Поняття страху у науковій літературі

Нелегко знайти людину, яка б ніколи не випробовувала почуття страху. Занепокоєння, тривога, страх - такі ж емоційні невід'ємні прояви нашого психічного життя, як і радість, замилування, гнів, подив, сум. Але при надмірній піддатливості до страхів, залежності від них міняється поведінка людини аж до «емоційного паралічу». Стійкі страхи - це страхи, з якими не може впоратися ні дитина, ні дорослий, які приводять до появи небажаних рис характеру. Дитячі страхи, якщо до них правильно ставитися, розуміти причини їхньої появи найчастіше зникають безвісти. Якщо ж вони болісно загострені або зберігаються тривалий час, то це служить ознакою неблагополуччя, говорить про фізичне й нервове ослаблення дитини, неправильному поводженні батьків, конфліктних відносин у сім'ї. Для того щоб впливати на дитину, допомогти позбутися їй від страхів, батькам необхідно також знати, що таке страх, яку функцію він виконує, як виникає й розвивається, чого найбільше бояться діти і чому.

Відомий фізіолог И. П. Павлов вважав страх проявом природного рефлексу, пасивно-оборонною реакцією з легким гальмуванням кори великих півкуль. Страх заснований на інстинкті самозбереження, має захисний характер і супроводжується певними змінами вищої нервової діяльності, відображається на частоті пульсу й подиху, показниках артеріального тиску, виділенні шлункового соку. У самому загальному виді емоція страху виникає у відповідь на дію загрозливого стимулу. Існує 2 погрози, що мають універсальний й одночасно фатальний у своєму результаті характер. Це смерть і крах життєвих цінностей, що протистоять таким поняттям, як життя, здоров'я, самоствердження, особисте й соціальне благополуччя. Але й крім крайніх виражень страх завжди має на увазі переживання якої-небудь реальної і уявної небезпеки

Набагато більше поширені викликані дитячі страхи. Їхнє джерело - дорослі, які оточують дитину (батьки, бабусі, вихователі дитячих установ), які мимоволі заражають дитини страхом, тим, що зайво наполегливо, підкреслено емоційно вказують на наявність небезпеки.

У результаті дитина сприймає тільки другу частину фраз типу: «Не ходи - впадеш», «Не бери - обпалишся», «Не гладь - вкусить». Дитині поки ще не ясно, чим йому все це загрожує, але він уже розпізнає сигнал тривоги, і природно, у нього виникає реакція страху. Страх закріпився й поширився на вихідні ситуації.

До числа зовнішніх можна віднести також і страхи, які виникають у зайво тривожних батьків. Розмови при дитині про смерть, хвороби, пожежі, вбивствах відбиваються на його психіці, калічать її. Все це дає підставу говорити про умовно-рефлекторний характер страху, навіть, якщо дитина лякається (здригається) при раптовому стукоті або шумі, тому що останній колись супроводжувався вкрай неприємним переживанням. Подібне сполучення запам'яталося в пам'яті у вигляді певного емоційного сліду й тепер мимоволі асоціюється з будь-яким раптовим звуковим впливом.

Страх і тривога

У страху й у тривозі є загальний емоційний компонент у вигляді почуття хвилювання й занепокоєння, тобто в обох поняттях відображене сприйняття погрози або відсутність почуття безпеки.

Страх – ефективне (емоційно загострене) відбиття у свідомості людини конкретної погрози для його життя й благополуччя; тривога – емоційно загострене відчуття майбутньої погрози. Тривога на відміну від страху не завжди негативно сприймане почуття, тому що вона можлива й у вигляді радісного хвилювання, що хвилює очікування.

В свою чергу, страх можна розглядати як вираження тривоги в конкретній, об'ективізованій формі, якщо почуття не пропорційні небезпеці, і тривога приймає затяжний плин. Якщо дитина починає боятися самого факту виникнення страху, то тут у наявності високий, нерідко позамежний рівень тривоги, оскільки вона боїться, а точніше побоюється всього того, що може навіть побічно загрожувати його життю й благополуччю.

