Глава 1. Теоретичні основи аналізу банківської діяльності

ЗМІСТ

Вступ.................................................................................................................2

Глава 1. Теоретичні основи аналізу банківської діяльності.....................7

1.1. Методологічні аспекти економічного аналізу діяльності комерційних банків.........................................................................................................7

1.2. Методичні основи аналізу активів та пасивів банку..............................15

1.3. Методичні основи аналізу доходів, витрат і прибутковості комерційного банку................................................................................20

1.4. Методичні основи аналізу ліквідності і платоспроможності.................24

1.5. Методичні основи банківських ризиків..................................................32

1.6. Методичні засади побудови рейтингової системи оцінювання діяльності комерційних банків...............................................................37

Глава 2. Аналіз банківської діяльності на прикладі банку АКБ “Мрія” та шляхи його поліпшення...........................................................................42

2.1. Аналіз балансової звітності комерційного банку «Мрія»......................42

2.2. Структурний аналіз активів, пасивів, ліквідності та рентабельності комерційного банку «Мрія»....................................................................58

2.3. Аналіз прибутковості комерційного банку “Мрія”................................70

2.4. Аналіз рейтингової оцінки діяльності комерційних банків....................77

2.5. Вдосконалення аналізу діяльності комерційного банку.........................83

Висновки.........................................................................................................87

Література......................................................................................................90

 

ВСТУП

Перехід до ринкової економіки потребує від українських комерційних банків підвищення ефективності керування банківською діяльністю. Важлива роль у реалізації цієї задачі приділяється економічному аналізу. У той же час, успішний розвиток і надійність банківської системи України в сформованих економічних умовах також багато в чому залежить від постановки в комерційних банках аналітичної роботи, що дозволяє давати реальну і всебічну оцінку досягнутим результатам діяльності банків, виявляти їх сильні і слабкі сторони, визначати конкретні шляхи рішення виникаючих проблем.

    Сьогодні одним із найбільш динамічних секторів української економіки є банківський, що показує високі кількісні темпи росту і придбаючий якісні характеристики, властиві, агентам ринкової економічної системи відношень. Його розвиток обумовлює необхідність удосконалювання методів економічного аналізу, бухгалтерського обліку, планування і контролю діяльності.

    Діяльність комерційних банків піддається аналізу з боку Центрального банку, податкових органів і органів статистики, аудиторських фірм, партнерів і контрагентів. Розроблені державними регулюючими органами аналітичні показники і форми звітності, що включають бухгалтерський баланс, звіт про фінансові результати, розрахунок економічних нормативів максимального ризику на одного позичальника та інші показники, є основою для проведення зовнішнього аналізу діяльності банку і дозволяють одержати уявлення про його фінансове становище. Однак такий аналіз охоплює лише найбільш загальні сторони діяльності банку, оскільки доступні тільки зведені звітні дані.

    Для ефективного вирішення безпосередньо управлінських задач, досягнення стійкого і прибуткового функціонування банку необхідно проведення глибокого аналізу всіх сторін його діяльності на основі внутрішній інформації: рентабельності комплексу послуг що надаються і операцій, окупності виробничих витрат, прибутковості функціонування окремих підрозділів і ін. Особливу важливість подібний аналіз придбає в умовах конкуренції, що загострилася, на банківських ринках, посилення регулюючих обмежень із боку державних органів, банкрутств, що почастішали, і відкликань ліцензій комерційних банків.

Банки як комерційні підприємства, працюють заради одержання прибутку. Аналіз дохідності та прибутковості (як складова частина економічного аналізу банківської діяльності) дозволяє судити як про стан самих банків, так і про загальну економічну ситуацію в країні. Прибутковість банків має значення не тільки для самих банків, але і для всієї країни в цілому, і банкрутство банків тягне за собою збитки його клієнтів (депонентів): підприємств і населення. Відомо, що, якщо у банка будуть “здорові” клієнти, тоді і сам банк у такому випадку буде процвітати, і навпаки. Але в той же час, якщо банк виявиться у важкому фінансовому становищі і не зможе вчасно і цілком виконувати свої зобов^’язання, то клієнти такого банку теж можуть істотно постраждати, тому що вони бережуть свої кошти на різних банківських рахунках. Стабільність економіки країни також багато в чому залежить від стабільності банківських установ, що у свою чергу досягається за допомогою проведення комплексного і всебічного економічного аналізу банківської діяльності.

