Теоретичні основи міжнародного інвестиційного процесу

Вступ

 

Актуальність роботи пояснюється появою в Україні сприятливих умов для інвестиційних вкладень у виробництво й відсутністю достатнього досвіду регулювання інвестиційного процесу. Виняткову роль у створенні сприятливого інвестиційного клімату відіграє держава, яка повинна підпорядкувати єдиній меті поточні завдання, фактори і потенціал, обмежуючи або стимулюючи у певні періоди розвиток окремих видів діяльності, галузей, регіонів. Важливим аспектом формування інвестиційного клімату є законодавче узгодження національних правових актів у інвестиційній сфері з міжнародними щодо захисту прав власності іноземних інвесторів.

Об'єктом роботи стали міжнародні інвестиційні процеси, що протікають в сучасних умовах.

Предметом роботи виступають механізми регулювання інвестиційних процесів, що впливають не тільки на формування національного й регіонального інвестиційного клімату, але й на швидкість, характер і форми його розвитку.

Метою роботи є вивчення взаємодії державних і недержавних учасників в інвестиційній сфері, що стає одним з найважливіших елементів формування транснаціональних глобальних мереж.

Мета передбачає рішення наступних завдань:

- теоретичний огляд питання розвитку міжнародних інвестиційних процесів;

- вивчення світового досвіду регулювання інвестиційних потоків

- розгляд факторів, що характеризують інвестиційний клімат;

- огляд можливостей нових учасників міжнародних відносин;

- визначення ролі міжнародних інвестиційних проектів у розвитку країн світу, рішенні проблем держав з перехідною економікою;

- виявлення особливостей інвестиційної стратегії сучасної України.

Методи дослідження: описовий, історичний, теоретичний, аналітичний, прогнозний.

 

Міжнародний інвестиційний процес

 

Прямі іноземні інвестиції

 

У міру зсуву прямих іноземних інвестицій у сектор послуг все більше значення буде здобувати якість місцевого інвестиційного клімату. Надходження прямих іноземних інвестицій (ПІІ) у країни, що розвиваються, в 2008 р. продовжував знижуватися, як і в попередній рік, склавши в цілому 135 млрд. дол., що на 23% нижче рівня 2006 р. При цьому ситуація в сегменті інвестицій в акціонерний капітал була трохи більше стабільної, чим у міжфірмових запозиченнях і реінвестуванні прибутку. У значній мірі спад пояснюється меншими обсягами ПІІ в секторі послуг, які в чинність значної локалізації й одержання доходу в місцевій валюті, підданої ризику знецінення, особливо чутливі до місцевого інвестиційного клімату й уразливі у випадку фінансової кризи.

Надходження портфельних інвестицій в акціонерний капітал в 2008 р. склав у країнах, що розвиваються, 14 млрд. дол. проти 5 млрд. дол. в 2007 р. завдяки зміцненню росту й пожвавленню на світових фондових ринках. Разом з тим, обсяги таких інвестицій залишаються відносно скромними в порівнянні з іншими джерелами капіталу, відображаючи нестабільність економіки в країнах, що розвиваються, побоювання, пов'язані з питаннями корпоративного керування, обмежені вигоди від диверсифікованості через сильну кореляцію з фондовими ринками розвинених країн, а також той факт, що інвестори продовжують віддавати перевагу "рідним" ринкам. Додаткові фактори, що стримують ріст, містять у собі технологічна недосконалість фондових ринків у країнах, що розвиваються, і сумніву як регулюючі структури.

Завдяки збільшенню темпу росту капіталовкладень до 9% економіка країн регіону в 2008 р. виросла на 5,5%, що вище темпів 2007 р., що склали 4,6%. Незважаючи на темпи, що сповільнилися, розвитку в зоні євро, ріст економіки в країнах Центральної й Східної Європи (крім Туреччини) прискорився з 3% в 2007 р. до 4,1% в 2008 р., у міру того, як кілька країн збільшили свою частку експорту на ринках Європейського Союзу в рамках розширення ЄС на схід і, отже, нових інтеграційних процесів.

