Фізико-географічна характеристика Українських Карпат

Зміст

 

Вступ

. Фізико-географічна характеристика Українських Карпат

. Історія формування території та геологічна будова Українських Карпат

. Регіональні відмінності природних умов та процесів ґрунтоутворення в Українських Карпатах

Природні умови і ґрунти Передкарпаття

Природні умови і ґрунти Карпат

Природні умови і ґрунти Закарпаття

. Екологічна ситуація в Карпатах

Висновки

Література

 

Вступ

 

Ґрунт - це особливе природно-історичне тіло, складна поліфункціональна чотирифазна структурна система у поверхневій частині кори вивітрювання гірських порід, яка є комплексною функцією гірської породи, організмів, клімату, часу і яка володіє родючістю. Як самостійне природне тіло й компонент біосфери ґрунт має своє життя, розташування, об’єм і межі та виконує багато функцій.

Наприклад, ґрунт є середовищем життя для рослин. У ґрунті відбувається ранній цикл розвитку рослин, а в дорослому віці з ґрунтом безпосередньо взаємодіють їх підземні органи. Органічна речовина становить від 20-30 до 1000 центнерів на гектарі. У хвойних та листяних лісах корені сягають 800-950 ц/га, у степах 250, арктичних тундрах 80, пустелях 30 ц/га.

Як середовище життя, ґрунт активно використовують різні мікроорганізми. Найчисленнішими у ґрунті є бактерії, актиноміцети, гриби і менш численними є водорості. Істотною особливістю мікробного населення ґрунту є їх чітка внутрішньо профільна диференціація, яка пов’язана із диференціацією ґрунтів на генетичні горизонти як особливі екологічні ніші для мікроорганізмів.

Ґрунт служить також середовищем для багатьох тварин. Так, із 22 типів тварин, які нараховують зоологи, 10 мають своїх представників, що живуть у ґрунті. Видовий і кількісний склад тварин у ґрунтах різний. Для окремих груп тварин ґрунт виступає середовищем для їх поширення.

Значною мірою ґрунт виступає як житло і сховище для багатьох організмів. Суть цієї функції зводиться до того, що ґрунт захищає багатьох живих організмів від переохолодження і перегріву, від хижаків, які поширені на поверхні землі. Існування такої функції ґрунту пов’язана з тим, що температура і вологість повітря в ньому піддається значно меншим коливанням, ніж на поверхні землі.

Ґрунт виконує опорну функцію, завдяки чому рослини можуть зберігати вертикальне положення, бути стійкими до вітровалів, протистояти силі свого тяжіння. Просторова фіксація рослин обумовлена закріпленням їх у ґрунті за допомогою коренів, які утворюють в ньому багато розгалужень. Бокові корені часто довші за бокові гілки, а сумарна поверхня кореневої системи перевищує загальну поверхню надземних органів.

Однією з найважливіших функцій ґрунту вважається те, що він є джерелом поживних речовин для рослин. Доведено, що, крім води, із ґрунту рослини одержують різні мінеральні речовини: азот (амонійний і нітратний), фосфор (моно - і дифосфати), калій, кальцій, магній, сірку, залізо, марганець, мідь, молібден, бор, цинк, та ін.

Актуальність теми дослідження полягає насамперед, у запитанні про ґрунти, про особливість їх поширення на території України. Саме таке важливе питання, як ґрунти, я намагалася висвітлити у даній курсовій роботі. Розкрила поняття ґрунту, як природного тіла. Охарактеризувала будову, склад і властивості ґрунту. Навела класифікацію ґрунтів, охарактеризувала типи ґрунтів у підзонах. Адже кожен з нас повинен вміти охарактеризувати процеси, фактори ґрунтоутворення, будову, властивості ґрунту, його склад. Адже ґрунт - це особливе природно-історичне тіло природи, „шкіра” планети, керуюча система біосфери. Це тіло природи, що мовчить, але це може бути мовчання і вірного друга, і грізного ворога. Недбале поводження з ґрунтом коштувало життя цілим народам. Ерозія ґрунтів, засолення, опустелювання і заболочення - мабуть основні причини хвороб і загибелі ґрунтів, падіння біопродуктивності ландшафтів. І врешті-решт відкочовування народів у небуття. Ґрунти мовчать, але ґрунти мстять. Адже вивчення ґрунту, як своєрідного витвору біосфери, сформованого у процесі взаємодії живих організмів є найважливішим питанням для кожного з нас.

Об’єктом дослідження є ґрунти Українських Карпат.

Предметом дослідження є взаємозв’язки, взаємовідповідності ґрунтів Українських Карпат з ґрунтами України.

