Розвиток уяви і літературних здібностей.

Відомо, що обов’язковою ознакою творчого мислення є розвинена уява – здатність уявляти те, чого раніше не бачив, уміння перевести словесний опис в наочний, створювати нові образи. Особливістю уяви є її евристична і комбінаторна властивості, тобто уміння людини легко, гнучко поєднувати в новій ситуації елементи минулого досвіду і відомих знань.

Допитлива дитина живе в ситуації постійного дефіциту інформації, однак у неї переважають позитивні емоції, радісний настрій. Багато в чому це зумовлене здатністю її психіки фантазувати, компенсуючи недостатність точних і повних знань.

На жаль, у традиційній методиці недооцінюється робота з розвитку уяви молодших учнів, хоч вони особливо чутливі до створення фантастичних образів різними засобами: у малюванні, ліпленні, складанні казок, віршів, розповідей, придумуванні ігор тощо. Ця підвищена сприйнятливість є їхньою віковою особливістю. Для цього віку дітей характерне наочно-образне мислення. Однак образне мислення не тотожне наочному. „Образ – це завжди узагальнення, а не наочна ілюстрація, не фотознімок з реальності. Тому образ не стільки потрібен для оформлення ідей і почуттів, скільки є психологічним „знаряддям”, завдяки якому людина „відкриває” ці ідеї, думки і переживання” [46, с. 6-7].

У фантазуванні дитини тісно переплітаються пам’ять, мислення, мовлення, емоції, моральний досвід, практичні уміння, отже, у цьому процесі бере участь уся особистість. Суттєво, що дитина, яка яскраво фантазує в одному виді діяльності, легко переносить цю якість на інші. Наприклад, якщо хлопчик виявляє велику вигадку в грі, як правило, він схильний фантазувати і в конструюванні, малюванні; якщо дівчинка тонко відчуває світ фантазії в природі, то їй легко створити химерні образи в казках, малюнках.

Сприятливо позначається на розвитку дитячої фантазії збагачення пізнавального досвіду яскравими спостереженнями виразних особливостей оточуючого, зосередженням уваги на дивовижному, незвичному.

Не менш важливими засобами стимулювання уяви є заохочення дитячої творчості і постійне включення учнів у різноманітні види творчих завдань на всіх уроках, які дають їм змогу оволодіти індивідуальним досвідом фантазування.

Розглянемо види цих завдань на рівні наслідувальної і творчої уяви.

Завдання для розвитку наслідувальної уяви. На основі комбінування, гнучкого поєднання спостережуваного та елементів набутого досвіду виникають образи наслідувальної уяви. Для її розвитку доступні та ефективні такі види завдань:

· створення уявних образів на основі прочитаних текстів;

· доповнення і зміна тексту;

· відгадування загадок про добре знайомі об’єкти і складання за аналогією власних;

· пошук варіантів використання завдання тощо.

Великі можливості для розвитку уяви дітей з’являються в процесі розгляду ілюстрацій і малюнків до текстів, репродукцій картин, кадрів діафільму. Корисними тут можуть бути такі види завдань: придумування назв до малюнків, складання оповідання за малюнком або картиною, словесне змалювання подій, які могли передувати зображеному на картині, словесне змалювання подій, які б могли продовжити зображене на картині; вибірковий перегляд 3-4 кадрів діафільму, за якими відтворюється весь сюжет.

Зорові образи, всебічно сприйняті дітьми, у взаємодії з точним, образним словом дають емоційно-образну основу для дитячого фантазування.

Завдання для розвитку творчої уяви. Ознаки творчої уяви – створення образів, які в такому вигляді не існували і є новими для їх творця.

Виразно виявляється творча уява молодших школярів під час малювання, літературної творчості, драматизації, художньої праці.

Розглянемо можливості розвитку творчої уяви засобами образного слова, роль якого важко переоцінити. За нашим переконанням, це не тільки шлях пізнання дійсності, а й самовираження дитячої особистості.

Наші спостереження і вивчення досвіду вчителів переконують у високій ефективності для розвитку творчої уяви молодших учнів таких видів завдань:

· складання творів-мініатюр за опорними словами і словосполученнями;

· складання творів-описів на основі узагальнення особистих вражень, спостережень у природі;

· придумування казок, віршів.

