Комплектування Збройних Сил України.

Збройні Сили України комплектуються військовослужбовцями відповідно до Закону України від 25 березня 1992 р. "Про загальний військовий обов'язок і військову службу"[3] (у редакції від 18 червня 1999 р.). Загальний військовий обов'язок установлюється з метою забезпечення комплектування Збройних Сил України й інших військових формувань, створених відповідно до законодавства[4] України, а також підготовки населення до захисту держави.

Законодавством встановлені такі форми реалізації громадянами України загального військового обов’язку:

Ø підготовку громадян до військової служби;

Ø приписку (реєстрацію) до призовних дільниць;

Ø прийняття та призов на військову службу;

Ø проходження військової служби за призовом або за контрактом (добровільно);

Ø проходження альтернативної (невійськової) служби;

Ø виконання військового обов'язку в запасі;

Ø дотримання правил військового обліку.

Щодо загального військового обов’язку громадяни України поділяються на такі категорії:

а) допризовники – особи, які проходять допризовну підготовку до приписки їх до призовних дільниць;

б) призовники – особи, які приписані до призовних дільниць;

в) військовослужбовці – особи, які проходять військову службу;

г) службовці за призовом – особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу;

д) військовозобов’язані – особи, які перебувають у запасі;

е) невійськовозобов’язані – особи, які не взяті на військовий облік або зняті з нього.

У воєнний час загальний військовий обов'язок передбачає також загальне обов'язкове військове навчання громадян.

Комплектування Збройних Сил України й інших військових формувань військовослужбовцями здійснюється через військові комісаріати. Громадяни України, придатні до проходження військової служби за станом здоров’я і віком, зобов’язані прибувати за викликом військового комісаріату для приписки до призовних дільниць, проходження медичного огляду, направлення на підготовку для одержання військової спеціальності, призову на військову службу або на збори; проходити підготовку до військової служби, військову службу й виконувати військовий обов’язок у запасі; виконувати правила військового обліку.

Юридичною базою законодавства про загальний військовий обов’язок є Конституція України, в нормах якої у концентрованій формі відображені і юридично закріплені положення Воєнної доктрини України. Серед конституційних норм важливе значення з точки зору комплектування Збройних Сил України та проходження військової служби належить ст. 65, яка визначила, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов’язком її громадян, а також закріпили основну форму реалізації загального військового обов’язку – військову службу. Важливе значення для регулювання загального військового обов’язку належить Законам України „Про оборону України”, „Про Збройні Сили України”, „Про загальний військовий обов’язок і військову службу” тощо. Значне місце в правовому регулювання загального військового обов’язку належить нормативно-правовим актам, що видаються Президентом України, Урядом України та Міністром оборони України.

Законом установлено два види комплектування Збройних Сил України: шляхом призову на військову службу на підставі загального військового обов'язку; шляхом прийняття громадян на військову службу за контрактом.

Для доукомплектування Збройних Сил України й інших військових формувань військовослужбовцями при мобілізації у воєнний час створюється запас.

На строкову військову службу в мирний час призиваються придатні до неї за станом здоров’я і віком громадяни, яким до дня відправки у військові частини виповнилося 18 років. Призов на військову службу проводиться на підставі Указу Президента України два рази на рік (весною і восени), який публікується у засобах масової інформації не пізніше як за місяць до початку призову. Після оголошення Указу Президента України кожний призовник зобов’язаний прибути у пункт і строк, вказані військовим комісаріатом у повістці.

Чинне законодавство визнає поважні причини неприбуття громадян до призовних дільниць у строки, встановлені військовим комісаріатом, до яких, зокрема, належать: хвороба громадянина, яка не дала йому змоги особисто прибути у вказаний пункт; смерть або тяжка хвороба близького родича; перешкода стихійного характеру чи інші обставини, що позбавили його можливості особисто прибути у вказані пункт і строк.

Причини неприбуття мають бути підтверджені відповідними документами.

Для проведення призову громадян на військову службу в районах (містах) утворюються призовні комісії, на які покладається: організація контролю медичного огляду призваних на військову службу; перевірки правильності надання відстрочки або звільнення від призову; контроль за обґрунтуванням військово-професійного призначення призовників із врахуванням їх досвіду, здібностей, інтересів та особистих можливостей; розгляд скарг громадян на дії районних (міських) призовних комісій.

Відповідно до результатів медичного огляду призовника, його моральних і професійних якостей, а також матеріального й соціального стану призовника та членів його сім’ї районна (міська) призовна комісія виносить і оголошує призовникові одне із наступних рішень:

а) про придатність до військової служби і призов на військову службу із призначенням до роду ЗС України чи до інших військ, а також визначає дату відправлення його на військову службу;

б) про тимчасову непридатність до військової служби за станом здоров’я;

в) про надання відстрочки або звільнення від призову на строкову військову службу на підставах, передбачених чинним законодавством;

г) про непридатність за станом здоров’я до військової служби в мирний час, обмежену здатність у воєнний час і зарахування в запас;

д) про непридатність до військової служби із зняттям з військового обліку.