Культура міжетнічного спілкування

Вступ

 

В умовах розвою соціально-економічних, етнополітичних, світоглядних засад української держави, становлення сучасних демократичних відносин, пошуку оптимальних моделей трансформації українського суспільства особливого значення набувають ментально-психологічні, світоглядні, ціннісно-нормативні та інші духовні передумови його функціонування, об`єднуючою основою яких є культура і, зокрема, міжетнічні культурні відносини. Саме вони забезпечують нерозривність національних традицій, органічне функціонування ціннісних орієнтацій, створюють атмосферу толерантності і терпимості, сприяють гармонізації взаємовідносин між етноспільнотами, консолідації нації та відкривають перспективу її самореалізації.

Актуальність теми.

Важливість формування міжетнічних культурних відносин, що є для України не лише бажаним орієнтиром, але й необхідною умовою її існування як цілісної суверенної держави, яка прагне миру і злагоди, обумовлена такими факторами:

По-перше, потребою у забезпеченні суспільної стабільності, узгодженні інтересів великої кількості різноманітних в етнічному, культурному, мовному та релігійному відношеннях спільнот. Адже обравши курс на формування сучасної моделі громадянсько-територіальної (або політичної) нації і, таким чином, на побудову багатокультурного суспільства, загальнонаціональна ідентичність членів якого має забезпечуватись територіальним патріотизмом та етнічним плюралізмом, Україна заявила про себе як про Вітчизну усіх громадян, що живуть на її землі. Реалізація цих стратегічних і тактичних орієнтирів суспільного поступу базується на об`єднуючому елементі, яким є культура міжетнічного спілкування.

По-друге, нова парадигма етнополітичного розвитку зумовлює необхідність визначитись стосовно тих політичних, соціально-психологічних, мовно-культурних наслідків деформації етнаціональної сфери, що сталася в результаті тривалого перебування України у складі колишнього СРСР. Річ у тім, що на відміну від більшості європейських країн, проблема збереження етнічної ідентичності та культурної самобутності в Україні стоїть не лише перед етнічними меншинами, а й перед титульною нацією держави – українцями, мовно-культурна самобутність яких в ряді регіонів була значною мірою втрачена, а національні права, зокрема на освіту, отримання та поширення інформації рідною мовою, забезпечені не у повному обсязі.

По-третє, важливість формування культури міжетнічного спілкування обумовлена також доцільністю утвердження консолідуючих факторів українського суспільства, бо масова дезорієнтація, втрата звичних солідарностей і згоди, розщепленність соціокультурного простору все ще залишаються ознаками перехідного, трансформаційного характеру нашої держави.

Особливої актуальності набуває необхідність наукового осмислення й визначення суті та змісту міжетнічних культурних відносин, їх ролі в етнополітичному розвитку українського суспільства.

Актуальним є також аналіз процесу формування міжетнічних культурних відносин, чільне місце у якому посідають політичні і громадські інститути. Створені на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод, вони відіграють важливу роль у здійсненні етнодержавотворчих процесів в Україні.

У вітчизняній історіографії ще не опубліковано узагальнюючої праці, в якій би комплексно, з урахуванням сьогоденних політичних реалій висвітлювався процес формування міжетнічних культурних відносин в Україні на сучасному етапі.

Мета і завдання.

Виходячи з актуальності теми, метою праці є аналіз, узагальнення і спроба особистого визначення суті міжетнічних культурних відносин, а також окреслення політико-правових засад та з`ясування ролі громадсько-політичних об`єднань у формуванні даної культури.

Для реалізації мети дослідження автор визначає наступні завдання:

проаналізувати стан наукової розробки теми; виявити сутнісні ознаки і структурні параметри міжетнічних культурних відносин;

Об`єктом дослідження є міжетнічні культурні відносини як феномен суспільного буття.

Практичне значення результатів дослідження полягає у тому, що:

по-перше, основні положення курсової, сформульовані висновки, наукові рекомендації будуть сприяти подальшому поглибленню дослідження етнонаціональної сфери суспільного буття, вплинуть на активізацію пошуку державними й громадськими діячами ефективних шляхів духовного піднесення суверенної України, а також викличуть певну зацікавленість у працівників освіти, культури, краєзнавців – всіх, хто бере участь у державотворчому процесі; по-друге, узагальнення та підсумки, зроблені в курсової, можуть знайти застосування і в навчально-виховній практиці, яка здійснюється в державних і приватних школах, гімназіях, коледжах, ліцеях, вищих навчальних закладах в ході вивчення гуманітарних дисциплін і спецкурсів з проблем духовного відродження, національно-патріотичного виховання та формування міжетнічних культурних відносин.

