземів і дерново-підзолистих ґрунтів. Ознаки чорноземів проявляються в добре розвиненому гумусовому горизонті (Не), що має глибину 30 – 32 см, у глибокому забарвленні профілю гумусом (Не+Ні становить 45 – 55 см)і в наявності кротовин у підорному шарі. Підзолистість виявлена наявністю у верхній частині ґрунтового профілю рясної борошнистої крем'янкової присипки та ілювіального горизонту. Темно-сірі опідзолені ґрунти на відміну від чорноземів опідзолених мають більш глибокий ілювіальний і дещо менший гумусовий горизонти.

Темно-сірі опідзолені ґрунти і чорноземи опідзолені більш забезпечені поживними речовинами, ніж ясно-сірі і сірі опідзолені ґрунти. За характером поживного режиму іони подібні до ґрунтів чорноземного типу ґрунтоутворення. Проте під дією процесу опідзолювання, що супроводиться руйнуванням вбирного комплексу, верхні їх шари збіднені на колоїди, мають кислу реакцію та знижену суму ввібраних основ.

Характеристика темно-сірих опідзолених ґрунтів.

Не (А₁) 0 – 28. Гумусний, елювіальний, значно елювійований; пиловидно-грудкуватий. В сухому стані брилуватий в орному горизонті і збагачений на борошнисту крем'янку в підорному. Перехід до наступного горизонту виразний.

Н₁(А₂) – 28 – 38. Гумусно-ілювіальний, темнувато-бурий, гумусований, сильно ілювійований, структура горіхоподібна, чітко виражена, горизонт помітно ущільнений. Перехід помітний.

І (В₂) – 38 – 85. Ілювіальний, червонувато-бурий, сильно ілювійований, виразний, призматичний, щільний з натіками півтораокислів. Перехід помітний.

IP (В) – 85 – 100. Ілювійована порода, палево-бурий, безгумусний, призматично-стовпчастий, ущільнений, різкою лінією відокремлюється від материнської породи.

Рк(С) – 100 – 150. Материнська порода–лес звичайний. Палевий, карбонатний, карбонати помітні у формі прожилок.

Скипає від НС1 на глибині 105 см.

В таблиці 5.3. подаємо механічний оклад опідзолених ґрунтів

З даних таблиці видно, що в сірих опідзолених ґрунтах легкого, середнього і важкого механічного складу є солі (переважно карбонати кальцію), дуже мало піску, а найбільше піщаних часток діаметрам від 0,01 до 0,05 мм та фракція мулу (часток менших 0,001 мм), в якій сконцентрована колоїдна частина ґрунту, зокрема гумус та різні поживні речовини.

Агрономічні властивості ґрунтів залежать насамперед від їх походження (генезису), умов залягання, ґрунтоутворюючих порід, механічного складу, окультурення, структури посівних площ, системи обробітку та внесення добрив.

 

Таблиця 5.3. Механічний склад опідзоленнх ґрунтів по горизонтах

Ґрунт	Глибина взяття зразків, см	Процент часток за розміром, мм
		солі	пісок			пил		мул
			1–0,25	0,25–0,05	0,05–0,01	0,01–0,005	0,005–0.001	менше 0.01
Світло-сірий опідзолений пилувато-важкосуглинковий	0 – 6 10–15 30 – 40 60 – 70	0,11 0,31 0,13 0,58	0,27 0,76 0,66 0,54	1,22 1,65 3,73 5,12	45.84 54,32 49,68 41,60	9,04 11,68 7,60 7,60	9.76 10,04 9,88 8,68	33.76 21,24 28,32 35,88
Сірий опідзолений грубопилувато-середньосуглинковий	10–15 20–25 45 – 50 95–100	0,20 0,26 0,02 0,23	0,45 0,38 0,11 0,09	10,71 9,44 6,59 6,48	49,60 51,36 51,28 51,12	9,76 9,04 7,84 7,68	7,52 7,6 7,76 7,84	21,76 21,92 26,40 25,56
Темно-сірий опідзолений пилувато-легкосуглинковий	10–15 25–30 45–50	0,10 0 0	21,45 21,49 22,18	11,09 8,83 9,02	38.16 42,16 40,16	4,80 1,24 1,76	5,36 7,08 5,56	19,04 19,20 21,36

 

Кількість водостійких структурних агрегатів у цих ґрунтах не перевищує 12 – 20%. В ґрунтах суглинкового механічного окладу вона доходить до 30%.

Структура ґрунтів здебільшого брилиста, щільність їх змінюється в межах об'ємної ваги – близько 1,38 – 1,52 г. /см³. Повітроємкість у зв'язку з цим не вища 5,6 – 8,9%. Фізична стиглість ґрунту настає при вологості 15 – 18% і залежить від механічного складу.

З агрономічної точки зору більш сприятливі агрофізичні властивості в порівнянні з світло-сірими і сірими є в темно-сірих опідзолених ґрунтах, а також опідзолених чорноземах. Ці ґрунти структурніші (водостійких агрегатів 25 – 30%), об'ємна вага їх 1,30 – 1,40 г. /см³. Фізична стиглість ґрунту настає при вологості 20 – 30%. На реградованих темно-сірих опідзолених ґрунтах і чорноземах опідзолених агровиробничі показники ще більше виражені порівняно до таких же ґрунтів, але без реградації. Наприклад, кількість водостійких структурних агрегатів досягає в цих ґрунтах 60% (а в середньому за механічним складом – 4,5 – 52%). Питома вага становить 1,20 – 1,30 г. /см³, а фізична стиглість настає при вологості 27 – 33%. Згадані ґрунти також багатші і на поживні речовини. Всі ці ознаки зумовлюють у реградованих ґрунтах високу родючість і значне підвищення врожайності сільськогосподарських культур.