    Проведення аналізу діяльності комерційних банків вимагає обліку специфічних умов, зв^’язаних із місцем, що займається ними в ринковій системі відношень.

           По-перше, у процесі надання банківських послуг і одержання прибутку домінує рух фінансового капіталу, здебільшого у формі притягнутих клієнтських коштів. Власне, особлива увага приділяється аналізу фінансових показників і характеристикам руху коштів: рівню ліквідності і ризиків вкладень, оборотності використованих ресурсів і ін. Аналіз основних фондів, собівартості, використання трудових ресурсів має порівняно менше значення.

    По-друге, банк є розрахунковим центром, оператором і посередником у фінансових операціях інших економічних агентів. Це приводить до високого ступеня втягнення й активної участі банку в роботі безлічі інших підприємств різних галузей і форм власності. Таким чином залежність банку від клієнтської бази є дуже високою, і важливе значення набуває аналіз діяльності контрагентів і клієнтів банку в частині, що має до банку безпосереднє відношення, – видача кредитів, залучення коштів і т.д.

    По-третє, особливу важливість набувають методи ранньої діагностики несприятливих змін, тому що банк працює з притягнутими коштами і має можливість відстрочити кризу ліквідності і платоспроможності за своїми обов^’язками за рахунок збільшення обсягів додаткового залучення, що утрудняє виявлення негативних тенденцій.

    З обліком цих факторів задачі економічного аналізу діяльності банків можуть бути сформульовані в такий спосіб:

1. Планування діяльності і установлення випадкових показників і нормативів на основі планового розвитку клієнтської бази.

2. Контроль виконання планів і дотримання нормативів по показниках пов^’язаним із наданням послуг клієнтам банку, залученням коштів, операційним прибуткам і господарським витратам.

3. Розрахунок ефективності й оцінки ризиків різних варіантів вкладень ресурсів – власних і притягнутих фінансових коштів, що володіють великою кількістю альтернативних можливостей для використання: вкладення в цінні папери, кредитування, розвиток тієї або іншої послуги і т.д.

4. Пошук внутрішніх резервів як фінансової (зменшення нерентабельних обсягів і рівня ризиків розташованих засобів), так і в “виробничої” сфері (оптимізація використання трудових ресурсів, рухи основних фондів і матеріальних засобів).

5. Аналіз і обґрунтування оптимальних рішень, пов^’язаних із управлінням найважливішими показниками і сторонами діяльності.

           В міру розвитку банківської системи і зміни характеру її функціонування, пов^’язаної з укрупненням і розвитком філіальної мережі більшості банків, деякою мірою змінюється також характер економічного аналізу. З розвитком філіальної мережі і ростом пов^’язаних із цим витрат, підвищилося значення “виробничого” аналізу діяльності і його показників: терміна окупності основних засобів, ефективності використання трудових і матеріальних ресурсів і т.д.

    У ході проведення внутрішнього, управлінського аналізу можуть бути використані різні методи загальної теорії економічного аналізу, фінансового менеджменту: угрупування, порівняння, індексний, балансовий, економічне моделювання, портфельний метод, факторний аналіз і т.д. Задача забезпечення і добору доцільних при вирішенні тих або інших задач вихідних даних вирішується за допомогою створення інформаційної бази й інструментів її первинного аналізу.

    Мета цієї роботи – вивчити методи при аналізуванні банківської діяльності, що може бути корисним для визначення фінансового стану досліджуваного банку і напрямки покращання його функціонування.

    Задачами цієї роботи є:

* ознайомитися з основними методами та прийомами, що використовуються в аналітичній роботі банку;

* розглянути основи аналізу доходів, витрат і прибутковості комерційного банку;

* навчитися основним засадам побудови рейтингової системи оцінювання діяльності комерційних банків.

    При розробці теоретичних питань були використані методичні, нормативні матеріали Національного банку України (НБУ), роботи закордонних та українських економістів.

 

Класифікація ризиків

    Банківські ризики класифікуються по тимчасовому критерію: ретроперспективний (минулий); поточний; перспективний (майбутній). Поточному ризику підлягають операції по видачі гарантій, акцепту, перекладних векселів, документарні акредитивні операції, продаж активу з правом регресу й ін. Але сама можливість оплати гарантії через визначений час, оплата векселів, здійснення акредитива за рахунок банківського кредиту піддає ці операції перспективному (майбутньому) ризику[5].

