Методика проведення занять степ-аеробікою

Поточний (безперервний) та серійно-поточний (з мінімальними перервами) методи проведення вправ характерні для кожного заняття степ-аеробікою. Застосування їх дає змогу забезпечити комплексний вплив на організм тих, хто займається. Треба також відмітити, що необхідність здійснення навчання ез зниження інтенсивності їх виконання зумовлює підвищені вимоги до професійної підготовленості вчителя фізичної культури.

У практичній діяльності кожний учитель використовує спеціальну термінологію, прийоми візуальної інформації щодо контакту з учнями для того, щоб передати їм інформацію про вправи, не перериваючи заняття, для виправлення помилок та їх заохочення.

Усі засоби, що застосовуються для спілкування з учнями, можна поділити залежно від їх призначення на такі прийоми (групи):

– навчання вправ та їх проведення;

– виправлення помилок;

– регулювання навантаження;

– організація учнів.

У кожній з перелічених груп є свої специфічні засоби, якими повинні добре володіти фахівці в галузі фізичного виховання. Для вчителів фізичної культури, які проводять заняття степ-аеробіки, також ставляться вимоги щодо знання цих прийомів і вміння їх правильно використовувати. Часто це вміння використовувати вказівки та команди називають „кьюінгом” від англійського слова „CUE”, яке перекладається як – вказівка, натяк. „Кьюінг” передбачає об’єднання (одночасне використання) словесних (вербальних) та візуальних (невербальних) прийомів. Вказівки, які подає вчитель під час проведення заняття, повинні бути правильними за формою та чіткими. Використання англомовних словосполучень знижує доступність інформації для школярів. Інструкції для учнів повинні використовуватися правильно за часом (не порушувати хід уроку і допомагати їм), бути конкретними і точними, а також переконливими.

Під час подання словесних вказівок використовують одне – два слова, які є допоміжними поясненнями, інформацією про зміну рухів, похвалою чи коректуванням. Ефективність таких вказівок здебільшого визначається вмінням учителя фізичної культури своєчасно, чітко й голосно подавати їх, не перериваючи демонстрацію рухів, не збиваючи дихання. А це ставить певні вимоги до загальної фізичної та технічної підготовки вчителів фізичної культури.

Методичною особливістю в проведенні занять степ-аеробіки є переважний показ вправ учителем або інструктором, обраним із школярів, які мають необхідну підготовку. Отже, не витрачається додатковий час на роз’яснення і розучування вправ.

Повністю виключати словесне роз’яснення під час проведення комплексів вправ степ-аеробіки не рекомендується. Слова-вказівки, слова-команди повинні супроводжувати безперервний показ, націлений на правильне виконання вправ. Зміст та обсяг інформації під час проведення уроку залежить від етапу навчання і рівня підготовленості учнів. Використання візуальних та словесних підказок у поєднанні з демонстрацією вправ найчастіше рекомендується під час первісного навчання. Важливо, щоб учитель контролював в учнів якість виконання вправ та використовував різноманітні прийоми інформації стосовно результатів їх дій. Це може бути корекційна інформація про біомеханічні характеристики рухів (швидкість, амплітуда, спрямованість тощо), оціночна інформація (про ефективність, відповідальність естетичним стандартам та іншим характеристикам). Оцінка повинна мати позитивне, активізуючи забарвлення. Загальні та індивідуальні зауваження в дружелюбній формі.

Вказівки та команди, які використовуються під час проведення занять степ-аеробіки

 

Таблиця 2.2

Словесні (вербальні)	Візуальні (невербальні)
Речові визначення (терміни). Речові вказівки (початок та закінчення рухів, спрямованість; постава і техніка рухів). Цифрові (кількість повторів вправ – рахунок „прямий” чи „зворотній”). Речова мотивація (заохочення).	„Мова рухів” (тіла) – показ вправ з дотриманням вимог до їх техніки. Специфічні жести (спрямованість рухів, „пальцевий” рахунок, спеціальні визначення). Міміка (посмішка, кивок головою).