Майже всі види цих робіт доступні вже першокласникам, однак із різною мірою самостійності і повноти виконання.

Добре, якщо вчитель, захоплюючись, підключається до творчості дітей. Однак лише стимулюючого спілкування і зразка замало. Ці засоби слід доповнити копіткою роботою в підготовці дітей до виконання конкретних творчих завдань. Зокрема, нагромадження відповідних спостережень, вражень, їх осмислення, активізація і розширення словника, аналіз зразків, корекція відповідей тощо. Чим вільніше дитина поєднує реальні й уявні образи, тим вищий політ фантазії.

Отже, основні засоби, які сприяють розвитку уяви дітей, – стимулювання уявних ситуацій, комбінування спостережень, поєднання словесного, живописного і музичного образів. Учитель має своєчасно підтримувати і заохочувати дітей до різних видів словесної творчості.

Ми розглянули основні компоненти розвивального навчання на уроках у початковій школі. Зазначимо, що цей перелік можна доповнювати новими структурними елементами, що будуть визначатись у процесі здійснення розвивального навчання.

Питання реалізації принципу розвивального навчання у масовому педагогічному досвіді роботи вчителів початкової школи

 

Принцип розвивального навчання не тільки теоретичне поняття. Він активно і цілеспрямовано діє, включений у навчально-виховний процес. Щоправда, реалізується він по-різному. Ми розглядали його через призму масового педагогічного досвіду роботи вчителів початкової ланки освіти.

Повноцінне навчання молодших школярів неможливе без цілеспрямованого розвитку процесів мислення (аналізу, порівняння, узагальнення тощо) і мовлення. Ці новоутворення ми розглянули у контексті аналізу розвивальних можливостей підручника щодо формування загальнонавчальних умінь і навичок. Зауважимо, що ефективними у зазначеному аспекті є завдання на виділення ознак предметів, вилучення „зайвого”, логічне комбінування; вправи на різнобічний аналіз об’єкта; на класифікацію; встановлення причинно-наслідкових зв’язків; обґрунтування власної точки зору та ін.; використання спеціальної рубрики „Поміркуй” [53]. Доповнюють цю групу запитання на аналіз наявних знань; на уточнення і поглиблення відомого; на знаходження нових ознак, понять тощо; на прогнозування (з наступним його підтвердженням чи запереченням). Такі вказівки формують рефлексивні якості школяра, сприяють становленню його як суб’єкта навчальної діяльності.

Важливим компонентом розвивального навчання визнано формування у молодших школярів творчих здібностей, а основою творчої діяльності вважають гнучкість мислення, розвинену уяву і фантазію, нестандартність думки.

Загальновідомий поділ творчих завдань на дві групи: ті, що потребують незначної перебудови відомого (складання задачі за даним виразом, твору – за опорними словами; доповнення текстів; складання розповіді за малюнком та ін.), і такі, що передбачають максимум самостійності школяра, введення елементів новизни у зміст чи способи виконання діяльності (складання творів, задач тощо; оформлення власних проектів та ін.).

Суттєво посилюють розвивальну спрямованість підручників для початкової школи творчі завдання, спрямовані на організацію пошукової діяльності учнів та на розвиток літературної творчості.

Перша група завдань має в основному дослідницький характер. Вправи цього виду передбачають збір відомостей про рідний край; про походження назв населених пунктів, вулиць, річок тощо; вивчення родовідного дерева; визначення способу творення слів та ін. Рубрика „Будь дослідником” (у підручниках з читання) спонукає учнів користуватися додатковою навчальною літературою та іншими джерелами інформації, звертатися до попереднього матеріалу з метою його повторення і закріплення, здійснювати найпростіший узагальнюючий аналіз вивчених творів.

Завдання на розвиток літературної творчості привчають школярів добирати рими до рядка, окремого слова (з тексту, самостійно); складати власні вірші. Чималі розвивальні можливості містять вправи на творення казок, оповідань (одні з них пропонують продовжити твір, інші – скласти самостійно; частина завдань задає конкретну тему твору), скоромовок, загадок, лічилок тощо.

