Динаміка найбільш крупних етносів, що проживають у Донбасі(2001)

Населення області
Українці	2744,1 (56,9%)	Росіяни	1844,4 (38,2%)
Греки	77,5      (1,61 %)	Білоруси	44,5 (0,92%)
Татари	19,2 (0,4%)	Вірмени	15,7 (0,33%)
Євреї	8,8 0,18%)

За даними відділу у справах національностей та міграції Донецької облдержадміністрації, на Донеччині зареєстровані і діють 92 національно-культурних формування, що поєднують в своїх рядах греків, євреїв, іспанців,

 поляків, німців, вірменів, росіян, татар, представників дагестанських народів

 

 загальною чисельністю понад 70 тис. чоловік.[4, 194-195]

Перші грецькі поселення у Північному Причорномор'ї з'явилися ще у VIII столітті до н. е.. Елліни принесли на праукраїнську землю елементи класичної цивілізації, свою культуру, мову, християнство. У 1778-1780 роках відбулося переселення греків-християн з Криму та заснування ними грецьких поселень у Приазов'ї. Сьогодні в Україні за підсумками перепису 2001 року ідентифікували себе греками 91,5 тис. осіб, з яких 85% проживають у Донецькій області.

У 1779г. за указом Катерини Великої греки переселилися в Приазов'ї і заснували місто Маріуполь, а також близько 20 сіл. Майже третя частина всіх греків (близько десяти тисяч), які залишили свої будинки, загинули, не витримавши випробування долі. Землі, на які вони переселилися, були абсолютно не обжиті.

Але швидкому і успішному розвитку цього регіону сприяли економічні пільги, звільнення від сплати податків в поєднанні з працьовитістю, властивому грецькому етносу.[15, 239]

У мовному відношенні приазовські греки діляться на дві відмінні одна від одної групи: румеї, які спілкуються румейським діалектом грецької мови та уруми, мова яких відноситься до групи тюркських мов. У сучасному Приазов'ї греки-румеї і греки-уруми проживають окремо. Ще в Криму у середовищі греків відбувалися складні етнічні процеси, які призвели до формування двох різних у мовному відношенні субетнічних груп — румеїв та урумів. Румеї розмовляють на діалекті, близькому до новогрецької мови, а уруми — на тюркському діалекті.

        Дослідники досі не визначилися повністю із питання походження кожної з цих груп. Так, наприклад, одні дослідники вважають румеїв прямими нащадками давньогрецьких колоністів, які асимілювали місцеві племена скіфів, меотів, таврів. Інші вчені впевнені в тому, що формування румейської групи здійснювалося за рахунок різних хвиль міграції з Малої

Азії і Балкан впродовж 6-17 століть. Походження урумів найчастіше пов'язують з мовною асиміляцією частини грецького населення кримськими татарами, в результаті чого греки перейшли на тюркські діалекти. Незважаючи на мовні відмінності, що збереглися до цих пір обидві групи — румеї та уруми — мають багато спільних рис матеріальної і духовної культури, загальну грецьке самосвідомість і православну віру, що дозволяє їх розглядати як єдиний етнос.[21, 167]

1.3. Історія відродження національної культури та освіти еллінів Приазов'я. Специфіка національних свят та фестивалів.

Сьогодні національно-культурні товариства виступають провідниками відродження і розвитку мов, звичаїв, традицій, культурно-художніх надбань національних меншин.