Учений К. Ізард пояснює розходження термінів «страх» й «тривога» у такий спосіб: тривога - це комбінація деяких емоцій, а страх - лише одна з них. Російський психолог А. І. Захаров вважає, що страх - це одна з фундаментальних емоцій людини, що виникає у відповідь на дію загрозливого стимулу [6].

А.И.Захаров відзначає, що страх може розвиватися в людині в будь-якому віці: у дітей від 1 року до 3 років нерідкі нічні страхи, на 2-му році життя, найбільше часто проявляється страх несподіваних звуків, страх самітності, страх болю (і пов'язаний із цим страх медичних працівників). В 3-5 років для дітей характерні страхи самітності, темряви й замкнутого простору. Від 5 -7 років ведучим стає страх смерті. Від 7 до 11 років діти найбільше бояться «бути не тим, про кого добре говорять, кого поважають, цінують і розуміють» Кожній дитині властиві певні страхи. Однак, якщо їх дуже багато, то можна говорити про прояви тривожності в характері дитини. Дотепер ще не вироблено певної точки зору на причини виникнення тривожності [5].

Об'єктивний підхід до розгляду емоції страху вимагає вказати на те, що, незважаючи на своє негативне фарбування, страх виконує різноманітні функції в житті людини. На всьому протязі людської історії страх супроводжував людей, виражаючись в остраху темряви, вогню, природних явищ. Страх мобілізував науковий і творчий потенціал людей на боротьбу зі стихією. Страх грав і відіграє захисну роль, дозволяючи уникнути зустрічі з небезпекою. Страх також виступає своєрідним засобом пізнання реалій навколишнього світу, приводячи до більше критичного й виборчого відношення до явищ життя. Тому, на думку А.І. Захарова, страх можна розглядати як природний супровід людського розвитку.

У самому загальному вигляді страх умовно класифікують на ситуаційний (виникаючий у незвичайних ситуаціях) і особистісно обумовлений (зумовлюваним характером людини тривожною помисливістю). Страх буває реальний й уявлюваний, гострий і хронічний. Прийнято виділяти також вікові страхи, поява яких найчастіше збігається з певними змінами в житті дитини, інакше кажучи, вікові страхи є відбиттям особистісного розвитку дитини. Страхи умовно можна розділити на ситуаційні й особистісно обумовлені. Ситуаційний страх виникає в незвичайної, украй небезпечної або обстановці, що шокує дитину. Особистісно обумовлений страх визначений характером людини, наприклад його схильністю до переживання тривоги, і може з'являтися в новій обстановці або при контактах з незнайомими людьми. І в страху, і в тривозі є загальний емоційний компонент у вигляді почуття хвилювання й занепокоєння, тобто в них відображається сприйняття погрози або відсутність почуття безпеки. Вікову періодизацію формування почуттів і появи страхів у дітей описує Т.А. Даніліна [5].

 

 

Вікові особливості страху

Причинами страху можуть бути події, умови або ситуації, що є початком небезпеки. Як указує Боулби, причиною страху може бути або присутність чогось, що забезпечує безпека. Страх може мати своїм предметом якої-небудь людини або об'єкт. Іноді страх не зв'язаний ні із чим конкретним, такі страхи переживаються, як безпредметні. Страх може викликатися стражданням. Це пов'язане з тим, що в дитинстві сформувалися зв'язки між цими почуттями.

Причини страху можуть бути розділені на 4 класи:

1. Уроджені детермінанти.

Грей розділив всі причини страху на 4 категорії: інтенсивність, новизна, еволюційно-вироблені сигнали небезпеки, причини, що виникають у соціальному впливі.

Біль і голосний звук є прикладами занадто інтенсивних стимулів, а незнайомі особи або предмети іноді викликають страх через свою новизну. Грей розглядав недолік стимуляції або відсутність стимулу в очікуваному місці й у часі як певний вид нового стимулу. Будь-які ситуації, що загрожують значній частині членів виду протягом тривалого часу, є еволюційно виробленими сигналами небезпеки.

