Буксируємі гармати польової артилерії армій інших країн світу

 

Крім СРСР та країн НАТО власні артилерійські системи розробляли і інші країни світу, насамперед ті, що брали участь у локальних війнах та збройних конфліктах другої половини 20-го сторіччя - Ізраїль, ПАР, Китай.

Якщо ЗС Ізраїлю з початку їх створення були озброєні системами іноземного виробництва та деякою кількістю трофейних, то у 1970-х роках разом зі зростанням економічного потенціалу держави з’явилась можливість розробляти та виробляти власні гармати та боєприпаси до них. Найбільшого успіху у цьому досягла фірма «Солтам». Після війни 1973 р. нею була розроблена 155 мм Г М-71, випробування якої розпочались у 1974 р., а на озброєння вона була прийнята у 1980 р.

За своєю конструкцією та ТТХ вона близька до систем калібру 155 мм, розроблених у країнах НАТО. Досвід її використання у війні з Ліваном у 1982 р. дозволив внести у її будову значні зміни, після чого гаубиця була перейменована у 155 мм ПГ М839Р. В її конструкції були враховані основні вимоги, які висовувались до артилерійських систем. Що створювались у 1980-х роках - за рахунок збільшення довжини ствола до 45 клб була досягнута більша Дстр, обладнання допоміжною силовою установкою дозволило самостійне пересування гармати на відстань до 70 км зі швидкістю 8 - 17 км/г та механізувати процес переводу у бойове та похідне положення.

ПГ М839Р стала своєрідною перехідною моделлю для створення фірмою «Солтам» 155 мм ПГ М845Р, яка була прийнята на озброєння та до серійного виробництва у 1994 р. Зміни у її конструкції та використання снарядів покращеної аеродінамичної форми дозволило збільшити Дстр до 40 км. Динаміка розвитку сучасних відносин між Ізраїлем та Палестинською автономією така, що не виключається можливість випробування М845Р у бойових діях у найближчий час.

ЗС Китаю (НОАК) довгий час були озброєні артсистемами радянського виробництва та системами. Які випускались за домовленістю з СРСР у Китаї. Так, 76ммдивізійна П ЗІС-3 вироблялась у Китаї під назвою «тип 54», 85 мм П Д-44 - «тип 60», 130 мм П М-46 - «тип 59-1», 152 мм ПГ Д-20 - «тип 66».

Але у середині 1980-х років китайська фірма «Норінко» при участі вже згаданої бельгійської фірми «Спейс рісьорч корпорейшен» почала роботи по створенню нових артсистем для НАОК. Це, в першу чергу, обумовлювалося тим, що системи, які були на озброєнні НАОК вже морально застаріли, а військове співробітництво з СРСР після війни КНР з ДРВ було майже звернуте. Крім того, керівництвом НАОК було прийнято рішення про перехід озброєння на стандартні калібри НАТО - 155 мм та 203, 2 мм.

Калібр 155 мм був представлений ПГ WAC-21. Перші серійні зразки цієї гармати надійшли на озброєння у 1991 р. Так як у розробці брала участь фірма, яка розробляла 155 мм ПГ GHN45, то конструкція гармати китайського виробництва стала подальшим розвитком згаданої системи. Значні зміни були внесені у конструкцію ствола - він має довжину 45 клб, а глибина нарізів каналу ствола у 3 рази більш, ніж у західних зразків.

У даний час ведуться роботи по установці ствола WAC-21 на лафетах 130 мм П та 152 мм ПГ радянської конструкції, які стоять на озброєнні НАОК, та розроблений самохідний варіант, який аналогічний американській СГ М109.

Лафет ПГ WAC-21 використовувався для створення 203,2 мм ПГ з Дстр до 50 км. Для цієї системи у Китаї розробили постріли роздільно-картузного заряджання з модульними метальними зарядами, що є слідком нової тенденції у розвитку артилерійських боєприпасів. Є також відомості про наявність боєприпасів з ядерним зарядом до цієї системи.

мм ПГ GHN45 стала також прототипом для створення в ПАР військово-промисловим обєднанням «ARMSCOR» 155 мм ПГ G-5. Її дослідні зразки проходили випробування у Канаді, а на озброєння у армії ПАР були прийняті у 1982 р. Гармата відразу пройшла випробування у бойових умовах у Анголі, де гарно себе зарекомендувала.

Хоча GHN45 була прототипом, але значні зміни, внесені у її конструкцію, дозволяють розглядати G-5 як нову самостійну систему. Механізм заряджання та конструкція затвору, що забезпечують полегшення досилки снаряду позволили досягти таких показників у бойових умовах: ведення вогню з середньою швидкострільностю до 4 постр/хв. протягом 15 хв та до 2 постр/хв. протягом 1 години. Такі показники для гармати аналогічного калібру на даний час одні з кращих у світі.

ПГ G-5 стала складовою частиною комплексу, до якого також увійшли система управління вогнем AS-80, метеоустановка S700 та система зв’язку. Для G-5 також розроблений індикатор початкової швидкості снаряду, який вимірює відхилення швидкості з точністю до 0,05% та дає змогу в повній мірі враховувати поправки на балістичні умови стрільби.

Подальшим розвитком вказаної системи стала 155 мм ПГ з стволом довжиною 52 клб. Застосування модульних метальних зарядів з порохами нового типу дозволило досягнути на перших стрільбах Дстр до 42 км при стрільбі звичайними ОФС. За оцінками багатьох військових фахівців, саме ця система має всі шанси на даний час стати кращою буксируємою артилерійською системою з тих, що стоять на озброєнні армій країн світу.

2.
Самохідні установки польової артилерії

 

Самохідні гаубиці, пушки та пушки-гаубиці складають основу ПА СВ багатьох армій світу. Їх розвиток був обумовлений досвідом вдалого використання САУ у роки другої світової війни. Широке застосування танкових з’єднань і частин у ході бойових дій поставило питання створення артсистем, які за своїми маневровими можливостями не поступались би танкам, та, одночасно, забезпечували б безперервну ефективну вогневу підтримку танкових підрозділів.

Перші зразки САУ з’явились у Німеччині у якості самохідних штурмових гармат. У порівнянні з гарматами, які буксирувались, САУ мали більшу рухомість, проходимість та боєздатність, а броня забезпечувала захист розрахунку від куль та осколків снарядів.

Тому цілком закономірно, що і у роки другої світової війни, і після неї армії ПКС стали збільшувати у своєму арсеналі долю самохідної артилерії. Деякий час САУ, створені у 1940-х роках, відповідали вимогам бою. Але загроза ведення бойових дій із застосування зброї масового знищення (ЗМЗ), підвищення маневреності бою вимагали створення нових зразків. Крім того, для розвитку самохідної артилерії з’явились сприятливі умови з створенням нових зразків бронетанкової техніки, ходова частина яких використовувалась в якості шасі, та нових буксируємих гармат, які стали прототипом артилерійських частин у будові САУ.