Особливості формування доходів місцевих бюджетів за рахунок податків і зборів в умовах незалежності України

 

Світовий досвід визначення ролі держави та її територіальних утворень у розподільчих процесах переконує, що державний і місцеві бюджети є одним із найдосконаліших інструментів регулювання соціально-економічних процесів. На сьогодні у більшості розвинутих країн світу через бюджет перерозподіляється до 50% ВВП. Проблемою лишається визначення оптимальних форм і методів такого перерозподілу, збалансування державних і територіальних інтересів у бюджетному процесі, їхнє фінансове забезпечення. На сучасному етапі для України – це одне з найважливіших завдань, підтвердженням чого є ратифікація нашою країною Європейської хартії про місцеве самоврядування у 1996 році [34, 55–57].

На практиці розмежування повноважень між різними рівнями управління зумовлює особливості формування дохідної частини як державного, так і місцевих бюджетів.

Свого часу передбачена Законом України «Про бюджетну систему України» [3] схема розподілу дохідних джерел між бюджетами була втілена лише частково. За роки, що минули з часу прийняття цього закону неодноразово змінювався перелік доходів як державного, так і місцевих бюджетів. У 1996 році Конституція України по-новому визначила місце й роль деяких бюджетів, зокрема обласних і районних. Доходи державного й місцевих бюджетів неодноразово переглядалися у зв'язку зі щорічними змінами у механізмі бюджетного регулювання і, зокрема, у сфері регулювальних податків. Закріплення за Державним бюджетом України непрямих податків, а за місцевими – прямих (із числа регулювальних податків) докорінно змінило склад їхніх доходів. Про це свідчить остаточне закріплення джерел надходжень до місцевих бюджетів України у 2006–2007 роках (табл. 2.1).

Органи місцевого самоврядування у 2007 році порівняно з 2006 роком мали значно більше джерел надходжень до бюджетів. Проте нестабільність дохідної бази місцевих бюджетів перешкодила проведенню перспективного бюджетного планування, створенню стабільних умов функціонування економіки, її виходу з фінансової кризи.

Бюджетна реформа, що розпочалася в Україні у 2006 році, перш за все торкнулася саме міжбюджетних відносин між державним і місцевими бюджетами. На відміну від попередніх років, бюджет 2007 року було складено на основі формульного підходу, тобто на основі розрахунку прогнозного обсягу доходів, що мають бути передані тому чи іншому місцевому бюджету (області, району, міста, селища) або ж вилучені з нього до бюджету вищого рівня, з урахуванням закладених у формулі встановлених нормативів видаткових потреб. На думку багатьох експертів, було зроблено перші кроки щодо справедливого розподілу державних доходів із метою забезпечення кожної територіальної громади таким базовим обсягом коштів, який необхідний для надання державних послуг, гарантованих кожному громадянинові Конституцією України.

 

Таблиця 2.1. Порівняльна таблиця джерел доходів АРК, областей, міст Києва і Севастополя [34, 55–57]

2006 рік

2007 рік

1. Прибутковий податок із громадян. 2. Податок на прибуток підприємств комунальної власності й частина податку на прибуток інших підприємств. 3. Частина акцизного збору з вироблених в Україні товарів. 4. Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності. 5. Плата за землю. 6. Податок на промисел. 7. 30% коштів, що надійдуть до позабюджетного фонду приватизації АРК від приватизації майна.

1. Прибутковий податок із громадян. 2. Податок на прибуток підприємств, що сплачується платниками за місцезнаходження в АРК і м. Києві. 3. Плата за землю. 4. Платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення. 5. Податок на промисел. 6. Плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності. 7. Місцеві податки й збори. 8. Фінансові санкції, штрафи і пені за порушення податкового законодавства. 9. Плата за гарантії, надані органам місцевого самоврядування. 10. Надходження від місцевих грошово-речових лотерей. 11. Плата за оренду цілісних майнових комплексів, що перебувають у власності відповідної ради, тощо.

 

Бюджетний кодекс України, який набрав чинності у липні 2007 року, закріпив перші результати розпочатої бюджетної реформи та налагодив прямі зв'язки державного бюджету із 686 місцевими бюджетами, включаючи Автономну Республіку Крим. Кодекс не лише визначив, а й закріпив конкретні джерела доходів за місцевими бюджетами. Це дало можливість спрямувати зусилля на збільшення надходжень і на посилення ефективності використання: бюджетних коштів на місцевому рівні. Іншими словами, органи місцевого самоврядування отримали давно очікувані реальні стимули до нарощування своїх фінансових ресурсів. Водночас кодекс передбачає одну з важливих і обов'язкових умов – прозорість бюджетного процесу, а саме: застосування нових підходів і методів до аналізу конкретних наявних або перспективних проблем для ухвалення відповідних рішень [34, 55–57].