Темп росту в Російській Федерації й інших країнах СНД збільшився з 4,7% в 2007 р. до 6,6% в 2008 р. Рушійною силою цього росту з'явилося збільшення витрат на споживання й внутрішні інвестиції, викликані великими нафтовими доходами. Російська економіка виросла в 2008 р. на 7,3%, що вище темпів 2007 р., що склали 4,3%.

Темп інтеграції країн Європи й Центральної Азії в глобальну економіку прискорився, при цьому доходи від експорту збільшилися на 27%, що є найкращим показником у порівнянні з іншими регіонами миру, не говорячи вже про різкий стрибок у порівнянні з темпом росту 2007 р., що становив 9,5%.

На 2009 р. і подальшу перспективу прогнозується продовження стійкого росту в регіоні в цілому. Очікується, що протягом 2009-2009 р. економіка країн Європи й Центральної Азії виросте приблизно на 4,5%, тому що успішна реалізація структурних реформ, пов'язаних із вступом у ЄС, надає більше міцні основи для росту. Для країн СНД прогнозується деяке зниження росту до 5% до 2010-2008 р. через цілком імовірне вповільнення росту цін на нафту.

Чистий ріст приватних запозичень у регіоні сильно усталив свої позиції в 2008 р. і перевищив суми фінансування за рахунок власних коштів уперше з 2004 р. В 2008 р. чиста сума приватних запозичень у регіоні досягла 36 млрд. дол. у порівнянні з 22,7 млрд. дол. в 2007 р. Цей ріст свідчить про поліпшення кредитоспроможності регіону, особливо в країнах, що вступили в ЄС. Середні показники кредитоспроможності в регіоні досягли пікових значень із 2002 р.

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) у регіоні різко впали в 2008 р. до оцінки приблизно в 26 млрд. дол. у порівнянні з 33 млрд. дол. в 2007 р. Відбулися лише кілька великих приватизаційних угод, що відображає факт закінчення приватизації в деяких країнах регіону. Однак у Росії спостерігався сплеск прямих іноземних інвестицій у нафтогазовій галузі. Чисті портфельні інвестиції в регіоні виросли незначно, склавши суму 0,7 млрд. дол.

Прогнозується відновлення потоку ПІІв регіоні. У Чехії, Угорщині й Польщі очікується збільшення ПІІ в сфері послуг, тому що конкурентноздатна структура витрат підштовхує інвесторів до організації на території цих країн своїх центральних керувань, науково-дослідних і проектно-конструкторських підрозділів. У той же час підприємства легкої промисловості можуть переміститися в країни з менш високими витратами для входу на ринок, такі як Румунія. У майбутні роки прогнозується ріст ПИИ в Росії й Туреччині.

 

Перспективи

 

Одним з найбільш значимих факторів, що сприяли пожвавленню надходження приватного капіталу, є зниження кредитних ризиків у країнах, що розвиваються. Деякою мірою воно відображає більше сприятливу зовнішню кон'юнктуру для країн, що розвиваються, що дозволяє їм користуватися перевагами високих цін на сировинні товари й динамічний ріст світової торгівлі, значна частина якої доводиться на операції між країнами, що розвиваються.

Разом з тим, у багатьох країнах за останні роки відбулися значні внутрішні зміни, включаючи перехід до ринкових механізмів і відкриття національних ринків для міжнародних інвестицій і торгівлі. Бюджетна політика в цілому стала більше обачної, хоча здатність ряду країн підтримувати тягар державного боргу продовжує викликати побоювання. Все більше поширення одержують гнучкі системи валютних курсів, що знижують можливість переростання валютної кризи в борговий і стимулюючі більше уважне ставлення до ризиків, пов'язаним з курсовою незбалансованістю. Темпи інфляції стабілізувалися на відносно невисокому рівні. Крім цього, у багатьох країнах відзначається істотне підвищення продуктивності.