Мета дослідження полягає у комплексному вивченні основних типів ґрунтів Українських Карпат, особливість та своєрідність їх поширення на території України.

Для досягнення мети нам треба вирішити наступні завдання:

Ø визначити природні особливості Українських Карпат;

Ø вивчити історію формування території Карпат;

Ø проаналізувати відмінності природних умов та процесів ґрунтоутворення в Передкарпатті, Карпатах та Закарпатті;

Ø висвітлити основні екологічні проблеми Українських Карпат, причини та шляхи їх вирішення.

Методи дослідження:

Ø літературний;

Ø порівняльно - географічний;

Ø картографічний;

Ø історичний;

Ø географічно - описовий;

Ø візуальний.

Практична цінність роботи полягає перш за все у актуальності теми і напрямку досліджень, висновки які я отримала допомагають зрозуміти особливість і своєрідність поширення ґрунтів Українських Карпат на території України.

Матеріали курсової роботи можуть знайти практичне застосування у діяльності вчителя-географа, а також при вивченні ґрунтознавчих дисциплін на факультативних заняттях.

Структура курсової роботи складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури і додатків.

 

Карпатська гірська дуга й прилягаючі до неї пагорби, високогір’я й рівнини пройшли складний шлях геологічного розвитку. У наші дні ця область перебуває в проміжному стані. Тут завершилися інтенсивні тектонічні рухи, і в той же час не наступив період повної консолідації й стабільності, характерний для платформ.

Період формування земної кори континентального типу в Карпатах наступив відносно пізно, десь у середньому протерозої. Найбільш древні гірські породи, знайдені в Карпатах, виникли близько 1,2 мільярди років тому. Видимо, як тільки із цього часу або трохи раніше в Карпатах наступив період геосинклінального розвитку, для якого характерне нагромадження потужних товщ осадових порід. Цей процес супроводжувався інтенсивним виділенням магми, що привело до утворення в цьому регіоні гранітного шару, типового для земної кори континентального типу.

Однак тектонічні рухи в Карпатах ще не зовсім припинилися в наші дні. Про це свідчать геодезичні спостереження - гірські Карпати продовжують "рости" і зрушуються на північний схід зі швидкістю декількох сантиметрів у рік. Про активні процеси у верхній мантії Землі під Карпатами свідчать землетруси.

У розвитку рухливих поясів Землі спостерігається циклічність. Кожний такий цикл тектонічно - магматичного розвитку містить у собі прогинання земної кори з утворенням западини (геосинклінального прогину), у якій накопичуються потужні товщі опадів. Потім наступає підйом площі прогинів, що супроводжується зминанням опадів у складки й утворенням гірських споруджень. Для початкового періоду характерні підводні вулканічні виливи основних магм, а також впровадження у верхню оболонку кори гранітних інтрузій, що нерідко досягають величезних обсягів. У цей період на глибині в умовах високих температур і тиску - протікають процеси регіонального метаморфізму - перетворення осадових і вивержених гірських порід у кристалічні сланці, гнейси, амфіболіти й ін.

Ще на ранньому етапі утворення гранітного шару в протерозої (понад 1,2 мільярди років тому) стався поділ регіону, частини якого до нинішнього часу оформилися як Зовнішні й Внутрішні Карпати. Границя між ними проходить по Закарпатському глибинному розламі. Товщина земної кори у Внутрішніх Карпатах не перевищує 30 км, а в Зовнішніх Карпатах вона досягає 60 км. Це свідчить про те, що прогинання в Зовнішніх Карпатах у період формування континентальної земної кори відбувалися інтенсивніше, ніж у Внутрішніх Карпатах.

Є ще одна особливість у будові цих структур. У Зовнішніх Карпатах шар осадових порід, не піддається метаморфізму, досягає 20 км, тоді як у Внутрішніх Карпатах він ледь наближається до 5 км. Це явище пояснюється тим, що в Зовнішніх Карпатах майже повністю були відсутні магматичні процеси, а отже, і метаморфізму. Навпаки, у Внутрішніх Карпатах магматична діяльність припинялася лише на порівняно короткий час. Потужні магматичні процеси супроводжувалися принесенням тепла із глибин Землі. Це привело до кількаразового процесу регіонального метаморфізму. На ділянках найбільш інтенсивного метаморфізму осадові породи в результаті перекристалізації й ущільнення придбали фізичні властивості граніту. Таким чином, магматичне явища й метаморфізм приводили до нарощування гранітного шару у Внутрішніх Карпатах і перетворенню його у твердий масив. Відсутність цих процесів у Зовнішніх Карпатах сприяло розвитку тут рухливої шовної зони між твердими масивами - Східноєвропейською платформою й внутрішньо карпатським масивом. Ця шовна зона в Карпатах в основному й поглинала енергію розширення й стиску земної кори. Розтягання приводило до утворення прогинів і нагромадженню в них потужних осадових товщ, а стиск і зминання цих опадів - до утворення складчастих гірських систем.