    При настанні часу оплати гарантії, якщо банк не врахував імовірність цих утрат, він несе і ретроспективний (минулий) ризик, тобто той ризик, котрий банк прийняв на себе безпосередньо при видачі гарантій.

    Аналіз розподілу ризику в часі грає дуже важливу роль для прогнозування майбутніх банківських витрат, для запобігання накладення ретроспективних (минулих) ризиків, а також для запобігання помилок у майбутній діяльності банку. Класифікація банківських ризиків по тимчасовому критерію дозволяє віднести банківську діяльність до динамічних задач керування.

    Аналіз класифікації ризиків показує, що зміна одного виду ризику викликає зміни майже усіх інших видів. Економічні і політичні ризики можуть бути як зовнішніми так і внутрішніми. Ці категорії ризиків тісно пов^,язані між собою.

    До внутрішніх відносяться ризики, обумовлені діяльністю самого банку, його клієнтів (позичальників) або його конкретних контрагентів. На їхній рівень впливають ділова активність керівництва самого банку, вибір оптимальної маркетингової стратегії, політики, тактики й інші фактори[25].

    До зовнішніх відносяться ризики, безпосередньо не пов^’язані з діяльністю банку або його контрактної аудиторії (контрактна аудиторія банку – соціальні групи, юридичні і (або) фізичні особи, що виявляють потенційний і (або) реальний інтерес до діяльності конкретного банку. Це політичні, соціальні. Економічні, геофізичні й інші ситуації, що викликають втрати в банку і його клієнтах: війни, революції, нестійкість політичного режиму, націоналізація, скасування імпортної ліцензії, загострення економічної кризи в країні й ін. Всі перераховані фактори обумовлюють деяку нестабільність або в політичній, або в економічній схемах і в зв^’язку з цим створюють відповідний ризик.

    Елементами ризиків є: тип або вид банку; сфера впливу виникнення банківського ризику; склад клієнтів; метод розрахунку ризику; ступінь банківського ризику; розподіл ризику в часі; характер обліку ризику; можливість керування банківськими ризиками; засоби керування ризиками.

    До економічних зовнішніх ризиків банку, не пов^’язаним безпосередньо з його діяльністю, прираховують: нестійкість валютних курсів, інфляцію, неплатоспроможність клієнта, банкрутство клієнта банку, відмова клієнта від платежу, несплата боргу у встановлений термін, зміна ціни товару клієнта після укладання контракту, помилка в документах або товарах, зловживання клієнтів або розкрадання ними валютних засобів, виплата по підроблених блокнотах або чекам і т.п.

Внутрішні ризики діляться на ризики основної і допоміжної діяльності. Перші являють собою найпоширенішу групу видів: кредитний, процентний, валютний, ризик по факторингових і лізингових операціях, ризик по розрахункових операціях банку, ризик по операціях банку з цінними паперами. Другі включають: утрати по формуванню депозитів, ризики по нових, нетрадиційних видах діяльності для даного банку, ризики банківських зловживань, ризики по забалансових операціях банку, ризик утрати позицій банку на ринку, ризик утрати репутації банку, складу його клієнтів, ризик зниження банківського рейтингу і т.п. Вони відрізняються від ризику по основній діяльності тим, що найчастіше мають лише умовну, непряму оцінку і виражаються в упущеній вигоді[9].

    Не торкаючись поняття ризиків і їхніх визначень, аналіз класифікації ризиків дозволяє зробити наступні основні висновки.

1. Відсутня єдність як у підході до класифікації ризиків. Так і в розумінні причинно-слідчого зв^’язку, що викликає ризик. Будь-які дії суб^’єкта господарської діяльності багато авторів класифікують як ризик. У зв^’язку з цим банківські технології і послуги, що відрізняються ефективністю і періодом реалізації, а також явища і процеси (зовнішні і внутрішні), взаємозалежні з функціями банку, ототожнюють із ризиками. Ці невідповідності між розумінням ризику і чинниками, що викликають його, приводить не тільки до протиріч у визначенні понять різного виду ризиків, але і не дозволяє сформулювати математичну задачу керування ризиками банку.

