Джерела акціонерного капіталу і методи управління.

                                                                    

Корпорація може випускати кілька видів акцій з метою:

- запровадження кращого контролю;

- емісії акцій без права голосу;

- залучення широкого кола інвесторів випуском різних акцій на спеціальних умовах.

Управління акціонерним капіталом грунтується на концепції джерел капіталу [3, 83]. Трьома основними джерелами акціонерного капіталу є:

- внесений капітал (сплачений капітал) – сума, інвестована акціонерами через придбання акцій корпорації. Внесений капітал у свою чергу складається із встановленого капіталу (номінальна або встановлена вартість, одержана від реалізації акцій) і додатково внесеного капіталу (сума понад номінальну або встановлену вартість, одержана від реалізації);

- нерозподілений дохід – накопичена сума чистого доходу, зароблена з моменту організації корпорації, за вирахуванням остаточної суми дивідендів, сплачених корпорацією з моменту її організації;

- нереалізований капітал.

Корпорація може випускати акції для акціонерів, а потім часто знову купувати їх, наприклад, для преміювання працівників, збільшення суми прибутку на одну акцію або для того, щоб мати в наявності акції при придбанні інших компаній. Такі акції при утриманні компанією-емітентом не мають права голосу, дивідендів та інших акціонерних прав. Коли корпорація купує власний акціонерний капітал, активи (гроші та інше) корпорації зменшуються. При реалізації власних акцій виникає протилежний ефект. Деякі компанії розв’язують проблему браку готівки, позичаючи гроші для сплати дивідендів. Рада директорів може проголосувати за оголошення та сплати дивідендів у формі акцій замість грошей. Дивіденди, сплачені акціями, - це безплатний розподіл на пропорційній основі додаткових акцій власного акціонерного капіталу корпорації серед акціонерів. Дивіденди, сплачені акціями, як правило, складаються із простих акцій, випущених для власників простих акцій. Пропорційна основа означає, що кожний акціонер одержує додаткові акції відповідно до процента акцій, якими він уже володіє. Акціонер, який має 10% акцій, одержить 10% будь-яких додаткових акцій, випущених як дивіденди. Завдяки цьому дивіденди, сплачені акціями, не змінюють пропорційної частки власності кожного акціонера, не призводять до розподілу будь-яких активів (наприклад, грошей) корпорації серед акціонерів, а також не впливають на загальний акціонерний капітал корпорації-емітента.

У компаній часто є обмеження, які накладаються на суму нерозподіленого доходу. Такі обмеження тимчасово вилучають певну суму нерозподіленого доходу із суми, яка могла б бути сплачена у вигляді дивідендів і використана в інший спосіб.

Обмеження нерозподіленого доходу можуть бути добровільними або вимушеними. Обмеження може накладатися законом, наприклад, щодо акцій, випущених і знову куплених компанією-емітентом. Іноді керівництво підприємства може добровільно встановити обмеження на нерозподілений дохід для розширення пілприємства. Суми нерозподіленого доходу, обмеженого з цією метою, часто призначаються для інвестування в обладнання підприємств. Це обмеження може бути зняте керівництвом або радою директорів у будь-який момент.

Принцип повного розкриття інформації вимагає, щоб обмеження нерозподіленого доходу відображались у фінансових звітах.

Компанія також може вкладати кошти в акції інших компаній, щоб отримати прибуток від вільних коштів, впливати на рішення іншої компанії (конкурента) або контролювати її, підтримувати й розширювати діяльність через реалізацію нових товарів і послуг, знаходити вихід на нові ринки і шукати нові джерела постачання. Підприємство може отримати частку акціонерного капіталу іншої корпорації придбанням акцій в акціонерів за гроші (чи інші активи) або, якщо інвестором є корпорація, обміном певної частки власного акціонерного капіталу на акції іншої корпорації.

Якщо метою інвестиції є здобуття впливу або контролю, то купуються прості акції, бо вони мають право голосу.

Згідно з принципом вартості на дату придбання акцій довгострокові інвестиції в акції з правом голосу іншої компанії оцінюються й відображаються в обліку за загальною вартістю коштів, витрачених на їх придбання. Ця загальна сума включає ринкову ціну придбаних акцій плюс комісійні та інші витрати, пов’язані з придбанням. Головною характеристикою взаємовідносин між інвестором та компанією, в яку вкладається капітал, є те, що компанія-інвестор може мати значний вплив і контроль за операційною і фінансовою політикою іншої компанії. Вплив і контроль залежать від кількості акцій із правом голосу, якими володіє компанія-інвестор, у порівнянні із загальною кількістю випущених акцій компанії, в яку вкладається капітал.

Існує три методи оцінки й управління акціонерним капіталом залежно від рівня власності [ 3, 83 ]:       

- метод вартості застосовується, якщо компанія-інвестор не має значного впливу (володіє менше ніж 20% акцій);

- пайовий метод – при значному впливі (від 20% до 50% акцій);

- метод консолідованої звітності – при повному контролі (понад 50% випущених акцій із правом голосу);

Пайовий метод повинен використовуватися тоді, коли має місце значний вплив (але не контроль). Пайовий метод визначає пропорційну частку відображеного у звіті прибутку компанії, в яку вкладається капітал, як дохід інвестора. В основі пайового методу лежить концепція про те, що інвестор заробив дохід від інвестиції, еквівалентній частці власності. Дивіденди компанії, в котру вкладається капітал, розглядається як повернення частини інвестицій. Коли компанія, в яку вкладається капітал, звітує про дохід, компанія-інвестор реєструє свою процентну частку (тобто пай) від доходу.

Метод вартості вкладеного капіталу визначає лише дивіденди, отримані інвестором, як дохід, але дивіденди можуть бути не пов’язані з доходами компанії, в яку вкладається капітал за звітний період. Метод вартості не відображає моделі доходу компанії, в котру вкладається капітал. Пайовий метод не має такої ваги, проте він не відображає економічного впливу ринкових змін на інвестиційні акції. Вплив таких ринкових змін дуже важливий для інвестора.

Метод консолідованої фінансової звітності застосовується, якщо компанія-інвестор володіє 50% простих акцій іншої компанії. Саме така ситуація виникає у вітчизняних акціонерних промислових підприємств з іноземними інвестиціями.

Іноземні інвестори, як правило, викуповують понад 50% випущених простих акцій із правом голосу, щоб мати повний контроль над підприємством. Нині практично відсутня чітка інвестиційна політика держави, тому іноземний інвестор для зменшення ризику викуповує контрольний пакет акцій підприємства.