Більше сприятлива оцінка кредитних ризиків інвесторами стимулювала серйозне скорочення спредів по облігаціях.

Незважаючи на очевидне зниження кредитних ризиків, не виключено, що звуження спредів випередило динаміку фундаментальних позитивних зрушень, що залишає певний простір для можливої корекції в майбутньому.

Проте, заспокоюватися не коштує. Подальше підвищення процентних ставок у деяких розвинених країнах може сповільнити надходження капіталу. Не можна також виключати можливість певної корекції спредів. Крім цього, негативний вплив на рух капіталу може зробити поновлення коливань на фінансових ринках.

Черги криз починаючи із середини 1990-х рр. виявила ряд уразливих місць на боргових ринках країн, що розвиваються. На частку держав, що зштовхнулися з такими кризами, у цілому доводиться майже 60% коштовних паперів, що перебувають в обігу боргових, що розвиваються країн. Позичальникам із цих країн варто враховувати уроки останнього років і проявляти обережність у тім, що стосується додаткових зовнішніх запозичень. Особлива увага необхідно приділяти адекватному хеджуванню зобов'язань в іноземній валюті. Крім цього, позичальникам необхідно уважно стежити за можливими коливаннями в пропозиції фінансових ресурсів, особливо, у світлі росту, що відновився, короткострокового фінансування.

Країнам, що розвиваються, також необхідно проводити обачну макроекономічну політику й неухильно продовжувати необхідні реформи для забезпечення стабільного росту, закріплення успіхів у зниженні кредитних ризиків і збереження довіри інвесторів і кредиторів, що особливо важливо для ряду країн, з огляду на політичний тиск у контексті майбутніх виборів.

Ріст приватних інвестицій відкриває широкі можливості для країн, що розвиваються, у плані збільшення вкладень в інфраструктуру, допомагає фінансуванню торгівлі й стимулює безперервний цикл стабільного потоку капіталу, економічного росту й зниження бідності.

 

Висновки

 

З 1980-х років у глобальній інфраструктурі відбулися безпрецедентні зміни, включаючи технологічну революцію в телекомунікаційному секторі, дерегулюванне й розвиток конкуренції на зрілих ринках, а також лібералізацію в країнах, що розвиваються. Сформувалося загальне розуміння важливості приватної власності й фінансування в електроенергетиці, транспорті, водному господарстві й телекомунікаціях. Зрозуміло й те, що державні підприємства інфраструктури будуть продовжувати відігравати серйозну роль у якості її будівельників, власників і операторів, принаймні, у найближчі кілька років. З огляду на це, основне завдання укладається в створенні стабільних умов для інвестицій, а також кредитоспроможних державних і часток підприємств у секторі інфраструктури, здатних залучати кошти на глобальних ринках капіталу.

Для успішного залучення коштів на фінансування інфраструктурних потреб країн, що розвиваються, на глобальних і місцевих ринках капіталу необхідно вирішити три питання. По-перше, потрібно створити міцну інституціональну базу для захисту прав кредиторів, включаючи діючі договірні положення, надійні механізми забезпечення виконання зобов'язань і ефективні кошти судового захисту. У других, необхідні ріст, зрілість і стабільність місцевих ринків капіталу, оскільки саме вони забезпечують довгострокове фінансування в місцевій валюті й хеджування від валютних ризиків. По-третє, повинні бути початі нові зусилля по підвищенню кредитоспроможності державних підприємств інфраструктури для сприяння їхнього доступу на ринки капіталу й зниження ризикованості прямих інвестицій у проекти на основі партнерства державного й частки секторів.

В умовах глобалізації різко підсилюється вплив політичного регулювання на формування потреби, як національних економік, так і в цілому держав у взаємній адаптації, яку можна здійснити тільки при погоджених діях держав і наднаціональних інститутів, у тому числі й в інвестиційній сфері.

Процес економізаційної політики, що проявляє на всіх рівнях міжнародної системи, найбільше наочно реалізується в глобальному масштабі, а нові учасники міжнародних відносин, пов'язані з економікою, привносять у світову політику досвід гнучкого реагування на кризові ситуації.

