Управління кредитним ризиком

 

Кредитний ризик визначається ймовірністю того, що позичальник не зможе або не захоче виконати свої зобов'язання згідно з кредитною угодою. Управління кредитним ризиком банку здійснюється на двох рівнях відповідно до причин його виникнення— на рівні кожної окремої позики та на рівні кредитного портфеля в цілому.

Основні причини виникнення кредитного ризику на рівні окремої позики:

Ø нездатність позичальника до створення адекватного грошового лотоку;

Ø ризик ліквідності застави;

Ø моральні та етичні характеристики позичальника. До чинників, які збільшують ризик кредитного портфеля банку, належать:

Ø надмірна концентрація — зосередження кредитів в одному із секторів економіки;

Ø надмірна диверсифікація, яка призводить до погіршення якості управління за відсутності достатньої кількості висококваліфікованих фахівців зі знаннями особливостей багатьох галузей економіки;

Ø валютний ризик кредитного портфеля;

Ø структура портфеля, якщо він сформований лише з урахуванням потреб клієнтів, а не самого банку;

Ø рівень кваліфікації персоналу банку.

Методи управління кредитним ризиком поділяються на дві групи: 1) методи управління кредитним ризиком на рівні окремої позики; 2) методи управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля банку.

До першої групи методів належать: аналіз кредитоспроможності позичальника; аналіз та оцінка кредиту; структурування позики; документування кредитних операцій; контроль за наданим кредитом та станом застави. Особливістю перелічених методів є необхідність їх послідовного застосування, оскільки одночасно вони являють собою етапи процесу кредитування. Якщо на кожному етапі перед кредитним співробітником поставлено завдання мінімізації кредитного ризику, то правомірно розглядати етапи кредитування як методи управління ризиком окремої позики.

Методи управління ризиком кредитного портфеля банку: диверсифікація; лімітування; створення резервів для відшкодування втрат за кредитні операціями комерційних банків.

Схему класифікації методів управління кредитним ризиком уточнює рисунок 3.1.

Кредитування - одна з найризикованіших операцій комерційних банків України на сучасному етапі їх діяльності. Про це яскраво свідчить, зокрема, питома вага проблемних кредитів у їхніх кредитних портфелях. Проблема зниження ступеня портфельного ризику щодо прострочених та пролонгованих кредитів і мінімізація його виникнення в майбутньому є чи не найактуальнішою для вітчизняних комерційних банків в умовах фінансової кризи.

Однією з основних причин виникнення проблемних кредитів є, на наш погляд, відсутність адекватної методики оцінки кредитоспроможності позичальника та врахування ступеня кредитного ризику банку в момент прийняття рішення про можливість (доцільність) надання кредиту.

 

Рисунок 3.1- Схема класифікації методів управління кредитним ризиком

 

У сучасній банківській практиці й науковій літературі ця проблема розв'язується в основному за допомогою нормативного методу та рейтингових (бальних) оцінок кредитоспроможності позичальника. У більшості наявних методик не сформований інтегральний критерій, на підставі якого можна було б адекватно провести порівняльний, обов'язково кількісний аналіз кредитоспроможності позичальника та пов'язаного з нею ризику і дати керівникам банківських установ достатньо простий і об'єктивний інструмент для наукового обгрунтування надання кредитів.

Розглянемо використання методів управління ризиком кредитного портфелю.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника - юридичної особи постачальник може врахувати такі основні економічні показники його діяльності:

Ø платоспроможність (коефіцієнти швидкої (ДО1), поточної (ДО2) і загальної (ДО3) ліквідності);

Ø фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власного капіталу, співвідношення притягнутих і власних (ДО4) засобів));

Ø обсяг реалізації;

Ø обороти по рахунках;

Ø склад і динаміка дебіторської-кредиторської заборгованості;

Ø собівартість продукції;

Ø прибутки та збитки;

Ø рентабельність (ДО5);

Ø характер погашення кредиторської заборгованості в минулому.

Важливим додатковим показником, якому необхідно враховувати при з'ясовані фінансового стани, є аналіз грошових потоків позичальника.

Також необхідно враховувати суб'єктивні фактори, що характеризуються такими показниками:

Ø ринкова позиція контрагента і його залежність від структурних і циклічних змін в економіці й області;

Ø наявність державних замовлень і державна підтримка підприємства-кредитора;

Ø ефективність керування контрагента;

Ø професіоналізм керівництва і його ділова репутація;

Ø інша інформація.

У залежності від значення коефіцієнти ДО1-ДО5 поділяються на три категорії (таблиця 3.1.).

 

Таблиця 3.1. - Класифікація фінансових показників

Коефіцієнт	1-я категорія	2-я категорія	3-я категорія
ДО1	0,2 і вище	0,15 - 0,2	Менше 0,15
ДО2	0,8 і вище	0,5 - 0,8	Менше 0,5
ДО3	2,0 і вище	1,0 - 2,0	Менше 1,0
ДО4	1,0 і вище	0,7 - 1,0	Менше 0,7
ДО4 для торгівлі	0,6 і вище	0,4 - 0,6	Менше 0,4
ДО5	15 % і вище	Менше 15 %	Нерентабельний

 

Кожному з оцінних коефіцієнтів привласнюється визначений рейтинг (вага). Для визначення рейтингу позичальника розраховується сума балів S (таблиця 3.2.).

 

Таблиця 3.2. - Розрахунок суми балів

Коефі-цієнт	Фактичне значення	Категорія	Вагомість показника	Розрахунок суми балів
ДО1	1,1	3	0,11	S=0,11 * категорія ДО1 + + 0,05 * категорія ДО2 + + 0,42 * категорія ДО3 + + 0,21 * категорія ДО4 + + 0,21 * категорія ДО5
ДО2	1,8	1	0,05
ДО3	0,003	2	0,42
ДО4	0,21	3	0,21
ДО5	0,067	2	0,21
Разом:	Ч	Ч	1,00	2,27

 

Крім кількісних показників, для оцінки кредитоспроможності позичальника використовуються якісні показники ризики галузеві; акціонерні, що регулюють діяльність підприємства; виробничі й управлінські.

У процесі роботи, що передує укладанню кредитної угоди, працівник банку повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, тобто його здатність своєчасно погасити кредит, виявити фактори, які можуть спричинити непогашення позички. У вітчизняній практиці організації кредитування такого високоорганізованого та якісного джерела зовнішньої інформації про кредитоспроможність підприємств поки що немає. Якщо банк зацікавлений в підтвердженні достовірності окремих моментів діяльності потенційного позичальника, він може отримати зовнішню інформацію від інших банків, куди раніше звертався позичальник, від постачальників, покупців, конкурентів, органів податкової інспекції, а також шляхом вивчення архівів банку і фінансової преси; фінансові звіти позичальника (баланс, звіт про прибутки і збитки), які є основним джерелом внутрішньої інформації. Розрахунок різних коефіцієнтів на основі цих звітів дозволяє глибше проаналізувати дійсний стан справ потенційного позичальника, оцінити перспективи його розвитку і здатність погасити позику.

Висновки