У середині 1920х показником швидкого розвитку було будівництво церков, шкіл, Педагогічної Академії, а в Маріуполі відкрилося Грецьке Консульство. В цей час було утворено три національних района, 250 сільських національних Рад, виходило 4 газети грецькою мовою, функціонували школи з грецькою мовою навчання, в Маріуполі був Грецький національний театр.[9, 3]

Всі ці досягнення в розвитку були різко припинені при сталінському режимі, але все ж таки, 70% грецького населення зберігали і продовжували говорити на грецьких діалектах, родинних говірці північній Греції з візантійськими коренями. Починаючи з 70х р.р.., А також у часи правління Горбачова, створюються грецькі товариства з метою поширення грецької мови, збереження етнічних традицій, пісень, віршів, національних костюмів греків Приазов'я. [4, 195]

Історичні зміни, реабілітація національних меншин, демократизація, а також можливість спілкування з Грецією призвели до світанку еллінізму, відродженню національної культури. У 1991 році було засновано Маріупольський Гуманітарний Інститут, де почав діяти факультет грецької філології. У співпраці з Федерацією грецьких товариств України,

Генеральним консульством Греції в Маріуполі, за підтримки різних приватних і державних організацій Греції почалося стрімке відродження еллінізму. Міністерство освіти Греції направляє викладачів грецької мови в школи і університети. Місцеві викладачі грецької мови беруть участь в освітніх програмах Грецьких університетів. Видаються книжки про історію греків діаспори, збірники віршів, пісень на грецьких місцевих діалектах.

У Маріуполі за підтримки грецького уряду, спонсорської допомоги приватних осіб, а також греків діаспори США і Європи відкривається сучасний Медичний Грецьку Центр. [7, 34-35]

Культурні потреби представників етнічних меншин задовольняють національні свята та фестивалі, Дні національної незалежності, пам'ятні дати нації, релігійні свята. Традиційним в області став фестиваль греків Приазов'я „Мега юрты“, в якому беруть участь і російські, і грецькі, і українські творчі колективи. [4, 140]

Серед славних імен еллінів України найчастіше називали ім'я доктора політичних наук, Почесного консула Республіки Кіпр в Маріуполі, беззмінного ректора МДГУ Костянтина Балабанова. І це закономірно. Завдяки тісній співпраці гуманітарного університету з Федерацією грецьких товариств, Міністерством освіти і релігії Греції, Міністерством освіти і культури Кіпру, провідними університетами Греції та Кіпру, САЕ Периферії країн колишнього СРСР сьогодні успішно реалізуються положення Конституції України, Європейської Хартії про мови, спрямовані на вільний розвиток і захист мов національних меншин, а також підтримку грецької культури і національних традицій.

У 2009-2010 навчальному році новогрецьку мову планово вивчають 6148 учнів (з них як предмет - 2820 учнів, факультативно - 3328 осіб) в 106 навчальних закладах (у 60 загальноосвітніх школах, трьох спеціалізованих школах з поглибленим вивченням новогрецької мови, в п'яти дошкільних установах, чотирьох ліцеях, 16 недільних школах, 6 гімназіях, в Маріупольському центрі позашкільного виховання. [22]

При національно-культурних об'єднаннях діють декілька десятків колективів художньої самодіяльності. Серед них найбільш відомі: грецькі фольклорні ансамблі „Сартанські самоцвіти“ та „Ілюс“, танцювальний колектив „Танаїр“, хоровий — „Астері“, народний хореографічний ансамбль „Тайфа“, дитячий театр „Анаянісі“.[4, 141]

У 1925 році в Сартані член Центральної комісії національних меншин при Всеукраїнському центральному виконавчому комітеті, керівник грецької секції комісії Сава Ялі підготував «Доповідну записку про положення грецького населення в Маріупольському повіті»

«…Своєї культури (літератури, писемності взагалі), - йшлося у доповідній записці, - маріупольські греки не мають, навчання в школах велося і ведеться на російській мові. Греки звикли дивитися на свою мову як на мову некультурну, а мову російську, оскільки доволилося мати справу з нею в зношеннях з руським, вважається передовим. І грек, який добре знав російську мову, вважається серед греків освітньою людиною». Ось чому в середі тодішньої грецької інтелігенції першочерговим стало вирішення мовної проблеми, створення писемності, розвиток на цій основі національної культури та освіти.[16, 4]

В результаті мовної реформи в 1926 році був прийнятий новий грецький алфавіт. Мовна реформа усі роки була в центрі уваги Ялі. У зв’язку з цим виникає інтерес до публікації Ялі «Против реакционной теории, за язык «димотики» в газеті «Приазовський пролетарій» 25 серпня 1931 року. Ось декілька фрагментів з цієї статті.

