Характерні ознаки політичного дискурсу

 

У сучасному просторі ЗМІ політичний дискурс набуває певних спільних характеристик, які розкривають саме поняття дискурсу і дають чіткий аналіз цього мовного явища, що полегшує роботу перекладача при подальшій роботі з промовою. Тут, ми вважаємо доцільним зазначити, що у своїй статті "Політичний дискурс як предмет політологічної філології" В. З. Дем’янков [14, с. 35] виокремлює наступні ознаки сучасного політичного дискурсу:

1. Оціночність та агресивність політичного дискурсу.

Оскільки терміни політичний і моральний мають оціночний компонент, в лінгвістичному дослідженні завжди фігурують міркування позалінгвістичні.

Так, коли намагаються охарактеризувати особливості "тоталітарського" дискурсу, неминуче вводять в опис етичні терміни:

· "Ораторство": домінує декламаторській стиль звернення,

· Пропагандистський тріумфалізм,

· Ідеологізація всього, про що говориться, розширене вживання понять, які іноді суперечать логіці;

2. Перебільшена абстракція і науковість:

· Підвищена критичність та "гарячність";

· Насиченість лозунгами, пристрасть до заклинання;

· Агітаторській запал;

· Преваліювання "Зверхнього Я";

· Формалізм партійності;

· Претензія на абсолютну істину.

Ці властивості виявляють полемічність, взагалі притаманну політичному дискурсу і відрізняють його від інших видів мовлення. Ця полемічність позначається, наприклад, на виборі слів і являє собою перенесення військових дій з поля бою на театральні підмостки [12, с. 112].

Отже, полемічність політичної мови - своєрідна театралізована агресія. Направлена полемічність на навіювання негативного ставлення до політичних противників, на нав'язування (як найбільш природних та безперечних) інших цінностей і оцінок. Для будь-якого політичного дискурсу також характерні насиченість неологізмами, інтернаціоналізмами, клішованими фразами. Як зазначає К. С. Серажим основними елементами прагматичної структури дискурсу є прагматичний фокус, що маючи характер універсалів відображає найбільш загальні та істотні ознаки дискурсу [28, с. 15]. Також, важливою ознакою є і його соціальна спрямованість, тобто вплив, за допомогою мовних засобів здійснюється на певну групу соціуму. Окрім цього, політичний дискурс значною мірою формується залежно від особистого ідіостилю промовця, його іміджу, визначаючи насиченість тими чи іншими мовними засобами, та використання тих чи інших мовних, риторичних і психологічних прийомів.

Отже, політичний дискурс – це складне і багатогранне лінгвістичне явище, яке, особливо раніше, тісно пов’язували із поняттям зв’язного тексту, і яке наприкінці двадцятого століття отримало свої відмінні риси, характеристики і особливості. Дискурс як комунікативне явище є об’єктом досліджень не лише лінгвістики або філології, а також і ряду інших дисциплін, адже він виступає на стику мовного, риторичного, психологічно, соціального простору, та культурної традиції. Політичний дискурс як один із різновидів дискурсного жанру, динамічне і дуже актуальне поняття, що протягом останніх двадцяти років активно вивчається вченими із різних наукових сферо. Політичний дискурс має чітку соціальну направленість, прагматичний фокус, залежність від ідіостилю мовця, а також віддзеркаленням політичного, соціального і певною мірою культурного життя як нації, що у свою чергу створює ряд труднощів для роботи перекладача. Значна кількість проблем виникає під час перекладу, також через насиченість метафорами, неологізмами, клішованими фразами, які не мають чітко встановлених і однозначно прийнятих еквівалентів, а також наявність засобів політичної сугестії створює додаткові складнощі. Тож у наступному розділі розглянемо основні прийоми і способи передачі всіх перерахованих аспектів, зумовлених переважно екстралінгвістичними, соціокультурними факторами впливу на мову і зміст політичного дискурсу.