Ііі. Прочитайте уважно текст. Виконайте завдання до нього. Із чотирьох варіантів відповідей виберіть одну Правильну

Феномен Стуса

(1-3) На сьогоднішній хвилі оновлення ім'я Стуса увійшло в життя українського народу як важливий чинник пробудження й самоусвідомлення, набуло значною мірою символічного значення.

(4-7) В історії кожної національної культури були свої подвижники. Що ж до культури української, то вона давала особливо вдячний ґрунт для подвижництва, інакше вона просто не могла б вижити в тих жорстких і неповноцінних умовах, які визначила їй історія. Дух Шевченка витає над нею, невблаганно шукаючи все нових втілень, і одним з них став Василь Стус.

(8-15) Досвідові Шевченка належить особливе місце в поезії Стуса. Це щось незмірно вагоміше від суто літературного впливу. Недарма Ю. Шевельов писав: «Шевченко для нього – як українська мова. Він нею пише, він нею дихає, він кує й перековує її, як йому велить творчий дух. Не можна собі уявити Стуса поза українською мовою, не можна його уявити поза Шевченковою стихією». То, справді, глибоко внутрішня єдність, генетичний духовний зв'язок при гострому запереченні наслідування шевченківських форм, інерції «шевченківського кожуха». Стусову поетику, його «образ вірша» єднає з Шевченком своєрідний кругообіг образів, глобальна повторюваність певних мотивів і форм.

(16-21) 3 перших кроків свого творчого самовиявлення Стус брав на себе багато. Вже в ранніх віршах болісно шукає втраченої гармонії зі світом, цілісності – не ситої і ледачої, а тієї, що її треба виборювати дорогою ціною – пізнанням самого себе, готовністю не зрадити себе. «Як вибухнути, щоб горіть?!» – так звучить у Стуса вічне гамлетівське запитання. Його життєва модель – втілення принципу: між високою ідеєю та життєвим вибором, між словом і вчинком немає відстані, немає суперечності.

(22-26) Саме цим насамперед зумовлена особлива значущість Стусового образу буття для нашої людини, яку привчали бути рабом обставин, об'єктом чиєїсь волі, а не суб'єктом в його самовиявленні й самоутвердженні. З цим пов'язана й особлива вага Стусового слова. Воно підтверджене вчинком, «забезпечене нерозмінним запасом правди і ціною власного життя» (Євген Сверстюк), тому й не сприймається як фраза.

(27-35) Доводиться чути, що вся сила поезії Стуса – в тих ідеях, які вона несе в собі, в образі автора, тоді як суто поетичних відкриттів тут небагато. На цій підставі його як традиціоналіста протиставляють новаторам. Та з огляду на нашу історичну, національну долю така поезія завжди була актуальною, лишаючись головним, а подекуди чи не єдиним чинником національно-культурного самоствердження. У місткому афористичному слові вона несла правду всупереч заборонам, насильству, фальсифікації. А що за таке слово дорого треба платити – здоров'ям, долею, самим життям (і платили, платили сповна!), – воно не сприймалося як фраза, набувало ваги й закличної сили. Можливо, настане колись такий час, коли ми будемо справді вільними серед рівних – тоді й відмовимося від поетичної публіцистики, але ще не час...

(36-41) І, очевидно, сила поезії Стуса, її здатність зворушити глибинні шари свідомості читача зумовлена не тільки сумою істин, висловлених у ній. Інша річ, що «секрети поетичної творчості» Стуса не лежать на поверхні, не заявляють голосно про себе. Вони – у «непомітних» взаєминах традиційних і новаторських начал, у непідвладності моді, в майстерному опануванні смисловими глибинами слова, в умінні віднайти різні смислові шари й глибоко заховані асоціативні зв'язки, символічне підґрунтя слова й образу.

(42-47) Сьогоднішня популярність імені Стуса виникла на гребені політичної хвилі. Вона зумовлена навалою пізнання того, що замовчувалося, душилося, а насправді було і є гордістю нації. Широкий загал знає передусім ім'я Стуса: душі, згодовані сурогатами, вабить образ праведника. І що більше його поезія наближатиметься до людей, то глибинніші смислові пласти відкриватимуться в ній. Час уже, нарешті, формувати смаки не дешевими ерзацами поезії, а такими чистими й справжніми взірцями, як Стусове слово.

(48-53) Якби життя Стуса склалося інакше, пролягло б у звичному, «спокійному» річищі, без трагічних випробувань, ми, без сумнівів, мали б поета інтелектуально наповненого, з високою мистецькою ерудицією, оригінальним переосмисленням світового мистецького досвіду, що для української поезії з її вічно актуальною небезпекою провінціалізму – життєво важливо. Але то був би вже інший поет. Феномен Стуса постав саме на такому історичному тлі. І саме такий Стус дорогий нам.

(За Михайлиною Коцюбинською)

(628 слів)

Завдання до тексту

1. Справедливість думки: «На сьогоднішній хвилі оновлення ім'я Стуса ввійшло в життя українського народу як важливий чинник пробудження й самоусвідомлення, набуло значною мірою символічного значення» (рядки 1-3) доводять висловлювання з тексту:

1) Сьогоднішня популярність імені Стуса виникла на гребені політичної хвилі. Вона зумовлена навалою пізнання того, що замовчувалося, душилося, а насправді було і є гордістю нації (рядки 42-44).