Нинішній поділ Карпат на Зовнішні і Внутрішні чітко виявилося в альпійському тектонічно - магматичному циклі, що почався в тріасі (понад 200 мільйонів років тому), і триває дотепер. Всі товщі гірських порід, що утворилися до цього, були сильно порушені й глибоко метаморфізовані. Після завершення попереднього альпійського герцинського циклу, наступив період відносного спокою, під час якого територія Карпат була піднята над рівнем моря, а гірський рельєф був згладжений процесами денудації. На початку мезозою (понад 200 мільйонів років тому) значна частина суши опустилася й тут виник великий морський басейн, де накопичувалися кременисто-карбонатні осади, які періодично порушувалися потужними підводними вулканічними виверженнями базальтових магм. Цей режим тривав до нижньомелового періоду (120-130 мільйонів років тому). З епохи нижньої крейди (або трохи раніше) і до кінця палеогену (36 мільйонів років тому) на території Зовнішніх Карпат формувався глибокий прогин, у якому накопичувалися потужні товщі флішових осадів. У внутрішній частині флішового басейну відбувалися підводні виверження спилітів і кератофірів, але великої сили вони не мали.

В епоху верхньої крейди потужні тектонічні рухи у Внутрішніх Карпатах сприяли впровадженню гранітних інтрузій, які прийнято називати банатитами (від назви провінції Банат у Південних Карпатах, де вони найбільше інтенсивно виявилися). Утворення усередині корових кислих магм, дуже сильно насичених газами після впровадження інтрузій, привело до грандіозних вулканічних вивержень. Вибухи досягали величезної сили й вулканічний попіл розносився на сотні кілометрів від джерела. Липаритовий вулканізм тривав близько 30 мільйонів років (верхній палеоген і міоцен). Основна частина липаритових вулканів розташовувалася на території Угорщини. На території Закарпаття вони існували в районі міста Берегова. Переломний момент у розвитку Карпат наступив на границі палеогену й неогену (25-26 мільйонів років тому). Із цього часу почали діяти сили стиску земної кори. Флішовий басейн був зім'ятий і перетворений у складчасте гірське спорудження. Цей період геологи називають інверсійним, коли дно западини, що утворить водойма, виходить з-під рівня води, становився сушею, і тут уже відбувається не нагромадження опадів, а руйнування раніше утворених порід.

Уздовж складчастої зони, що здіймає, компенсуючи підняття складчастої флішової зони утворилися прогини - Прикарпатський передовий і Закарпатський внутрішній. Прикарпатський передовий прогин розвився із зовнішньої сторони на фундаменті Східноєвропейської платформи, а із внутрішньої - на фундаменту складчастої зони. Закарпатський внутрішній прогин з’явився на твердому фундаменті Внутрішніх Карпат. У прогинах накопичувалися потужні товщі піщано-глинистих опадів із прошарками липаритових туфів, а також утворилися шари бурого вугілля і покладу кам'яної (у Закарпаття) і калійних (у Прикарпаття) солей. Розвиток Закарпатського внутрішнього прогину супроводжувалося глибокими розколами внутрішньо карпатського масиву на окремі блоки. По між блоковими розривами з верхньої мантії піднімалася магма. На поверхні вона утворила потужні гряди вулканічних порід. У результаті виник так званий ланцюг похованих вулканів, що оголюються в районі сіл Вишково, Великої Доброни, Дрисини й Шаланок. У пліоцені (10-12 мільйонів років тому) у центральній частині Внутрішніх Карпат утворилася Міжгірська (Велика Угорська) западина, у бортових частинах якої тривав андезитовий вулканізм, що сформував на території Закарпаття протяжну Вигорлат-Гутинську вулканічну гряду.

Таким чином, протягом усього неогену у Внутрішніх Карпатах діяли потужні вулкани, що й привело до нагромадження величезних мас порід, витягнутих у вигляді протяжних гряд, які й прийнято називати Вулканічними Карпатами.

У наступний час Карпатський регіон був піднятий і осушений. Реліктами великих водойм, що покривали значну частину Внутрішніх Карпат, є озера, до числа яких належать розташовані в Угорщині, Балатон і Веленце.

Карпати належать до порівняно молодих гірських систем. Вони виникли в альпійській геосинклінальній зоні в період рухів мезозойської ери. Головна роль у геологічній будові Карпат належить кайнозойським відкладам. Палеогенові верстви цієї ери складають власне Карпати, а неогенові - Прикарпаття і Закарпаття.

