Здатність бути позивачем або відповідачем у суді.

    Цю ознаку не завжди вказують окремо, іноді розглядаючи її як більш загальну вартість-можливість бути самостійним учасником цивільного обігу.

Однак слушним видається трактувати її як самостійну ознаку, окремий прояв правосуб´єктності юридичної особи, оскільки у цьому разі йдеться не тільки про реалізацію, а й про порядок захисту цивільних прав останньої. Власне, така позиція відображена і у ст.80 ЦК.

    “Розглянуті ознаки тісно пов´язані між собою. Наявність відокремленого майна - матеріальна основа господарської самостійності і самостійної відповідальності юридичної особи; остання без матеріальної бази неможлива. У той же час самостійна відповідальність – необхідна передумова реалізація юридичної особи наданої їй можливості від свого імені набувати майнових прав і обов´язків. Адже без такої відповідальності ці права і обов´язки не мали б практичного значення: саме у самостійній відповідальності полягає практичне значення взяття і виконання обов´язків від свого імені. Без самостійної майнової відповідальності майнова відокремленість мала б однобічний характер і не була б достатньо повною. Так само організаційна єдність не може розглядатися поза контекстом змісту установчих документів та їх значення для реєстрації, а відтак – конституювання[4]”.

    У цивілістичній літературі час від часу поста питання щодо того, яка з цих ознак є головною у правовій характеристиці юридичної особи.

    Деякі науковці такою ознакою називають можливість участі юридичної особи у цивільних від свого імені, інші – ­­­­­­­вважають, що нею є наявність відокремленого майна, треті – вказують як на визначальну ознаку на самостійну майнову відповідальність юридичної особи.

    Однак слід визнати, що ці суперечки мають головним чином теоретичну спрямованість, оскільки з погляду практичного усі ознаки юридичної особи є однаково важливими. Цю точку зору поділяє й сучасна українська цивілістика.

    Широка участь господарських організацій у майнових та особистих не майнових відносинах, можливість покладання на них цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язань, заподіяння майнової шкоди іншим особам спричиняють потребу в захисті порушених цивільних прав, а у зв’язку з цим і необхідність звернення з позовом до суду.

    Згідно зі ст. 102 ЦПК України сторонами у цивільному процесі можуть бути державні підприємства, установи, організації, колгоспи, інші кооперативні організації, громадські організації, що користуються правами юридичної особи.

    Сторонами в господарському процесі – позивачами і відповідачами – можуть бути підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземці), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та у встановленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених законодавчими актами, - державні та інші органи, громадяни, які не є суб’єктами підприємницької діяльності (статті 1 і 21 Господарського процесуального кодексу України).Оскільки у третейському суді розглядаються спори, віднесені до компетенції господарського суду, то сторонами в них також можуть бути організації, наділені правами юридичної особою.

    Всі зазначені ознаки (риси) юридичної особи взаємозумовлені і мають розглядатися в єдності, сукупності, бо лише разом вони розкривають суть юридичної особи. Але ці ознаки не є істотними, вони другорядні, похідні. Адже коли організація створена і вже існує як юридична особа, то вона за законом повинна звернутися до установи банку із заявою про відкриття рахунку для зберігання своїх коштів і проведення розрахунків з іншими організаціями.