2) Вже в ранніх віршах (Стус) болісно шукає втраченої гармонії зі світом, цілісності – не ситої і ледачої, а тієї, що її треба виборювати дорогою ціною – пізнанням самого себе, готовністю не зрадити себе (рядки 16-20).

3) «Секрети поетичної творчості» Стуса – у непомітних взаєминах традиційних і новаторських начал, у непідвладності моді (рядки 37-39).

4)... З огляду на нашу історичну, національну долю така поезія завжди була актуальною, лишаючись головним, а подекуди чи не єдиним чинником національно-культурного самоствердження (рядки 29-31).

 

А 1-ше висловлювання;

Б 2-ге висловлювання;

В 3-тє висловлювання;

Г 4-те висловлювання.

2. Принцип «між високою ідеєю і життєвим вибором, між словом і вчинком немає відстані, немає суперечності» (рядки 20-21) характеризує натуру:

А рішучу;

Б цілісну;

В віддану;

Гнерозважливу.

 

3. Доказ того, що життя і творчість В. Стуса є подвижництвом, містять висловлювання з тексту:

1) В історії кожної національної культури були свої подвижники. Що ж до культури української, то вона давала особливо вдячний ґрунт для подвижництва, інакше вона просто не могла б вижити в тих жорстких і неповноцінних умовах, які визначила їй історія (рядки 4-6).

2) У місткому афористичному слові вона (така поезія) несла правду всупереч заборонам, насильству, фальсифікації. А що за таке слово дорого треба платити – здоров'ям, долею, самим життям (і платили, платили сповна!), – воно не сприймалося як фраза, набувало ваги й закличної сили (рядки 31-34).

3) Що більше його (Стусова) поезія наближатиметься до людей, то глибинніші смислові пласти відкриватимуться в ній (рядки 45-46).

4) Широкий загал знає передусім ім'я Стуса: душі, згодовані сурогатами, вабить образ праведника (рядки 44-45).

 

А 1-ше висловлювання;

Б 2-ге висловлювання;

В 3-тє висловлювання;

Г 4-те висловлювання.

 

4. Загальним щодо інших є зміст висловлювання:

А Шевченко для нього – як українська мова (рядки 9-10).

Б Стусову поетику, його «образ вірша» єднає з Шевченком своєрідний кругообіг образів (рядки 14-15).

В Досвідові Шевченка належить особливе місце в поезії Стуса (рядок 8).

Г То, справді, глибоко внутрішня єдність при гострому запереченні наслідування шевченківських форм, інерції «шевченківського кожуха» (рядки 12-13).

5. У вислові «Досвідові Шевченка належить особливе місце в поезії Стуса. Це щось незмірно вагоміше від суто літературного впливу» (рядки 8-9) автор говорить про:

А епігонство;

Б прихильність;

В наслідування;

Г спадкоємність.

6. У реченні «З перших кроків свого творчого самовиявлення Стус брав на себе багато»:

А немає фразеологізмів;

Б ужито фразеологізм «брати на себе»;

В ужито фразеологізм «брати на себе багато»;

Г ужито фразеологізм «творче самовиявлення».

7. Стусове запитання «Як вибухнути, щоб горіть?!» (рядок 19) означає:

А роздвоєність, сумнів;

Б занурення в роздуми, нездатність діяти швидко й рішуче;

В невідворотну потребу в рішенні перед серйозним кроком;

Г визначення творчої позиції, життєвий вибір.

 

8. Висловлення «Доводиться чути, що вся сила поезії Стуса – у тих ідеях, які вона несе в собі, в образі автора, в той час як суто поетичних відкриттів тут небагато» (27-28) є в тексті:

А висновком із попереднього роздуму автора;

Б тезою автора, яку він має підтвердити або спростувати;

В формулюванням проблеми, спірного питання;

Г аргументом, доказом, що підтверджує або спростовує тезу автора.

9. Думку про те, що поетичних відкриттів у творчості Стуса небагато, він є традиціоналістом, а не новатором, найкраще спростовує висловлювання:

1) Можливо, настане колись такий час, коли ми будемо справді вільними серед рівних – тоді й відмовимося від поетичної публіцистики, але ще не час... (рядки 34-35).

2) Ми, без сумнівів, мали б поета інтелектуально наповненого, з високою мистецькою ерудицією (рядки 49-50).

3) І що більше його поезія наближатиметься до людей, то глибинніші смислові пласти відкриватимуться в ній. Час уже, нарешті, формувати смаки не дешевими ерзацами поезії, а такими чистими і справжніми взірцями, як Стусове слово (рядки 45-47).

4)... «Секрети поетичної творчості» Стуса – у «непомітних» взаєминах традиційних і новаторських начал, у непідвладності моді, в майстерному опануванні смисловими глибинами слова, в умінні віднайти різні смислові шари й глибоко заховані асоціативні зв'язки, символічне підґрунтя слова й образу (рядки 37-41).

А 1-ше висловлювання;

Б 2-ге висловлювання;

В 3-тє висловлювання;

Г 4-те висловлювання.

10. Посилання автора на «непомітні» взаємини традиційних і новаторських начал» (38-39) у поезії В. Стуса заперечує думку про те, що він як традиціоналіст протистоїть новаторам, оскільки:

А традиціоналіст і новатор – у тексті антоніми, а традиційний і новаторський – ні;

Б слова в обох парах – антоніми;

В традиціоналіст і новатор – антоніми, а традиційний і новаторський – синоніми;

Г слова в обох парах належать до однієї тематичної групи.