Карпати - низько- і середньовисотні гори, їх найвищі вершини не перевищують 2100 м; пересічна висота гір - 750 м. Висоту понад 2000 м мають лише окремі вершини; всі вони знаходяться на найвищому карпатському масиві - Чорногорі. Вершина Українських Карпат - гора Говерла (2061 м). В південно-східній румунській і північно-західній польській, словацькій і чеській частинах Карпат максимальна висота окремих гірських масивів і вершин значно більша.

Українські Карпати простягаються з північного заходу на південний схід витягнутими паралельними пасмами, в основному розділені між собою видовженими міжгірськими долинами з пологими схилами.

В Українських Карпатах виділяють морфоструктури: Передкарпаття, Зовнішні Карпати, Вододільно - Верховинські Карпати, Полонинсько - Чорногорські Карпати, Рахівсько - Чивчинський масив, Вигорлат - Гутинське пасмо, закарпатські улоговини і низовини (Березне - Липшанська, Солотвинська, Закарпатська).

До складу Українських Карпат на північному сході входить Передкарпатська рівнина, її абсолютна висота - близько 350 м; розчленована правими притоками Дністра, Пруту і Серету. Значно менші висоти має Закарпатська низовина (100 - 250 м).

З Передкарпатською рівниною межують Зовнішні Карпати. Стрімким уступом заввишки до 400 м вони чітко виділяються в рельєфі. Зовнішні Карпати - крайнє північно-східне пасмо гір. Воно складається з відмінних за своїм рельєфом частин, які змінюють одна одну в південно-східному напрямку.

На північному заході Зовнішні Карпати складаються з невисоких Бескидів, у центральній частині - з середньогірних Тарганів, а на південному сході - з Покутсько-Буковинських Карпат.

На південний захід від цих гір і паралельно простягнулися знижені Вододільно-Верховинські Карпати, через які пролягають н є високі гірські перевали. Це низькогірні гори, вони найбільш населені і добре освоєні.

Найвищою, найпротяжнішою, найбільш зволоженою, найхолоднішою і найменш освоєною частиною Карпатських гір є ІІолонинсько-Чорногірські Карпати. На північному заході починається порізаний річками Латориця, Боржава, Ріка, Теребля і Тереса на окремі блоки Полонинський хребет. Ці масиви-блоки мають назву великих субальпійських і альпійських полонин, які на них розміщені. Це полонини Руна, Боржава і Красна. Далі на південному сході зосереджені високогірні масиви Свидовець, Чорнокора, Гринявські гори.

На південному сході розміщені найстаріші в Карпатах Рахівсько-Чивчинські гори, що виділяються великими відносними висотами, скелястими урвищами.

На межі із Закарпатською низовиною простягається Вулканічне (Вигорлат-Гутинське) пасмо, яке на півночі межує з протяжними міжгірними долинами, що відділяють його від Полонинського хребта. В районі Хуста гірський масив переходить на Лівобережжя Тиси і продовжується в Румунії. Це гірське пасмо також розчленоване притоками Тиси на окремі масиви-блоки.

Головну роль у геологічній будові відіграють осадові флішеві товщі крейди і палеогену, утворені глинистими сланцями, мергелями, пісковиками. Передкарпаття і закарпатські западини виконані піщано - глинистими і соленосними неогеновими відкладами. З антропогенних відкладів розвинуті алювіальні, алювіально - озерні, льодовикові, водно - льодовикові, елювіальні, делювіальні, пролювіальні, органогенні.

 

Висновки

 

Частину розміщеної в Україні Карпатської гірської країни, що складається з Карпатських гір, Передкарпатської рівнини і Закарпатської низовини, називають Українськими Карпатами. Площа Карпатських гір в Україні становить близько 24 тис. км2 або 11,5 % загальної території Карпат (209 тис. км2). Карпати - один з найбільших гірських масивів Європи.

Підняття Карпатських гір почалося більш 25 млн. років тому і їх загальний орографічний план прийняв вигляд, подібний із сучасним, уже до початку міоцену. Надалі продовжувалися періодичні висхідні рухи, відповідно поглиблювалася гідрографічна мережа, розчленовувався рельєф, формувалися різні за характером висотні ландшафтні місцевості.

Утворення й поширення ґрунтів, рослинності, тваринного світу залежить від властивостей порід, що складають земну поверхню, форм рельєфу, кліматичних умов, господарської діяльності людини. Щодо поширення їх територією України простежуються дві основні закономірності: широтна зональність на рівнинній частині та висотна поясність в Українських Карпатах.

Висотна поясність ґрунтів, рослинності, тваринного світу Українських Карпат є різною, оскільки Українські Карпати розташовані в помірному поясі.