В сучасних умовах існування політичних суспільств одним з основних напрямів державної етнополітики повинна бути побудова гармонійної моделі міжетнічного співжиття на основі принципів національного патріотизму та етнічного плюралізму, особливу роль в якому виконує культура міжетнічного спілкування як важливий чинник оновлення та консолідації суспільства.

Розгляд міжетнічних культурних відносин, з одного боку, як окремої цілісної системи, яка має свою структуру, певні ознаки і функціональні складові, а з іншого, як одне з відгалужень загальної культури.

Визначення рівнів даної культури, доведення того, що у запобіганні міжетнічних протиріч та конфліктів, обстоюванні ненасильства, толерантності у стосунках між представниками різних національностей чільне місце посідає міжетнічні культурні відносинисаме високого рівня.

Формування такої культури можливо лише за умови створення адекватної політико-правової бази. Важливе значення в утвердженні в українському суспільстві міжетнічної злагоди, гуманістичних норм і принципів міжетнічних культурних відносинмають Всеукраїнські і регіональні культурно-просвітницькі та національно-культурні об`єднання. Дослідженню їх діяльності присвячені праці М. Багмета, В. Євтуха, Г. Лозко, В. Наулка, О. Рафальського та ін.

Огляд наукової літератури засвідчує про те, що окремі грані теми були предметом дослідження вчених, але проблема системно не вивчалась і у її цілісному вигляді залишилась поза увагою. Тому на сьогоднішній день серед наукових доробок з певних об`єктивних і суб`єктивних обставин не існує комплексної роботи, де б всебічно розглядались міжетнічні культурні відносини як феномен суспільного буття, аналізувалась діяльність політичних та громадських інститутів по їх становленню та розвитку в Україні на сучасному етапі.

Незважаючи на великий обсяг літератури, спеціальне дослідження стану, місця і ролі міжетнічних культурних відносин в розвитку українського суспільства на сучасному етапі поки що не проводилося.

Залишаються недостатньо вивченими низка актуальних проблем дієвості державного впливу на процеси етнокультурного відродження в контексті становлення громадянського суспільства і тенденцій глобалізації, відповідності державно-владних механізмів рівню етнокультурної мобілізованості, територіальній та екстериторіальній самоорганізації етнічних спільнот, а також особливості етнокультури як об’єкта політико-правового регулювання. Потребують поглибленого наукового аналізу концептуальні засади багатокультурності як підсистеми суспільства, інституційного чинника розвитку українського соціуму.

Висновки

 

В даній курсової роботі ми розглянули міжетнічні культурні відносини в України. Ми розглянули культуру міжетнічного спілкування, державну етнокультурну політику в Україні й роль громадських інститутів у формуванні міжетнічних культурних відносин.

Найважливіше, що може бути сьогодні для добра нашої держави, – це ідея національної єдності. Бо всі ті твердження, що Україна тільки для українців, абсурдні, як і те, що генетичний українець чимось ліпший українця негенетичного.

Вкрай важливим є подолання егоцентризму у національній культурі, коли відбувається процес відчуження національних культур, відторгнення інших культур як «чужих». Саме подрібненість та ізольованість національних культур – на чому наполягають націонал-шовіністи, – і ведуть до егоцентризму, національної пихатості, націонал-екстремізму, духовної самоізоляції. Ось чому молодій української державі необхідна наукова стратегія щодо подальшої консолідації та гармонізації національних культур.

Хіба можна виховати доброго громадянина інакше, як не через повагу до законів власної держави і розуміння того, що вони (закони) узгоджуються із законами, які діють у світі, й із вселюдськими цінностями, що усвідомлюючи себе частиною цією держави, прилучаєшся до цілого світу як його громадянин. Вкрай необхідно всіляко зміцнювати прогресивні, власне національної сили і сили самої української держави, забезпечувати демократію і національну свободу проти будь-якої диктатури, тоталітаризму та колоніалізму. Важливо не рахувати ворогів, а їх перемагати, розвивати, зміцнювати віру у велике благо вільної України, палку надію на життя в нових умовах, готуватися до великого історичного кроку на вершини світової культури.

