Проблема «правильної кількості» грошей

 

Тепер ми можемо повернутися до питання: із чого складається сукупна пропозиція грошей у суспільстві і як ця пропозиція використовується? Зокрема, ми можемо задатися вічним питанням: скільки грошей «нам треба»? Чи варто регулювати пропозицію грошей відповідно до якихсь «критеріїв», або в рішенні цього завдання можна покластися на вільний ринок? По-перше, у кожен даний момент часу сукупним запасом, або пропозицією грошей у суспільстві часу є загальна вага існуючого грошового матеріалу. На даному етапі викладу припустимо, що в ролі грошей у ході конкуренції на вільному ринку затвердився тільки один товар. Припустимо далі, що цим товаром є золото (ми могли б у якості взяти й срібло, і навіть залізо; але в дійсності не «ми», а ринок вибирає найбільш підходящий товар для використання як гроші). Форма золота не має значення, крім тих ситуацій, коли витрати, пов'язані з якимсь певним перетворенням золотого матеріалу, перевищують витрати на інший вид впливу на нього (наприклад, коли витрати на карбування вище, ніж на їхнє переплавлення). У цьому випадку в якості розрахункової грошової одиниці ринком буде обрана одна з форм золотого матеріалу. Використання інших форм буде супроводжуватися премією або знижкою, залежно від обумовлених ринком відносних витрат на їхнє виробництво. [9] Зміна сукупного запасу золота будуть визначати ті ж причини, які визначають зміна запасу будь-яких інших товарів. Запас золота, сукупний золотий фонд буде збільшуватися слідом за ростом золотодобування й зменшуватися в міру зношування металу, у процесі його використання в промисловості й внаслідок інших видів негрошового споживання. Оскільки ринок вибере на роль грошей товар тривалого користування й оскільки гроші не споживаються з такою же інтенсивністю, що інші товари, а використаються як засіб обміну, частка нового щорічного виробництва в сукупному накопиченому запасі буде досить незначною. Тому зміни в сукупному запасі золота будуть відбуватися дуже повільно. Яким же «повинне» бути пропозиція грошей? Для відповіді на це питання пропонувалися самі різні критерії. Говорили, що «обсяг грошей повинен мінятися відповідно до зміни чисельності населення», що динаміка грошової пропозиції повинна випливати «за обсягом торгівлі», «за кількістю зроблених товарів» (часто затверджується, що останнє потрібно для того, щоб забезпечувалася стабільність- загальний рівень цін, тощо. Деякі пропонували залишити рішення на розсуд ринку.[ 11, C. 225]. Гроші відрізняються від інших товарів однією істотною особливістю. І усвідомлення цієї відмінності дає ключ до розуміння грошових питань. Збільшення пропозиції будь-якого іншого товару приносить суспільну користь, викликаючи часом загальну радість. Більша кількість споживчих товарів означає більше високий рівень життя людей; збільшення кількості капітальних товарів означає збереження й підвищення рівня життя в майбутньому. Відкриття нових родючих земель або запасів коштовних природних ресурсів також обіцяють підвищити рівень життя в сьогоденні або в майбутньому. А що можна сказати про гроші? Чи означає додавання грошей до існуючого сукупного запасу поява якихось вигід для всіх?

