Проблеми молоді в сучасній науковій думці і соціальному просторі Росії

 

У Росії дослідження молодіжної проблематики охоплюють чотири основні напрями (типологія, запропонована В. Чупровим і доповнена Е. Слуцьким): [30].

) Антропологічний (психологічне або соціально-психологічне). У його основі лежить концепція особини, свідомість і поведінка якої детермінована віковими психофізіологічними особливостями і опосередкована психоаналітичними комплексами, а також різними захисними психологічними механізмами. Представниками цього напряму є Абульханова-Славськая, Р. Андрєєва, Л. Архангельський, Л. Божовіч, В. Бочарова, Л. Буєва, С. Голод, Р. Гурова І. Кон, А. Кулагін, А. Петровський, В. Ольшанський, Д. Фельдштейн, Е. Шорохова, В. Щердаков, Д. Ельконін.

) Структурно-функціональний напрям сформувався в 70-і роки XX століття на основі суспільної споживи в структурному (системному) аналізі емпіричного об’єкту (молоді) і його складних і суперечливих взаємозв’язках з навколишнім соціальним середовищем. Послідовниками вказаного напряму є такі дослідники, як Н. Млинців, С. Бикова, В. Васильєв, Ю. Вовків, С. Гур’янов, С. Григор’єв, В. Журавльов, Е. Катульській, А. Колісників, В. Криворученко, Є. Льованов, М. Маршак, В. Мансуров, В. Мордковіч, Б.Павлов, В. Родіонов, Л. Рубіна, М. Руткевіч, Б.Ручкина І. Слєпєнков, Н. Сліпцов, Е. Слуцкий, В. Старовірів, М. Тітма, Е. Саар, Ф. Філіпов, В. Чупров, В. Шубкин.

) Представників культурологічного напряму розглядають складний світ молодих людей через суб’єктивні прояви (ідеї, інтереси, мотиви дій), які відбиваються в певних типах культури. Відповідно світ молодого покоління інтерпретувався через якусь форму його субкультури (У. Бакшутов, В. Боровик, С. Грігорьєв, Р. Журавльов, С. Іконнікова, І. Ільїнський, А. Капто, Р. Квасів, Л. Коган, С. Кугель, В. Лісовский, Б.Лісин, В.Льовічева, В. Неміровський. Ю. Ожегов, В. Колод, В. Харчева, А. Шендрік). Аналіз світоглядних позицій, форм дозвілля молоді ці дослідники здійснюють під кутом зору феноменології культури. Даний науковий напрям дозволив істотно розширити уявлення про особливості молодіжної свідомості, провести його типологізацію в рамках вивчення субкультури молоді (як феномену).

) Інтеграційний (або ювенологічний) напрям, суть якого полягає в синтезі різних поєднань вище названих, з'явився в кінці 80-х початку 90-х років. Достатньо гостро було поставлене питання про медико-біологічні характеристики молодіжної популяції, опосередкуванню її соціальної життєдіяльність (С. Бразевіч, Е. Вороняча, О. Іванов, У. Келасьев, В. Лісовський, Ю. Манько І. Первова, Е. Слуцкий, В. Чупров, Т. Шипунова і ін.).

Сьогодні, як ніколи, в Росії актуалізується проблема дитячої безпритульності, яку все частіше пов’язують з явищами соціальної і шкільної дезадаптації, виникненням наркоманії і токсикоманії, проституції, безпритульності і бездоглядності. Аналіз реальних кроків, які робить влада відносно захисту інтересів підростаючого покоління в цілому і його найменших соціалізованих груп зокрема, переконує в тому, що зусилля, що витрачаються державою, в цьому напрямі не можна назвати адекватними гострій ситуації, що склалася, з положенням дітей і підлітків, відчужених від інститутів виховання.