Так, наприклад, під час підготовки роботи були проаналізовані у зазначеному контексті чинні підручники з читання, рідної мови, математики та курсу „Я і Україна” (автори О.Я. Савченко; М.С. Вашуленко, О.І. Мельничайко; М.В. Богданович; Т.М. Байбара, Н.М. Бібік) для початкових класів. У процесі аналізу вдалося з’ясувати, що найбільшим потенціалом для формування пізнавальних процесів володіють читанки. Ці засоби представлені в них як окремими запитаннями, так і спеціальними рубриками („Пам’ятай”, „Пригадай”, „Зверни увагу” та ін.). Ці підручники відрізняються, зокрема, кількістю завдань на розвиток уяви і фантазії. Вправи такого типу пов’язані зі створенням уявних картин природи, образів дійових осіб та ін., а також зосереджені у спеціальній рубриці „Пофантазуйте!”.

Найбільше завдань на формування уваги містять підручники „Рідна мова”. Вони представлені вправами типу „Зверни увагу” та рубрикою „Візьми до уваги”. Завдання першого виду спонукають учнів зосередитися на об’єкті, тоді як другий вид покликаний привернути увагу школярів до важливих правил, порад.

Пріоритетне місце за кількістю вправ на формування пам’яті займають підручники „Я і Україна”, причому всі ці завдання можна розділити на дві групи: ті, що забезпечують довготривале запам’ятовування (вони вміщені в рубриці „Запам’ятай”), і такі, що допомагають виявити міцність засвоєного та активізують процеси відтворення (рубрика „Пригадай”).

Найчисельнішою є група завдань, спрямованих на формування у молодших школярів уміння міркувати. Особливо щедро представлені вони у читанках та у підручниках „Я і Україна” (рубрика „Поміркуйте разом”; запитання з питальним словом „чому”; вправи на доведення власної думки, підбиття підсумків та ін.). Чимало таких завдань містять і підручники з математики, причому частина з них спонукає учнів пояснити хід міркування, послідовність дій; інша – представлена вправами підвищеної складності (так звані завдання „з зірочкою”).

Завдання на розвиток творчих здібностей найповніше представлені у підручниках з рідної мови, причому домінують серед них вправи, які потребують від учнів повної самостійності.

Значним розвивальним потенціалом у зазначеному аспекті володіють підручники „Я і Україна”. Завдання дослідницького характеру, вміщені в них, передбачають використання додаткової літератури, організацію пошукової діяльності. Творчі завдання практичного спрямування мають переважно змагальний характер (на зразок „Організуйте конкурс...”).

Таким чином, результати аналізу чинних підручників для початкових класів засвідчили, що вони містять завдання з великими потенціальними розвивальними можливостями.

Однак представлення таких завдань у навчальних книгах потребує удосконалення, оскільки розміщені вони (в деяких випадках) дещо безсистемно, не всі види завдань представлені у підручниках, недостатньо забезпечується позитивна динаміка їх використання.

Аналізуючи різноманітну методичну літературу для вчителів початкової школи на предмет наявності розвивальних завдань, ми відзначили наступні нотатки.

У розробках уроків з української мови (автори Мельничайко О., Лесняк Н.) розвивальними вправами насичені в основному такі етапи уроку, як повторення вивченого матеріалу, актуалізація опорних знань учнів та закріплення нового матеріалу. Уроки цих авторів окрім розвитку загальнонавчальних умінь передбачають також, у великий мірі, розвиток уяви (зробити усний опис сходу сонця за малюнком), пам’яті, мислення (висловити головну думку запропонованого вірша).

Дещо інше можна побачити в розробках уроків з математики (авторів Козак М.В., Корчевська О.П.). Структура уроку (за цими авторами) передбачає розвиток математичних знань як окремий компонент заняття, тому автори пропонують на цьому етапі чимало завдань розвивального характеру (наприклад, скласти план до задачі, зробити короткий запис задачі, вибрати із запропонованих правильний короткий запис до задачі та ін.). Розвитку логічного та нестандартного мислення сприяють, на нашу думку, завдання з підвищеним логічним навантаженням, що пропонуються даними авторами.