2. Аналіз класифікації ризиків, зроблений різними авторами, дає змогу віднести банківську діяльність до класу динамічних задач і виділити три загальних блока формування банківських ризиків: технології та послуги; зовнішня та внутрішня середа банку.

3. Ризики суб^’єктів господарської діяльності, як правило, відображаються на зміні їх балансу. Якщо одним із вимог до балансу є його грошовий вираз, тоді любий ризик в кінцевому рахунку відображає зміну фінансового стану будь-якого суб^’єкту господарської діяльності.

4. Аналіз досліджень показує, що для створення економіко-математичної моделі ризиків необхідно:

* відокремити ризики від факторів, що їх викликають;

* розглянути поняття та визначення відомі в літературі й банківській практиці ризиків та дати із загалом прийнятих класичних позицій їх визначення.

 

Таблиця 2.4

Модель аналізу (млн. грн.)

Показники	Банк «Мрія»			Банк «Надра»
	1998	1999	2000	1998	1999	2000
I. Стабільні джерела прибутку
Процентний дохід	420	510	630	1000	1200	1300
Процентний видаток	250	340	500	440	510	650
Процентна маржа	170	170	130	560	690	650
Безпроцентний дохід	40	45	50	120	150	195
Безпроцентний видаток	50	60	65	140	160	190
Перевищення безпроцентного доходу над безпроцентним видатком (+), "тягар" (-)	-10	-15	-15	-20	-10	+5
Всього: стабільні джерела прибутку	160	155	115	540	670	655
II. Нестабільні джерела прибутку
Доходи (+), збитки (-) від спекулятивних операцій на ринку	+25	+40	+250	+5	-16	+25
Доходи (+), збитки (-) від непередбачених (неординарних) операцій	-	+40	+20	-	-	-
Всього:нестабільні джерела прибутку	+25	+80	+270	+5	-16	+25
III. Інші видатки
- відрахування до резерву на покриття можливих втрат від кредитування	20	30	30	20	10	10
- податки	20	15	10	50	70	100
Чистий прибуток	145	190	345	475	574	570

 

    Одним із основних прийомів оцінки рівня прибутковості комерційного банку є аналіз системи фінансових коефіцієнтів. Цей аналіз полягає в такому:

* порівняння фактичної розрахункової величини фінансового коефіцієнта з його нормативним рівнем;

* зіставлення коефіцієнтів даного банку з коефіцієнтами конкуруючих банків, які належать до цієї групи;

* оцінка динаміки коефіцієнтів;

* факторний аналіз динаміки коефіцієнта.

Система коефіцієнтів прибутковості містить такі показники:

* співвідношення прибутку й активів;

* співвідношення прибутку до оподаткування й активів;

* співвідношення прибутку і власного капіталу;

* прибуток на одного працівника.

    Методика розрахунку цих показників залежить від прийнятої в країні системи обліку і звітності. У зв^’язку з цим розглянемо варіанти розрахунку перелічених показників, а також їхній економічний зміст.

    Прибуток до активів є основним коефіцієнтом, що дозволяє дати першу кількісну оцінку рентабельності банку. Методи розрахунку можуть бути такі:

  К =          Балансовий прибуток за період                             (2.1)

      Середній залишок підсумку активу балансу в періоді

 

    К = Балансовий прибуток за період – Нестабільний дохід (2.2)

      Середній залишок підсумку активу балансу в періоді

 

    Різниця між першим і другим коефіцієнтом полягає в тому, що прибуток очищається від нестабільних джерел. Це має принципове значення, коли надалі оцінюється динаміка коефіцієнта. Рейтинг банку не може бути високим, якщо зростання коефіцієнтів прибутковості забезпечується за рахунок нестабільних джерел.

    При зарубіжних стандартах обліку визначається чистий прибуток. У цьому випадку розрахунок аналогічних коефіцієнтів виглядає так:

    К =            Чистий прибуток за період                                    (2.3)

      Середній залишок підсумку активу балансу в періоді

 

    К = Чистий прибуток за період - Нестабільний дохід                   (2.4)

      Середній залишок підсумку активу балансу в періоді

 

    При розрахунку коефіцієнтів на основі чистого прибутку можна використовувати їхні нормативні значення, рекомендовані спеціалістами Світового банку внаслідок узагальнення банківського досвіду. Зокрема нормативний рівень коефіцієнта (2.3) повинен перебувати в межах від 1,15 до 0,35%, коефіцієнта (2.4) – від 1,0 до 0,6%.