Позитивною характеристикою кодексу є чітке розмежування дохідних джерел між ланками бюджетної системи. Статті 63–69 кодексу визначають склад доходів місцевих бюджетів. Вони представлені закріпленими за бюджетом місцевого самоврядування податками і зборами, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, і доходами, які не враховуються при визначенні таких трансфертів, інакше кажучи – нормативами відрахувань від прибуткового податку з громадян до бюджетів місцевого самоврядування, а саме:

– до бюджетів міст Києва і Севастополя зараховується 100% загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на території цих міст;

– до бюджетів міст республіканського (в Автономній Республіці Крим) та обласного значення зараховується 75% від загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на території цих міст;

– до бюджетів міст районного значення, сіл, селищ чи їх об'єднань зараховується 25% від загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на цій території [34, 55–57].

Крім цього, ст. 66 кодексу визначає доходи бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

Місцеві ради (сільські, селищні, міські) відповідно до переліку місцевих податків і зборів, передбаченого Декретом КМУ «Про місцеві податки і збори», запроваджують їх на своїй території, визначають механізм їх справляння і порядок сплати. Винятком є збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами. Крім того, цим нормативним актом визначено обов'язковість запровадження сільськими, селищними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язане запровадження певних податків і зборів, комунального податку, а також зборів: за припаркування автотранспорту, ринкового, за видачу ордера на квартиру, за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, із власників собак [34, 55–57].

Органи місцевого самоврядування за кожним видом місцевих податків і зборів розробляють положення, яким регламентують порядок їх сплати й перерахування до місцевого бюджету; визначають також органи (підприємства, установи та організації), які повинні вести облік платників податків (зборів) і нести відповідальність за їхнє стягнення й перерахування до місцевого бюджету; затверджують форми звітів за цими податками, порядок і строки їх подання до податкових органів. Контроль за сплатою місцевих податків і зборів покладений на органи державної податкової служби.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до складу повноважень рад базового рівня належить право надавати пільги за місцевими податками й зборами у вигляді повного або часткового звільнення від їх сплати певних категорій платників чи відстрочки у сплаті місцевих податків і зборів.

Відповідальність за правильність обчислення, своєчасність і повноту перерахування місцевих податків і зборів до місцевих бюджетів покладається на платників.

Аналіз показників місцевих бюджетів за 2006–2007 роки і за 2 місяці 2008 року свідчить, що найбільшу частку в доходах місцевих бюджетів становлять податкові надходження. Вони мають певні особливості у своїй структурі. Так, надходження від прибуткового податку з громадян до місцевих бюджетів у 2006 році становили 44,9%, у 2007 році – 52,2%, планом на 2008 рік передбачено – 58,6%, причому фактичні надходження відрахувань із цього податку були перевиконані у 2006 році на 31,2% порівняно із запланованими (план – 4,86 млрд. грн., фактично надійшло 6,38 млрд. грн.), у 2007 році відповідно на 8% (план – 6,93 млрд. грн., фактично надійшло понад 7,5 млрд. грн.), у 2008 році надходження з цього податку передбачені на рівні майже 9,94 млрд. грн. Частка доходів місцевих бюджетів, що включає місцеві податки і збори, незначна (у 2006 році – 3,4%, у 2007 році – 3,7%, планом на 2008 рік передбачено 2,9%) [34, 55–57].

Як засвідчує практика, найбільші надходження від прибуткового податку з громадян формують доходи місцевих бюджетів м. Києва, Донецької та Дніпропетровської областей, тобто регіонів із розвинутою промисловою індустрією. Водночас місцеві бюджети Хмельницької та Чернівецької областей (із менш розвинутою промисловою інфраструктурою) вирізняються найбільшою часткою місцевих податків і зборів в своїх доходах (зокрема, у 2006 році – 8,0% та 9,1% відповідно).

У податкових надходженнях до бюджетів міст районного підпорядкування й у селищних бюджетах вагоме місце посідають місцеві податки і збори. Якщо питома вага цієї групи надходжень, зокрема у 2006 році, становила 3,4% від сукупних податкових надходжень до місцевих бюджетів, то для бюджетів міст районного підпорядкування цей показник був на рівні 18,1% (у тому числі місцеві податки та збори – 17,9%) [34, 55–57].

До неподаткових надходжень до місцевих бюджетів належать надходження коштів від приватизації державного майна, адміністративні штрафи і фінансові санкції, проценти банків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами, плата за оренду майна, яке знаходиться у розпорядженні місцевих органів самоврядування, тощо. Найбільше фіскальне значення серед них мають надходження коштів від приватизації майна: у 2006 році – 0,8%, у 2007 році – 8,4% [34, 55–57].

Отже, формування місцевих бюджетів у непростих соціально-економічних умовах і при недосконалому законодавстві – досить непростий процес.