Серед аналогічних посібників з читання у розвивальному плані слід відзначити розробки уроків І. Дівакової, в яких вміло поєднуються можливості підручника з цього питання та власні завдання. Багато в чому проявляється увага до розвитку мовленнєвих можливостей молодшого школяра. Зокрема, це можна побачити у завданнях такого характеру, як „Прокоментуй...”, „Обговори з товаришами...” тощо.

Також можна виділити пріоритетність розвивальних завдань, аналізуючи посібник Г.Шандрівської („Математика. Розробки уроків для 2, 3, 4 класу”). Треба сказати, що розвитку загальнонавчальних умінь і навичок сприяють спеціально підібрані цікаві завдання, задачі для розумової розминки, математичні ігри та уроки-свята, що представлені в посібнику. Ці ж завдання, на думку автора, мають сприяти формуванню інтересу до вивчення математики.

Цікаві завдання з курсу „Я і Україна” розвивального характеру можна побачити у посібнику Майхрука М.І., Митохір Н.Б., Янусь С.В. Вони розвивають допитливість та уяву (використання народознавчого матеріалу – завдання на осмислення прислів’їв та приказок), спостережливість та увагу (фенологічні спостереження), пам’яті та мислення (розгадування кросвордів).

Також, на нашу думку, з метою розвитку в учнів початкових класів, наприклад, процесів запам’ятовування важливо включати в розробки уроків більше вправ на заучування напам’ять, на використання життєвого досвіду, на актуалізацію набутих знань тощо.

Спостерігаючи уроки вчителів, перебуваючи на практиці, можна відзначити, що реалізація принципу розвивального навчання у великій мірі залежить від індивідуального стилю роботи вчителя, його досвіду, наявності дидактичних матеріалів та ін. Великий вплив на цей процес має рівень учнів, з яким вони приходять до школи, середовище, в якому виховуються. Найперше хотілося б відзначити великі здобутки у цьому питанні вчителів міських шкіл, зокрема ЗОШ № 9 м. Тернополя. Педагоги часто використовують у своїй практиці цілі уроки розвивальної спрямованості, системи розвивальних уроків, на яких домінує розвивальний компонент, а розвивальній меті підпорядковуються навчальна та виховна. Вчителі на своїх уроках постійно застосовують цікаві вправи, роботу в парах, де діти залюбки спілкуються між собою, розвиваючи при цьому мовлення та мислення, насичують бесіди питаннями типу: „Доведи це...”, „Чому ти так вважаєш...” тощо.

Також слід відзначити деяку заангажованість у цьому плані вчителів сільських шкіл. Багато з них використовують у своїй діяльності звичну їм методику роботи, не удосконалюючи її новітніми технологіями.

Схожі результати показало і наше дослідження, що було проведене на базі кількох загальноосвітніх шкіл м. Тернополя і Тернопільського району та середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів смт. Золотий Потік Бучацького району Тернопільської області. Відповідаючи на питання анкети, педагоги намагались узагальнити свій досвід з проблеми розвивального навчання.

Досвід же шкіл розвивального навчання показує, що з перших днів перебування дитини у школі у неї формується творче мислення, стійкий інтерес до знань. Принцип діяльності цих шкіл – знання, вміння і навички виступають як засоби для розвитку особистості учня (див. Додаток А).

Вчителі-методисти А.А. Стійчук (середня школа № 11 м. Сміли) і В.Н. Синиця (середня школа № 15 м. Чернігова) нерідко пропонують на уроках читання знайти рядки, які можна заспівати, вдома спробувати придумати мелодію до поезії. Якщо вірш треба завчити напам’ять, учитель спочатку сам, а за ним діти по-різному проспівають рядки; нерідко учні цих класів пишуть на уроках розвитку мовлення твір „Що я почув у музиці”.