Інтеграційні кроки є продуктивними лише при наявності розвинених і розгалужених зв'язків між суб'єктами міжнародних відносин і економічної діяльності, а також сумісності етичних, соціальних і політичних традицій і близьких стратегій соціально-економічного розвитку, у яких ураховується й інвестиційний аспект.

Глобальна фінансова стабільність або глобальна фінансова нестабільність виступають у ролі фактору розвитку тих країн, які не залучені в глобальний і регіональні ринки капіталу.

Намітилися контури універсального міжнародного підходу в сферах надання послуг, захисту прав інтелектуальної власності, страхування, урегулювання споровши й інших, що мають значимість для керування інвестиційною діяльністю й створення сприятливого інвестиційного клімату, що свідчить про розширення глобального правового простору й виступає як необхідна умова формування механізму глобального керування.

Механізми глобального керування можуть функціонувати лише з урахуванням революційних змін способів комунікації й появи інноваційних систем, які розширюють простір і обсяги інвестиційних потоків, включаючи інвесторів різного масштабу, що стають учасниками не тільки економічних відносин, але й учасниками світової політики, віртуально не пов'язаними з державами.

Українська специфіка участі у світовому інвестиційному процесі дотепер визначається відсутністю необхідного для відкритої економіки досвіду регулювання зовнішніх запозичень. Придбання цього досвіду, його вивчення й розширення сфери застосування може бути реалізоване в зовнішньоекономічній і зовнішньополітичної діяльності України для підвищення її активності в процесах глобального керування.

 

Вступ

 

Актуальність роботи пояснюється появою в Україні сприятливих умов для інвестиційних вкладень у виробництво й відсутністю достатнього досвіду регулювання інвестиційного процесу. Виняткову роль у створенні сприятливого інвестиційного клімату відіграє держава, яка повинна підпорядкувати єдиній меті поточні завдання, фактори і потенціал, обмежуючи або стимулюючи у певні періоди розвиток окремих видів діяльності, галузей, регіонів. Важливим аспектом формування інвестиційного клімату є законодавче узгодження національних правових актів у інвестиційній сфері з міжнародними щодо захисту прав власності іноземних інвесторів.

Об'єктом роботи стали міжнародні інвестиційні процеси, що протікають в сучасних умовах.

Предметом роботи виступають механізми регулювання інвестиційних процесів, що впливають не тільки на формування національного й регіонального інвестиційного клімату, але й на швидкість, характер і форми його розвитку.

Метою роботи є вивчення взаємодії державних і недержавних учасників в інвестиційній сфері, що стає одним з найважливіших елементів формування транснаціональних глобальних мереж.

Мета передбачає рішення наступних завдань:

- теоретичний огляд питання розвитку міжнародних інвестиційних процесів;

- вивчення світового досвіду регулювання інвестиційних потоків

- розгляд факторів, що характеризують інвестиційний клімат;

- огляд можливостей нових учасників міжнародних відносин;

- визначення ролі міжнародних інвестиційних проектів у розвитку країн світу, рішенні проблем держав з перехідною економікою;

- виявлення особливостей інвестиційної стратегії сучасної України.

Методи дослідження: описовий, історичний, теоретичний, аналітичний, прогнозний.

 

Теоретичні основи міжнародного інвестиційного процесу

 

Інвестиційний процес стає найважливішою складовою частиною світових економічних відносин, що зачіпає інтереси все більшого числа країн, як тих, які приймають інвестиції, так і тих, які є їхніми джерелами. Взаємозалежність країн, що розвиваються, регіонів і народів в умовах глобалізації стає не тільки очевидним фактом, але й вимагає нового рівня усвідомлення місця національної держави в міжнародних відносинах і завдань керування на національному й глобальному рівні.