Значні зміни в поширенні та властивостях цих природних компонентів сталися за історичний період унаслідок освоєння земель, господарської діяльності на них, що супроводжувалося розорюванням земель, зникненням степової рослинності й тварин, вирубуванням лісів, вирощуванням сільськогосподарських культур, одомашненням та акліматизацією тварин, насадженням нових лісів, створенням парків та ін.

В Українських Карпатах характер ґрунтового покриву змінюється з висотою. На Закарпатській низовині ґрунтознавці вирізняють лучно- буроземні ґрунти. Вони утворилися під лучною та деревною рослинністю на алювіальних відкладах. Уміст гумусу в їхньому верхньому шарі становить 3-5%, вони використовуються як сільськогосподарські вгіддя, сіножаті й пасовища.

У Передкарпатті розповсюджені буро-підзолисті поверхнево-оглеєні ґрунти. Явище поверхневого оглеєння зумовлене значним атмосферним зволоженням і застоюванням води на поверхні. Ці ґрунти кислі, природна родючість їх невелика.

У межах південно-західних передгір'їв поширені буроземно-підзолисті ґрунти. Їх профіль має буруватий колір завдяки присутності сполук заліза. Ґрунти утворилися під широколистяними лісами за теплого й вологого клімату. В передгір'ях сприятливі умови для вирощування садів і виноградників. У гірсько-лісовому поясі від 325 до 1450 м переважають бурі лісові ґрунти. Вони сформувалися під широколистяними і хвойними лісами, на продуктах вивітрювання гірських порід. Гумусовий горизонт їх має потужність від 30 до 40 см. Ці горизонти щебенюваті, містять 2,3-4% гумусу на орних землях; вони кислі, придатні для вирощування сільськогосподарських культур. На північно-західних схилах над бурими лісовими ґрунтами вузькою смугою залягають гірсько-підзолисті ґрунти. Вони мають неглибокий профіль, характеризуються значною щебенюватістю.

Вище під лісового поясу на плоско вершинних схилах хребтів і вершинах поширені гірсько-лучні та гірсько-торфові ґрунти. Вони утворили під лучною рослинністю за надмірного зволоження на пісковикових породах. Гірсько-торфові ґрунти мають незначний оторфований горизонт.

Щодо екологічної ситуації в Українських Карпатах, то на сьогоднішній день вона викликає у нас занепокоєння. Бездумне вирубування лісів, забруднені отрутохімікатами гірські води та ґрунти. Завдяки цьому, Карпати перебувають зараз в набагато гіршому стані, ніж колись.

Існує постійна небезпека паводкових процесів, насамперед у Закарпатті, розташованому на більш теплому південно-західному макросхилі Карпат.

Випадки катастрофічних паводків, зсувів і ерозії ґрунтів, селевих потоків, карстових явищ, що стали частішими в останні десятиліття, викликають занепокоєння не тільки вчених, але і широких кіл громадськості України.

 

Література

1. Андрушко Г.О. "Ґрунти західних областей УРСР": Учб. посібник - Львів Дубмени: ЛСГІ, 1970. - 181 ст.

. Атлас почв Української ССР / Под. ред. И.К. Крупкого, Н.И. Полупана. - К.: Урожай, 1979. - 114 с.

. Бабаева И.П., Зенова Г.М. Биология почв: Учебник. - 2-е изд., перероб. и доп. - М.: Изд-во МГУ, 1898. -336 ст.

. Верес В.Ф. “Земне намисто Карпат”. - Ужгород, видавництво “Карпати”, 1989 р.

. Гален В.Г. Ґрунти Закарпатської області / За ред.. С.О. Скорина. - Ужгород: Карпати, 1969. - 70 с.

. Гоголев И.Н. Бурые горно-лесные почвы Советских Карпат: Авто-реф. дис. д-ра с.-х. наук. - М., 1965. - 40 с.

. Добровольский Г.В., Урусевская И.С. География почв. - М.: МГУ, 1984. - 426 с.

. Екологічна енциклопедія. - Кишинів, 1996.

. Екологічний енциклопедичний словник / Під заг. ред. І.І. Дедю. - Кишинів, 1990.

. Загальногеографічний атлас України/ Голов. ред. І. Руденко.- К.: ДНВП "Картографія", 2004.- 112с.-

. Заставний Ф.Д. Географія України. Львів. 1990. - 528 с.

. Заставний Ф.Д. Фізична географія України. Львів. 1996. - 428 с.

. Заставний Ф.Д. Фізична географія України. - Київ. - 1999. - 542 с.

. Крикунов В.Г. Ґрунти і їх родючість: Підручник. - К.: Вища школа, 1993. - 287 с.