Формування високого рівня міжетнічних культурних відносин потребує і забезпечення теоретичної бази шляхом розгортання науково-дослідної роботи. Тому назріла необхідність:

наукової експертизи законодавства України щодо гармонізації відносин, його порівняльний аналіз зі світовими та європейськими стандартами і з`ясування значення для соціальної злагоди, збереження територіальної цілісності держави;

дослідження політичних, правових, етнічних, соціально-економічних та інших засад функціонування етноспільнот в умовах державної незалежності України, шляхів інтегрування етногруп в українську політичну націю;

підготовки спеціальної узагальнюючої праці, в якій би системно досліджувався процес формування міжетнічних культурних відносин, окреслювалися основні його напрями, тенденції та перспективи;

розробки спеціальних курсів у навчальних закладах різних рівнів акредитації з проблем історії міжетнічних культурних взаємовідносин в Українській державі;

створення серії науково-популярних книг, де б висвітлювались процеси міжетнічної та міжкультурної взаємодії в різних регіонах України.

 

 

Список літератури

 

1. Багмет М.О., Ляпіна Л.А. Діяльність національно-культурних товариств у Миколаївській області у 90-ті роки // Наукові записки / Збірник. – Сер. «Політологія і етнологія»». – Вип.8. – К.: ІПіЕНД, 1999. – С. 184–188.

2. Багмет М.О., Ляпіна Л.А. Значення всеукраїнських культурно-просвітницьких об`єднань у зміцненні міжетнічної взаємодії // Наукові праці: Науково-методичний журнал. – Т.23. Вип. 10. Політичні науки. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2002. – С. 18–23.

3. Демьянова Т.А., Ляпина Л.А. Политическая культура – важнейший фактор политической социализации личности // Политика и власть. Материалы научно-практической конференции. – Ч. 2. – Запорожье, 1993. – С. 96–97.

4. Кучмій О.П. Проблема культурного розмаїття у глобальному суспільстві знань // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 50. Частина І. К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин, 2004. – С. 104–115.

5. Кучмій О.П. Структура та моделі політики міжкультурного співробітництва // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 57. Частина І. К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин, 2005. – С. 98–114

6. Леонова А.О. Державна етнокультурна політика в сучасній Україні: Теорія і практика: Моногр. – К.: ДАКК КіМ, 2005. – 275 с.

7. Леонова А. Державна культурна політика України: Нормативно-правовий аспект // Вісник УАДУ. – 2002. – №2. – С. 300–306.

8. Леонова А.О. Етнокультурна політика України: Моногр. – К.: М-во культури і мистецтв України, 1998. – 228 с.

9. Леонова А.О. Етнокультурна політика України: сутність, засади, напрями // Україна на порозі третього тисячоліття: духовність як основа консолідації суспільства: Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників. – К.: НДІ «Проблеми людини», 1999. – Т. 15. – С. 355–361.

10. Леонова А. Культура як компонент розбудови державної етнополітики України // Вісник УАДУ. – 2001. – №3. – С. 327–336

11. Ляпіна Л.А. Відображення проблеми культури міжетнічного спілкування у програмних документах сучасних політичних партій України // Наукові праці: Науково-методичний журнал. – Вип. 9. Політичні науки. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2002. – С. 77–81.

12. Ляпіна Л.А. Місце і роль культури міжетнічного спілкування у забезпеченні суспільної стабільності // Історичні та політологічні дослідження. Науковий журнал. – Донецьк: ДНУ, 2001. – №4 (8). – С. 283–289.

13. Ляпіна Л.А. Українська національна ідея: історія та сучасне тлумачення // Науковий збірник кафедри політології та економічної теорії. – Миколаїв: МДПУ, 1996. – С. 19–21.

14. Основи політологічних знань. Навчальний посібник / Багмет М.О., Коротєєва В.О., Бакалець О.Г., Дем`янова Т.О., Ляпіна Л.А. та ін. – Дніпропетровськ – Миколаїв: ЦЕО, ООО «Днепроррост», 1999. – 206 с.

15. Політологія. Рекомендовано Міністерством освіти України як навчальний посібник для студентів / Курас І.Ф., Багмет М.О., Дем`янова Т.О., Бубир І.Г., Ляпіна Л.А. та ін. – Миколаїв: МДПУ, 1995. – 149 с.