Показник прибутку до активів розраховується:

    К = Прибуток після оподаткування                                         (2.5)

      Середні загальні активи          х 100%

 

Прибуток до оподаткування до активів – співвідношення, що порівнюється з коефіцієнтом прибуток / активи для оцінки менеджменту прибутку.

Розрахунок коефіцієнта при системі обліку за світовими стандартами:

К = Чистий прибуток за період + Всі податки, сплачені за період (2.6)

           Середній залишок за підсумком балансу за період

 

    Чим більша розбіжність між коефіцієнтами прибуток / активи і прибуток до оподаткування / активи (тобто між 2-м і 6-м коефіцієнтами), тим гірше за інших однакових умов управління прибутком.

Прибуток до власного капіталу. Власний капітал – найстабільніша частина ресурсів комерційного банку. Тому стабільність або зростання прибутку на гривню власного капіталу в минулі періоди гарантує певною мірою збереження рівня рентабельності банку в майбутньому. Цей коефіцієнт цікавить засновників, акціонерів чи пайовиків, оскільки показує ефективність їхніх інвестицій. Методика розрахунку коефіцієнтів прибутковості власного капіталу при:

1) чинній в Україні системі обліку:

              К (%) = Прибуток після оподаткування                (2.7)

                                Середній капітал              х 100%

2) чинній у Росії системі обліку:

              К =         Балансовий прибуток за період                        (2.8)

                 Середній розмір власного капіталу в періоді

 

              К =         Балансовий прибуток за період                        (2.9)

                 Середній розмір статутного фонду в періоді

 

К = Балансовий прибуток за період – Нестабільні види доходів у період (2.10)

                  Середній розмір статутного фонду

 

К = Балансовий прибуток + Податки, які відносяться на собівартість (2.11)

                 Середній розмір статутного фонду

3) системі обліку за світовими стандартами:

              К =               Чистий прибуток за період                          (2.12)

                 Середній розмір власного капіталу в періоді

 

              К =               Чистий прибуток за період                          (2.13)

                 Середній розмір акціонерного капіталу в періоді

 

К = Чистий прибуток за період – Нестабільні види доходів у періоді (2.14)

               Середній розмір акціонерного капіталу в періоді

 

    Чистий прибуток за період + Всі сплачені податки

К =                                            (прибуток до оподаткування)              (2.15)

              Середній розмір акціонерного капіталу

 

    Нормативний рівень 12-го коефіцієнта – від 10 до 20%, для 15-го коефіцієнта – 15%.

    Ключовим у системі коефіцієнтів прибутковості є показник прибуток / активи. Фактичне значення цього показника – не єдиний критерій для оцінки ефективності (рентабельності) функціонування банку. Це пояснюється, по-перше, тим, що високий прибуток супроводжується, як правило,  великим ризиком. Тому дуже важливо одночасно звертати увагу на ступінь захисту банку від ризику. По-друге, принципове значення мають ті економічні явища, які криються за факторами, що визначають динаміку вказаного коефіцієнта прибутковості.

Факторний аналіз прибутку банку може проводитись різними способами.

По-перше, основні фактори рентабельності банку випливають із змісту чисельника і знаменника коефіцієнта прибутковості (прибуток до активів). Методом підстановки визначається основний фактор, який обумовлює динаміку коефіцієнта, – зміна абсолютної величини прибутку й активів. Залежно від цього, далі визначаються основні фактори, які підвищують або знижують розмір прибутку чи активів.

    Основними факторами абсолютної величини прибутку банку можна вважати:

· співвідношення темпів зростання (зниження) доходів і видатків банку;

· середня дохідність окремих активних операцій банку;

· частка активів, які дають дохід, в активах банку (частка працюючих активів);

· рух процентних ставок по активних і пасивних операціях банку;

· структура активів, які дають дохід;

· структура кредитного портфеля;

· частка ризикових активних операцій банку в активах;

· прибутковість окремих видів активних операцій.

    По-друге, прийом факторного аналізу рівня прибутку банку є розкладання коефіцієнтів прибутковості на співмножники.