«К созданию греческой культуры, нам, мариупольским грекам, приходится идти через восстановление уничтоженной царизмом греческой письменности. Возникает вопрос. На какой язык ориентироваться в этом процессе? В самой Греции до сих пор еще не объединены разбросанные по различным областям страны разнообразные диалекты. Официальным языком признан язык «катаревуса», искусственно созданный, очищенный от народных слов, язык которого никто не понимает и на котором пишут

 ученые книги, газеты и законы… Только в художественной литературе Греции полулегально, полуоткрыто нарождается, формируется на базе всех народных диалектов язык «димотика»…У нас этот вопрос правильно решается для греков… Еще в 1926 году у нас среди греков отброшен в сторону никому не нужный язык «катаревуса», с его заржавелой, тысячелетиями не реформированной исторической орфографией. Мы об’явили официальным языком – язык «димотики» с новой фонетической орфографией, выбросив ненужные знаки. [16, 4]

1.4.Причини створення перших періодичних видань національних меншин Приазов’я. На процес етнокультурного відродження греків Приазов'я впливають засоби масової інформації, зокрема періодична преса, а в першу чергу, ті видання, які мають відповідне призначення. У 1990-ті роки продовжувалося видання газети Союзу греків України «Логос». Не вдалося створити міцну фінансову базу для видання, а організоване з цією метою мале підприємство «Логос» із завданням не впоралось. Газета, яка в 1990 р. мала навіть загальносоюзний статус, у 1993 році поширювалася тільки в межах Донецької області. У період 1998-2001 рр. газета призупинила своє існування. Слід зазначити, що видання не було парадним рупором, намагалася підіймати гострі й актуальні проблеми національного руху, надавала місце на своїх сторінках для різних точок зору. [1, 160]

Життя національних груп, діяльність громадських національно-культурних формувань центрів широко висвітлюється в ЗМІ.

      Маленький народ, підхоплений вихором оскаженілої історії, в злякано очікуванні своєї долі. Приблизно так охарактеризував свого часу відомий український письменник і публіцист Скуратівський історичну долю приазовських греків, що переселилися сюди з Криму.

       Ми – маленький народ, вважає Анатолій Балджи, однак наша культура існує не тільки для насолоди етнографів, наша культура - це не тільки пісні, танці та кухня, вона здатна досягати рівня професійної художньої творчості, А практичні справи його соратників дозволяють вирішувати в ім'я

одноплемінників звід актуальних завдань. І в цьому цінність книги ветерана маріупольської журналістики, який в 1990 року сміливо освіжив маріупольське медіа-простір випуском першої в регіоні розважальної газети для сімейного читання. "Маріупольська тиждень" до цих пір є улюбленою газетою багатьох городян. Газетою для дозвілля, в той же час не опускається до рівня бульварщини. З 1996 р. він випускає газету "Елліни України", яка не просто є офіційним рупором Федерації грецьких товариств України, а й популяризатором історичного, духовної спадщини, сучасного культурного творчості греків, сполучною ланкою між еллінами різних куточків нашої країни - від Львова до Луганська.

Наше місто, що має неофіційний статус столиці грецької діаспори України п'ятого, звітно-виборного з'їзду Федерації грецьких товариств України, який відбувся в минулу суботу. У переповненому актовому залі Маріупольського державного гуманітарного університету, який визнаний провідним центром еллінізму як на європейському, так і на пострадянському просторі, зібралися депутати, що представляють 102 грецьких суспільства в 19 областях України та АР Крим, народні депутати України, Відомі вчені та бізнесмени, іноземні дипломати, представники міських і обласних властей, а також закордонні гості з Російської Федерації, землі Древньої Еллади.