16. Російсько-український словник термінів і понять із державного управління / Багмет М.О., Вєтров В.Є., Григор`єв Є.М., Жук Н.М., Ляпіна Л.А. – Миколаїв: Редакційно-видавничий відділ МОІППО, 2001. – 248 с.

17. Татаренко Т. Етнічні кордони і міжетнічна толерантність // Політичний менеджмент. – 2004. – №5 (8). – C.31–39

 

 

Вступ

 

В умовах розвою соціально-економічних, етнополітичних, світоглядних засад української держави, становлення сучасних демократичних відносин, пошуку оптимальних моделей трансформації українського суспільства особливого значення набувають ментально-психологічні, світоглядні, ціннісно-нормативні та інші духовні передумови його функціонування, об`єднуючою основою яких є культура і, зокрема, міжетнічні культурні відносини. Саме вони забезпечують нерозривність національних традицій, органічне функціонування ціннісних орієнтацій, створюють атмосферу толерантності і терпимості, сприяють гармонізації взаємовідносин між етноспільнотами, консолідації нації та відкривають перспективу її самореалізації.

Актуальність теми.

Важливість формування міжетнічних культурних відносин, що є для України не лише бажаним орієнтиром, але й необхідною умовою її існування як цілісної суверенної держави, яка прагне миру і злагоди, обумовлена такими факторами:

По-перше, потребою у забезпеченні суспільної стабільності, узгодженні інтересів великої кількості різноманітних в етнічному, культурному, мовному та релігійному відношеннях спільнот. Адже обравши курс на формування сучасної моделі громадянсько-територіальної (або політичної) нації і, таким чином, на побудову багатокультурного суспільства, загальнонаціональна ідентичність членів якого має забезпечуватись територіальним патріотизмом та етнічним плюралізмом, Україна заявила про себе як про Вітчизну усіх громадян, що живуть на її землі. Реалізація цих стратегічних і тактичних орієнтирів суспільного поступу базується на об`єднуючому елементі, яким є культура міжетнічного спілкування.

По-друге, нова парадигма етнополітичного розвитку зумовлює необхідність визначитись стосовно тих політичних, соціально-психологічних, мовно-культурних наслідків деформації етнаціональної сфери, що сталася в результаті тривалого перебування України у складі колишнього СРСР. Річ у тім, що на відміну від більшості європейських країн, проблема збереження етнічної ідентичності та культурної самобутності в Україні стоїть не лише перед етнічними меншинами, а й перед титульною нацією держави – українцями, мовно-культурна самобутність яких в ряді регіонів була значною мірою втрачена, а національні права, зокрема на освіту, отримання та поширення інформації рідною мовою, забезпечені не у повному обсязі.

По-третє, важливість формування культури міжетнічного спілкування обумовлена також доцільністю утвердження консолідуючих факторів українського суспільства, бо масова дезорієнтація, втрата звичних солідарностей і згоди, розщепленність соціокультурного простору все ще залишаються ознаками перехідного, трансформаційного характеру нашої держави.

Особливої актуальності набуває необхідність наукового осмислення й визначення суті та змісту міжетнічних культурних відносин, їх ролі в етнополітичному розвитку українського суспільства.

Актуальним є також аналіз процесу формування міжетнічних культурних відносин, чільне місце у якому посідають політичні і громадські інститути. Створені на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод, вони відіграють важливу роль у здійсненні етнодержавотворчих процесів в Україні.

У вітчизняній історіографії ще не опубліковано узагальнюючої праці, в якій би комплексно, з урахуванням сьогоденних політичних реалій висвітлювався процес формування міжетнічних культурних відносин в Україні на сучасному етапі.

Мета і завдання.

Виходячи з актуальності теми, метою праці є аналіз, узагальнення і спроба особистого визначення суті міжетнічних культурних відносин, а також окреслення політико-правових засад та з`ясування ролі громадсько-політичних об`єднань у формуванні даної культури.

Для реалізації мети дослідження автор визначає наступні завдання:

проаналізувати стан наукової розробки теми; виявити сутнісні ознаки і структурні параметри міжетнічних культурних відносин;

Об`єктом дослідження є міжетнічні культурні відносини як феномен суспільного буття.