15.Масляк П.О., Шищенко П.Г. Географія України. - К.: Зодіак-ЕКО, 2000.- 432с.

16. Панас Р.М.Ґрунтознавство. Львів "Новий світ - 2000". 2005. - 368 с.

. Позняк С.П. Орошамые черноземы юго-запада Украины. - Львов ВНТП, 1997. - 240 с.

. Позняк С.П., Красуха Є.Н. Ґрунтово-географічні дослідження. Понятійно-термінологічний словник. - Львів-Одеса, 1999. - 96 с.

. Почвоведение: Учебн. для ун-тов. В 2 ч. / Под ред. В.А.Ковды, Б.Г. Розанова. - Ч. 1. Почвы и почвообразование / Г.Д. Белиутина, В.Д.Василевская, Л.А. Гришина и др. М.: Высш. шк., 1988. - 400 с.

. Почвоведение: Учебн. Для ун-тов. В 2 ч. / Под. ред. В.А. Ковды, Б.Г. Розанова. Ч. 2. Типы почв, их география и использование / Богатырев Л.Г., Василевская В.Д., и др. М.: Высш. Шк., 1988. - 368 с.

. Розанов Б.Г. Морфология почвы. Изд-во. МНГУ, 1983 - 321.

. Руднева Е.Н. Почвенный покров Закарпатской области. М. Изд-во. АНСРСР 1960 - 228.

23.Сиротенко А.Й., Чернов Б.О. Географія України. - К.: Благовіст, 1998.- 256с.

24. Соколовський О.Н. Курс сільськогосподарського ґрунтознавства. К., Держсільгоспвидав, 1954. - 427.

. Стойко С.М. “Карпатам зеленіти вічно”. - Ужгород, видавництво “Карпати”, 1977 р.

. Физико - географическое районирование Украинской ССР. К., Изд-во. Киевского университета, 1968. - 669.

. Яришева Н.Ф. Природа України. К., 1995. - 255.

. Энциклопедический словарь юного земледельца. - М., 1988.

. www.carpathians.org.ua

Зміст

 

Вступ

. Фізико-географічна характеристика Українських Карпат

. Історія формування території та геологічна будова Українських Карпат

. Регіональні відмінності природних умов та процесів ґрунтоутворення в Українських Карпатах

Природні умови і ґрунти Передкарпаття

Природні умови і ґрунти Карпат

Природні умови і ґрунти Закарпаття

. Екологічна ситуація в Карпатах

Висновки

Література

 

Вступ

 

Ґрунт - це особливе природно-історичне тіло, складна поліфункціональна чотирифазна структурна система у поверхневій частині кори вивітрювання гірських порід, яка є комплексною функцією гірської породи, організмів, клімату, часу і яка володіє родючістю. Як самостійне природне тіло й компонент біосфери ґрунт має своє життя, розташування, об’єм і межі та виконує багато функцій.

Наприклад, ґрунт є середовищем життя для рослин. У ґрунті відбувається ранній цикл розвитку рослин, а в дорослому віці з ґрунтом безпосередньо взаємодіють їх підземні органи. Органічна речовина становить від 20-30 до 1000 центнерів на гектарі. У хвойних та листяних лісах корені сягають 800-950 ц/га, у степах 250, арктичних тундрах 80, пустелях 30 ц/га.

Як середовище життя, ґрунт активно використовують різні мікроорганізми. Найчисленнішими у ґрунті є бактерії, актиноміцети, гриби і менш численними є водорості. Істотною особливістю мікробного населення ґрунту є їх чітка внутрішньо профільна диференціація, яка пов’язана із диференціацією ґрунтів на генетичні горизонти як особливі екологічні ніші для мікроорганізмів.

Ґрунт служить також середовищем для багатьох тварин. Так, із 22 типів тварин, які нараховують зоологи, 10 мають своїх представників, що живуть у ґрунті. Видовий і кількісний склад тварин у ґрунтах різний. Для окремих груп тварин ґрунт виступає середовищем для їх поширення.

Значною мірою ґрунт виступає як житло і сховище для багатьох організмів. Суть цієї функції зводиться до того, що ґрунт захищає багатьох живих організмів від переохолодження і перегріву, від хижаків, які поширені на поверхні землі. Існування такої функції ґрунту пов’язана з тим, що температура і вологість повітря в ньому піддається значно меншим коливанням, ніж на поверхні землі.

Ґрунт виконує опорну функцію, завдяки чому рослини можуть зберігати вертикальне положення, бути стійкими до вітровалів, протистояти силі свого тяжіння. Просторова фіксація рослин обумовлена закріпленням їх у ґрунті за допомогою коренів, які утворюють в ньому багато розгалужень. Бокові корені часто довші за бокові гілки, а сумарна поверхня кореневої системи перевищує загальну поверхню надземних органів.

Однією з найважливіших функцій ґрунту вважається те, що він є джерелом поживних речовин для рослин. Доведено, що, крім води, із ґрунту рослини одержують різні мінеральні речовини: азот (амонійний і нітратний), фосфор (моно - і дифосфати), калій, кальцій, магній, сірку, залізо, марганець, мідь, молібден, бор, цинк, та ін.

Актуальність теми дослідження полягає насамперед, у запитанні про ґрунти, про особливість їх поширення на території України. Саме таке важливе питання, як ґрунти, я намагалася висвітлити у даній курсовій роботі. Розкрила поняття ґрунту, як природного тіла. Охарактеризувала будову, склад і властивості ґрунту. Навела класифікацію ґрунтів, охарактеризувала типи ґрунтів у підзонах. Адже кожен з нас повинен вміти охарактеризувати процеси, фактори ґрунтоутворення, будову, властивості ґрунту, його склад. Адже ґрунт - це особливе природно-історичне тіло природи, „шкіра” планети, керуюча система біосфери. Це тіло природи, що мовчить, але це може бути мовчання і вірного друга, і грізного ворога. Недбале поводження з ґрунтом коштувало життя цілим народам. Ерозія ґрунтів, засолення, опустелювання і заболочення - мабуть основні причини хвороб і загибелі ґрунтів, падіння біопродуктивності ландшафтів. І врешті-решт відкочовування народів у небуття. Ґрунти мовчать, але ґрунти мстять. Адже вивчення ґрунту, як своєрідного витвору біосфери, сформованого у процесі взаємодії живих організмів є найважливішим питанням для кожного з нас.

Об’єктом дослідження є ґрунти Українських Карпат.

Предметом дослідження є взаємозв’язки, взаємовідповідності ґрунтів Українських Карпат з ґрунтами України.

Мета дослідження полягає у комплексному вивченні основних типів ґрунтів Українських Карпат, особливість та своєрідність їх поширення на території України.

Для досягнення мети нам треба вирішити наступні завдання:

Ø визначити природні особливості Українських Карпат;

Ø вивчити історію формування території Карпат;

Ø проаналізувати відмінності природних умов та процесів ґрунтоутворення в Передкарпатті, Карпатах та Закарпатті;

Ø висвітлити основні екологічні проблеми Українських Карпат, причини та шляхи їх вирішення.

Методи дослідження:

Ø літературний;

Ø порівняльно - географічний;

Ø картографічний;

Ø історичний;

Ø географічно - описовий;

Ø візуальний.

Практична цінність роботи полягає перш за все у актуальності теми і напрямку досліджень, висновки які я отримала допомагають зрозуміти особливість і своєрідність поширення ґрунтів Українських Карпат на території України.

Матеріали курсової роботи можуть знайти практичне застосування у діяльності вчителя-географа, а також при вивченні ґрунтознавчих дисциплін на факультативних заняттях.

Структура курсової роботи складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури і додатків.

 

Фізико-географічна характеристика Українських Карпат

 

Україна - велика карпатська держава. Частину розміщеної в Україні Карпатської гірської країни, що складається з Карпатських гір, Передкарпатської рівнини і Закарпатської низовини, називають Українськими Карпатами. Площа Карпатських гір в Україні становить близько 24 тис. км2 або 11,5 % загальної території Карпат (209 тис. км2). Карпати знаходяться на території ще шести країн Центральної Європи - Румунії, Словаччини, Польщі, Угорщини, Чехії та Австрії. Це країни, що формують так званий Єврокарпатський регіон. Карпати - один з найбільших гірських масивів Європи. Карпатська гірська країна тісно пов'язана з Дунаєм - від Дунаю вона починається і на Дунаї закінчується.

Українські Карпати є фізико-географічною провінцією величезної Карпатської гірської країни. Це середньовисотні гори, їх витягнуті з північного заходу на південний схід паралельні гірські хребти мають асиметричну будову. Вони складені глинястими сланцями, алевритами, вапняками, пісковиками крейдового та палеогенового періодів. Сланці легко піддаються руйнуванню, тому гірські хребти здебільшого мають пологі схили, зручні перевали. На найвищих гірських масивах (Чорногора, Полонинський хребет, Рахівські гори, Чивчини) трапляються давньольодовикові форми.

Гірські хребти Українських Карпат витягнуті з північного заходу на південний схід, що збігається з простяганням тектонічних структур і відповідних їм орографічних елементів.

Карпати поділяють на три великі частини - Західні Карпати, Східні Карпати і Південні Карпати. Українські Карпати розміщені на північному заході Східних Карпат.

Клімат Карпатських гір істотно відрізняється від клімату прилеглих рівнинних територій і формується в умовах вертикальної поясності. Він характеризується великою кількістю опадів і високою вологістю повітря, значною тривалістю морозного періоду, відносно низькими температурами повітря і ґрунту. В умовах Карпат винятково важливим кліматотворним чинником є рельєф - його висота, стрімкість схилів, залісненість території тощо.

Сумарна річна сонячна радіація становить З 770-4 106 МДж/м2 у Передкарпатті і 4 399 МДж/м2 на Закарпатській низовині. Середні температури січня становлять відповідно -4,5 і -З °С, а в горах -6... -12 °С. Зима м'яка, багатосніжна, з тривалими відлигами, а літо в горах не жарке, з дощами. Середні температури липня в Передкарпатті +19 °С, Закарпатті +20 °С, в горах +10... +7 °С.

Гори і передгір'я надмірно зволожуються: річні суми опадів у передгір'ях становлять 500-800 мм, а в горах - 1 500 - 2 0000 мм. Випадання снігу іноді супроводжується сніговими зсувами, лавинами. Подекуди лавини набирають великої руйнівної сили і бувають небезпечними. Інтенсивне танення великої маси снігу, дощі спричинюють бурхливі розливи карпатських річок. Тоді швидка течія підмиває берег, несе каламуть, каміння, дерева. Підйом рівня води в річках іноді набуває характеру стихійного лиха. Паводки на річках Карпат можливі в будь-яку пору року після тривалих дощів. Бурхливі річки прорізують гірські хребти, утворюючи вузькі долини, оточені густою зеленню лісів.

В Українських Карпатах немає льодовиків і постійної снігової лінії, але взимку милує око засніжена панорама гірських краєвидів: казковий зимовий ліс, присипаний снігом. На окремих невеликих ділянках найвищих вершин сніг лежить до середини літа.

Карпати зі значною зволоженістю території мають досить густу і розгалужену річкову мережу, причому на краще зволоженому південно-західному макросхилі.

Через центральну частину гір проходить головний Карпатський вододіл, який у північно-західній і центральній частинах простягається вздовж Вододільно-Верховинського хребта. Тут беруть початок річки північно-східного макросхилу Карпат. Серед них р. Сан, що впадає у Віслу, Дністер і його праві притоки: Тисмениця, Стрий, Свіча, Лімниця, Бистриця Солотвинська і Бистриця Надвірнянська. Більшість цих річок витікає з Карпат. На південний схід від Івано-Франківська карпатські річки впадають уже не в Дністер, а в Прут, який впадає в Дунай. Прут поблизу Дністра перехоплює всі карпатські річки, найбільшою з них є його права притока Черемош (його формують Білий Черемош, і Чорний Черемош).

В Українських Карпатах є багато водоспадів, переважно невеликих. В народі їх називають гуками (під час падіння зі значної висоти вода створює сильний звуковий ефект) і шипотами (стрімка течія шумить). Водоспади є практично на всіх карпатських річках. Одним із найвідоміших є Яремчанський водоспад па р. Прут.

У Карпатах невелике число переважно малих озер. Найбільшим є озеро Синевир (Закарпаття), розміщене серед карпатських лісів на висоті 989 м. Площа озера - 7 га, максимальна глибина - 24 м. Тут організована база відпочинку. В Карпатах є також кілька інших невеликих озер. Створено водосховища на Тереблі, Озерянці (ліва притока Тереблі) та інших річках.

У Карпатських горах зосереджено понад 15 % усіх лісів України; залісненість території тут становить близько 40 %, це найбільший лісовий масив держави. Серед інших частин Карпатського пасма Українські Карпати найбільш заліснені. Переважають смереково-букові ліси. Велику площу, особливо в Закарпатті, займають дубові насадження, ялиця і граб. Карпатські ліси України мають високоякісну деревину, яка користується попитом як на внутрішньому, так і на світовому ринках.

Широколисто-лісові ПТК Передкарпаття розвиваються в умовах помірного теплого клімату з надмірним зволоженням (річна сума опадів 600-750 мм). Тут переважають ландшафти передгірних розчленованих рівнин, горбистих передгір'їв на неогенових породах з буково-дубовими, буковими, буково-грабовими лісами на ясно-сірих і сірих лісових ґрунтах. Такі ландшафти поширені на острівних горбогір'ях та терасово-рівнинних місцевостях Закарпатської низовини, для яких характерними є дубово-грабові і дубові ліси на дерново-буроземних ґрунтах.

В Українських Карпатах спостерігається вертикальна поясність природних компонентів і ландшафтів. До 400 - 700 м розвинутий передгірний пояс з дубово-грабовими і дубовими лісами.