Згідно наявної в Міністерстві освіти і науки Російської Федерації статистиці, більшість бездоглядних дітей характеризуються високим рівнем батьківської і суспільної занедбаності. Переважаючий вік безпритульних - від 8 до 13 років. Можна сказати, що ці діти по-своєму адаптуються до життя. Практично всі вони знаходяться в групі ризику, а багато хто страждає невиліковними психологічними і фізичними розладами і хворобами. Склалася громадська думка, що перспектив соціальної і людської реабілітації у більшості таких дітей дуже мало. Певною мірою відношення до бездоглядних дітей сьогодні знаходиться в критичній фазі: потенціал суспільного співчуття, що зберігається, не реалізується через тяжкий матеріальний і психічний стан багатьох сімей, батьків, слабкість кадрового і матеріально-технічного забезпечення спеціальних установ, високим ступенем фізичного і психічного травмування бездоглядних і безпритульних дітей [30].

Як показує практика, відношення до бездоглядних і безпритульних дітей багато в чому співпадає з відношенням до невиліковних хворих (на жаль, вони такими і є). У громадській думці починають панувати мотиви: якщо бездоглядність і безпритульність - невиліковна соціальна хвороба, то її можна, і не лікувати, а деколи експлуатувати фізично і морально дітей соціального дна. Послаблюється традиційна для Росії і росіян милосердна домінанта розуміння життєвого зв’язку втрачених дітей з втраченим суспільством.

Перш ніж розглядати політику держави відносно бездоглядних і безпритульних дітей у соціально-правовому аспекті, необхідно виділити основні причини цього явища. Причому тут недостатньо констатувати: одна з головних причин дитячої безпритульності - відсутність нагляду за неповнолітніми з боку батьків і тих, хто їх замінює. Не менш важливо розкрити соціально-політичні передумови безпритульності на загальнодержавному рівні.

У рішенні Міжвідомчої комісії у справах неповнолітніх при Уряді РФ від 7 липня 1998 р. генезис дитячої безпритульності і бездоглядності визначений таким чином: ”Дитяча бездоглядність і безпритульність - наслідок сучасної соціально-економічної і духовно-етичної ситуації в Росії, яка характеризується наростанням соціального неблагополуччя сімей, падінням їх життєвого рівня, дистанціюванням школи від дітей з важкою долею, криміналізацією середовища“.

Подібної точки зору дотримуються і більшість правознавців. Цікаве дослідження структури дитячої безпритульності було проведене Московським міським центром «Діти вулиць». При цьому всі джерела формування дитячої безпритульності були розділені на п'ять груп.

У першу групубули віднесені діти, причиною бездоглядності і безпритульності яких з'явилася нелегальна міграція сімей з ближнього зарубіжжя до Росії. За даними Московського міського центру «Діти вулиць», ця група складає 4 - 5% від загальної маси безпритульних дітей.

Друга групадітей формується з неповнолітніх, таких, що залишилися без батьків або іншого піклування через різні трагічні обставини (катастроф, заколотів і т. п.). Число цих підлітків, за даними дослідження, складає 8 - 9% від всіх безпритульних.

Третя групанеповнолітніх бродяг і безпритульних утворюється в результаті спроби сховатися від суду і слідства після здійснення кримінально караних діянь. Частка цих дітей не перевищує 0,5%.

Четверта, найчисленніша група неповнолітніх безпритульних - це діти, що самовільно пішли з дому. Діти-утікачі покидають батьківський дах через жорстоке з ними поводження, пияцтва або наркоманії батьків, сексуального насильства і через інші причини. Частка таких дітей досягає 82 - 86%.

Остання, п’ята групанеповнолітніх складається з осіб, що самовільно покинули спеціальні дитячі установи - спецшколи, спеціальні установи середньої професійної освіти, дитячі будинки, школи-інтернати, інші об'єкти. Раніше ці підлітки входили в одну з чотирьох перерахованих груп неповнолітніх мігрантів. Потрапивши під соціально-педагогічний контроль держави, вони були розміщені в згаданих дитячих установах. Кількість цих підлітків складає 5 - 6%. Подібної точки зору дотримуються і більшість правознавців.