 

З метою підтримання інтересу до уроків степ-аеробіки вчитель повинен дотримуватися визначеної стратегії навчання і ускладнення степ-аеробних програм залежно від рухового досвіду, підготовленості, віку школярів. У зв’язку з цим під час проведення уроку широко використовують специфічні методи, які забезпечують різноманітність (варіативність) степ-аеробних рухів. До них належать такі методи:

– музичної інтерпретації;

– ускладнення;

– подібності;

– „Каліфорнійський стиль”.

Розглянемо особливості реалізації цих методів.

Метод музичної інтерпретації широко використовується під час побудови композицій степ-кроків. У його реалізації можна виділити два підходи: перший пов’язаний з конструюванням конкретної вправи, а другий – з варіаціями рухів відповідно до змін у змісті музики. В основі першого підходу лежить складання вправи на задану музику з урахуванням змісту, форми, ритму, динамічних відтінків, тобто конструювання вправи з урахуванням основ музичної грамоти. Найбільш „зручним” для виконання багатьох вправ є музичний розмір 2/4 або 4/4. Можна скласти вправу, у якій кожен рух виконується на одну або декілька часток такту, але при цьому потрібно, щоб початок і закінчення вправи збігалися з музичним тактом або музичною фразою. Найчастіше у степ-аеробіці складаються вправи на 2 або 4 рахунки. Але можуть бути й складніші вправи на 8 – 16 рахунків. При визначенні кількості повторень кожної вправи потрібно, щоб перехід на новий рух був зроблений відповідно до „музичного квадрата”. Наприклад, вправу, складену на 4 рахунки, треба повторити 8 (16) разів для того, щоб закінчення руху збіглося з відносно закінченим музичним фрагментом – музичною пропозицією або музичним періодом. Сильні й слабкі частки такту можуть відбиватися рухами (удари, стрибки, притупування тощо краще виконувати на акцентовані сильні частки такту).

Реалізація другого підходу власно і є методом музичної інтерпретації, тому що рухи складаються як вірші до пісні. Під час повторення музичної теми (наприклад, варіації куплета) повторюється раніше виконана вправа, в яку вводяться доповнення (акценти, інший темп або ритм, амплітуда тощо).

Метод ускладнення – так в степ-аеробіці називається певна логічна послідовність навчання вправ. Педагогічно грамотний підбір вправ з урахуванням їх доступності, поступове ускладнення вправ за рахунок нових деталей відбиває реалізацію в уроці методу ускладнення. Якщо розучується вправа, що містить рухи однією частиною тіла, то цілісна дія спочатку може бути розділена на складові частини. Наприклад, при розучуванні одного з варіантів степ-аеробічних кроків – схресного кроку можна спочатку виконати першу вправу. Крок правої убік, крок лівої навхрест назад, крок правої на місці, приставити ліву у в.п. Потім розучити другу вправу – приставні кроки убік – вправо й вліво. Ці рухи виконуються як самостійні вправи, а потім з’єднуються. Ускладнювати прості за технікою вправи можна також завдяки різним прийомам:

• зміни тему руху (спочатку кожен рух виконується на 2 рахунки, а потім на кожний);

• зміни ритму руху (наприклад, варіант ходьби: 1 – крок правою, 2 – крок лівою, 3 – 4 – крок правою. Для того щоб учні краще засвоїли цей ритм руху, можна застосовувати підказку „швидко-швидко-повільно”);

• для ускладнення можна вводити нові рухи в раніше вивчену вправу (наприклад, крок навхрест убік закінчити підйомом коліна вперед);

• змінювати техніку виконання руху (наприклад, виконання підйому коліна поєднувати зі стрибком);

• ще один прийом ускладнення пов’язаний зі зміною напрямку руху (якоїсь однієї частини тіла або переміщення в просторі);

• амплітуди руху;

• якщо вправа, яку розучують, містить кілька одночасних рухів різними частинами тіла (наприклад, руками й ногами), то найчастіше використовуватиметься прийом ускладнення попереднього виконання руху кожною частиною тіла окремо, а потім їхнє об’єднання в одній вправі.

У результаті застосування цих прийомів перехід від елементарних до складніших за координаційною структурою рухів здійснюють ті, хто займається без особливих зусиль.