Відродження української економіки й забезпечення її стійкого розвитку неможливо без активізації інвестиційної політики, спрямованої на залучення внутрішніх і зовнішніх ресурсів. Для підйому національної економіки потрібні інтенсивні вкладення капіталу в економічно ефективні й екологічно чисті технології виробництва з метою випуску нових по якості, конкурентноздатних на світовому ринку товарів. У цьому зв'язку керування інвестиційним процесом стає найважливішим завданням України. Сама проблема регулювання інвестиційним процесом складна й вимагає обліку безлічі факторів, серед яких політичні фактори здобувають особливу актуальність. Одночасно не можна ігнорувати закономірності розвитку світової економіки, участь держави в зовнішньоекономічних і фінансових процесах об'єктивно необхідно, тому що економіка виступає лише частиною комплексу міжнародних відносин.

Україна зацікавлена в залученні інвестицій зі світового ринку капіталів і готова й зацікавлена брати участь у їхньому міжнародному обміні. Створення ефективної системи керування інвестиціями в Україні зажадало від уряду приймати рішення щодо темпів і характеру процесу лібералізації політики регулювання діяльності іноземних інвесторів і участі українського капіталу в інвестиційних проектах за рубежем. Незважаючи на загальну тенденцію лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків, українське законодавство передбачає державний контроль і управління допуску іноземних інвесторів в економіку країни, контроль над імпортом державного й приватного капіталу в інші країни. Міжнародний досвід свідчить, що подібним чином надходять і країни з максимально ліберальним економічним режимом. Більше того, міжнародна нормативно правова система також не тільки допускає участь держави в інвестиційному процесі, але й у ряді випадків зобов'язує його до цього.

Виклики глобалізації економічного й політичного характеру об'єктивно вимагають підсилити регулюючу роль держави на ринку інвестицій з метою підтримки розвитку національної економіки й нейтралізації зовнішніх погроз. Можливість витиснення національних підприємств із внутрішнього й зовнішнього ринків стає реальністю.

В умовах кризового розвитку української економіки протистояти негативним впливам на неї зовнішніх суб'єктів світового ринку здатно була тільки держава. Але в умовах загальної лібералізації економічної політики на національному рівні, росту числа двосторонніх і багатобічних міжурядових інвестиційних угод, мова може йти про нову якість державного регулювання, адекватній сучасним реаліям глобалізуючегося миру. В українській інвестиційній політиці варто враховувати той факт, що в умовах, коли цілий ряд країн миру, у тому числі й найбільш розвинених, гостро мають потребу в залученні додаткових капіталів для своєї економіки, зростає конкуренція на світовому ринку інвестицій.

У цьому зв'язку представляється особливо актуальної проблема вивчення політичних аспектів керування інвестиційним процесом на всіх рівнях: і міжнародному, і національному, і на рівні окремої компанії.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Перехід до ринкових методів організації й ведення економіки в Україні зажадав звернутися вітчизняних керівників і підприємців до закордонного досвіду. Це викликало необхідність у перекладі й виданні в країні наукової літератури закордонних авторів таких, як Гарнер Д., Оуен Р., Конвей Р. Варто відзначити також фундаментальна праця редактора авторитетного на Заході Journal of Portfolio Management, що спеціалізується на проблемах інвестиційного менеджменту, Ф. Фабоцці «Керування інвестиціями», присвячений як теорії, так і практиці роботи з інвестиціями. Ф. Фабоцці не тільки приділяє увагу характеристиці фінансових ринків, але й орієнтує свій аналіз на існуючі цілі, тактики й стратегії таких фінансових інститутів, як банки, страхові компанії, інвестиційні й пенсійні фонди й т.д. Крім того, проблема керування ризиком проходить через всю роботу Ф. Фабоцці.