Споживчі товари витрачаються в процесі споживання; капітальні товари й природні ресурси витрачаються в процесі виробництва споживчих товарів. Але в цьому змісті гроші не витрачаються, адже їхня функція – служити посередником у процесі обмінів. Вони покликані сприяти найшвидшому переміщенню товарів і послуг від однієї людини до іншої. Ці обміни виробляються людьми, що приймають рішення на підставі грошових цін. Якщо, приміром, 1 телевізор обмінюється на 3 унції золота, ми говоримо, що 3 унції золота є ціна телевізора. У будь-який момент часу всі товари в економіці міняються на золото в певних співвідношеннях, або, що теж саме, продаються за певними цінами. Як ми говорили раніше, гроші, або золото, служать загальним знаменником всіх цін. А що ж самі гроші? Є чи «ціна» у них? Тому що ціна є просто мінове відношення, те зрозуміло, що вона є й у грошей. Але у випадку грошей «ціна» є набір нескінченного числа мінових відносин всіх товарів, що є присутнім на ринку. Припустимо, що телевізор коштує 3 унції золота, автомобіль – 60 унцій, батон хліба – 1/100 унції, одна година юридичних консультацій містера Джонса — 1 унцію. Тоді «ціною грошей» буде нескінченний набіральтернативних обмінних співвідношень. Одна унція золота буде «коштувати» або 1/3 телевізора, або 1/60 автомобіля, або 100 батонів хліба, або 1 година юридичної консультації містера Джонса, і так далі за всім списком наявних можливостей. Ціна грошей - це «купівельна спроможність» грошової одиниці, у цьому випадку - однієї унції золота. Вона говорить нам про те, чтo можна купити в обмін на цю унцію, точно так само, як грошова ціна телевізора говорить нам, скільки грошей можна одержати в обмін на телевізор. Що визначає ціну грошей? Те ж, що визначає всі ціни на ринку - старий, але вірний закон попиту та пропозиції.[10, С. 126] Всім відомо, що якщо пропозиція збільшиться, то й ціна впаде. Ми знаємо також, що якщо виросте купівельний попит на товари, те їхня ціна зросте. Абсолютно те ж саме вірно й відносно грошей. Збільшення пропозиції грошей буде знижувати їх «ціну»; збільшення попиту на гроші її підвищить. Але що являє собою «попит на гроші»? Ми знаємо, що означає «попит» на товари, це - та кількість товарів, на покупку яких споживачі готові витратити гроші, плюс ті товари, які постачальники притримують не направляючи в продаж. Те ж саме ставиться й до грошей. «Попит на гроші» означає різні товари, пропоновані в обмін на гроші, плюс готівка, які не витрачаються протягом деякого періоду часу. В обох випадках термін «пропозиція» може ставитися до сукупного запасу товару на ринку. Далі, що відбудеться, якщо пропозиція на золото збільшиться, а попит на гроші залишиться незмінним? У цьому випадку впаде «ціна грошей». Іншими словами, купівельна спроможність грошової одиниці впаде для всього списку товарів. Унція золота тепер буде коштувати менше, ніж 100 батонів хліба, 1/3 телевізора й т.д. І навпаки, якщо пропозиція грошей знизиться, то купівельна спроможність унції золота зросте. Які наслідки зміни пропозиції грошей? Скориставшись уявним експериментом філософа Давида Юма (який, до речі, був одним з перших економістів), задамо собі питання: що відбудеться, якщо добра фея непомітно підкладе гроші (у нашому випадку – золото) у наші кишені, гаманці й банківські сховища, подвоївши якимсь чарівним образом загальний запас грошей. Чи станемо ми у два рази богаче? Очевидно, немає. Багатше нас робить достаток товарів. Воно обмежується рідкістю ресурсів, а саме, землі, праці й капіталу. Множення кількості монет саме по соб і не втілить ці ресурси в щось корисне. Ми можемо на мить відчути себе так, начебто ми стали у два рази багатше. Але очевидно, що насправді ми всього лише розбавили пропозицію, що була, грошей. Як тільки народ ринеться витрачати це не споді ванно знайдене багатство, ціни виростуть тією самою мірою, тобто приблизно у два рази. Ця оцінка дуже приблизна, але що можна затверджувати із упевненістю, так це те, що ціни будуть рости доти, поки не буде вдоволений попит, і поки гроші не перестануть конкурувати один з одним за незмінним запас, що залишився, наявних товарів.[ 5,C. 55].