Практичне значення результатів дослідження полягає у тому, що:

по-перше, основні положення курсової, сформульовані висновки, наукові рекомендації будуть сприяти подальшому поглибленню дослідження етнонаціональної сфери суспільного буття, вплинуть на активізацію пошуку державними й громадськими діячами ефективних шляхів духовного піднесення суверенної України, а також викличуть певну зацікавленість у працівників освіти, культури, краєзнавців – всіх, хто бере участь у державотворчому процесі; по-друге, узагальнення та підсумки, зроблені в курсової, можуть знайти застосування і в навчально-виховній практиці, яка здійснюється в державних і приватних школах, гімназіях, коледжах, ліцеях, вищих навчальних закладах в ході вивчення гуманітарних дисциплін і спецкурсів з проблем духовного відродження, національно-патріотичного виховання та формування міжетнічних культурних відносин.

В сучасних умовах існування політичних суспільств одним з основних напрямів державної етнополітики повинна бути побудова гармонійної моделі міжетнічного співжиття на основі принципів національного патріотизму та етнічного плюралізму, особливу роль в якому виконує культура міжетнічного спілкування як важливий чинник оновлення та консолідації суспільства.

Розгляд міжетнічних культурних відносин, з одного боку, як окремої цілісної системи, яка має свою структуру, певні ознаки і функціональні складові, а з іншого, як одне з відгалужень загальної культури.

Визначення рівнів даної культури, доведення того, що у запобіганні міжетнічних протиріч та конфліктів, обстоюванні ненасильства, толерантності у стосунках між представниками різних національностей чільне місце посідає міжетнічні культурні відносинисаме високого рівня.

Формування такої культури можливо лише за умови створення адекватної політико-правової бази. Важливе значення в утвердженні в українському суспільстві міжетнічної злагоди, гуманістичних норм і принципів міжетнічних культурних відносинмають Всеукраїнські і регіональні культурно-просвітницькі та національно-культурні об`єднання. Дослідженню їх діяльності присвячені праці М. Багмета, В. Євтуха, Г. Лозко, В. Наулка, О. Рафальського та ін.

Огляд наукової літератури засвідчує про те, що окремі грані теми були предметом дослідження вчених, але проблема системно не вивчалась і у її цілісному вигляді залишилась поза увагою. Тому на сьогоднішній день серед наукових доробок з певних об`єктивних і суб`єктивних обставин не існує комплексної роботи, де б всебічно розглядались міжетнічні культурні відносини як феномен суспільного буття, аналізувалась діяльність політичних та громадських інститутів по їх становленню та розвитку в Україні на сучасному етапі.

Незважаючи на великий обсяг літератури, спеціальне дослідження стану, місця і ролі міжетнічних культурних відносин в розвитку українського суспільства на сучасному етапі поки що не проводилося.

Залишаються недостатньо вивченими низка актуальних проблем дієвості державного впливу на процеси етнокультурного відродження в контексті становлення громадянського суспільства і тенденцій глобалізації, відповідності державно-владних механізмів рівню етнокультурної мобілізованості, територіальній та екстериторіальній самоорганізації етнічних спільнот, а також особливості етнокультури як об’єкта політико-правового регулювання. Потребують поглибленого наукового аналізу концептуальні засади багатокультурності як підсистеми суспільства, інституційного чинника розвитку українського соціуму.

Культура міжетнічного спілкування

 

Культура міжетнічного спілкування – узагальнююча характеристика суб'єкта спілкування, що володіє способами спілкування у багатоетнічному середовищі, які розкривають його участь у функціонуванні і розвитку соціальних та політичних інститутів, цінностей культури і норм спілкування з національними суб'єктами. Це дає можливість визначити культуру міжетнічного спілкування як систему характерних для особи, націй, класів і соціальних груп або суспільства в цілому ідей і уявлень, способів, форм і видів специфічної культурної діяльності, здійснюваних з метою поглиблення взаємодії і взаємовпливу людей різних національностей; сукупність норм і настанов, якими повинні керуватися члени суспільства у процесі безпосереднього спілкування. Культура міжетнічного спілкування за своєю сутністю та змістом є як внутрішньою якістю самої нації, так і зовнішньою, набутою нацією у процесі спілкування з іншими народами, тобто у процесі взаємодії націй. Тому жодна нація не може вступити у міжетнічне спілкування, не усвідомивши своє внутрішнє «я» і не визнавши свого ставлення до інших етнічних спільностей, що її оточують. «Сформована національна самосвідомість є умовою сприятливих міжетнічних відносин, включаючи особисті».

Духовна культура кожного народу – це цілісна багатоструктурна система, де всі складові компоненти (виховання, освіта, наука, мистецтво, філософія, право, політична культура тощо) взаємно збалансовані, злиті воєдино і скріплені традиціями, історичною пам'яттю в такий спосіб, що випадання з цього національного духовного контексту «бодай однієї ланки болісно відбивається на життєздатності культури в цілому, на її здатності до саморозвитку».

Слід відзначити, що саме поняття культури міжетнічного спілкування заповнює ту прогалину, яка утворилася і стала дедалі більше відчуватися в теорії націй і національних відносин, патріотичного виховання через відсутність категорії, що відображає моральні потреби українського суспільства, реалізовані у міжетнічному спілкуванні. Культура міжетнічного спілкування – це, по суті, етика у сфері міжетнічних відносин, покликана подолати національний нігілізм, національне невігластво, національну соромливість, з одного боку, національний снобізм, ізоляціонізм, почуття переваги – з іншого. Звідси – роль уселюдських цінностей, які не можна відновити без відновлення родового підґрунтя – інтеграційних процесів, що відбуваються у нашій країні. Іншими словами, культура міжетнічного спілкування має під собою таке важливе підґрунтя, як морально – етичні орієнтири оновлення суспільства. Формування культури міжетнічного спілкування у всіх членів українського суспільства – одне з найважливіших політичних та ідеологічних завдань.

Розв'язуючи його, слід пам'ятати, що культура міжетнічного спілкування формується не тільки шляхом і з допомогою вербального впливу, а й на прикладах і зразках належної поведінки. Далі, формування культури міжетнічного спілкування не обмежується виховним впливом у процесі реалізації ідеологічних заходів, але продовжується і в побуті, і в процесі трудової діяльності. Це формування передбачає поширення і засвоєння певних етичних знань, трансформацію їх у переконання і формування на основі вмінь і навиків культури міжетнічного спілкування «Роль формування культури міжетнічного спілкування неминуче зростатиме разом із зростанням значення моральних засад у житті суспільства».

Культура міжетнічного спілкування – це разом з тим і різновид політичної культури. Зрештою, саме на відсутності у широких масах достатньої політичної культури і демократичних традицій спекулюють шовіністичні, екстремістські елементи. Соціологічні дослідження показали, що населення часто має слабке, обмежене уявлення про категорії, зв'язані з розумінням національної політики. Наприклад, у ході одного з опитувань було виявлено, що більш як 50% тих, хто давали інтерв'ю, не розуміються у таких поняттях, як «нація», «національні відносини», «культура міжетнічного спілкування». Один з опитаних в анкеті написав: «Національна гордість – це коли людина вважає, що його нація стоїть вище від інших і вона краща від інших».

Подібні висловлювання відмічалися у кожного другого з опитаних. Це свідчить про невисоку політичну культуру людей, їх елементарну необізнаність в азах, без яких людина не може грамотно будувати свої відносини у багатонаціональному колективі. А це часом породжує негативні колізії, неповагу до осіб інших національностей, їх звичок, традицій. Звідси – актуалізація ролі міжетнічного спілкування, особливо у багатонаціональних труд, колективах, яка стає дійовим засобом нагромадження і передачі соціального досвіду, колективізму та обміну матеріальними і духовними цінностями, поглядами, почуттями та емоціями. Все це має величезний вплив на формування культури міжетнічного спілкування. Культура міжетнічного спілкування це стабілізація з допомогою демократичних інституцій, що народжуються й утверджуються на основі національної (і в т. ч. міжетнічної) згоди. Водночас сьогодні не можна не враховувати того, що, з одного боку, ідеї і політика реформ все глибше проникають у товщу суспільного буття, а з іншого – усе крутіше закипає магма нетерпіння в глибинних верствах суспільства, загрожуючи виплеснутися вулканічною лавою. Важливо виробити спільну платформу для всіх народів України, пристосовуючи свою свободу та інтереси один до одного. Рахуватися, поважати, підтримувати. Інакше не побудуєш добросусідських, толерантних відносин між людьми різних національностей.