Цікаво відзначити, що не обійшов своєю увагою проблеми економічної глобалізації, у тому числі й проблему світових фінансових ринків відомий американський дипломат і політолог Генрі Кіссінджер у своїй книзі «Чи потрібна Америці зовнішня політика? До дипломатії для XXI століття». Читача може здивувати, що політолог і в минулому дипломат зачіпає, як може здатися, проблеми, що не ставляться до його роду діяльності. У той же час Г.Кіссінджер у шостому розділі «Політика глобалізації» монографії, цілком присвяченої глобальним фінансовим процесам, затверджує, що «навіть стійкі ринкові демократії не приємлють безмежних позбавлень в ім'я ринку і йдуть на... обмеження ринкових ексцесів на шляхах державного регулювання. Міжнародна фінансова система поки ще не винайшла на цей випадок ніяких «протипожежних коштів».

Дослідження закордонних авторів в основному враховують досвід керування країн з розвитий економікою. У теоретичному відношенні вони дають розуміння основ керування інвестиційною діяльністю. У той же час більшість цих робіт було написано ще до початку активного входження України у світовий ринок. У зв'язку із цим закордонні автори не ставлять багато питань, які доводиться вирішувати інвесторам в Україні.

Реагуючи на кон'юнктуру, українські дослідники вже на початку 90-х років починають розробляти проблеми керування інвестиціями. Часто їхні публікації є результатом спільних досліджень із закордонними центрами, які використають різні закордонні методики в області керування інвестиціями.

Національна специфіка й особливий перехідний період України зажадали вітчизняних досліджень і їхніх публікацій. Останнім часом ведуться дослідження комплексу проблем керування інвестиційним процесом, які відбиті в цілому ряді публікацій. Особливо треба відзначити наступні роботи: Бард B.C. Інвестиційні проблеми економіки, Воронцовський А.В. Інвестиції й фінансування: методи, оцінки й обґрунтування, Ігошкін І.В. Інвестиції: організація керування й фінансування, Костюнін Г.М., Лівенцев Н.Н. Міжнародна практика регулювання іноземних інвестицій, Масленчикова Ю.С., Тронін Ю.Н. Фінансово-промислові корпорації: організація, інвестиції, лізинг, Фарахутдінов І.З. Іноземні інвестиції й міжнародне право, і ін. У відзначеній роботі Н.В. Ігошкіна розглянуті найбільш важливі напрямки інвестування капітальних вкладень у відновлення виробництва й доводиться необхідність створення цілісної системи інвестування виробництва й державного контролю раціональної витрати інвестиційних ресурсів у державі. Робота Н.В. Ігошкіна примітна тим, що в ній аналізуються не тільки теоретичні аспекти інвестиційного процесу, але й питання організації інвестування, у тому числі з урахуванням екологічних аспектів виробничої діяльності. Саме остання обставина визначає орієнтацію підприємств на нові що зберігають і охороняють природні ресурси інноваційні технології.

У фундаментальному дослідженні Ю.С. Масленченкова і Ю.Н. Троніна «Фінансово-промислові корпорації. Організація, інвестиції, лізинг» комплексно й системно викладений професійна інформація із проектування, організації, керуванню й технології діяльності ФПК. У книзі розглянуті як спеціальні проблеми - формування корпорації у вигляді банківської групи, питання інвестицій у реальне виробництво й корпоративний фінансовий лізинг. У цей час цілком очевидно, що створення потужних вертикально-вертикально-інтегрованих промислових компаній, інтеграція фінансового й промислового капіталів сприяє забезпечити технологічний прорив України і її високу конкурентноздатність на світових ринках. Примітно те, що організація й керування корпоративним фінансовим лізингом і інвестиціями представлена в цій книзі реальною технологією, апробованої на практиці.

Ряд робіт присвячений регіональним аспектам інвестиційного процесу: Гранберг А.Г. Основи регіональної економіки, Інвестиції: регіональний аспект, Розвиток інвестиційної ситуації в регіонах України й ін.