Грецька національність зробила великий крок вперед в справі колективізації, в справі національного культурного будівництва. Вперше за

150 років з дня переселення греків з Криму, греки мають свою газету і

журнал (піонерський), утворена база для випуску своєї нацлітератури.

З випуском грецької газети утворився загін сількорів, звідки висувалися, вирощувалися нові пролетарські кадри грецьких письменників. З'явилось тяжіння до утворення свого художнього слова. З кожним днем зростали і міцніли лави пролетарських письменників національних меншостей. У своїх творах вони відбивали нове грецьке колгоспне село, класову боротьбу, нових людей, героїку громадянської війни.[16, 4]

В ефірі обласного радіо виходить передача „Слово за слово“, яка знайомить радіослухачів з життєдіяльністю етнічних національно-культурних товариств регіону; щомісячно українською і польською мовами виходить радіопрограма „Польська хвиля Донбасу“. Періодично в містах і районах області, в яких компактно мешкають представники національних меншин, виходять теле- і радіопередачі, присвячені їх діяльності.[1, 162]

Маріупольське товариство греків – це єдине національне об’єднання нашого міста, яке має свій друкований орган,що регулярно (з невеликим перервами) видається протягом такого вже достатньо великого періоду часу. В цьому – свідоцтво високого інтелектуального та організаційного рівня грецького товариства, розуміння його керівництвом пріоритетності інформаційного напрямку роботи[8,3]

28 серпня 1830 року Маріупольська окружнагазета «Наша правда» вперше випустила додаток під назвою «Грецька сторінка». Цих додатків грецькою мовою вийшло всього чотири, тому що незабаром, у зв'язку з ліквідацією округів і організацій районів та областей, «Наша правда» припинила своє існування.

В Приазов'ї видавалися пересувна газета «Махітикос колхознікос», багатотиражка «Махітис»,  піонерський журнал «Неос махітис», який пізніше був перейменований у «Піонерос». Велику роль грали літературно-художні альманахи, в яких друкувалися твори Г. Костоправа, А. Димитріу, В. Галли, К. Пастура, Л. Кір'якова, і др. Так, у січні вийшов альманах маріупольської грецької літературної групи «Флагомінітрес спітес»(«Іскри, що передбачують

полум’я») та в липні 1934 року – альманах «Неотина»(«Молодість»). [24, 2]

   Слід зазначити, що грецькі періодичні видання протягом усього періоду свого існування виходять виключно за рахунок спонсорів та фінансової допомоги грецької сторони. На сторінках грецьких газет висвітлювалися культурі здобутки різних етносів України – насамперед українського і російського, зосереджувалася увага на взаємозв’язках етнокультур, на творчих контактах між митцями, на перекладацькій діяльності грецьких 

 літераторів, які перекладали кращі зразки української та російської словесності. Водночас всі грецькі видання друкувалися не мовою національної спільноти, для задоволення духовних потреб якої воні створені, і не державною мовою, а російською. Тільки окремі матеріали грецьких газет публікувалися новогрецькою чи українською. Це обумовлено тим, що більшість українських греків (88,5%) є російськомовними. [1, 161]

Засоби масової інформації, зокрема періодична преса, впливали і впливають на процес етнокультурного відродження греків Приазов'я.

Національна Рада України з питань телебачення та радіомовлення надала телерадіоорганізаціям Донеччини (ТРК «Україна», маріупольські ТРК «Сигма», «Новый Донбасс», ТВ-7), ліцензії на здійснення мовлення мовами національних меншин. Однак, трансляція телепередач етнічними мовами, зокрема грецькою, практично не здійснюється.

Отже, єдиним постійним засобом задоволення інформаційних потреб є грецька, переважно російськомовна, преса, а грецьке слово поки що фрагментарно присутнє в національних ЗМІ.[1, 162]