Таким чином, ми розуміємо, що при збільшенні пропозиції грошей їхня ціна знижується (як це відбувається й у випадку з будь-яким іншим товаром). При цьому, на відміну від інших товарів, зміна обсягу грошей не приносить ніякої суспільної користі. Народ у цілому не стає багатше. Якщо споживчі або капітальні товари вносять вклад у підвищення рівня життя, то поява додаткових грошей тільки підвищує ціни, тобто розбавляє їх власну купівельну спроможність. Розгадка цієї головоломки полягає в тім, що грошей корисні тільки втій мері, у якій вони мають мінову цінність. Інші товари володіють «реальною» застосовністю, вони використаються. Саме тому збільшення їхньої пропозиції задовольняє зрослі споживчі запити. Але у випадку грошей їхня єдина корисність складається в їхній здатності брати участь у планованих обмінах. Їхня корисність полягає в їхній міновій цінності, у їх «купівельній спроможності». Сформульований нами вище закон, відповідно до якого збільшення грошей не приносить суспільної користі, випливає з унікальності способу їхнього застосування - служити засобом обміну. Отже, збільшення пропозиції грошей лише знижує ефективність кожної унції золота. З іншого боку, зменшення пропозиції грошей підвищує здатність кожної унції золота виконувати свою функцію. Ми приходимо до разючого висновку: величина пропозиції грошей не маєзначення. Любий обсяг грошової пропозиції буде діяти так само, як і будь-який іншої. Вільний ринок просто адаптується, змінивши купівельну спроможність або ефективність золотої грошової одиниці. Немає ніяких підстав втручатися в дію ринку з метою змінити певне їм пропозиція грошей.[17] Тут прихильник державного регулювання грошей може заперечити: «Добре, нехай збільшення пропозиції грошей безглуздо. Але чи не є тоді марною розтратою ресурсів і видобуток золота? І чи не треба державі зберігати пропозиція грошей на постійному рівні, заборонивши золотодобування?»

Цей аргумент здатний переконати тих, хто не має принципових заперечень проти втручання держави не у свої справи. Однак послідовних захисників волі він не переконає. Це заперечення випустить із уваги одну важливу деталь: золото є не тільки грішми, але й товаром. Збільшення пропозиції золота може не приносити грошової користі, але це збільшення має й «не грошове» наслідок, а саме воно збільшує пропозицію золота, використовувана в споживанні (прикрасах, стоматології й т.д.) і виробництві (у багатьох галузях промисловості). Тому золотодобування зовсім не є для суспільства розтратою або втратами. Таким чином, ми дійдемо висновку, що, як і для будь-яких інших товарів, установлення обсягу пропозиції грошей найкраще надати вільному ринку. Крім загальних етичних й економічних переваг волі в порівнянні із примусом, ніяке встановлене в приказному порядку кількість грошей не буде діяти краще в порівнянні з будь-яким іншим. Вільний ринок установить виробництво золота на рівні, що відповідає його відносної (у порівнянні з усіма іншими виробленими товарами) здатності задовольняти потреби споживачів. Об’єктом регулювання в кожній країні виступає валюта, її рух і самі валютні відносини. Але це регулювання найбільш сфокусоване, як правило, на забезпеченні курсоутворення і на відповідному регулюванні курсу національної валюти. Суб’єктами регулювання виступають державні органи, які на це уповноважені відповідно до чинного законодавства країни. Це частіше центральний банк, комерційні банки, Міністерство фінансів та інші спеціальні установи, яким держава надає ту чи іншу частку функцій для здійснення валютного регулювання.[6] У нашій країні, як в країні з ринковою економікою, головним суб’єктом, який здійснює регулювання кількості грошей виступає центральний банк – Національний банк України. У процесі здійснення регулювання, особливо в тій його частині, яка здійснює контроль, суб’єктами виступають Міністерство фінансів України, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба України.[ 1]

Для становлення й розвитку ринкових відносин занадто важливо створення і розвиток незалежної банківської системи, і на шляху цього напрямку в Україні є певні успіхи. Створено законодавчу базу для функціонування банківської системи, прийнято спеціальний закон про Національний банк України, створено досить розвинену мережу комерційних банків і їх філій та інше.