Проблемам керування інвестиціями присвячені роботи Богатіна Ю.В., Швандара В.А. і Базілевича А.І., які, насамперед, мають на меті розглянути проблему керування з погляду специфіки й існуючих завдань української економіки як перехідної моделі, а також розглядаються питання стратегії й тактики діяльності підприємства. Роботи названих авторів цікаві й тим, що розглядають питання, пов'язані з відкриттям і становленням нової підприємницької діяльності, коли особливо важливе розуміння ролі інвестицій і процесу керування ними. Притім, що автори здійснюють докладний аналіз всієї системи інвестиційного процесу, вони прив'язують теорію й закордонну практику до українських реалій. Достоїнством даних робіт є конкретні посилання на відповідні нормативно-правові документи України.

Інвестиційна діяльність властива практично будь-якій фірмі, що діє в просторі з ринковою економікою. Щоб вистояти в конкурентній боротьбі, фірма повинна постійно направляти коштів (свої й позикові) на закупівлю матеріальних цінностей, необхідних для відновлення, розширення й диверсифікованості виробництва. Із цією метою необхідна певна інвестиційна стратегія. А керування інвестиціями є важливою формою ведення бізнесу. Інвестиції можуть бути найрізноманітніші - від вкладень капітальних ресурсів у ремонт вихідні з ладу встаткування до придбання цілих заводів. Перш ніж здійснити інвестицію, фірма повинна оцінити всі її фінансові наслідки. Така оцінка проводиться в рамках планування інвестицій як найважливішої частини процесу керування.

Особливістю діяльності сучасних українських компаній є те, що на відміну від радянського періоду, їм доводиться самостійно виходити на інвестиційні ринки, часто без усякої підтримки держави. У чинність цих обставин виникає потреба в достовірній і якісній інформації, а також виробляються навички співробітництва з інвесторами й керування притягнутими інвестиціям.

Зараз у країні з'явилися публікації, що допомагають вирішити проблему вибору інвестиційного проекту. У них ураховуються політичні умови, що сприяють створенню сприятливого інвестиційного клімату.

Активні дослідження проводять великі консалтингові фірми: «Ernst & Young», «Deloitte & Touche», «Price Water House Cooper's» і ін. Ряд проектів в Україні, особливо пов'язаних з видобутком сировини, ретельно проаналізований великими західними компаніями й уже реалізується в спільній діяльності. Українські фахівці можуть скористатися комп'ютерними коштами для оцінки інвестиційних проектів.

Існує Інститут проблем інвестування, а також є великі галузеві проектні інститути, що займаються розробкою й аналізом проектів модернізації діючих об'єктів, будівництва нових, а також дослідженням державний і регіональних інвестиційних політик. Однак раніше основна увага приділялася технологічним аспектам, а не фінансовим - адже при нормативному підході строк окупності визначався директивно. Тепер же важливо знати, коли проект почне приносити прибуток в умовах мінливого попиту й конкуренції.

Планування інвестицій - це багатоетапний процес, що починається з висування ідей щодо можливих інвестицій і закінчующийся повним аналізом, заснованим на використанні виробленою практикою системи кількісних показників: поточної вартості, окупності, внутрішнього коефіцієнта окупності та ін. Ці етапи докладно, із залученням численних прикладів, представлені в публікації P.P. Холта й СБ. Барнеса. У роботі підкреслюється важливість початкового етапу планування інвестицій, спрямованих на досягнення цілей компанії, - етапу висування ідей, які надалі можуть матеріалізуватися в реальні проекти. Розглянуто загальний підхід до підготовки прогнозу грошових потоків, які породжуються даною інвестицією, даються основні показники, по яких провадиться оцінка якості інвестиції. А також обговорюється важлива проблема адекватності використовуваної в розрахунках інформації вимогам аналізу.

У роботі аналізується інвестиційний процес в умовах глобалізації й регіоналізації миру, роль і місце національної держави, у тому числі й України, в організації й керуванні інвестиційним процесом, розглядається взаємозалежність інвестиційного й інноваційного процесів.

Включення України в сучасне світове господарство неможливо без створення конкурентноздатної економіки й діючого механізму керування інвестиційним процесом у країні. У роботі також розглядаються особливості інвестиційної діяльності української держави, регіонів і окремого суб'єкта ринку.