Досвід роботи передових учителів, які спеціально тренують дитячу руку, засвідчує доцільність використання, особливо в перших-других класах, таких видів завдань:

· різноманітні графічні диктанти, які проводять на уроках математики, малювання, письма. Крім м’язів пальців, тренуються довільна увага, зосередженість, орієнтація в просторі. Добре, щоб графічний диктант набув в остаточному підсумку вид привабливого для дітей візерунка, орнаменту тощо;

· вправи на розфарбовування, домальовування, штриховку, доповнення, з’єднування;

· „сліпе” ліплення – дитина із заплющеними очима ліпить за зразком;

· складання індивідуально або в групі композицій з різноманітних природних та інших матеріалів;

· ігри з „Чарівним мішечком”, мета яких – розпізнавання відомих предметів навпомацки;

· ігри-змагання на швидкість зав’язування і розв’язування вузлів із товстих різноколірних шнурів;

· виконання ігрових завдань, що потребують узгоджених дій правої і лівої рук, узгоджених дій у роботі в парі;

· ігрові форми фізкультурних хвилинок на уроках: впізнавання задуманого через рухи („що ми бачили – не скажемо, подивіться – ми покажемо”);

· гра „Безпомилкова дія” – вправляння в точності, виразності рухів (з музичним супроводом, без нього, сфантазованих на задану тему).

Добре роблять учителі, які показують дітям, як саме слід заучувати. А.Г. Процюк (Мізоцька середня школа Рівненької обл.) у другому класі на уроці читання так організувала вивчення напам’ять вірша Б. Чалого „Осінь настає...”. Коли учні кілька разів з різною метою перечитали вірш, учителька запропонувала хором його відтворити, у разі потреби заглядаючи в підручник. Потім підручники закрили і відтворювали вірш за наочною опорою. Зокрема, на дошці учні помічають такий зоровий ряд малюнків-символів:

усміхнене

сонечко

листочок

молочаю

листочок

клена

ялинка

журавлиний

клин

хмарина

сіра

Стежачи за указкою вчителя, діти виразно читають вірш:

Ніби притомилось сонечко привітне,

у траві пожовклій молочай не квітне...

Облетіло літо листячком із клена,

Лиш ялинка в лісі сонячно-зелена.

Журавлі курличуть: „Летимо у вирій”.

Пропливає осінь на хмаринці сірій.

Вважаємо, що перелік вчителів-практиків, що працюють над використанням завдань розвивального характеру ще далеко не повний. Але аналіз вже цих груп дає можливість стверджувати, що втілення ідей розвивального навчання в сучасній педагогічній науці і практиці спрямовується так, щоб поряд із формуванням знань, умінь і навичок забезпечувався розвиток мотиваційного компонента навчання і розвивалась культура, здоров’я учасників навчально-виховного процесу.

Анкетуванням було обстежено групу вчителів початкових класів. Кожному вчителю надавались анкети із запитаннями стосовно розвивального навчання молодших школярів (зміст анкети див. Додаток В).

Потрібно зауважити, що завданнями опитування були: 1) з’ясувати розуміння суті та мети розвивального навчання; 2) з’ясувати ставлення до розвивального навчання у початковій школі; 3) виокремлення найбільш розвивальних підручників для початкової школи; 4) визначення недоліків і можливих шляхів вдосконалення навчання за рахунок впровадження розвивальних методик.

Аналізуючи відповіді вчителів на питання анкети, слід зупинитись на питанні „Як часто Ви застосовуєте принцип розвивального навчання на уроці?”. Пропонуємо діаграму відповідей на це питання:

Діаграма 1. Застосування принципу розвивального навчання у початковій школі

 

Такі відповіді дають змогу констатувати, що розвивальне навчання ще не отримало достатньої уваги з боку педагогів, адже систематично застосовують принцип розвивального навчання лише 4 % практикуючих вчителів. Разом з цим деякі вчителі не змогли визначити сутність розвивального навчання, багато відповідей були неточними та незрозумілими, у них не було чітко вираженої думки.

На питання „Розвивальні можливості яких уроків Ви найчастіше використовуєте у своїй роботі?” відповіді розподілились наступним чином:

 

Діаграма 2. Уроки, на яких застосовується розвивальне навчання

 

На увагу заслуговують і відповіді на останнє питання анкети „Чи дозволяють зміст і завдання підручників здійснювати розвивальне навчання на уроці?”

Вчителям пропонувались до розгляду чинні підручники з початкової школи. Відповіді розподілились наступним чином: