Розділ І. Теоретичні основи підвищення ефективності використання виробничих фондів підприємства

Виробничі фонди

 

Термін “фонди” походить від латині і дослівно означає “основа". Це дійсно основа продуктивної діяльності підприємства, так як виробниче підприємство не може діяти, не маючи засобів виробництва. В процесі виробництва здійснюється поєднання робочої сили і засобів виробництва. Засоби виробництва складаються із засобів праці та предметів праці. У вартісному виразі вони становлять виробничі фонди (засоби) підприємства, які поділяються на основні та оборотні.

Основні фонди - це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчій формі, а їх вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється частинами в міру спрацювання [19; c.110].

Оборотні фонди - це частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються у кожному виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять всю свою вартість на вартість продукції, що виробляється [19; c.111].

Поняття “виробничі фонди" було введено у часи централізовано-планової системи господарювання. Він включає будинки і споруди, машини, устаткування (у тому числі силові машини й устаткування, вимірювальні прибори й пристрої, техніку), транспортні засоби, інструмент, виробничий інвентар, робочу і продуктивну худобу, багаторічні насадження та ін.

В умовах переходу до ринку підприємства виробничими фондами не наділяються, їх потрібно одержувати за рахунок власних, позичкових і залучених засобів. Отже, їхня роль в економіці набуває винятково важливого значення. А це означає, що підприємству далеко не байдуже, як окремі групи виробничих фондів впливають на кінцеві показники його роботи [6; c.114].

При забезпеченні підприємства виробничими фондами варто враховувати їхні особливості, що випливають із сутнісної характеристики виробничих фондів.

Виробничі фонди збільшують продуктивну силу праці і використовуються протягом великого періоду. Це означає, що в політиці господарювання підприємство повинно звернутися до можливості придбання високопродуктивного устаткування, технічні характеристики якого дозволяють підтримувати його на високому рівні протягом усього терміну функціонування. Значимість останнього посилюється тим, що науково-технічний прогрес прискорює моральний знос устаткування. Отже, щоб витримувати конкуренцію, необхідно або обновляти його, або модернізувати, що досягається за допомогою регулярного проведення капітального ремонту.

Виробничі фонди, як правило, дорого коштують і на їхнє придбання потребуються великі кошти, тому необхідно домагатися їхньої швидкої окупності. Окупність залежить від ряду чинників: експлуатація виробничих фондів повинна забезпечувати низькі витрати по випуску продукції, необхідна висока надійність експлуатації виробничих фондів, норми й засоби амортизації потрібно встановлювати шляхом проведення науково-обґрунтованої політики.

З огляду на високу вартість виробничих фондів, необхідно шукати кращі умови їхнього придбання: на умовах лізингу, у кредит з низькими процентними ставками і ін.

Проте найважливіша особливість виробничих фондів полягає в тому, що їхнє нарощування може відбуватися двома шляхами: екстенсивним і інтенсивним. Екстенсивний шлях розвитку припускає кількісне збільшення устаткування, інтенсивний - його модернізацію або заміну новим, що дозволяє збільшити продуктивність без зміни кількості.

Треба мати на увазі, що значна кількість виробничих фондів зменшує адаптаційні можливості економіки підприємства до ринку, що змінюється, тобто гальмує його дії. У результаті підприємства обтяжуються високими фіксованими витратами і не можуть легко пристосовуватися до попиту, що змінюється. У такому випадку вони ринуться організувати фіксований попит на свою продукцію, щоб забезпечити собі монопольне положення на ринку. [6; c.115].

Отже, можна сказати, що повноцінного уявлення про економіку не можна скласти без вивчення виробничих фондів підприємства. Це можна аргументувати так:

1. Виробництво здійснюється тільки при наявності фондів, передусім виробничих. Фонди є важливим чинником виробництва. При цьому мова йде не про якесь абстрактне поняття, а про конкретні засоби виробництва.

2. Якість фондів демонструє рівень використання досягнень науково-технічного прогресу.

3. Фонди підприємств - це основна частина національного багатства країни.

4. Ефективне використання фондів - це нагальна потреба економічного розвитку суспільства і кожного підприємства. Багато показників ефективного використання засобів виробництва ґрунтуються на понятті "фонди". Досить сказати, що фонди є складовою частиною таких показників, як фондовіддача, фондомісткість, фондооснащеність.

5. З поняттям "фонди" пов’язано багато важливих економічних категорій - фізична і моральна зношеність фондів, амортизація основних фондів, кругооборот і оборот фондів тощо [3; c.280].

Основні фонди

Основні фонди як економічна категорія представляють собою засоби праці, які функціонують у незмінній формі у виробництві на протязі тривалого часу (1 виробничого циклу і більше) й переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції частинами, по мірі зносу, у вигляді амортизаційних відрахувань. [4; c.128].

Згідно Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств" під терміном “основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються для використання у господарській діяльності підприємства протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів із дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом [19; c.111].

Основні фонди, у свою чергу, поділяються на основні виробничі та основні невиробничі фонди.

Основні виробничі фонди - це засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва протягом тривалого періоду, при цьому не змінюють своєї натурально-речової форми і поступово частинами переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції, а основні невиробничі фонди не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва (житлово-комунальне господарство, будинки відпочинку, дошкільні установи).

Основні фонди неоднорідні і різняться між собою натурально-речовим складом, термінами служби, призначенням і роллю у виробництві [19; c.111].

Необхідною умовою правильного використання та відтворення основних фондів є їхня класифікація за такими ознаками:

1. Функціональне призначення (натурально-речовий склад):

Будинки (будинки виробничо-господарського, соціально-культурного призначення та зайняті органами управління).

Споруди (об’єкти, що виконують технічні функції, - дороги, мости, водокачки тощо).

Передавальні пристрої (об’єкти трансформації, перетворення і передачі енергії та для переміщення речовин - лінії електропередач та трубопроводи).

Машини та обладнання: силові машини і обладнання, робочі машини і обладнання, вимірювальні привади, регулюючі прилади та пристрої, лабораторне обладнання, обчислювальна техніка, медичне обладнання, комп’ютерна техніка та її комплектуючі, інші машини та обладнання.

Транспортні засоби (всі види пересування, які призначені для переміщення людей і вантажів).

Інструмент (механічні та немеханічні знаряддя праці).

Виробничий інвентар і приладдя (предмети, які служать для полегшення виробничих операцій, - робочі столи, верстати, стелажі тощо).

Господарський інвентар (предмети конторського та господарського облаштування).

Робоча і продуктивна худоба.

Бібліотечний фонд (наукова, художня та навчальна література, спеціальні види літератури та інші види незалежно від вартості окремих примірників книг).

Інші основні фонди (багаторічні насадження, капітальні затрати на покращення земель, документація з типового проектування).

2. Формування бухгалтерської інформації про основні фонди підприємства:

Земельні ділянки;

Капітальні витрати на поліпшення земель;

Будинки, споруди та передавальні пристрої;

Машини та обладнання;

Транспортні засоби;

Інструменти, прилади та інвентар;

Робоча та продуктивна худоба;

Багаторічні насадження;

Інші основні засоби.

3. Роль у процесі господарської діяльності:

Активні (безпосередньо беруть участь у виробничому процесі);

Пасивні (створюють умови для здійснення процесу виробництва).

4. Сфера використання:

Виробничі (беруть участь у процесі виробництва і переносять свою вартість на виготовлений продукт);

Невиробничі (використовуються у невиробничій сфері виробництва).

5. Форма власності:

Власні;

Орендовані (лізинг).

6. Характер участі у процесі виробництва:

Діючі;

Ті, що перебувають у запасі чи на консервації.

7. Рівень технічної придатності:

Обладнання, яке можна використовувати у виробництві;

Обладнання, що потребує капітального ремонту.

Відповідно до податкового обліку, з метою нарахування амортизації, основні фонди згідно Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств" класифікують за функціональним призначенням на чотири групи.

До першої групи налужать будівлі, споруди, їхні структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їхні частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі.

До другої групи відносять автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше офісне обладнання, устаткування та приладдя до них.

До третьої групи відносять будь-які інші основні фонди, що не входять до груп 1, 2 і 4.

До четвертої групи належать електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їхнє програмне забезпечення, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони, мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів) [19; c.114-115].

Розрізняють наступні види структури основних засобів:

Виробнича (функціональна, технологічна) структура основних фондів - співвідношення різних груп основних фондів у їхній загальній вартості. Часто цю структуру розглядають як співвідношення активної і пасивної частини основних фондів. Прогресивною є така структура основних фондів, де доля активної частини зростає.

Галузева структура основних фондів характеризується співвідношенням питомої ваги основних фондів різних галузей до їхньої загальної вартості.

Вікова структура основних фондів - це співвідношення різних вікових груп основних фондів у їхній загальній вартості [19; c.117].

Що ж до ефективності використання основних фондів, то вона характеризується системою показників, що поділяються на узагальнюючі та часткові.

Узагальнюючі показники залежать від багатьох техніко-економічних факторів і відображають кінцевий результат використання всіх груп основних фондів.

До узагальнюючих показників відносяться:

Фондовіддача (Ф_в) - показує, яка віддача від використання кожної гривні, витраченої на основні фонди; на скільки ефективно вони використовуються на підприємстві. Визначається як відношення обсягу випущеної продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів:  [15; c.69].

Зворотним показником фондовіддачі є фондоємність (Ф_є) продукції. Фондоємність показує частку витрат на основні фонди, що приходиться на випуск однієї грошової одиниці продукції. Під випуском продукції мають на увазі товарну, валову, чисту, реалізовану продукцію. Визначається за формулою:

 

.

Фондоозброєність праці (Ф_озб) характеризує технічний рівень виробництва на підприємстві. Визначається як відношення середньорічної вартості основних виробничих фондів до середньої чисельності робітників.

Коефіцієнт віддачі спожитих ОФ - характеризує обсяг виробленої продукції на одиницю спожитої вартості основних засобів. Розраховується за формулою: , де А_р - амортизаційні відрахування.

Рентабельність (Р) - прибуток на одну гривню, вкладену в основні фонди. Розраховується за формулою: , де П - прибуток до оподаткування.

Взаємозв’язок основних показників, що характеризують ефективність використання ресурсів можна показати, якщо чисельник і знаменник формули фондовіддачі розділити на середньо облікову чисельність.

Ідеальним варіантом вважається варіант, коли продуктивність праці на підприємстві росте більш швидкими темпами, чим фондоозброєність праці, тому що в цьому випадку досягається максимальна ефективність виробництва.

До системи взаємозалежних показників, що безпосередньо характеризують рівень використання активної частини основних виробничих фондів відносяться часткові показники, що розкривають резерви можливого поліпшення використання активної частини основних фондів. До них відносять:

Натуральний виробіток на одиницю виробничої потужності або на одиницю обладнання певної марки.

Коефіцієнт використання календарного фонду роботи машин та устаткування - характеризується співвідношенням кількості машино-годин роботи технічних засобів до кількості машино-годин перебування основних засобів на підприємстві.

Коефіцієнт змінності - показує в скільки змін у середньому працює кожна одиниця устаткування. Визначається як відношення загальної кількості відпрацьованих устаткуванням даного виду на протязі доби станко-змін до кількості встановленого чи працюючого в найбільшу зміну устаткування.

Коефіцієнт технічної готовності - відношення часу перебування технічних засобів на підприємстві зменшеного на час перебування в ремонті та очікуванні ремонту до часу перебування на підприємстві. [15; c.70-73].

Шляхи поліпшення використання основних засобів залежать від конкретних умов, що склалися на підприємстві за той чи інший період. Підприємство може досягти поліпшення використання основних засобів у такі способи:

Позбутися зайвого устаткування, машин, інших основних фондів або здати їх в оренду;

Своєчасно і якісно здійснювати планово-попереджувальні капітальні ремонти;

Купувати високоякісні основні фонди;

Працювати над підвищенням кваліфікації обслуговуючого персоналу

Поліпшувати якість підготовки сировини і матеріалів для процесу виробництва;

Підвищувати рівень механізації та автоматизації виробництва;

Впроваджувати нову техніку та прогресивну технологію, яка є безвідходною та енерго- та паливозберігаючою;

Вдосконалювати організацію виробництва і праці з метою скорочення втрат робочого часу через простої устаткування [11; c.60].

Отже економічне значення основних фондів полягає в тому, що вони визначають матеріальну основу виробництва, забезпечують підвищення технічної оснащеності та зростання продуктивності праці. Соціальне значення - полягає в створенні умов для відтворення робочої сили.

Оборотні фонди

Оборотні фонди - це частина виробничих фондів підприємства, яка повністю споживається в кожному технологічному циклі виготовлення продукції і повністю переносить свою вартість на вартість цієї продукції.

Речовим змістом оборотних фондів є предмети праці, а також деякі засоби праці (які мають вартість, меншу, ніж 100 одиниць національної валюти або термін служби менше одного року) [1; c.85].

У плановій та обліковій політиці підприємства оборотні фонди поділяють на:

Виробничі запаси

Незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення.

Витрати майбутніх періодів

Згідно з П (С) БО 9 запаси - це активи, які:

утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;

перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством [19; c.145].

У господарській діяльності запаси поділяють на:

1) сировину, основні і допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

2) незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу;

3) готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, що передбачені договором або іншим нормативно-правовим актом;

4) товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством для подальшого продажу;

5) малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більше як одного року або нормального операційного циклу, якщо він триває понад один рік. [19; c.146].

Крім виробничих запасів, як було зазначено, до складу оборотних фондів входять:

Незавершене виробництво, що включає предмети праці, які перебувають у процесі виробництва на різних стадіях оброблення безпосередньо на робочих місцях у цехах, на дільницях, або ж у процесі транспортування від одного робочого місця до іншого.

Напівфабрикати власного виготовлення, до яких належать ті предмети праці, які повністю були оброблені в одному виробничому підрозділі (цеху), але подальше оброблення повинні пройти в інших підрозділах (цехах).

Витрати майбутні періодів не є речовим елементом оборотних фондів. Вони являють собою грошові витрати, що були здійснені в даному періоді, але на витрати продукції будуть віднесені частинами в наступних періодах. Це витрати на проектування та освоєння нових видів продукції, раціоналізацію та винахідництво, проектування різних удосконалень виробництва, придбання науково-технічної, економічної та комерційної інформації, підписку періодичних видань тощо [19; c.148].

Поруч з оборотними фондами існують фонди обігу, тобто ті, які функціонують у сфері обігу (реалізації продукції). До них відносяться:

Готова продукція на складах підприємства.

Готова продукція, яка відвантажена і знаходиться в дорозі.

Грошові кошти на розрахунковому рахунку та інших рахунках.

Грошові кошти у незавершених розрахунках.

Готівка в касі.

Сукупність оборотних фондів та фондів обігу підприємства становлять його оборотні засоби [1; c.85-86].

Розрізняють два види структури оборотних коштів:

Виробничо-технологічна структура - співвідношення окремих елементів оборотних фондів до загального їх обсягу. Ця структура формується під впливом цілого ряду факторів (характеру виробництва, особливостей продукції та технології її виготовлення, умов забезпечення підприємства сировиною та матеріалами тощо). Вона з часом змінюється. Так, за останні роки в структурі оборотних фондів спостерігається тенденція до зменшення питомої ваги виробничих запасів і відповідно до збільшення частки незавершеного виробництва та витрат майбутніх періодів.

На підприємстві різних галузей структура оборотних фондів має значні відмінності, обумовлені особливостями застосування технологій, умовами забезпечення і видами застосування матеріальних ресурсів, рівнем та видами спеціалізації тощо. Наприклад, на підприємствах легкої та харчової промисловості виробничі запаси сягають 80-90%, а незавершене виробництво коливається від 5 до 20%, тоді як на підприємствах машинобудування ця частина оборотних фондів може становити 40%. На підприємствах видобувної галузі висока питома вага витрат майбутніх періодів (40-50%).

Елементна структура оборотних коштів обчислюється шляхом розрахунків частки окремих елементів оборотних коштів (виробничих запасів, готової продукції, незавершеного виробництва) у загальному обсязі оборотних коштів на певну дату. [7; c.153].