Боулби виділив уроджені детермінанти страху, які він називає «природними стимулами і їхніми похідними». Похідні стимули, очевидно, скоріше піддані видозмінам у досвіді, чим природні. Природними стимулами страху є: самітність, невідомість, раптове наближення, раптова зміна стимулу, висота й біль. Стимули страху включають: темряву, тварин, незнайомі предмети й незнайомих людей. Як Боулби, так й інші автори показали, що природні стимули страху зв'язані з віком, тобто залежать від процесів розвитку й дозрівання. Наприклад, ряд дослідників показали, що страх перед незнайомими людьми не може виникати в перші місяці життя тому, що в дитини ще не розвилася здатність відрізняти знайомі особи від незнайомих. Ця здатність виникає десь між 6-и 9-місячним віком і саме в цьому віковому періоді відзначається максимальний страх перед чужими.

Боулби вважав самітність найбільш глибокою й важливою причиною страху. Він також показав інші природні стимули страху, наприклад, невідомість і раптові зміни стимуляції лякають значно сильніше, якщо вони з'являються на тлі самітності.

2. Культурні детермінанти страху.

Культурні детермінанти страху майже винятково є результатом научіння. Так, навіть неголосний сигнал повітряної тривоги може викликати страх. Боулби вважає, що багато культурних детермінантів страху можуть при ближчому розгляді виявитися пов'язаними із природними детермінантами, замаскованими різними формами неправильного тлумачення, раціоналізації або проекції. Острах злодіїв, наприклад, або привидів, може бути раціоналізацією страху темряви, страх перед влученням блискавки – раціоналізацією страху грому.

Речмен дає прекрасний опис процесів научіння культурним детермінантам страху. Традиційною в поясненні цього процесу є концепція травматичного обумовлене, відповідно до якої подія або ситуація, які викликають біль, можуть викликати страх незалежно від наявного відчуття болю.

3. Проблема диференціації страху від інших емоцій.

Більше ретельний аналіз проблеми можна знайти в Боулби. Він перераховує ряд спостережуваних експресивних і моторних актів, які, на його думку, можна розглядати, як індикатори страху. «Вони включають обережне придивляння в сполученні із придушенням рухів, перелякане вираження особи, а також пошуком контакту з ким-небудь». Боулби запропонував 4 підстави для об'єднання різних форм поведінки в поведінковий синдром страху:

а) багато хто, якщо не всі, прояви страху мають тенденцію виникати одночасно або послідовно,

б) події, які викликають одну з них, звичайно викликають й інші,

в) більшість із них, якщо не всі, виконують єдину біологічну функцію захисту,

 г) при самозвіті випробувані вказують на них, як на прояв страху.

Черясворт також запропонував перелік індикаторів страху. Він додав, що страх може супроводжуватися або за ним може випливати обережне дослідження або навіть посмішка, сміх.

Робота Кагана, присвячена розвитку негативного афекту в дітей, дає більше диференційований аналіз афектів. Він затверджує, що існує 4 «стани страждання», які називаються страхом. По Кагані причинами «стану страждання» є:

а) неасимільована розбіжність,

б) передбачення небажаної події,

в) непередбачуваність,

г) визнання невідповідності між поглядами і поведінкою,

д) визнання дисонансу між поглядами.

Потяга й гомеостатичні процеси як причини страху.

Потяг і збереження гомеостазиса становлять менш важливий клас причин страху. Потяг стає важливим, коли він зростає настільки, що починає свідчити про певний дефіцит і викликає емоцію. В деяких з таких випадків викликаною емоцією є страх.

Як вказувалося вище, біль, поза залежністю від її причин, може викликати страх. Страх може підсилювати біль, але він може також активізувати реакції, пов'язані з рятуванням від подальшого болю.

Інші емоції як причини страху.