Але найбільша потенціальна можливість щодо родючості ґрунтів є в глибоких малогумусних iвилугуваних чорноземах. Їх агровиробничі показники характеризуються найбільшою кількістю гумусу – 3,5 – 6% і більше, кількість водостійких агрегатів здебільшого на окультурених ґрунтах досягає 55 – 60%, а об'ємна вага 1,15 – 1,25 г./см³.

Болотні ґрунти

Будова профілю болотних ґрунтів і їх хімічні та фізичні властивості. Болотні ґрунти будовою профілю значно. відрізняються від інших типів ґрунту.

Поїдаємо морфологічний опис профілю торфово-болотного ґрунту середньої товщини.

0 – 6 см – слаборозкладений торф, густо пронизаний відмерлим корінням болотних рослин.

6 – 25 cм – середньорозкладений торф бурувато-чорного (кольору, ущільнений. У масі торфу помітне напіврозкладене коріння осок, хвоща, очерету й інших рослин.

26 – 68 см – ущільнений торфовий шар, бурувато-чорний, багато напіврозкладених рослинних решток.

68 – 285 см – добре розкладений очеретяно-осоковий торф коричнево-чорного кольору. Його маса густо пронизана напіврозкладеними рештками осок, хвоща і зрідка берези, вільхи, сосни. Товщина торфового горизонту 285 см; нижче його – глейовий супіщаний горизонт.

 

Таблиця 5.4. Хімічний склад і фізичні властивості торфу (за У.С. Лупіновичем та Т.Ф. Голубом)

Показники	Типи і види торфовищ
	заплавні	вільшаникові	трав'яні	перехідні	верхові
Ступінь розкладення, %	30 – 60	40 – 60	25 – 40	20 – 45	5 – 50
Зольність, %	8 – 60	15 – 25	7 – 20	5 – 10	2 – 5
Азот загальний, %	2,8 – 3,8	3,0 – 3,7	2,0 – 4,0	1,7 – 4,2	1,0 – 2,0
Р2О5, %	0,2 – 0,7	0,15 – 0,4	0,15–0,45	0,15 – 0,35	0,1 – 0,25
К2О, %.	0,1 – 0,3	0,1 – 0,2	0,02 – 0,3	0,05 – 0,2	0,04 – 0,8
СаО, %	3,5 – 4,0	4,0 – 4,5	2,0 – 3,9	0,6 – 2,3	0,30 – 0,48
рН водної витяжки	-	5,9–6,2	5,5 – 6,0	3,5 – 5,8	3,2 – 4,2
Об'ємна вага	0,17 – 0,26	0,14 – 0,23	0,11 – 0,16	0,11 – 0,16	0,04 – 0,08
Вологоємкість, %	360 – 420	460 – 550	640 – 870	550–950	600 – 1200

 

Торфово-болотний ґрунт. Хімічний склад і фізичні властивості торфу різних типів і видів боліт досить відмінні. З даних таблиці 5.4 видно велику різницю у вмісті зольних речовин (особливо кальцію і азоту). Дуже різняться види і типи торфу між, собою за вологоємкістю та (реакцією водної витяжки (рН). Особливо різко відрізняється за цими показниками торф низинний від верхового.

Ця зона характеризується різними видами заболочених і болотних ґрунтів. До групи болотних ґрунтів, за даними Н.Б. Вернандер, належить (більше двадцяти різних видів. Залежно від глибини торфового горизонту ці ґрунти поділяють на болотні, які не мають торфового горизонту, торф'янисто-болотні, торфово-болотні і торфовища.

Останні залежно від характеру; водного режиму і живлення поділяють на верхові сфагнові, перехідні гіпново-торф'янисті, осокові і низинні осоково-трав'янисті та вільхові болотні.

З найбільш поширених видів болотних ґрунтів у цій зоні є ґрунти, які мають гумусний або торфово-гумусний горизонт від 15 – 20 до 40 – 50 см, а нижче – оглеєний горизонт з вохристими плямами і конкреціями. В цьому горизонті часто зустрічається вівіаніт.

При анаеробних умовах (у болотних ґрунтах) відбувається відновний процес окисних сполук заліза і перехід в закисні форми, в результаті чого змінюється забарвлення ґрунту і породи. З'являються сизувато-зеленуваті плями, а при значних анаеробних процесах весь горизонт набуває сизувато-зеленуватого кольору.

Цей процес називається оглеєнням, а горизонт глейовим. На оглеєному профілі часто можна спостерігати вохристо-іржаві і сизі плями. Це говорить про те, що в такому ґрунті проходило чергування процесів окислення і відновлення.

Зустрічаються такі основні види болотних ґрунтів: болотні содово-солончакові (реакція лужна, скипають від НС1); торф'янисто-болотні, торфово-болотні, содово-солончакуваті (з сильнорозкладеним торфом і бікарбонатом натрію, реакція лужна); торфово-болотні залізисті; торфовища верхові (глибина торфу від 50 до 150 см); торфовища перехідні (сильнокислі, глибина торфу до 150 см); торфовища низинні глибокі (торфу понад 150 см); торфовища низинні содово-солончакові та ін.

Крім згаданих ґрунтів, також поширені лучно-болотні ґрунти з горизонтом (Н), в якому є багато нерозкладених рослинних решток. Це можуть бути ґрунти карбонатні, содово-солончакові, лучно-болотні солончакові, хлоридно-сульфатні.