Як приклад, візьмемо два коефіцієнти:

 

Прибуток*   = Валові доходи банку х     Прибуток*          (2.16)

Активи банку         Активи                      Валові доходи банку

*Балансовий, або чистий.

                                                                                         Таблиця 2.5

    Факторний аналіз рівня прибутку банку АКБ “Мрія”

        

Квартали звітного року	Прибуток/Активи	Доходи/Активи	Прибуток/Доходи
I	0,43	2,4	18,0
II	1,24	2,0	61,8
III	0,58	1,8	32,3
IV	0,27	1,5	17,8

 

    Порівняння динаміки трьох коефіцієнтів протягом року показує, що падіння загального коефіцієнта прибутковості пояснювалося в основному скороченням дохідності активних операцій банку. Це могло бути пов^’язане зі зміною процентних ставок і рівня комісійної винагороди, а також зі зміною частки активів, які дають дохід (частки діючих активів). Останнє характеризується коефіцієнтом ефективності:

 

                                 К_еф = А_д / А                                     (2.17)

 

    де: К_еф – коефіцієнт ефективності; А_д – середній залишок у періоді активів, які дають дохід; А – середній залишок у періоді за підсумком активу балансу.

 

Чистий прибуток

(після оподаткування)* = Чистий прибуток** х     Активи             (2.18)

Власний капітал         Активи               Власний капітал

 

*ROE – Return on Equity (чистий дохід)

**ROA – Return on Assets (чистий дохід на активи)

 

Оцінка достатності власного капіталу банку АКБ “Мрія”

    Проблема визначення достатності капіталу банку протягом тривалого часу є предметом наукових досліджень і суперечок між банками і регулятивними органами. Банки намагаються обходитись мінімумом капіталу, щоб підняти показники прибутковості і зростання активів; банківські контролери вимагають великого капіталу для зниження ризику банкрутства. Водночас висловлюється думка, що банкрутства викликані поганим управлінням, що добре керовані банки можуть існувати і з низькими нормами капіталу.

    Термін “достатність капіталу” відображає загальну оцінку надійності банку, ступінь ризику, на який він наражається. Трактування капіталу як “буфера” проти збитків обумовлює обернену залежність між величиною капіталу і тим ризиком, якого зазнає банк. Звідси випливає основний принцип достатності: розмір власного капіталу повинен відповідати розміру активів з урахуванням ступеня їхнього ризику. Разом з тим комерційні банки завжди враховують у своїй роботі той факт, що надмірна “капіталізація” банку, випуск зайвої кількості акцій у порівнянні з оптимальною потребою у власних коштах, теж не є благом. Вона негативно впливає на наслідки діяльності банку. Мобілізація грошових ресурсів шляхом випуску акцій – дорогий і часто не бажаний для банку спосіб фінансування у порівнянні із залученням сторонніх коштів. Тому керівники банків, з одного боку, і органи нагляду за банками, з іншого, прагнуть знайти оптимальне співвідношення між величиною капіталу та іншими параметрами діяльності комерційного банку.

    Занижена частка капіталу в ресурсах банку зазнає критики. Мова йде про неспівмірну відповідальність банку і його вкладників (або держави – за системи страхування депозитів). Міра відповідальності банку обмежується його капіталом, а вкладники та інші кредитори ризикують набагато більших обсягом коштів, довірених банкові. Також існує ряд чинників, що обумовлюють вимоги щодо збільшення банківського капіталу: а) ринкова вартість банківських активів мінливіша, ніж у промислових підприємств, – вона змінюється із зміною процентних ставок, із погіршенням кредитоспроможності позичальників; б) банк більше покладається на непостійні джерела короткострокової заборгованості, багато з яких можна вилучати за вимогою. Тому будь-яка подія політичного та економічного життя може спровокувати масовий відплив ресурсів банку.

    Той факт, що адекватність капіталу банків визначає довіра суспільства до конкретного комерційного банку і банківської системи в цілому, робить її одним з показників, які перебувають під контролем держави в особі центрального банку. Підтримання достатнього рівня сукупного капіталу є однією з умов стабільності банківської системи.