У принципі будь-яка емоція може викликати страх. Подібність нейрофізіологічних механізмів з емоцією страху приводить до того, що вони часто є активаторами. Як затверджує Томкінс, «раптове звільнення від тривалого й сильного страху, якщо воно повне, приводить до радості, якщо неповне до порушення». Підтвердження зв'язку між страхом і порушенням можна знайти в Бал у її роботі, присвяченій гіпнотично викликаному страху. Вона показала, що випробувані, що переживають страх, виявилися в конфлікті між бажанням досліджувати й бажанням урятуватися. Вона розглядає це як доказ двоїстої природи страху. Теорія диференціальних емоцій інтерпретує конфліктне поводження як результат поводження між страхом й інтересом.

Когнітивні процеси.

Являють собою найбільш загальний вид причин страху. Наприклад, страх якого-небудь певного об'єкта може бути викликаний уявним відтворенням у пам'яті або антиципацією. Спогад або передбачення страху саме по собі є достатнім для того, щоб викликати страх.

Багато акушерів і психологів бачать схильність до дитячого неврозу страху в емоційному стані матері під час вагітності. Негативний вплив на дитину робить погроза викидня. Занепокоєння за власне існування на гормональному рівні, випробуване дитиною в період внутрішньоутробного розвитку, створює передумови для наступних проявів тривожності на психологічному рівні. Така дитина надалі буде швидше, глибше й гостріше відчувати страх. Також на появу дитячих страхів впливає протікання самих пологів: ускладнення, неможливість народити власними силами, асфіксія.

Дитячий невроз страху може бути спадкоємним захворюванням, що передаються всім членам однієї сім'ї. Тут мається на увазі спадкування типу нервової системи і її особливостей, межполушаровой асиметрії головного мозку. Наприклад, випадок коли в сім'ї, де мати страждала нав'язливим страхом забруднень (мізофобія), постійно мила руки, без кінця прала білизну, з'явилася дочка, що кілька разів уживала спроби суїциду в підлітковому віці. А суїцид - теж страх, страх перед життям.

Існують внутрішньосімейні причини, що сприяють формуванню невротичної особистості: невдоволення батьків статтю своєї дитини; пізня дитина; сімейні конфлікти; неповні сім'ї.

Часто звертаються за консультацією батьки, незадоволені статтю дитини. У таких випадках у дитини високий рівень тривожності: йому прищеплюють якості, які йому не повинні бути властиві.

Крім цього, існує залежність між віком матері й страхами в дитини. Якщо мати в момент народження дитини була старше 35 років, то його тривожність неминуче підвищується.

У конфліктних сім'ях дуже часте невдоволення між батьками виливається на дитину. Часом маленька істота відчуває провину за ці конфлікти, боїться виявитися їхньою причиною.

Як не дивно, але в сім'ях, де папа більше активний, чим мама, у дитини невроз страху практично ніколи не розвивається. І навпроти, у сім'ях, де активна мама, картина протилежна.

Тривожні діти можуть бути в неповних сім'ях. Дитині (як хлопчикові, так і дівчинці) не вистачає зразка поводження представника чоловічої статі. Відсутність стереотипу в цьому випадку спричиняє страх, що поширюється на всіх чоловіків. Тому дитині для нормального розвитку обов'язково необхідний зразок чоловічої поведінки. У цій якості може виступати дідусь, дядько або будь-який близький родич.

Витрати виховання

На появу дитячих неврозів страху впливає так званий егоїзм батьків стосовно дитини, неодноразово описаний у літературі. До даного розповсюдженого явища можна віднести наступні негативні аспекти виховання.

Традиціоналізм відносин у сім'ї

У цих сім'ях взаємини з дитиною побудовані за принципом «повинен» й «зобов'язаний». Хлопчик хоче грати на скрипці, а батько вважає, що теперішній чоловік повинен ходити в секцію боксу. Хлопчик, на настійну вимогу батька, займається спортом, але друзі глузують із його незграбності й нерозторопності. Замість того щоб приймати свою унікальність, дитина почуває ущербність, страх не виконати яку-небудь вправу. Комплекс неповноцінності надійно закріплюється, поширюючись на всі життєві обставини. Воістину прав був філософ, сказавши, що дорога в пекло вистелена благими намірами.