Так, на думку А.М. Нечаєвої причини бездоглядності і безпритульності зумовлюються в сучасній Росії такими чинниками, як:економічна криза,безробіття, зубожіння широких верств населення, чия більшість живе за межею бідності,повсюдне ослаблення сімейних засад,втрата старшим і молодшим поколіннями моральних цінностей, пияцтво і алкоголізм, наркоманія,розповсюдження серед дітей і дорослих психічних захворювань [26].

На думку Г.І. Клімантової і Т.А. Федотовської [16] основні проблеми зростання бездоглядності і безпритульності криються в соціально-політичних перетвореннях, що привели до знецінення інституту сім'ї на загальнодержавному рівні. У статті, присвяченій профілактиці дитячої безпритульності і бездоглядності, вони пишуть: ”Основною причиною виникнення і зростання безпритульності і бездоглядності є руйнування державної інфраструктури соціалізації і суспільного виховання дітей без формування нової ефективної структури соціалізації і дозвілля дітей в умовах ринкових відносин. Іншою причиною бездоглядності є криза сімей: зростання бідності, погіршення умов життєдіяльності і руйнування етичних цінностей і виховного потенціалу сімей. У неповній сім'ї виховується сьогодні кожна сьома російська дитина. Слабшав виховний потенціал сімей, руйнуються її етичні засади, втрачаються фундаментальні людські цінності. Сформувалася нова система комерційної і кримінальної експлуатації дитячої бездоглядності.“ [ 19].

Проте є і інші істотні обставини, що зумовлюють поведінку сучасних дітей. Йдеться про особливості виховання сучасної дитини, що стала у наш час самостійним суб’єктом. Це положення, позначене в Конвенції ООН «Про права дитини» і віддзеркалення, що знайшло, в Сімейному Кодексі РФ, постійно упроваджується в масову свідомість. Звичайно, процес самоствердження дитини - основа його нормального розвитку. Проте низька духовна культура поведінки, вчинків, мислення, не дивлячись на проголошене законом рівноправ’я дітей нерідко приводить до збоїв, породжує зворотний результат у вигляді вседозволеності, примітивного уявлення про свободу. Тим більше що прагнення підлітка до незалежності, самоствердженню − це, як затверджують фахівці, непорушний факт: ”Прагнення виховуваних до недріб’язкового особового самоствердження - не примха, не каприз, а незламна фундаментальна складова людської психіки“. Особливо психіки підлітка, для якої характерна так звана реакція емансипації, пов’язана з протестом проти консервативних засад, з прагненням до автономності, відділення від сім’ї і дорослих, позбавленню від їх опіки. Як відзначають психологи, у більшості важких дітей і підлітків блокована одна з фундаментальних потреб людини - потреба в пошані і любові. Відсутність можливості задовольнити таку потребу викидає дитину на вулицю, де він знаходить те, до чого прагне. Якщо до вищевикладеного додати, що сучасна дитина живе і розвивається на тлі сильної антропо-екологічної напруги, що збільшує небезпеку зриву адаптаційних бар'єрів, стає зрозумілим, що причини зростання дитячої безпритульності і бездоглядності криються не тільки в соціально-економічних проблемах держави, але і в порушенні національних традицій, що склалися, засад у області сімейної моралі.

Слід зазначити, що до причин походження дитячої бездоглядності і безпритульності сучасні дослідники у області соціології і дитячої психології відносять на сьогоднішній день не тільки економічні і соціальні проблеми, але і проблеми психологічного характеру.

Так, Є.Г. Слуцкий виділяє три основні категорії причин розвитку дитячої бездоглядності і безпритульності: соціально-економічні, соціально-психологічні і медико-психологічні [21].

До соціально-економічних він відносить чинники, що тривало порушують трудовий устрій життя і що деформують побут людей. Це економічна криза, безробіття, голод, епідемії, інтенсивні міграційні процеси у зв'язку з військовими конфліктами або природними катаклізмами.