    Точно визначити обсяг капіталу, яким повинен володіти банк або банківська система в цілому, важко, але він має бути достатнім для виконання вже розглянутих функцій, довіри вкладників та органів контролю. Сума необхідного капіталу залежить від ризику, який бере на себе банк. Якщо, наприклад, надані банком позики пов^’язані з великим ризиком, потрібно більше капітальних фондів. Визначаючи обсяг необхідного капіталу, банк стоїть перед альтернативою: збільшити свій капітал у міру зростання ризику чи вкладати кошти в активи, не пов^’язані з підвищеним ризиком. Таким чином, чи капітал банку адекватний, чи ні, залежить від якості його активів, якості управління, політики у сфері діяльності і суми ризиків, яких зазнає банк.

    Протягом тривалого часу комерційні банки і суспільство намагалися виробити перелік нормативів, які можна було б застосовувати при перевірці достатності капіталу чи банківської системи в цілому.

 

Позиція на ринку

    Аналіз долі ринку є важливим елементом зовнішнього SWOT-аналізу, тобто оцінки власних позицій банку в цілому в банківській системі країни, а також можливостей того чи іншого банка конкурента чи групи банків. Доля банку на ринку виявляє його дійсний вплив на ринок. При цьому дуже важливо знати, яка структура ринку, який відносний вплив конкурентів, а також ємність (капіталізацію) окремих сегментів ринку, показники прибутковості й ризику.

    Розрахунки в таблиці 2.6., відображають позиції банків на різних сегментах ринку банківських послуг, а в таблиці 2.7. – доля банків по деяким статтям доходів та видатків.

    Таблиці 2.6, 2.7 мають таку структуру. Вся вибірка (40 банків) розбита на дві підвибірки: великі чи системоутворюючі банки (8 банків, чисті активи яких більше 1 млрд. грн.) й основна група (32 банка). В основну групу входять також 6 банків зі 100%-ним іноземним капіталом. Усередині кожної підвибірки банки упорядковані по величині чистих активів. В 2-й колонці приведені рейтинги банків по величині чистих активів. У колонках з 3-й по 30-у таблиці 2.6. відображені позиції банків (доля ринку) по наступним показникам: чисті активи (Активи), робочі активи (РА), доходні активи (ДА), високоліквідні активи (ВА), коррахунки в інших банках, включно залишки на рахунках НБУ (КР_Б), кредитно-інвестиційний портфель (КІП), кредитний портфель (КП), короткострокові кредити (Кср_К), довгострокові кредити (Дср_К), МБК виданий (МБК), кредити юридичним особам (К_ЮО), кредити фізичним особам (К_ФО), портфель цінних паперів (ЦП), в тому числі портфель державних цінних паперів (ОВГЗ), основні засоби (ОЗ), сформовані резерви під сумнівну заборгованість (Резерви), обов^’язки (Об-ки), онкольні (до запиту) обов^’язки (Онкол_Об), термінові обов^’язки (Тер_Об), коррахунки інших банків (КР_Б), залучені засоби (ЗЗ), залучені засоби в ВКВ (ЗЗ в ВКВ), залучені МБК (МБК), залучені засоби юридичних осіб (Д_ЮО), залучені засоби фізичних осіб (Д_ФО), цінні папери емітовані банком (ЦП_Б), балансовий капітал (Капітал), обслуговування бюджетних рахунків (БР). В таблиці 2.6. показники, які відносяться до активних статей балансу, помічені літерою «А», а до пасивних статей – літерою «П».

    В колонках з 3-й по 23-ю таблиці 2.7. відображені позиції банків по основним статтям доходів та видатків.

    Приведімо короткий аналіз розрахункових даних, показаних в таблицях 2.6, 2.7. Відбувається поступове розслоєння достатньо компактної раніше заснованої групи банків. За підсумками І кварталу 2000 року до групи крупних банків приєднався ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК (ПУМБ), об^’єм чистих активів якого перевищив значення 1 млрд. гривень. Потенційно до групи крупних банків можуть приєднатися такі банки, як УКРКРЕДИТБАНК та УКРСІББАНК (якщо брати до уваги тільки розмір балансового капіталу).

    По розміру балансового капіталу і об^’єму чистих активів безперечним лідером на сьогоднішній день є ПРОМІНВЕСТБАНК, на долю якого приходиться 15,64% капіталу та 12,42% чистих активів.

 

                                                                                         Таблиця 2.6.

Позиції банків на ринку банківських послуг на 01.04.2001р. (%)