Ефективність використання оборотних коштів, не знаходить свого прямого відображення у показниках, які характеризують господарську діяльність підприємства.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів застосовують спеціальну систему показників швидкості обертання. Економічне значення оборотності оборотних коштів полягає в тому, що від швидкого обертання залежить розмір оборотних засобів на підприємстві.

До показників оборотності належать:

коефіцієнт оборотності

тривалість одного обороту

коефіцієнт завантаженості оборотних коштів

сума вивільнених або залучених оборотних коштів

рентабельність оборотних коштів

Коефіцієнт оборотності, або кількість оборотів оборотних коштів. Розраховують, як відношення вартості реалізованої продукції за певний період, до середньорічного залишку оборотних коштів за цей же період: . Коефіцієнт оборотності характеризує число кругооборотів, здійснених оборотними коштами підприємства за визначений період, чи показує обсяг продукції, що приходиться на одну гривню оборотних коштів.

Коефіцієнт завантаженості оборотних коштів показує потребу в оборотних коштах для виробництва і реалізації одиниці продукції. Цей показник обернений до коефіцієнта оборотності. і його особливість втому, що не залежить від тривалості того періоду, за який був обчислений. Розраховується за формулою: .

Тривалість одного обороту оборотних коштів в днях. Особливість цього показника в тому, що він не залежить від тривалості того періоду, за який був обчислений. Розраховується за формулою: .

Рентабельність оборотних коштів показує величину загального прибутку підприємства, що припадає на одиницю середньорічного залишку оборотних коштів: .

Сума вивільнених, або залучених оборотних коштів розраховується за формулою: . В результаті прискорення оборотності відбувається вивільнення оборотних коштів з обороту. Розрізняють абсолютне і відносне вивільнення оборотних коштів. Абсолютне вивільнення характеризує зменшення абсолютної суми оборотних коштів, а відносне показує, що за даної величини оборотних коштів, внаслідок поліпшення їх використання реалізується більше продукції [15; c.94-97].

Істотна частина в оборотних фондах підприємства відноситься до виробничих запасів (матеріальних ресурсів), тому від ефективності їхнього використання залежать показники використання оборотних коштів.

Ефективність використання матеріальних ресурсів характеризуються системою показників, основним з яких є матеріалоємність.

Матеріалоємність оцінює поточні витрати матеріальних ресурсів на одиницю продукції (чи одиницю споживної властивості) у натуральному чи вартісному виразі.

Для розробки виробничої програми й аналізу роботи промислових підприємств у кожній галузі промисловості застосовуються різні показники рівня корисного використання матеріальних ресурсів, що найбільш повно відбивають умови використання матеріальних ресурсів у виробництві і на всіх стадіях, що охоплюють виробниче споживання.

У практичній роботі підприємства важливе значення мають показники:

коефіцієнт використання матеріалів (відношення чистої ваги матеріалу у виробі до фактичних витрат матеріалів);

рівень відходів характеризується коефіцієнтом, що показує відношення величини відходів до величини загальних витрат матеріалу;

коефіцієнт виходу готової продукції з одиниці сировини, що переробляється (використовується в основному в галузях здійснюючих первинну переробку сировини і має граничне значення - вміст у сировині корисних компонентів [15; c.98].

Основними шляхами підвищення ефективності використання оборотних фондів вважаються:

Скорочення матеріальних запасів на складах підприємства за рахунок зменшення наднормативних запасів сировини, матеріалів, інструменту; покращення організації складського господарства; скорочення тривалості інтервалів поставок; зменшення норм витрат матеріалів на одиницю продукції.

Скорочення циклу виробництва продукції внаслідок впровадження нової техніки і технології, підвищення продуктивності праці, забезпечення ритмічності випуску продукції та підвищення змінності виробництва;

Раціональне використання матеріальних ресурсів і зниження матеріаломісткості продукції на основі економічно обґрунтованого вибору матеріальних ресурсів та підвищення коефіцієнта їх використання; комплексного використання сировини (разом із вторинною) і відходів;

Підвищення оборотності матеріальних ресурсів.

Пошуки резервів ефективного використання оборотних фондів створять умови для збільшення обсягів продукції (робіт, послуг) та забезпечать її конкурентноздатність на внутрішньому та зовнішньому ринках [19; c.152].