Застосування методу ускладнення характерне для уроку степ-аеробіки і дає змогу учням засвоїти правильну техніку кожної вправи.

Метод подібності використовується тоді, коли при підборі декількох вправ за основну береться якась одна рухова тема, напрямок переміщень або стиль рухів. Наприклад, підбираються вправи, у яких переважною темою є рух вгору і вниз:

1-а вправа. 1 – праву ногу вгору (на платформу) нарізно, праву руку в сторону; 2 – ліву ногу вгору нарізно, ліву руку в сторону; 3 – праву вниз разом, праву руку на пояс; 4 – ліву вниз разом, ліву руку на пояс (повторити 8 (16) разів, те саме, починаючи лівою ногою).

2-а вправа. 1 – праву ногу вгору (на платформу) нарізно, праву руку в сторону; 2 – ліву ногу вгору нарізно, ліву руку в сторону; 3 – праву разом, праву руку на пояс; 4 – ліву разом, ліву руку на пояс; 5 – праву ногу вниз; 6 – ліву ногу вниз; 7 – стрибок ноги нарізно, руки в сторони; 8 – в.п. (повторити 8 – 16 разів, те саме починаючи лівою ногою). І тому подібні вправи.

Таких простих вправ, об’єднаних з обліком обраної рухової теми, може нараховуватися від 2 і більше. Залежно від рівня підготовленості учнів перехід на кожну наступну вправу може бути повільним або швидким. Кількість повторень кожної вправи планується з урахуванням його тривалості – 2, 4, 8, 16, 32, 64 рахунки і координаційної складності, але так, щоб перехід здійснювався відповідно до „музичного квадрата”.

Метод блоків проявляється в об’єднанні між собою різних, раніше розучених вправ у хореографічне з’єднання. Залежно від рівня підготовленості школярів і складності рухів кожна з підібраних для „блоку” вправа може повторюватися кілька разів (2, 4), а потім переходити у наступну вправу. Складнішим є з’єднання вправ у блок без багаторазових повторень тих самих рухів. Як правило, у блок підбирають парну кількість вправ (наприклад, вправа № 1, 2, 3 ы 4). Такий блок може повторюватися на уроці декілька разів у стандартному варіанті. У хореографічну послідовність, яка використовується, можна вводити зміни. Для цього застосовують різні прийоми: 1, 2, 3, 4 або 3, 1, 4, 2 та інші; змінюється ритм або спосіб виконання як окремих вправ, так і всього блоку, можна використовувати прискорення або сповільнення окремих рухів, виконувати їх на кроках, підскоках, бігу; міняти темп, тобто виконувати рухи повільно або швидко. Застосування цього методу дає змогу домогтися потрібної якості виконання вправ, оскільки кожне з них повторюється багато разів. Водночас під час використання варіацій блоків можна урізноманітнити програму.

Метод „Каліфорнійський стиль” фактично є комплексним проявом вимог до викладених вище методів. Перед виконанням блоків кожну вправу розучують поступово (метод ускладнення), а потім основні вправи поєднують в блоки і виконують з переміщенням у різних напрямках (з поворотами, по „квадрату”, по діагоналі). Кожній вправі вчитель повинен намагатися додати танцювальне забарвлення. Для цього вправа може бути доповнена різноманітними рухами руками, ударами, а також притупуваннями, підскоками тощо. Всі рухи повинні узгоджуватися з музикою.

Під час підготовки до занять учитель заздалегідь планує фізичне навантаження, але його корекція потрібна також і в процесі проведення уроку. Учитель фізичної культури повинен бачити всіх учнів (стояти до них обличчям) і помічати ознаки перенапруги або недостатнього відновлення після окремих вправ. Такими ознаками можуть бути: серцебиття, частий подих, рясне потовиділення, почервоніння або блідість, порушення техніки або координації рухів. При фіксації таких змін треба внести зміни у навантаження: знизити або збільшити темп (рухів); зменшити або збільшити амплітуду рухів; перейти на низьку або високу інтенсивність рухів, для чого можна виключити або доповнити вправи підскоками й стрибками, переходом на крок [4,37].