Історія ідеї про соціальну державу

 

Сучасне розуміння соціальної держави набуло розвитку в низці концепцій, матеріалізувалося у конституційному принципі, законодавчо закріпленому у конституціях ряду країн, у діяльності державних інститутів. Зародження ідеї соціальної держави пов’язане з природно – правовими традиціями античного періоду, з уявленнями Сократа, Арістотеля, Платона та інших мислителів про ідеальний державний устрій, здатний забезпечити загальне благо всіх громадян [28, 34].

Доба Передвідродження та наступний період значно збагатили і розвинули ідею соціальної держави. Її просвітниками були Ніколо Макіавеллі, Еразм Роттердамський, Гуго Гроцій, Шарль - Луї Монеск’є, Жан – Жак Руссо, Імануіл Кант, Томас Гобс, Джордж Локк., Ієремія Бентам. Їхні ідеї соціальної держави невіддільні від ідеї розвитку взагалі.

Важливим етапом виокремленні поняття «соціальної держави» від інших понять державності стали ідеї Томаса Пейна, Томаса Джефферсона, Джорджа Медісона. Дальший розвиток ідейної основи соціальнї держави пов'язаний зі зростанням соціальної ролі держави в регулюванні суспільних відносин. Соціальний антагонізм між провідними класами буржуазного суспільства - робітниками та буржуа - зумовив необхідність пошуку шляхів соціального примирення. В останні десятиліття 19 століття ідея соціальної держави сприяла формуванню оптимальної соціально-реформістської моделі облаштування суспільства на основі вдосконалення існуючого ладу, побудови соціального суспільства та реалізації концепції соціальної держави засобами соціально-економічної і політичної реформ [7, 323].

Поняття соціальної держави у сучасному тлумаченні застосовував у середині 19 століття німецький юрист і державознавець Луї фон Штейн. Він вбачав призначення соціальної держави у здійсненні прогресу в інтересах усіх членів суспільства, забезпеченні рівності й свободи громадян, підтримці малозабезпечених прошарків, захисті панівних верств, які свідомо мають служити інтересам усього народу [18, 146].

Згодом ідеї соціальної держави набули розвитку в соціально-правових конструкціях німецького політичного економіста, фінансиста Вагнера (1835-1915), який заперечував соціальну революцію, був прихильником трансформації ранньобуржуазної держави в державу всезагального добробуту, посилення її регулюючої ролі в економіці та соціальній сфері.

Активне втручання держави в економічні та соціальні відносини підтримував німецький політик і соціальний теоретик, публіцист Ф. Науманн (1860-1919). Ідеї соціальної держави стали домінуючими в соціал реформістській ідеології та робочому русі. Робітничі і профспілкові організації сповідували ідеї перетворення держави в народну засобами соціальних реформ, у державу добробуту всіх громадян.

Соціально - економічний розвиток європейських країн 2-ї половини 19 — початку 20 століття об'єктивно сприяв розробці та законодавчому закріпленню заходів, спрямованих на соціалізацію держави: поліпшення соціально-економічного становища трудящих, підтримка знедолених, обов'язкове пенсійне страхування, поступове запровадження державного регулювання соціальними відносинами.

Світова економічна криза кінця 20-х - початку 30-х років 20 століття сприяла реалізації у США американського варіанта концепції соціальної держави. «Новий курс» Рузвельтазаконодавчо закріпив права робітників на утворення профспілок, укладення колективних договорів, скорочення робочого дня, пенсійне забезпечення за старістю, подолання безробіття тощо [7, 324].

В 2-й половині 30-х років 20 століття Джордж Кейнс і Джеймс Стречі (Великобританія) та Гарольд Мюрдаль (Швеція) сформували концепцію держави «загального добробуту», спрямованої на досягнення блага для всіх членів суспільства, посилення державного регулювання економіки, створення системи охорони здоров'я, пенсійного забезпечення, соціального захисту, регулювання відносин між найманою працею і роботодавцями. Ідеї держави загального доброботу були співзвучними соціально-державним ідеям.

«План Беверіджа», здійснюваний лейборист, урядом Великобританії у 2-й половині 40-х років 20 століття, був наступним етапом втілення ідей соціальної держави. «План Беверіджа» ґрунтується на взаємозв'язку в здійсненні економічної і соціальної політики, обмеженні приватної власності на засоби володіння, розширенні соціального страхування, повній зайнятості населення, створенні доступної системи охорони здоров'я, контролю за зарплатою і цінами. Згодом «План Беверіджа» поклали в основу своєї соціальної політики Німеччина, Бельгія, Нідерланди, Швеція та інших країн.

Успіхи у формуванні соціальної держави у повоєнній Європі сприяли дальшому розвиткові соціально-державної теорії. Завдяки працям К. Аридта, Д. Кліпка, Р. Дарендорфа, Р. Нозіка, Дж. Ролза, А. Альбрехта, Е. Арато, Д. Когена, Дж. Б'юкенена, А. Кайзера концепція соціальної держави поступово позбулася політично-ідеологічної риторики і у 80-90-х роках 20 століття увійшла до понятійного апарату державно-правової теорії. Вона стала конституційним принципом і отримала визначення держави нового типу [4, 126].

Після Другої світової війни модель „соціальної держави” обирали для себе найбільш економічно успішні держави з усталеними ринковими та демократичними традиціями. Цікаві думки на цей предмет висловлює сучасний американський економіст Л. Туроу. Він, зокрема, стверджує, що теоретичні версії капіталізму, засновані на виживанні найбільш пристосованих, на практиці не спрацьовують. Держава загального добробуту була заснована зовсім не лівими політиками. Її будували майже у всіх випадках освічені консерватори – аристократи (Бісмарк, Черчілль, Рузвельт), що прийняли політику соціального забезпечення не для того, щоб зруйнувати капіталізм, а щоб врятувати його, захистивши середній клас.

Своє правове закріплення концепція соціальної держави одержала в конституціях ряду країн Західної Європи (ФРН, Іспанія та ін.). Стаття 1 Конституції Іспанії 1978 р. зазначає, що Іспанія є соціальною, правовою та демократичною державою, вищими цінностями якої є свобода, справедливість, рівність і політичний плюралізм. Стаття 20 Конституції ФРН 1949 р. говорить про те, що ФРН є демократичною і соціальною федеративною державою. У Конституції Франції записано, що вона є демократичною і соціальною республікою [19, 65].

Нині в більшості індустріальних країн політики вже не піддають сумніву саму ідею соціальної держави, дискусія точиться лише навколо "меж соціальної держави", тобто спроможності держави фінансово забезпечувати соціальні гарантії та розвивати соціальну сферу. Сучасні західні держави розрізняються, головним чином, за відносним ступенем опори на ринок та державне регулювання в реалізації концепції соціально орієнтованої економіки. Саме за цим критерієм більшість авторів класифікують соціальні держави [28, 35].

Отже, процес становлення соціальної держави носив еволюційний характер. Загальновідомо, що з кінця XIX ст. держави Заходу поступово втрачають ознаки класової сутності і переходять від ліберальної до соціальної моделі правової державності. Це стає результатом не лише впливу теорії та практики соціалізму, але, і мабуть у першу чергу, наслідком тих природних процесів, які в цей час почали викристалізовуватися у суспільному житті, відображенням чого стало формування спочатку теорії культурної, а з часом соціальної держави.

соціальний держава правовий