Соціально-психологічні причини, на думку автора, пов’язані з кризою сім’ї, збільшенням розлучень, з втратою одного з батьків, опікунством, погіршенням клімату в сім’ї, грубим поводженням з дітьми, фізичними покараннями, а деколи і сексуальними домаганнями з боку дорослих.

Медико-психологічні причини він пов’язує із збільшенням числа дітей, що мають виражені психофізичні аномалії, риси асоціальної поведінки (тобто наявність генетичної схильності). Згідно даним, приведеним в його роботі, серед підростаючого покоління такі діти складають 3-5%.

У сучасній Росії активно розвивається ігровий бізнес. Недостатній рівень державного контролю цього бізнесу в недавньому часі, повсюдне розповсюдження ігрових закладів і їх широка доступність сприяли виникненню і розповсюдженню нового типу соціально-психологічного неблагополуччя - ігрової залежності.

Темпи розвитку залежності індивідуальні і обумовлені особливостями протікання його психічної діяльності. З розвитком ігрової залежності людина зазнає глибинну і системну трансформацію. Відбувається спотворення в системі смисложиттєвих орієнтацій, морально-етичних установок, зниження ділових амбіцій, виникає фінансова неспроможність, втрачається значущість таких цінностей, як любов, дружба, співпереживання, творчість і т.д. У людини розвиваються такі якості, як замкнутість, дратівливість, агресивність, разом з цим змінюються власні моральні уявлення, внаслідок чого людина обманює, часто вдається до протиправних дій. У залежної особи присутнє постійне відчуття страху, часті депресивні стани, можливо виникнення суїцидальних намірів.

Згідно даним сайту http://psy.su/culture/1758/ [64] 10% постійних клієнтів гральних закладів хворіють залежністю від азартних ігор; 60% населення мінімум один раз в рік відвідують ігрові салони. Крім того, формування залежності від азартних ігор спричиняє за собою серйозні соціальні і фінансові проблеми у гравців, підвищує ризик здійснення протиправних дій, високий суїцидальний ризик (А.О.Бухановскій, В.А.Солдаткін; А.Ю.Єгоров). Про поширення залежності від азартних ігор в Росії можна аналізувати лише з непрямих даних. За даними В.В. Зайцева в 1996 році у відділення позалікарняної психіатрії ім. В. М. Бєхтєрєва у зв'язку з патологічною пристрастю до азартних ігор звернулися 3 пацієнти, а в 1997-1998 рр. - вже 26 пацієнтів, причому характер розладів у 6 з них потребував терапії в стаціонарних умовах. У лікувально-реабілітаційний науковий центр «Фенікс» міста Ростова-на-Дону по консультативну допомогу у зв’язку з неможливістю самостійно припинити грати і наявністю проблем, що асоціюються з азартною грою, пацієнти зверталися починаючи з 1992 року. Останніми роками наголошується зростання числа звернень (більше 300 чоловік за 2004 - 2006рр).

Останнім часом активно розробляється проблема впливу мікросоціального середовища і її численних дій (сім’я і система виховання) на розвиток особи (А.О. Бухановський). Сім’я розглядається як найважливіший інститут соціалізації особи, як модель і форма базового життєвого тренінгу її розвитку (Я.А.Варга, Н.А.Сирота, Є.Г.Ейдеміллєр, В.В.Юстицький, В.М.Ялтонській).

Загальновизнаний факт впливу сімейних відносин і особових особливостей батьків у формуванні і оформленні хімічної аддикції (А.Ф.Хайрутдинова; А.М.Шишкова). Проте, аналіз літературних джерел показує, що тема, пов’язана з пошуком специфічних особових особливостей батьків хворих нехімічною аддикцією, зокрема патологічним вабленням до азартних ігор, і їх вплив на особовий розвиток дитини недостатньо досліджений, залишаються незрозумілі конкретні механізми цього впливу.

Сьогодні існує цілий комплекс суперечливих проблем, що відбуваються в молодіжному середовищі і в нашому суспільстві в цілому, які викликають бурхливі дискусії. Таким чином, ігроманія - це прогресуюча хвороба, яку неможливо повністю вилікувати. На певний період у людини може наступити ремісія (період, коли людина незалежна), тривалість якої може бути різною (від декількох місяців і на протязі усього життя).

Останнім часом особливої актуальності набувають питання здорового способу життя молоді. Загострюється проблема, аддиктивної поведінки молоді, що пов’язана з вживанням різноманітних психоактивних речовин і не доходить до стадії психічної і фізичної залежності від них. Відсутність спеціальних знань і навиків здорового способу життя, а також своєчасних соціально адаптивних стратегій поведінки у дорослої частини населення - батьків, педагогів - не дозволяє їм надавати результативну виховну дію, психологічну і соціальну підтримку. У підлітковому і юнацькому віці особливо актуальними є ранній алкоголізм, що не сформувався, наркоманія і токсикоманія, а зловживання алкоголем, наркотиками і іншими токсичними речовинами - ПРЗС (психоактивні речовини, що змінюють свідомість), коли залежність від них ще відсутня. Така поведінка одержала назву ”аддиктивна“.

Аддиктивна поведінка - це нерегулярне вживання ПРЗС, яке можна розцінювати як передумову розвитку залежності. Як базисна характеристика аддиктивної особи В.Д. Мендельович виділяє залежність. Для оцінки віднесення людини до залежного типу виділяються ознаки, п’ять з яких достатньо для діагностики залежності: нездатність приймати рішення без порад інших людей, готовність дозволяти іншим ухвалювати важливі для нього рішення, готовність погодитися з іншими, щоб не бути знехтуваним (навіть якщо інші не мають рації), утруднення почати якусь справу самостійно, готовність добровільно йти на виконання принизливих або неприємних робіт з метою придбати підтримку і любов навколишніх людей, погана переносимість самоти і готовність на значні зусилля, щоб його уникнути, відчуття спустошеності або безпорадності, коли обривається зв’язок з ближніми людьми [16].

У Росії складається негативна ситуація дитинства - практично немає такої сім’ї, де немає або не було проблем з алкоголем. Діти алкоголіків стають алкоголіками або наркоманами, виходять заміж за алкоголіків, і не можуть знайти контакту з своїми дітьми, тому що ніхто не вчив їх бути відкритими і дивитися в обличчя своїм проблемам і відчуттям. І діти не знають, як їм бути з тими відчуттями, які раптом прокидаються в їх душах, тому що їх мами і тата, дідусі і бабусі все життя тікали від цього за допомогою алкоголю [30].

Також грає роль “мода” на вживання наркотиків і вплив засобів масової інформації. Сорокін В.М. за допомогою методу семантичного диференціала показав, що такі поняття, як ”наркотики“, ”сучасний“, ”модний“, ”стильний“, опинилися дуже близько розташовані в єдиному семантичному просторі [34].

Кулаков С.А. вказує на наявність в анамнезі різних проявів резидуально-органічної поразки ЦНС (синдром дефіциту уваги, енурез, мовні порушення, дислексія). Нерідко має поєднання аддиктивної поведінки із стертими формами депресії.

Лічко А.Е., Бітенський В.С. вважають акцентуацію і психопатії чинниками високого ризику. Йдеться в основному про нестійкий тип акцентуації характеру, за ним слідує епилептоїдний, гіпертимний та істероїдний типи. Але цей ризик особливо зростає, коли всі ці типи виявляються змішаними, ”амальгамовими“, тобто коли на відповідне конституціональне ядро нашаровуються риси нестійкого типу.

Бєлогуров C.Б. приводить наступні відомості: біологічна схильність до наркоманії може з’явитися також в результаті психічних стресів. Стрес збільшує активність ендорфінових (опіатних) рецепторів, що веде до появи відчуття тривожності і неспокійної поведінки. Висока активність опіатних рецепторів добре врівноважується підвищеною кількістю наркотиків або алкоголю, що і служить причиною зловживання [2].

Березін С.В. та ін. в результаті досліджень виділяють три основні мотиви вживання наркотиків: стрес (як спосіб зняття стресу) - 32% опитаних, сугестивність (під впливом авторитетних для них осіб) - 28%, цікавість - 39%. [6].

Психоаналітичні дослідження зводяться до пояснення виникнення залежності як зупинки в психосексуальному дозріванні. Оскільки вона ніколи не може бути задоволена повністю, то фрустирована особа реагує вороже, і якщо вона замикається в собі, то це веде до психічного руйнування. Наркотики є засобом, що звільняє від фрустрації шляхом ейфорії.

Яковлєва Л. називає хімічну залежність патологічною формою самовираження. Унікальність кожної людини не викликає сумнівів. Проте, уміння репрезентувати себе світу - висловити свою унікальність - є проблемою для більшості людей. Люди діють за наперед заданими програмами, схемами, шаблонами. Така ”запрограмованість“ поведінки приводить до переживання відчуття протесту проти вимог суспільства, яке не дозволяє відхилятися від прийнятих норм. Ці переживання пов’язані з тим, що людина не може самовиразитися. Цей процес може приймати патологічну форму: наркоманія, алкоголізм, девіантна поведінка [39].

Світогляд - система уявлень, поглядів, ідей на навколишню дійсність. Світогляд - це свого роду інтеграція досвіду, знань і самосвідомості в ціннісну картину світу, яка обумовлює життєву орієнтацію людини, його відношення до дійсності і самому собі. З світоглядних передумов аддиктивної поведінки перш за все необхідно назвати відносини підлітка, що наркотизує, з сім’єю.

Хрістофорова М.І., Шипіцина Л.М. в своєму дослідженні ”Психологічні особливості залежних сімей підлітків-наркоманів“ відзначають порушення емоційного контакту між матерями і підлітками і вважають, що порушені, дисгармонійні внутрісімейні відносини є одним з базових чинників становлення аддиктивної поведінки. Особливістю їх відносин є дратівливість і авторитарне придушення матір’ю агресивності дитини. За наслідками обстеження підлітків-наркоманів, взаємини в їх сім’ях характеризуються як автономне, паралельне існування матері і дитини, а так само непослідовність виховних дій по відношенню до підлітків. Цікавий той факт, що матері частіше схильні бачити взаємини з своєю дитиною у сприятливіших тонах, ніж підлітки, які частіше підкреслюють конфліктність відносин [38].

Міжособові взаємини з тими, що оточують серед споживаючих і не споживаючих наркотики стали предметом вивчення Шереги Ф.Є. Арефьєва А.Л. та ін., матеріали міжнародної конференції ”Підлітки і молодь в змінному суспільстві“. Згідно їх дослідженню, споживання наркотиків різко псує ці взаємини. Таким чином, ворожі, конфліктні міжособові відносини з тими, що оточують (особливо батьками, рідними, вчителями, сусідами, міліцією) можна також вважати світоглядною передумовою аддиктивної поведінки.

Таким чином, світоглядними передумовами є конфліктні, ворожі відносини з тими, що оточують, відсутність емоційного контакту з матір’ю, а також відношення до життя у молодих людей.

Розглянувши суть аддиктивної поведінки, ми можемо говорити про неї як про форму відхиляючої поведінки, як про деструктивність і про складні передумови даної поведінки (біологічні, психологічні, соціальні, світоглядні), уразливістю даною проблемою багатьох груп населення, особливо молоді.

Також можна зробити висновок про те, що перед владою стоїть величезне завдання по боротьбі з аддикцією, особливо в молодіжній сфері, з якою необхідно боротися за допомогою профілактики.